Постанова 4807 № 334/2823/26

Дата документу 09.07.2026 Справа № 334/2823/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/2823/26 Головуючий у 1-й інстанції: Коломаренко К. А. Провадження № 22-ц/807/1585/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Онищенка Е.А., Полякова О.З., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 03 березня 2025 року між сторонами було укладено договір N521987-КС-005 про надання кредиту шляхом направлення товариством пропозиції (оферти) та акцептуванням її відповідачем через телекомунікаційну систему одноразовим ідентифікатором UA-8181, який був надісланий на мобільний номер телефону відповідача НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 75 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), зі сплатою процентів за фіксованою процентною ставкою, що становить 1% за кожен день користування кредитом, денна процентна ставка 0,87%, строк дії кредиту 24 тижні, тобто до 18.08.2025 року. Товариство виконало свої зобов`язання за договором кредиту, натомість відповідач своє зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, в результаті чого, станом на 13 березня 2026 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 254 250 грн, що складається з: 75 000 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту; 126 750 грн сума прострочених платежів по процентах; 37 500 грн сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України; 15 000 грн - сума прострочених платежів за комісією, яку позивач просив стягнути з відповідача, а також судовий збір, а також судовий збір у розмірі 3051 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №521987-КС-005 про надання кредиту від 03.03.2025 року у розмірі 165 000,00 гривень, з них: 75 000,00 грн заборгованість за кредитом, 75 000,00 грн заборгованість по відсотках та 15 000,00 грн заборгованість по комісії. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір в розмірі 1 980,00 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2026 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» суми заборгованості за кредитним договором, а саме: змінити загальну стягнену суму з 165 000 грн на нову 201 705 грн, в решті рішення залишити без змін. У разі задоволення апеляційної скарги здійснити перерозподіл судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково ототожнив поняття "денна процентна ставка" у розумінні Закону України "Про споживче кредитування" із передбаченою договором процентною ставкою в день, унаслідок чого безпідставно зменшив розмір процентів, нарахованих у межах строку кредитування. Вказує, що суд помилково ототожнив відсотки за користування кредитними коштами із відсотками, які нараховуються в якості відповідальності за порушення грошових зобов`язань. У даному ж випадку заборгованість, що нараховується позивачем у справі, стосується виконання зобов`язань позичальника по сплаті відсотків за користування кредитними коштами (тобто своєрідної оплати за законне та правомірне строкове користування чужим майном), у той час як правові висновки, вказані районним судом, стосуються санкційних нарахувань, тобто тих, що мають місце у разі неправомірного користування позичальником отриманими по кредиту коштами, наприклад це може бути неустойка (пеня чи штраф), а також нарахування відсотків річних за приписами ст. 625 ЦК України в разі прострочення виконання грошових зобов`язань. При цьому відсотки по кредиту зменшені з ініціативи суду бути не можуть, що суперечитиме приписам законодавства. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило, проте відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалу Запорізького апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу направлено ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 19.06.2026 року (т.2 а.с.39). Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 89 584,22 грн, що перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас, колегія суддів враховує, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України). Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір про надання кредиту був підписаний ОСОБА_1 03.03.2025 шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-8181 в особистому кабінеті на вебсайті в мережі за посиланням: https://my.bizpozyka.com, відправленого позивачем на його номер телефону НОМЕР_1 . Відповідачем не виконувались належним чином зобов`язання за кредитним договором, отримані та використані кошти не повернуті позивачу в повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №521987-КС-005 від 03 березня 2025 року, який складається із прострочених платежів по тілу кредиту 75 000 грн, суми прострочених платежів по процентах 75 000 грн, суми прострочених платежів за комісією 15 000 грн, а всього у розмірі 165 000 грн. При вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши їх співрозмірність до тіла кредиту та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважав за необхідне зменшити розмір відсотків за користування кредитним коштами до розміру заборгованості по кредиту, а саме до 75 000 грн, оскільки заявлені позивачем відсотки є непропорційно високими, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів». Відтак позовні вимоги про стягнення відсотків по кредиту були задоволені частково на суму 75 000 грн. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення штрафу відповідно до ст. 625 ЦК України (заборгованість по штрафах) у розмірі 37 500 грн, суд врахував вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України,яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду в повній мірі не погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Судом встановлено, що 03 березня 2025 року між ТОВ "Бізнес Позика" та ОСОБА_1 укладено договір N521987-КС-005 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" (а.с.20-29,31-зворот-50). Згідно п. 1 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 75000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів. Тип кредиту: кредит. Строк кредиту: 24 тижнів. Процента ставка: в день 0.87 фіксована. Комісія за надання кредиту: 15000 грн. Загальний розмір наданого кредиту: 75000 грн. Термін дії Договору: до 18 серпня 2025 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 185 554,75 грн. Цілі (мета) кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Цей кредит є споживчим кредитом. Пунктом 3 Договору N521987-КС-005 про надання кредиту від 03 березня 2025 року визначено графік платежів. Відповідно до п.

