Постанова КАС ВС № 420/5756/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2026 року м. Київ справа №420/5756/21 провадження № К/990/15070/22, № К/990/13968/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А.В., суддів: Уханенка С.А., Мельник-Томенко Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур, гарнізонів (на правах місцевих), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, визнання таким, що успішно пройшов 3 етап атестації, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за касаційними скаргами: (1) Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року; (2) Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, у справі №420/5756/21 ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач-1), П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур, гарнізонів (на правах місцевих) (далі - відповідач, П`ята кадрова комісія, кадрова комісія, Комісія), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора (далі - третя особа), в якому позивач просив: - визнати протиправним та скасувати «рішення №37 від 21.01.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», ухвалене П`ятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)» відносно першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_1 ; - визнати ОСОБА_1 таким, що перебуваючи на посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури, успішно пройшов 3 етап атестації, передбачений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області №383к від 10.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури та органів прокуратури з 15 березня 2021 року; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області або на посаді, рівнозначній (рівноцінній) посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області, а саме посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, яка входить до штатного розпису Одеської обласної прокуратури (за його згодою) - з 16 березня 2021 року; - стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення і до дати постановлення судового рішення; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. 2.1. В обґрунтування позовних вимог зазначалося про протиправність зазначених рішення П`ятої кадрової комісії та наказу Одеської обласної прокуратури. 2.2. Позивач указував, що ним успішно надано повну, вичерпну відповідь на практичне завдання, а на питання стосовно належних ОСОБА_1 та його дружині транспортних засобів та щодо придбання тестем позивача нерухомого майна, були надані вичерпні відповіді. Звертав увагу, що матеріали атестації не містять будь-яких висновків експертів щодо вартості транспортних засобів, а рішення кадрової комісії є невмотивованим, оскільки вартість транспортних засобів не порівнюється з доходами позивача та його родини. Зазначав, що декларації через зайняття ним посади прокурора були предметом повної перевірки Національним агентством з питань запобігання корупції та останнім будь-яких рішень або повідомлень у відношенні позивача в частині задекларованих ним відомостей не виявлено та відповідачами не заявлено. 2.3. Позивач уважав також, що оскаржуваний наказ ставить його у стан правової невизначеності, його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії тощо. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано «рішення №37 від 21.01.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», ухвалене П`ятою кадровою комісією» відносно першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області №383к від 10.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури та органів прокуратури з 15 березня 2021 року. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області з 16 березня 2021 року. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.03.2021 по 19.07.2021 в розмірі 134 921,64 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. 3.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності та повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції та саме цей компетентний орган вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки про порушення особою вимог щодо декларування; оскаржуване рішення не містить жодних доводів та обґрунтувань щодо того, яким чином перебування у власності та користуванні позивача та членів його родини (дружини) перелічених у рішенні автомобілів свідчить про недоброчесність позивача. Суди дійшли висновків, що оскаржуване рішення, як і наказ про звільнення, який прийнятий на підставі рішення кадрової комісії, є протиправними та підлягають скасуванню.

4. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021, стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву (заперечень) на них 5.1. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову; просить скасувати додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. 5.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу в частині оскарження судових рішень по суті спору, третя особа, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, який викладено в: а) постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №120/3458/20-а, від 07.10.2021 у справі №640/449/20, від 27.10.2021 у справі 340/3563/20, від 02.11.2021 у справі №120/3794/20-а, від 09.11.2021 у справі №640/476/20, щодо застосування статей 4, 11, 50 Закону України «Про запобігання корупції» висновку стосовно перебирання на себе кадровою комісією повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) та обов`язкового отримання висновку НАЗК під час проходження прокурором атестації; б) постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/729/18 з приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейського суду з прав людини та про обмежений судовий контроль з огляду на вимоги Законів України «Про запобігання корупції», «Про судоустрій та статус суддів». 5.3. Підставою касаційного оскарження в частині судових рішень про стягнення судових витрат скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в: а) постанові Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №480/3172/20 щодо того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат з урахуванням положень статей 134, 139 КАС України; б) постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №140/2323/19, від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 щодо співмірності вартості наданих послуг зі складністю справи. 6.1. Також, не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями по суті спору, відповідач-1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 6.2. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, відповідач-1 зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постановах Верховного Суду: а) від 27.04.2019 у справі №640/419/20 (щодо того, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб з огляду на вимоги статті 2 КАС України; б) від 28.04.2022 у справі №640/1451/20 (стосовно того, що рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного із перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути досліджені в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія); в) від 13.05.2021 у справі №120/3458/20-а, від 07.10.2021 у справі №640/449/20, від 27.10.2021 у справі №340/3563/20, від 02.11.2021 у справі №120/3794/20-а, від 09.11.2021 у справі №640/476/20 щодо застосування статей 4, 11, 50 Закону України «Про запобігання корупції» у висновку стосовно перебирання на себе кадровою комісією повноважень НАЗК та обов`язкового отримання висновку НАЗК під час проходження прокурором атестації. Скаржник наголошує, що у справі, що переглядається, йдеться не про перевірку декларацій, а про надання кадровою комісією під час атестації оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності; г) в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/729/18 з приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейського суду з прав людини та про обмежений судовий контроль з огляду на вимоги Законів України «Про запобігання корупції», «Про судоустрій та статус суддів».

