Постанова Харківський апеляційний суд № 635/4641/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 635/4641/24 Головуючий суддя І інстанції Березовська І. В. Провадження № 22-ц/818/3726/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про позбавлення батьківських прав П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного Анатолія Олексійовича на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 березня 2026 року, у цивільній справі №635/4641/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав, в с т а н о в и в: 03 травня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Тільний А.О., звернувся до ОСОБА_2 із зазначеним позовом про позбавлення батьківських прав. Позовна заява мотивована тим, що 28 жовтня 2017 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 грудня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу 05 лютого 2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І. посвідчено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, сплати аліментів, реєстровий №298. Вказав, що згідно договору відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 визначили місце проживання та утримання спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком. У разі зміни місця проживання дитини, батько зобов`язався не пізніше одного тижня з моменту зміни місця проживання дитини письмово попереджувати про це матір ОСОБА_2 із вказанням точного місця проживання дитини. Позивач посилається на те, що в лютому 2024 року йому стало відомо про те, що його колишня дружина намагається створити сім`ю з іншим чоловіком, що є неприпустимим в частині того, що виховання їхнього спільного сина може відбутися за участі іншого чоловіка. Позивач зазначає, що під час неодноразового проведення спільного дозвілля із дитиною, відповідач із незрозумілих обставин залишала на деякий час дитину без нагляду та йшла по своїх справах. Позивач не повідомляв поліцію та відповідні органи про ці випадки, намагаючись не провокувати конфлікти між ним та відповідачкою, які могли би негативно вплинути на психічний стан їх сина, оскільки сподівався, що відповідач змінить своє ставлення до виховання сина. Позивач звертає увагу суду на те, що під час перебування дитини у матері, малолітній дитині не надається нормальне спілкування матері в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не надається дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, не засвоюється ним загальновизнані норми моралі, в неї не виявляється інтерес до внутрішнього світу своєї дитини та створювання умов для отримання нею нормального виховання, що призводило до систематичних сварок та скандалів та негативно відображалося на психічному стані сина. Позивач посилається на те, що він займається вихованням сина, приводить та забирає його із садочка. Дотримується усіх правил закладу освіти, чітко виконує режим перебування, приділяє достатнього уваги дитині, відвідує загальні та групові батьківські збори. Позивач проходить військову службу із 20 червня 2014 року по теперішній час за контрактом в Державній прикордонній службі України військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , він фінансово забезпечений на належному рівні, що дає йому можливість належним чином піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку дитини природніх здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Більше того дитина має прихильність до батька. Натомість у відповідачки відсутня фінансова та матеріальна можливість піклуватися про здоров`ї дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для її розвитку природніх здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх малолітнього сина. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Тільний Анатолій Олексійович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Вказав, що після розірвання шлюбу 05 лютого 2024 року, сторонами було договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, сплати аліментів, реєстровий №298. Відповідно до договору відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 визначили місце проживання та утримання спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком. Саме батько забезпечує стабільне середовище для проживання, навчання та розвитку дитини, що повністю відповідає її найкращим інтересам. Відповідачка не виконує п 4.1 договору щодо сплати аліментів на утримання дитини. Зазначив, що узгоджені між собою показання свідків у суді ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в частині неналежного виконання матір. Своїх батьківських обовЙ`язків щодо виховання на утримання дитини. Відповідач залишала на деякий час дитину без нагляду та відправлялась по своїх справах. Відсутність належної турботи про дитину є проявом матері самоусунення матері від виконання своїх батьківських обов`язків що суперечить найкращим інтересам дитини. Вказав, що відповідачкою подана письмова заява до суду 29.05.2024 про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. Вказаний доказ судом помилково не взятий до уваги. Крім того, суд помилково зазначив у рішенні суду, що відповідачка подавала відзив на позовну заяву, оскільки відзив до суду не подавався та у матеріалах справи відсутній. Зауважив, що ігнорування судом свідчень дитини про насильницьку поведінку матері свідчить про грубе порушення принципу пріоритету найкращих інтересів дитини та призвело до ухвалення рішення, яке не забезпечує належного захисту її прав та безпеки. Зазначив, що під час перебування сторін у стані фактичного припинення сімейних відносин, після розірвання шлюбу у відповідача народилася друга дитина. Зазначена обставина має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки свідчить про зміну сімейного стану відповідача, а також впливає на обсяг її уваги, часу та можливостей щодо належного виконання батьківських обов`язків стосовно дитини, яка є предметом спору. Суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів, правові підстави для позбавлення відповідача батьківський прав відсутні, винна поведінки відповідача щодо ухилення від участі у вихованні сина не доведена, як не доведено і умисне, свідоме нехтування матір`ю обов`язків та відповідність позбавлення відповідача батьківських прав інтересам дитини. Під час відвідування службою дитини було з`ясовано, що вона знаходиться у матері та її доглядає матір, у зв`язку з тим, що бабуся працює, а батько військовослужбовець. Колегія суддів погоджується з цими висновками, виходячи з наступного. Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 28 жовтня 2017 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області за актовим записом №1516. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 21 травня 2018 року виконавчим комітетом Південноміської ради Харківського району Харківської області). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28 жовтня 2017 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області за актовим записом №1516 розірвано. 05 лютого 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, сплати аліментів, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І., реєстровий номер

