Постанова 4818 № 953/11505/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/11505/24 Головуючий суддя І інстанції Шаренко С. Л. Провадження № 22-ц/818/338/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Сергія Олександровича на заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року у справі №953/11505/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №229915-КС-004 від 19.05.2021 у розмірі 33 941,16 грн, яка складається з: 17 676 грн - сума прострочених платежів за тілом кредиту, 15 155,16 грн - сума прострочених платежів за процентами, 1 110 грн - сума прострочених платежів за комісією. Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідачки сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Позовна заява мотивована тим, що 19.05.2021 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір №229915-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». 19.05.2021 ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №229915-КС-004 про надання кредиту. 19.05.2021 ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору №229915-КС-004 про надання кредиту на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-1586 на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, який нею було введено/відправлено. Таким чином, 19.05.2021 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір №229915-КС-004 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором. Відповідно до п.1 Договору, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надало позичальнику грошові кошти у розмірі 24 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами Договору, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0,77500669 процентів за кожний день користування кредитом. Пунктом 2 Договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з Графіком платежів. Як зазначено у позовній заяві, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти у розмірі 24 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яку позичальником вказано при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів. Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у неї станом на 14.09.2024 утворилася заборгованість за Договором №229915-КС-004 про надання кредиту у розмірі 33 941,16 грн, що складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 17 676 грн; суми прострочених платежів за процентами - 15 155,16 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1 110 грн, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою. Крім того, одночасно з поданням позовної заяви до суду позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: витребування у АТ «Сенс Банк» інформації, яка б підтверджувала або спростовувала факт випуску банківської картки № НОМЕР_2 та відкриття до неї відповідного банківського рахунку на ім`я ОСОБА_1 , а також письмових доказів у вигляді виписок про рух коштів за рахунком, відкритим для обслуговування зазначеної банківської картки, за період з 19.05.2021 по 08.09.2021. Заочним рішенням Київського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 941,16 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн. 28 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко С.О. подав заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року. Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 08 травня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Хоменка С.О. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись зі вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко С.О. подав апеляційну скаргу в загальному порядку, у якій він просить повністю скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Зазначає, що позивач наголошує на тому, що кредитний договір №229915-КС-004 був підписаний шляхом використання одноразового ідентифікатора G-1586, надісланого на мобільний номер телефону позичальника. При цьому апелянт вказує на відсутність належних доказів того, що до укладення договору відповідачці була надана вся інформація, передбачена законодавством про споживче кредитування та фінансові послуги, а також, що остання надала усвідомлену згоду на укладення договору на запропонованих умовах. Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів належної ідентифікації та верифікації особи позичальника під час укладення договору в електронній формі. На думку представника відповідачки, використання одноразового SMS-коду не підтверджує, що саме відповідачка здійснила дії щодо підписання договору, оскільки відсутні докази отримання та використання такого коду саме нею. Крім того, вказує, що одноразовий ідентифікатор не є кваліфікованим електронним підписом та не забезпечує належного рівня підтвердження волевиявлення особи, що, на його думку, ставить під сумнів дотримання вимог законодавства під час укладення спірного договору. Також зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів отримання відповідачкою електронного повідомлення про укладення та підписання договору. Робить висновок, що позивач не надав належних доказів дотримання процедури ідентифікації та підтвердження волевиявлення під час укладення договору в електронній формі. Матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідачка використала одноразовий ідентифікатор та вчинила дії, спрямовані на отримання кредитних коштів. За таких обставин висновок суду про укладення кредитного договору саме відповідачкою є необґрунтованим. Щодо стягнення комісії за надання кредиту, зазначає, що умовами договору передбачено сплату комісії у загальному розмірі 3 600,00 грн. Водночас у договорі та паспорті споживчого кредиту відсутній конкретний перелік додаткових чи супутніх послуг, за надання яких встановлено таку комісію, а також відсутні докази погодження цих послуг відповідачкою. За таких обставин умова договору щодо сплати комісії не відповідає вимогам частин 1, 2 статті 11 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемною. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21, в якій зазначено, що кредитодавець не вправі стягувати комісію, якщо договором не визначено конкретні додаткові та супутні послуги, за які така комісія сплачується. Зазначає, що, за твердженням позивача, кредитний договір №229915-КС-004 був укладений 19.05.2021 строком на 16 тижнів, тобто діяв до 08.09.2021 включно. Відтак перебіг загальної позовної давності розпочався 09.09.2021 та закінчився 09.09.2024. Однак із даним позовом ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося лише 12.12.2024, тобто після спливу трирічного строку позовної давності. У зв`язку з цим апелянт заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності, що відповідно до статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Звертає увагу, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не знала про її перебування у провадженні Київського районного суду м.Харкова, у зв`язку з чим була позбавлена можливості подати відзив, надати докази та висловити свою правову позицію. Вказує, що матеріали справи містять довідки про доставку судових повісток через месенджер Viber та на електронну пошту. Водночас у справі відсутня будь-яка заява відповідачки про згоду на отримання судових викликів такими засобами зв`язку, як того вимагають пункти 2 та 5 розділу І Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 №28. Робить висновок, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, що призвело до порушення її права на справедливий суд та принципу змагальності сторін, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судові витрати відповідачки у суді апеляційної інстанції складаються зі сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 906,88 грн. Крім того, від представника позивача Покрищука А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін. Представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги та зазначає, що кредитний договір є належно укладеним, а вимоги позову - обґрунтованими. Щодо укладення кредитного договору в електронній формі позивач вказує, що кредитний договір №229915-КС-004 від 19.05.2021був укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронний договір прирівнюється до письмового, а його допустимість як доказу не може заперечуватись лише через електронну форму. Посилається на те, що відповідачка пройшла процедуру авторизації на сайті товариства через особистий кабінет та здійснила акцепт оферти, використавши одноразовий пароль, направлений їй через СМС. Щодо підтвердження направлення одноразового ідентифікатора зазначається, що одноразовий ідентифікатор був надісланий відповідачці на номер телефону, вказаний нею під час реєстрації, та введений нею для підтвердження підписання договору. Таким чином, позивач вважає, що укладення договору підтверджене належними доказами, а доводи представника відповідачки про відсутність підпису - необґрунтовані. Крім того, вказує, що кредитний договір був укладений відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний одноразовим ідентифікатором, тому не потребував використання кваліфікованого електронного підпису. Представник позивача посилається на численні постанови Верховного Суду та апеляційних судів, у яких зазначено, що підписання договору одноразовим ідентифікатором є належним способом укладення електронного кредитного договору. Разом з цим просить врахувати, що відповідачкою було здійснено часткову оплату заборгованості за кредитним договором на загальну суму 9 187,72 грн, що, на думку представника позивача, свідчить про визнання договору та наявності боргових зобов`язань. Посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, відповідно до якої договір не може вважатися неукладеним у разі його часткового виконання сторонами. Також зазначає позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2020 у справі №127/23910/14-ц, згідно з якою часткова сплата боргу є дією, що може свідчити про визнання заборгованості. Крім того, зазначає, що Закон України «Про споживче кредитування» допускає встановлення кредитодавцем комісії за надання кредиту, а тому умови договору щодо такої комісії є правомірними. Також вказує, що комісія встановлювалася саме за надання кредиту, а не за додаткові чи супутні послуги, у зв`язку з чим доводи представника відповідачки про нікчемність відповідних умов договору є безпідставними. Щодо позовної давності зазначає, що договір діяв до 08.09.2021, а загальна позовна давність становить три роки відповідно до статті 257 ЦК України. Водночас у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану з 24.02.2022, перебіг позовної давності підлягає зупиненню на підставі пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, доповненого Законом України №2120-IX. Зазначає, що на період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється, а отже строк звернення до суду не сплив і підлягає обчисленню з урахуванням часу дії воєнного стану. На завершення зазначає, що для повного та об`єктивного встановлення обставин справи необхідно витребувати у АТ «Сенс Банк» інформацію, що містить банківську таємницю, зокрема щодо відкриття карткового рахунку на ім`я відповідачки та руху коштів за період кредитування. Представник позивача вказує, що таке клопотання вже заявлялося під час розгляду справи судом першої інстанції, однак суд прийняв рішення на користь позивача без витребування вищевказаної інформації. Водночас зазначені відомості, на думку представника, є істотними для підтвердження факту отримання відповідачкою кредитних коштів, у зв`язку з чим клопотання підлягає повторному заявленню в суді апеляційної інстанції. Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи й перевіривши наведені в апеляційній скарзі та відзиві доводи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню, з огляду на таке. Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване заочне рішення суду не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» довело належними та допустимими доказами укладення між сторонами кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів зі сплатою процентів за їх користування. Враховуючи це суд зазначив, що відповідачка взятих на себе кредитних зобов`язань належним чином не виконала, доказів, які б спростовували правильність складеного позивачем розрахунку заборгованості не надала, підстав для звільнення відповідачки від обов`язку з повернення використаних нею кредитних коштів у вказаному розмірі, або для зменшення вказаної суми боргу матеріали справи не містять. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості у розмірі 33 941,16 грн, з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 17 676 грн; сума прострочених платежів за процентами - 15 155,16 грн; сума прострочених платежів за комісією - 1 100 грн. Разом з тим колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу на те, що представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не знала про її перебування у провадженні Київського районного суду м.Харкова, у зв`язку з чим була позбавлена можливості подати відзив, надати докази та висловити свою правову позицію. Ці доводи знайшли своє підтвердження у матеріалах справи. Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене справедливими судовими процедурами. У зв`язку з цим розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін - одному зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Згідно з ч.2 ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. Частиною 5 ст.128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Згідно з ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення. Доводи скарги про те, що суд належним чином не повідомив відповідачку про розгляд цієї справи знайшли своє підтвердження. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 16 грудня 2024 року позовну заяву ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а.с.66). Відповідачці було встановлено строк для подання відзиву, який має відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, - 15 днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. З матеріалів справи вбачається, що під час судового розгляду на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на номер мобільного телефону НОМЕР_1 надсилалися судові виклики, проте відповідачка заперечує отримання будь-яких викликів на зазначені засоби зв`язку (а.с.74-75, 77). Колегія суддів звертає увагу, що такий спосіб комунікації з відповідачкою судом не був узгоджений. Згідно з ч.9 ст.128 ЦПК України, суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Відповідно до ч.13 ст.128 ЦПК України, за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має електронного кабінету, та за наявності технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду, дату, час і місце судового засідання або вчинення процесуальної дії може здійснюватися судом із використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення чи виклику, шляхом надсилання текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що регулюють функціонування її окремих підсистем (модулів). Аналогічні положення містяться у Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженому наказом ДСА України від 23.01.2023 №28, згідно з яким надсилання учасникам судового процесу судових повісток, повідомлень і викликів в електронній формі здійснюється шляхом направлення в месенджері за допомогою програмного додатка або SMS-повідомлення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду. Ключовим є те, що судовий виклик надсилається учаснику судового процесу за наявності відповідної заяви та технічної можливості. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №758/5240/24 від 10 червня 2026 року зроблено висновок, що суд може повідомляти учасника справи про розгляд справи з використанням засобів мобільного зв`язку шляхом надіслання текстових (SMS) повідомлень, однак виключно за наявності відповідної письмової заяви такого учасника. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі №205/7595/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі №201/6092/15, від 04 листопада 2019 року у справі №214/9062/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №704/435/19-ц, від 10 листопада 2022 року у справі №440/222/19, від 24 липня 2023 року у справі №495/6258/20. Зазначена судова практика є незмінною, до подібних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі №454/1883/22. У постанові від 10 червня 2026 року Верховний Суд також звернув увагу, що довідка про доставку повідомлення через застосунок Viber сама по собі не підтверджує належного повідомлення учасника справи, якщо у матеріалах справи відсутня письмова заява особи про здійснення судових викликів чи повідомлень із використанням засобів мобільного зв`язку. За таких обставин застосування такого способу повідомлення не відповідає вимогам частин дев`ятої та тринадцятої статті 128 ЦПК України. Верховний Суд також зазначив, що за відсутності встановленого судом зловживання процесуальними правами та за наявності відомостей про зареєстроване місце проживання учасників справи суд повинен здійснювати їх повідомлення у спосіб, передбачений процесуальним законом. Використання виключно повідомлень через Viber за таких обставин не може вважатися належним повідомленням особи про дату, час і місце судового розгляду. Отже, наведена практика Верховного Суду свідчить про те, що відсутність письмової заяви учасника справи про здійснення судових викликів та повідомлень засобами мобільного зв`язку виключає можливість визнання повідомлення, направленого через Viber, належним повідомленням у розумінні статті 128 ЦПК України. Разом з цим, яквбачається зі змісту довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 16.12.2024, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.65). Така сама адреса відповідачки була зазначена позивачем у позовній заяві. Отже, суд мав відомості про місце реєстрації відповідачки, однак поштова кореспонденція за вказаною адресою не надсилалася, як того вимагає ст.128 ЦПК України. Оскільки у матеріалах справи відсутня будь-яка заява відповідачки про згоду на отримання судових викликів із використанням таких засобів зв`язку, як месенджер Viber чи електронна пошта, слід визнати, що суд неналежним способом надсилав відповідачці процесуальні документи та виклики до суду. Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачки про розгляд справи. У такому випадку колегія суддів вважає доведеними доводи скарги про те, що відповідачка не отримувала від суду першої інстанції повідомлень про розгляд справи, у зв`язку з чим не була належним чином повідомлена про її розгляд судом першої інстанції. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, не врахувавши положення частини шостої статті 272 ЦПК України щодо порядку повідомлення відповідача про розгляд справи та надсилання відповідних процесуальних документів, всупереч положенням статей 2, 12 ЦПК України не забезпечив виконання основного завдання цивільного судочинства та належний доступ відповідача до правосуддя, у зв`язку з чим це право підлягає поновленню в суді апеляційної інстанції, зокрема шляхом скасування рішення суду з передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України безумовних підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України. З урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції колегія суддів переходить до перевірки доводів апеляційної скарги по суті заявлених позовних вимог та заперечень сторін і ухвалення нового рішення у справі. Так, у апеляційній скарзі містяться доводи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, які підлягають перевірці судом апеляційної інстанції як такі, що мають значення для правильного вирішення спору по суті. Згідно зі ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Судом встановлено, що кінцевий строк виконання зобов`язань за кредитним договором настав 08 вересня 2021 року (з урахуванням строку кредитування 16 тижнів). Отже, за загальним правилом перебіг трирічної позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості мав би розпочатися саме з 09 вересня 2021 року та закінчитися 09 вересня 2024 року. Разом із тим обчислення позовної давності у спірних правовідносинах здійснюється з урахуванням спеціального правового регулювання, яке в різні періоди передбачало продовження, а згодом - зупинення перебігу позовної давності. Так, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 та іншими статтями ЦК України щодо позовної давності, продовжуються на строк дії такого карантину. Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. У подальшому законодавець змінив редакцію пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, встановивши, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023). Законом України №4434-IX від 14.05.2025, яким внесено зміни до Цивільного кодексу України, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено, а перебіг строків позовної давності відновлено з 04 вересня 2025 року. Таким чином, перебіг позовної давності за вимогами позивача розпочався 09 вересня 2021 року. Водночас її обчислення здійснюється з урахуванням спеціального правового регулювання, встановленого пунктами 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які у відповідні періоди передбачали спочатку продовження строків позовної давності, а після набрання чинності Законом України №3450-IX від 08 листопада 2023 року - зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану. За таких обставин станом на день звернення позивача до суду 12 грудня 2024 року строк позовної давності не сплив, а тому позов подано в межах установленого законом строку. При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного. Згідно зі ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що 19.05.2021 ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №229915-КС-004 про надання кредиту (а.с.27). 19.05.2021 ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору №229915-КС-004 про надання кредиту на умовах, визначених офертою (а.с.28). Зі своєї сторони ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-1586 на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, який нею було введено/відправлено. Таким чином, 19.05.2021 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір №229915-КС-004 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.26). Відповідно до п.1 Договору, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надало позичальнику грошові кошти у розмірі 24 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит. Тип кредиту - кредит, строк, на який надається кредит - 16 тижнів. Процента ставка: в день 0,77500669, фіксована. Комісія за надання кредиту: 3 600,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту: 24 000,00 грн. Термін дії Договору: до 08.09.2021. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 42 240 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 3399,63 процентів. Пунктом 2 Договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з Графіком платежів. Також з Договору вбачається, що між сторонами узгоджений Графік повернення кредиту. Відповідно до Паспорта споживчого кредиту, підписаного відповідачкою 19.05.2021, встановлено суму кредиту - 24 000,00 грн, строк кредитування - 16 тижнів, мета отримання кредиту - на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів, тип процентної ставки - фіксована, комісія за надання кредиту - 3 600,00 грн (а.с.24-25, 55-56). З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається порядок дій, здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення (а.с.29). Згідно з наданим розрахунком, у відповідачки станом на 14.09.2024 утворилася заборгованість за Договором №229915-КС-004 про надання кредиту в розмірі 33 941,16 грн, з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 17 676 грн; сума прострочених платежів за процентами - 15 155,16 грн; сума прострочених платежів за комісією - 1 100 грн (а.с.13-22, 44-53). ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти у розмірі 24 000,00 грн, що підтверджується довідкою, відповідно до якої в рамках Договору №83 від 11.11.2020 з ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» банком було здійснено успішне зарахування коштів на карту, опис: перерахування коштів ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , до кредитного договору №229915-КС-004 від 19.05.2021, без ПДВ (а.с.31). Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом така форма для договорів цього виду не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про її прийняття в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення оферти в мережі Інтернет або в інших інформаційно-комунікаційних системах. Така пропозиція може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом відсилання до нього, за умови надання адресатові безперешкодного доступу до відповідних документів. Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання є неприпустимою. За частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. В апеляційній скарзі представник відповідачки ставить під сумнів факт укладення кредитного договору та надання кредитних коштів ОСОБА_1 . Водночас колегія суддів вважає ці доводи безпідставними з огляду на наведене нижче. На підтвердження укладення Договору №229915-КС-004 від 19.05.2021 позивачем надано візуальну форму послідовності дій клієнта при укладенні цього Договору, з якої вбачається, що 19.05.2021 о 14:40:58 клієнт - ОСОБА_1 , використовуючи номер телефону НОМЕР_4 та електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , зайшла у особистий кабінет на сайті www.my.bizpozyka.com, надала всю необхідну інформацію для формування товариством належної пропозиції клієнту, ознайомилася з офертою товариства, здійснила акцептування умов оферти шляхом надсилання товариству акцепту та підписання одноразовим ідентифікатором. Одноразовий ідентифікатор G-1586 направлявся відповідачці шляхом надсилання повідомлення на її мобільний номер, який вказувався при реєстрації на сайті згідно з анкетою клієнта (а.с.30). Кредитний договір був підписаний відповідачкою 19.05.2021 о 14:54:33 шляхом введення отриманого від позичальника одноразового ідентифікатора G-1586 в особистому кабінеті на вебсайті в мережі Інтернет www.my.bizpozyka.com, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». За таких обставин апеляційний суд вважає, що, підписавши кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, ОСОБА_1 погодилася з визначеними у ньому умовами кредитування, зокрема щодо тіла кредиту та розміру процентів за користування ним. Таким чином, 19.05.2021 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 був укладений Договір №229915-КС-004 про надання кредиту у формі електронного документа з електронними підписами сторін. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно зі вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити. Разом з цим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що банківська виписка має статус первинного документа та може слугувати належним доказом заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором. До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року було задоволено клопотання представника ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» Покрищука А.В. про витребування доказів, у зв`язку з тим, що стороною позивача при розгляді справи в суді першої інстанції подавалося клопотання про витребування доказів у АТ «СЕНС БАНК», яке міститься у пункті 2 позовної заяви на а.с.7 на звороті, том №1, проте зазначене клопотання судом першої інстанції не було вирішене. Так, судом для ухвалення законного й обґрунтованого рішення у справі витребувано від АТ «СЕНС БАНК» наступну інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ); інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_2 за період з 19.05.2021 по 08.09.2021 включно. У відповідь на зазначену ухвалу АТ «СЕНС БАНК» повідомлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) є клієнтом банку. На її ім`я відкрито запитувану картку № НОМЕР_2 , рахунок до картки № НОМЕР_5 (валюта - українська гривня). Крім того, АТ «СЕНС БАНК» було долучено виписку про рух коштів по картці зазначеної особи за період з 19.05.2021 по 08.09.2021 включно, згідно з якою 19.05.2021 на картковий рахунок № НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ), відкритий на ім`я ОСОБА_1 , було зараховано переказ у розмірі 24 000,00 грн, що свідчить про надання позивачем відповідачці кредитних коштів. Матеріали справи не містять доказів на спростування вказаної виписки. Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів, немає підстав вважати, що факт отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 24 000,00 грн не доведено. Стосовно суми заборгованості за процентами за користування кредитними коштами колегія суддів зазначає таке. За умовами Договору №229915-КС-004 від 19.05.2021 ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 24 000,00 грн на засадах строковості, поворотності та платності, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку й на умовах, визначених кредитним договором та Правилами надання споживчих кредитів. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту - 16 тижнів. Процентна ставка - 0,77500669 на день, фіксована. Загальний розмір наданого кредиту - 24 000,00 грн. Строк дії договору - до 08.09.2021. Орієнтовна загальна вартість кредиту - 42 240,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка - 3399,63 % (п.1 Договору). Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість за Договором №229915-КС-004 від 19.05.2021 становить 33 941,16 грн, з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 17 676 грн; сума прострочених платежів за процентами - 15 155,16 грн; сума прострочених платежів за комісією - 1 100 грн. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як передбачено ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок нарахування процентів встановлюються договором. Якщо договором не визначено розмір процентів, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При цьому положення абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів застосовується лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку, визначеного договором, або у разі пред`явлення позичальнику вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, право кредитодавця на нарахування процентів припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказана правова позиція підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18. З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, закінчився 08.09.2021 З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 08.09.2021 заборгованість за відсотками за користування кредитом складала 15 155,16 грні надалі не нараховувалася (а.