7. Кредитного договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір. Згідно п.

8. Кредитного договору підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що до укладання Договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", Паспорт споживчого кредиту, частиною другою ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а також примірник Правил (у формі електронного документа), що розміщені на сайті кредитодавця. На виконання зазначених вимог позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор G-8181на номер телефону, що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, для підписання Договору N521987-КС-005 про надання кредиту від 03 березня 2025 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів (а.с.29,40-зворот, 41,50). ТОВ "Бізнес Позика" 03 березня 2025 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір N521987-КС-005 про надання кредиту, останній прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору N521987-КС-005 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а.с.20-30). Пропозицію (оферту) на укладення Договору про надання позики за договором N521987-КС-005 відповідач підписав 03 березня 2025 року електронним цифровим підписом в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернетhttрs://my.bizpozyka.com. З візуальної форми послідовності дій клієнта слідує порядок дій здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення, а саме: 03.03.2025 року о 12:28:26 відповідач використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС та зайшов в особистий кабінет; 03.03.2025 року о 12:28:27 товариство отримало інформацію про статус клієнта; 03.03.2025 року о 12:29:57 відповідач здійснив передачу інформації обраних ним умов кредиту; 03.03.2025 року о 12:29:58 товариство надало паспорт споживчого кредиту та здійснило запит на генерацію та відправку одноразового ідентифікатора для підписання паспорту споживчого кредиту; 03.03.2025 року о 12:30:29* відповідач підписав паспорт споживчого кредиту; 03.03.2025 року о 12:30:01 товариство сформувало шаблону оферту; 03.03.2025 року о 12:30:01 товариство надіслало запит на формування одноразового ідентифікатора для підписання договору; 03.03.2025 року о 12:30:00 запит на відправку шаблону акцепту; 03.03.2025 року о 12:31:11 відповідач підписав договір; 03.03.2025 року о 12:31:36 підписання договору товариством; 03.03.2025 року о 12:31:44 товариство сформувало інформаційне повідомлення про успішне підписання договору; 03.03.2025 року о 12:31:46 товариство відправило документи на електрону пошту відповідача; 03.03.2025 року о 12:31:49 здійснило відображення документів у особистому кабінеті відповідача (а.с.51). В підтвердження укладення вказаного договору позивач надав: паспорт споживчого кредиту, пропозицію укласти договір (оферта) N521987-КС-005 про надання кредиту від 03 березня 2025 року, прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору N521987-КС-005 про надання кредиту від 03 березня 2025 року, договір N N521987-КС-005 про надання кредиту від 03 березня 2025 року, анкету клієнта та Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (а.с.20-29,31-зворот-50). Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором N521987-КС-005 про надання кредиту належним чином не виконала, розрахунок та розмір яких зазначені у Розрахунку заборгованості за Договором N N521987-КС-005 Позичальника ОСОБА_1 , чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором (а.с.31-зворот-50). Вимоги про стягнення вказаних сум є предметом розгляду в цій справі. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). В силу частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону N 675-VIII). В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону N 675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікаторомдані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України), позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів. За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів. Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами. Сторони вправі укласти кредитний договір у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору. Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору. Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором. Зобов`язання має виконуватися належним чином, у тому числі відповідно до умов договору та вимог закону. Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. З матеріалів справи слідує, що 03 березня 2025 року ОСОБА_1 акцептував розміщену на веб-сайті позивача оферту на укладення кредитного договору шляхом авторизації на такому сайті, заповнення особистих даних, які включають, зокрема: ПІБ, місце проживання, ідентифікаційний код, контактний номер телефону, кредитну картку для перерахування коштів, тощо. Після заповнення відповідних даних, споживач отримав одноразовий цифровий ідентифікатор на вказаний ним номер мобільного телефону. Одноразовим ідентифікатором UA-8181 ОСОБА_1 підписав кредитний договір та всі додатки до нього, тим самим підтвердивши, що ознайомився з усіма істотними умовами укладеного договору, зокрема щодо строку кредитування, відсотків, які підлягають нарахуванню за користування такими коштами та зобов`язався виконати взяті на себе зобов`язання. Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами. У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі N 753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 з метою отримання кредитних коштів, надіслав позивачу свої ідентифікуючі дані (а.с.52). На підтвердження укладення в електронній формі договору про надання кредиту № 521987-КС-005 від 03 березня 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 позивач надав його паперову копію, в якій зазначено усі реквізити відповідача, в тому числі паспортні дані, ідентифікаційний код, місце проживання, а також інформація щодо умов кредитування. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був введений ОСОБА_1 , особу якої попередньо ідентифіковано ТОВ «Бізнес позика», і на вказаний ним номер телефону (0999 527 22 86) відправлено одноразовий ідентифікатор UА-8181 для акцептування вищевказаного договору. Наведене також підтверджується довідкою про ідентифікацію, складеною ТОВ «Бізнес позика». Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Оскільки кредитний договір уколений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, договір вважається укладеним. Крім того, факт укладення кредитного договору підтверджується тим, що відповідач приступив до виконання зобов`язань, зокрема на погашення кредитної заборгованості вносив періодично кошти, що підтверджується випискою по рахунку (а.с.93-102). Зазначені суми внесені відповідно до графіку платежів, що свідчить про те, що відповідач належним чином був ознайомлений з умовами кредитування та погодився на такі. Зібрані у справі докази вказують на те, що ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний сторонами електронним підписом. ОСОБА_1 підписала цей договір одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), направленим ТОВ «Бізнес Позика» на його телефонний номер. Отже, ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо. Таким чином, сторони у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі N 355/385/17). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач належними, достовірними і допустимими доказами підтвердив факт підписання та укладення кредитного договору між сторонами, факт отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитним договором. На виконання умов кредитного договору ТОВ "Бізнес позика" перерахувало грошові кошти на належний ОСОБА_1 картковий рахунок НОМЕР_2 у сумі 75000 грн. Згідно з копією підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, наданого ТОВ «ПрофітГід», позивача повідомлено про успішний переказ коштів грошових коштів 03.03.2025 року на рахунок відповідача у сумі 75000 грн (т.1 а.с.53). Відповідно до інформаційного листа АТ «ПУМБ» №КНО-07.8.5/5153 БТ від 31 березня 2026 року, який надійшов на виконання ухвали суду, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) та згідно з випискою по рахунку відповідача, 03.03.2025 року на його рахунок 03.03.2025 року зараховано 75000 грн. Відповідно до частин 1,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач не надав доказів на спростування факту перерахування ТОВ «Бізнес позика» кредитних коштів. Також відповідач не надав доказів, що номер рахунку, який відкрито в банку та зазначений представником позивача, не належить ОСОБА_1 та за ним не було здійснено перерахування кредитних коштів. Відтак, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Бізнес позика» взяті на себе зобов`язання за договором про споживчий кредит №521987-КС-005 від 03.03.2025 року виконав у повному обсязі, грошові кошти у сумі 75 000 грн були перераховані на банківський катків рахунок відповідача. На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується. Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Бізнес позика» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 254 250 грн, з яких: 75 000 грн - заборгованість по кредиту, 126 750 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом, 37 500 грн заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України, 15 000 грн заборгованість по комісії. Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивач належним чином обґрунтував наявність та розмір кредитної заборгованості, а саме тіла кредиту у розмірі 75000 грн та відсотків за користування кредитрм у розмірі 126750 грн, яка має бути стягнута з відповідача на його користь. Одночасно апеляційний суд не може погодитися з аргументами суду першої інстанції у справі про те, що розмір заборгованості по відсоткам за кредитом має бути зменшений з ініціативи суду, так як він є неспівмірним із розміром заборгованості по тілу кредиту та виник унаслідок застосування несправедливих умов кредитного договору, з урахуванням такого. Згідно ст. 1056 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі N 664/1261/16-ц, від 27.01.2020 у справі N 754/6091/18, від 07.10.2020 у справі N 132/1006/19, від 07.04.2021 у справі N 623/2936/19. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі N 902/417/18, на висновки якої послався суд першої інстанції у цій справі, вказано, що "Суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання". Відтак, з аналізу змісту вказаних правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, стає зрозумілим, що кваліфікувати як несправедливі (а отже і недійсні) можна умови договору щодо нарахування санкцій за порушення однією зі сторін своїх договірних зобов`язань, у разі, якщо їх розмір вносить істотним дисбаланс у обсяг прав та обов`язків учасників правовідношення за договором. У даному ж випадку заборгованість, що нараховується позивачем у справі, стосується виконання зобов`язань позичальника по сплаті відсотків за користування кредитними коштами (тобто своєрідної оплати за законне та правомірне строкове користування чужим майном), у той час як правові висновки, вказані районним судом, стосуються санкційних нарахувань, тобто тих, що мають місце у разі неправомірного користування позичальником отриманими по кредиту коштами, наприклад це може бути неустойка (пеня чи штраф), а також нарахування відсотків річних за приписами ст. 625 ЦК України в разі прострочення виконання грошових зобов`язань. Отже правових підстав для зменшення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, як вказав суд першої інстанції, у даній справі не має, про що слушно зауважує скаржник. Апеляційний суд також враховує, що позичальник, укладаючи кредитний договір з позивачем, погодився із запропонованою відсотковою ставкою та порядком нарахування відсотків, тобто вважав умови кредитного договору прийнятними для себе, враховуючи наявну пропозицію на ринку кредитування. Визначаючи розмір процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить із того, що за період з 03.03.2025 по 18.08.2025 (169 календарних днів) (п.2.13 договору) їх розмір відповідно до розрахунку позивача проценти підлягають перерахунку виходячи з максимально допустимої денної процентної ставки 1 %, що становить 126750 грн (75 000 грн х 1% = 750 грн в день, 750 грн * 169 днів = 126 750 грн). Таким чином, загальна заборгованість за процентами за кредитним договором становить 126 750 грн (75 000 х 1 % х 169 днів). Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ "Бізнес позика" штрафу в розмірі 37500 грн колегія суддів зазначає наступне. Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на момент винесення рішення продовжує діяти. Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Так, договір N 521987 про надання кредиту від 03.03.2025 року про надання споживчого кредиту, між сторонами було укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України. Таким чином, нарахування ТОВ "Бізнес позика" штрафу в сумі 37500 грн за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором N 521987-КС-005 про надання кредиту від 03.03.2025 року є неправомірним, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу задоволенню не підлягають. Крім того, як вбачається з позовної заяви крім тіла кредиту, відсотків та штрафних санкцій, ТОВ «Бізнес позика» заявило вимоги про стягнення суми прострочених платежів за комісією у розмірі 15 000,00 грн, яку суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача у повному обсязі. Проте, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком, виходячи з наступного. Позивач в позовній заяві обґрунтовував правомірність стягнення з відповідача комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 15 000,00 грн за договором від 03.03.2025 №521987-КС-002, посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19. Водночас суд не приймає зазначені доводи, з огляду на таке. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту. Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Так, згідно ч. 1 та 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі N 524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі N 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі N 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі N 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі N 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі N 343/557/15-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 496/3134/19 від 13 липня 2022 року (п. 31.33,32.2-32.8 постанови) викладено правовий висновок про те, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі N 202/5330/19 зазначено, що "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що умовами кредитного договору встановлено зобов`язання ОСОБА_1 сплатити ТОВ "Бізнес Позика" комісію за надання кредиту у розмірі 15000 грн. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що позивачем у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги надаються за комісію, пов`язану з наданням кредиту. Натомість з її змісту вбачається, що така є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику, що є обов`язком позивача за кредитними договором, тобто не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику, а тому такі умови є нікчемними. Натомість поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Таким чином, положення договору щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредитних коштів є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 15 000 грн необґрунтована та задоволенню не підлягає. Враховуючи допущені судом при розгляді цієї справи неправильне застосування норм матеріального права, за правилом частини четвертої статті 367 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за несплату комісії за надання кредиту слід відмовити Враховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення не можна вважати законним та обгрунтованим, тому на підставі ст. 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за Договором №521987-КС-005 від 03 березня 2025 року в розмірі 201 750 грн, з яких: 75 000 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту, 126 750 грн - сума прострочених платежів по процентах, та здійснити перерозподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовити. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Щодо стягнення судового збору. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, частково покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції частково покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. ТОВ «Бізнес позика» при зверненні до суду з позовною заявою сплатило судовий збір в розмірі 3051 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.03.2026 року (т.1 а.с.12). ТОВ «Бізнес позика» при зверненні до суду апеляційної інстанції сплатила судовий збір в розмірі 4576,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 27.05.2026 року на суму 3993,60 грн, та платіжною інструкцією від 09.06.2026 на суму 582,90 грн (т.1 а.с.182, т.2 а.с.32). Заявлено позивачем позовні вимоги на суму 254 250 грн, задоволено позовні вимоги ТОВ «Бізнес позика» на суму 201 750 грн. Тому, позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2421 грн (201 750 х 3051 : 254 250), за подання апеляційної скарги у розмірі 3631,50 грн (2421*150%), а всього у розмірі 6052,50 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором №521987-КС-005 від 03 березня 2025 року в загальному розмірі 201 750 (двісті одна тисяча сімсот п`ятдесят) гривень, з яких: 75 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 126 750 грн заборгованість по процентам за користування кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» 6052,50 гривень судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 09 липня 2026 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Онищенко Е.А. Поляков О.З.