298. Відповідно до договору сторони погодили місце проживання та утримання спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , а саме: батьки домовились про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав матір`ю та батьком, який проживатиме окремо від дитини. Місцем проживання дитини батьки визначили фактичне місце проживання батька. У разі зміни місця проживання дитини, батько зобов`язується попереджувати мати письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного тижня з моменту зміни місця проживання. Мати має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дитиною, в тому числі у будь-який день тижня та у будь-який час за умови, що це відповідає інтересам дитини (зокрема, не порушує графіку відвідування ними школи, кружків, тощо), а також має право, за попередньою домовленістю з батьком, брати дитину до себе за місцем свого проживання у вихідні дні або в інші дні за згодою Батька. Мати зобов`язується щоразу інформувати Батька в усній формі про заплановані зустрічі. Кожен із батьків має право проводити час разом з дитиною та відпочивати разом з ними на території України та за кордоном. Батько зобов`язується піклуватися про здоров`я дитини та утримання, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. Батько зобов`язується не перешкоджати спілкуванню дитини з матір`ю. Мати зобов`язується брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини, незалежно від стосунків з батьком. Мати зобов`язується приймати спільну і рівну за обсягом з батьком участь у забезпеченні життя дитини. За попередньою домовленістю з батьком, приїхати в місце проживання дитини, або інше, спеціально обумовлене батьками місце, забрати дитину для проведення спільного дозвілля та повернути її в визначений час у місце проживання, або інше, спеціально обумовлене батьками місце. Батьки обов`язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, а також своєчасно повідомляти один одного про зміну свого місця проживання, негайно повідомляти про зміну контактних телефонів, та будь-які інші обставини, що мають суттєве значення для своєчасного виконання своїх зобов`язань за цим договором. Батьки зобов`язуються не втручатися в особисте життя один одного та не підбурювати дитину проти батька чи матері, бабусь та дідусів. Той з батьків, який проживає окремо від дитини, надаватиме кошти на утримання дитини (аліменти) у виді твердої грошової суми у гривні, що відповідає 50 (п`ятдесяти) відсоткам прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Довідкою №08/532 від 11 квітня 2024 року виданою начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 підтверджується, що позивач по справі ОСОБА_1 з 20 червня 2014 року і по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 Державної прикордонної служби України. Сума його доходів за 2023 рік складає 789283,20 гривень. Із змісту довідки №01-63/42 від 12 квітня 2024 року, наданої завідувачем КЗ «ДНЗ №143» Ветренко М., вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано до комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №143 комбінованого типу Харківської міської ради» з 01 вересня 2021 року. Дитина мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 займається вихованням дитини, приводив та забирав сина з садочка, дотримувався усіх правил закладу освіти, чітко виконував режим перебування, приділяв достатньо уваги дитині, відвідував загальні та групові батьківські збори. Висновком органу опіки та піклування Південної міської ради №130 від 19 червня 2024 року визнано за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.81 т.1). З наданого висновку встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 народила другу дитину ОСОБА_6 . Спеціалістами служби у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей м. Харків було здійснено вихід за ймовірним місцем мешкання ОСОБА_1 з його сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , однак двері ніхто не відкрив, на запрошення ССД по Салтівському району ніхто не з`явився. Зі слів сусідів ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, за вказаною адресою дитина не мешкає. Під час обстеження 22 травня 2024 року умов проживання відповідачки ОСОБА_2 малолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували разом з нею за її місцем реєстрації. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Південної міської ради відповідач пояснила, що оскільки батько дітей перебуває на військовій службі, а матір позивача працює п`ять днів на тиждень і не має змоги доглядати за дитиною, догляд за обома дітьми здійснює безпосередньо сама відповідач, також вона пояснила, що планує і в подальшому піклуватись про своїх синів та доглядати за ними. На обліку Служби у справах дітей Південної міської ради діти, які опинились у складних життєвих обставинах ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не перебувають. В центрі надання соціальних послуг Південної міської ради сім`я Радченко соціальних послуг не отримує. Органом опіки та піклування Південної міської ради встановлено, що відповідач піклується про своїх дітей та доглядає за ними, тому казати про свідоме ухилення від виконання своїх обов`язків є передчасним та не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Окрім того, позбавлення матері батьківських прав приведе не лише до розлучення двох рідних братів, а й позбавлення одного з братів материнської опіки в той час, як інший залишиться з матір`ю. Зважаючи на той факт, що працювати та забезпечувати своїх дітей мати не може у зв`язку із малим віком молодшої дитини, а обов`язок по утриманню дітей мають однаково і мати і батько, вважати підставою для позбавлення батьківських прав матері малозабезпеченість є не доцільно. У судовому засіданні судом були допитані наступні свідки. Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він знайомий з позивачем по справі. Позивач та відповідач мешкають окремо, дитина мешкає разом з батьком. Один раз він бачив відповідачку по справі разом з дитиною, дитина була вдягнута в чисту одежу, однак в неї були дуже брудні руки та обличчя. За його спостереженнями відповідач не приділяє достатньої уваги дитині, тому її необхідно позбавити батьківських прав. Також, свідок зазначив, що відповідач не працює та має намір вийти заміж та поїхати жити за кордон. Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що їй відомо, що дитина мешкає разом з батьком. Вона багато разів бачила відповідачку разом з дитиною, однак їй було шкода дитину, тому що матір йшла попереду, а дитина йшла за нею сама по собі. Також вона бачила як дитина без догляду матері грається з іншими дітьми за двором. Свідку також відомо, що відповідачка спілкується з людьми, які зловживають алкоголем. Чи вживає алкоголь відповідачка свідку невідомо, також відповідач не працює. Судом був допитаний в судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 та пояснив, що він не пам`ятає коли в останній раз бачив свою матір, мешкає він з бабусею в сел. Березівка Харківського району Харківської області, він відвідує школу, в яку його водить його бабуся та тато, зі школи його забирає тато, уроки з ним робить тато. Зазначив, що маму він не любить, тому що вона його б`є, однак коли це було та при яких обставинах не пам`ятає та пояснити не може. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон). Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23. Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58). Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною. З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання. Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49). У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини». Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21). Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23). Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23). Зі змісту висновку встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 народила другу дитину ОСОБА_6 . Спеціалістами служби у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей м. Харків було здійснено вихід за ймовірним місцем мешкання ОСОБА_1 з його сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , однак двері ніхто не відкрив, на запрошення ССД по Салтівському району ніхто не з`явився. Зі слів сусідів ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, за вказаною адресою дитина не мешкає. Під час обстеження 22 травня 2024 року умов проживання відповідачки ОСОБА_2 малолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували разом з нею за її місцем реєстрації. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Південної міської ради відповідач пояснила, що оскільки батько дітей перебуває на військовій службі, а матір позивача працює п`ять днів на тиждень і не має змоги доглядати за дитиною, догляд за обома дітьми здійснює безпосередньо сама відповідач, також вона пояснила, що планує і в подальшому піклуватись про своїх синів та доглядати за ними. На обліку Служби у справах дітей Південної міської ради діти, які опинились у складних життєвих обставинах ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не перебувають. В центрі надання соціальних послуг Південної міської ради сім`я Радченко соціальних послуг не отримує. Органом опіки та піклування Південної міської ради встановлено, що відповідач піклується про своїх дітей та доглядає за ними, тому казати про свідоме ухилення від виконання своїх обов`язків є передчасним та не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Окрім того, позбавлення матері батьківських прав приведе не лише до розлучення двох рідних братів, а й позбавлення одного з братів материнської опіки в той час, як інший залишиться з матір`ю. Зважаючи на той факт, що працювати та забезпечувати своїх дітей мати не може у зв`язку із малим віком молодшої дитини, а обов`язок по утриманню дітей мають однаково і мати і батько, вважати підставою для позбавлення батьківських прав матері малозабезпеченість є не доцільно. Висновком органу опіки та піклування Південної міської ради №130 від 19 червня 2024 року визнано за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча висновок носить лише рекомендаційний характер, він є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші). У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23 (провадження № 61-10829св24). Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У даній справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до сина. Аргументи скарги про те, що позивач самостійно утримує дитину, а відповідач не виконує умови договору щодо сплати аліментів (п.4.1), то позивач не позбавлений права звернутися до суду про стягнення аліментів з відповідачки. Аналіз умов договору дає підстави для висновку, що сторони обумовили здійснення саме спільних прав та обов`язків щодо виховання дитини. Колегія суддів зауважує, що вказаний договір не свідчить про те, що відповідачка відмовляється від утримання та виховання своєї дитини, а надані позивачем докази підтверджують лише обставини проживання сина разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак ці докази жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні сина. У цій справі колегія суддів наголошує, що сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту самостійного виховання ним/нею дитини, на що неодноразово звертав увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. зокрема постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23 (провадження № 61-12694св25), від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24 (провадження № 61-14408св25). Щодо поданої письмової заяви до суду 29.05.2024 про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав (а.