с.13 на звороті). Відповідно до умов кредитного договору встановлено процентну ставку у розмірі 0,77500669 %на день, яка застосовується лише у межах строку дії кредиту. Таким чином, відповідачка була ознайомлена з розміром процентної ставки та погодилася з нею, а відповідно до наданого розрахунку заборгованості, нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору не здійснювалося. Разом з цим, відповідно до пункту 2 кредитного договору, протягом строку кредитування проценти за кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, що існує на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з Графіком платежів. Отже, зі змісту зазначеного розрахунку вбачається, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» здійснювало нарахування процентів за користування кредитом в період з 19.05.2021 по 08.09.2021, тобто в межах обумовленого договором строку. Враховуючи, що відповідачкою здійснювалося часткове погашення заборгованості за кредитом, а саме на суму 9 187,72 грн, з яких: 6 324,00 грн - було розподілено кредитором на сплату заборгованості за тілом кредиту; 373,72 грн - на відсотки за користування кредитом, то залишок заборгованості за тілом кредиту становить 17 676,00 грн; залишок заборгованості за процентами становить 15 155,16 грн, що і є сумою, заявленою позивачем до стягнення. Проте колегія суддів зауважує, що пунктом 1 кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 3 600,00 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що кредитором також була нарахована комісія за надання кредиту в розмірі 3 600,00 грн. Крім того, зі змісту розрахунку вбачається що відповідачка здійснила платіж на погашення комісії у розмірі 2 490,00 грн. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Згідно зі ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком. Частиною третьою вищезазначеної статті передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної з банком особи як обов`язкової умови надання банківських послуг. Згідно з ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, виходячи з принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялися та які банком фактично не надавалися, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб. Тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій чи інших платежів за дії, відмінні від надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а відповідні умови договору споживчого кредиту є нікчемними та не потребують визнання недійсними. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку, викладеному у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18), зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, а виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором, така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту фактично є наданням кредиту позичальнику, а така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам виключно самого банку та здійснюється під час виконання прав і обов`язків за кредитним договором. Отже, такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Колегія суддів звертає увагу на те, що умови договору щодо сплати позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює у власних інтересах, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, а за своєю природою є дискримінаційними та такими, що суперечать моральним засадам суспільства. Отже, правові підстави для стягнення комісії відсутні, у зв`язку з чим у цій частині позову необхідно відмовити. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати сплачену відповідачкою комісію у розмірі 2 490,00 грн в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, зменшивши його до 15 186,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачки. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 (провадження №61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15 (провадження №61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15 (провадження №61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15 (провадження №61-8543св20). Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №229915-КС-004 від 19.05.2021 у загальному розмірі 30 341,16 грн, з яких: 15 186,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 15 155,16 грн - сума заборгованості за процентами, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки та періоду кредитування. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з безумовної підстави, передбаченої п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, як було зазначено вище, у зв`язку з чим колегія суддів ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог з урахуванням вищевикладеного. Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено на 89,39 %, а вимоги апеляційної скарги представника відповідачки задоволено частково на 10,61 %, судовий збір підлягає стягненню за подання позову з відповідачки у розмірі 2 165,38 грн (2 422,40 грн ? 89,39 %), а за подання апеляційної скарги з позивача - у розмірі 308,42 грн (2 906,88 грн ? 10,61 %), у зв`язку з чим після проведення взаємозарахунку судових витрат з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню різниця у розмірі 1 856,96 грн. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.3 ч.3 ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Сергія Олександровича - задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 13 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, оф.411, ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за кредитним договором №229915-КС-004 від 19.05.2021 у розмірі 30 341 (тридцять тисяч триста сорок одна) грн 16 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 856 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят шість) грн 96 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 13 липня 2026 року. Головуючий суддя В.Б. Яцина Судді колегії О.В. Маміна Ю.М. Мальований.