с.69 т.1), то колегія суддів ставиться до неї критично, оскільки вона не містить обґрунтованих мотивів для такого рішення, що викликає обґрунтовані сумніви у її добровільності та дійсності. Суд апеляційної інстанції зауважує, що заява відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав. У постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) зазначено, про те, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. На переконання колегії суддів, суд також надав правильну оцінку заяві ОСОБА_2 про згоду на позбавлення її батьківських прав, адже така суперечить природним правам людини. Окрім того виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено ч. 1 ст. 164 СК України Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відтак відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України. Зазначення у скарзі про те, що суд першої інстанції помилково зазначив/назвав у оскаржуваному рішенні суду про подання відповідачкою відзиву на позовну заяву замість поданою нею заяви від 29.05.2024 про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав, то з цього приводу апелянт не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції про виправлення описки у рішенні суду. Твердження апеляційної скарги про те, що ігнорування судом свідчень дитини про насильницьку поведінку матері свідчить про грубе порушення принципу пріоритету найкращих інтересів дитини та призвело до ухвалення рішення, яке не забезпечує належного захисту її прав та безпеки, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження притягнення відповідача до відповідальності за вчинення відносно своєї дитини адміністративних або інших правопорушень. Колегія суддів наголошує, що метою позбавлення батьків їх батьківських прав є захист дитини та обмеження присутності у її житті того із батьків, хто здатен заподіяти реальну непоправну шкоду її життю, здоров`ю та психологічному благополуччю, а не винесення формального судового рішення. Натомість таких обставин позивачем доведено не було. Також колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції). Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Апеляційний суд керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При цьому колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. Суд апеляційної інстанції зважує на те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Під час розгляду справи встановлено, що за спільною згодою сторін, дитина залишилася проживати разом з батьком ОСОБА_1 . Відповідачка на даний час не працює, оскільки вона перебуває у відпустці по догляду за другою дитиною, однак вона планує піклуватися про обох своїх синів та доглядати за ними, про що свідчить висновок органу опіки та піклування, що в свою чергу свідчить про її бажання приймати участь у житті дитини. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що вони бачили відповідачку з дитиною, що свідчить про те, що матір не втрачала інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні Доводи скарги про те, що наданими показами свідків підтверджується неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, колегія суддів не приймає, пояснення свідків в більшій мірі є їхніми особистими судженнями щодо обставин справи, тому суд першої інстанції правильно оцінив такі покази, як такі, що не у повній мірі доводять безпідставне невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків. Отже, як вбачається з матеріалів справи, що 05 лютого 2024 року сторони укладають договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, сплати аліментів (а.с.14-16 т.1) та 03 травня 2024 року позивач звертається до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (а.с.2-10 т.1). Крім того, 22 травня 2024 року органом опіки та піклування було встановлено, що дитина ОСОБА_7 перебував за місцем реєстрації матері, тому позивачем не було надано суду доказів, які свідчать про проживання малолітньої дитини тільки з позивачем на його вихованні та утриманні, не надано доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини матір не приймає участі чи умисно ухиляється від виконання цих обов`язків. Посилання позивача на те, що він утримує та виховує дитину не потребує встановлення судом, оскільки це є його законним обов`язком. Зазначені докази підтверджують, що дитина проживає разом із батьком, має належні умови проживання, забезпечена необхідними речами, перебуває під наглядом батька, а також те, що саме батько та бабуся дитини беруть активну участь у її шкільному житті. Однак ці докази не підтверджують наявності обставин, за яких мати дитини позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права, не здатна виконувати батьківські обов`язки або у встановленому законом порядку обмежена у їх здійсненні. Позивачем не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина і що її поведінку в кращу сторону змінити неможливо. Та обставина, що мати дитини проживає окремо, не свідчить про те, що позивач самостійно виховує дитину та не позбавляє матір батьківських прав та обов`язків. Судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. На переконання колегії суддів, у даній справі позбавлення батьківських прав відповідача не забезпечуватиме якнайкращих інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів і не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини, шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав, а також доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків. У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21). Отже, за встановлених і наведених вище обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, оскільки не підтверджено належними та достатніми доказами, що розлучення з матір`ю необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи скарги не знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та висновків суду першої інстанції не спростували. Тому колегія суддів визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тільного Анатолія Олексійовича залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 березня 2026 року-залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 10 липня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії Ю.М. Мальований. О.Ю. Тичкова.