7. У відзивах на касаційні скарги позивач просить залишити без змін оскаржувані судові рішення. ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 8.1. Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду надійшла 06.06.2022. 8.2. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2022 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. 8.3. Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021, на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2021, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі №420/5756/21 (№К/990/13968/22). 9.1. Касаційна скарга Одеської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшла 16.06.2022. 9.2. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.06.2022 визначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. 9.3. Ухвалами Верховного Суду від 28.07.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі №420/5756/21 (№К/990/15070/22). Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

10. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2026 відмовлено Офісу Генерального прокурора у задоволенні заяви про зупинення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі №420/5756/21.

11. Іншою ухвалою Верховного Суду від 08.07.2026 касаційні скарги об`єднано в одне касаційне провадження, а справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

12. Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.07.2026 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В. судді: Уханенко С.А., Мельник-Томенко Ж.М. ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури на посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури. 14. 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

15. Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора №537 від 17.11.2020, з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) утворено П`яту кадрову комісію.

16. Відповідно до рішень №2 від 21.10.2020 та №4 від 06.11.2020 Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), позивач успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, що підтверджується відомостями про результати тестування, та допущений до третього етапу атестації - співбесіди.

17. За результатом проведення співбесіди, П`ятою кадровою комісією ухвалене рішення №37 від 21.01.2021 про неуспішне проходження позивачем атестації, в якому зазначено, що керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктом 6 розділу І, пунктом 16 розділу IV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди, Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності. В оскаржуваному рішенні вказано, що під час ознайомлення з матеріалами атестації та поясненнями прокурора у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження, набуття та користування майном з боку прокурора та його близьких родичів, а також невідповідність способу (рівня) життя прокурора задекларованим доходам. Комісією з`ясовано обставини щодо володіння та користування 27 транспортними засобами прокурором та його дружиною за період 2006-2020 років. Зокрема, у користуванні прокурора перебували наступні транспортні засоби: Hyundai Elantra 1995 (12.2006-02.2007), Chrysler РТ Cruiser 2001 (07.2007-12.2007), Mercedes-Benz М-клас 2000 (12.2007-05.2007), BMW-316 1994 (05.2008-07.2008), Volkswagen Beetle 1999 (07.2008-12.2008), Toyota Camry 1998 (02.2009-07.2009), BMW 520 1998 (11.2009-04.2010), 3A3 Пікап 2003 (04.2010- 07.2010), Mercedes-Benz S-клас 1991 (08.2010-10.2010), Mercedes-Benz Е-клас 1988 (09.2010-12.2010), Mazda 6 2003 (03.2011-03.2011), Mercedes-Benz С-клас 2001 (04.2011-09.2011), Nissan Armada 2004 (11.2011-12.2011), Mercedes-Benz G-клac 2000 (02.2012-04.2012), Mercedes-Benz S-клас 2000 (04.2012-10.2012), BMW-520 2003 (10.2012-11.2012), Hyundai Accent 2008 (11.2012-03.2013, 05.2013-06.2013), Mini Cooper 2003 (08.2013-11.2013), Suzuki Vitara 2006 (05.2014- 07.2014), BMW 320 D 2004 (03.2019 і по теперішній час). Окрім цього, Комісією з`ясовано, що у користуванні дружини прокурора ОСОБА_2 перебували наступні транспортні засоби: Mitsubishi Lancer 2004 (04.2007-05.2008), Hyundai Elantra 1995 (12.2006-02.2007), BMW 740 1995 (04.2009-07.2009), Mercedes-Benz А-клас 1998 (07.2009-10.2009), Mercedes-Benz CLK-клас 1998 (12.2010-02.2011), Mazda 6 2003 (03.2011-03.2011), Volkswagen Passat CC 2009 (10.2013-12.2015), Nissan Murano 2008 (12.2015-10.2018), Subaru Impreza 2008 (08.2020 і пo теперішній час). В рішенні також указано, що прокурор надав письмові пояснення щодо володіння та користування транспортними засобами, у яких підтвердив зазначені обставини та вказав на користування цими транспортними засобами на підставі генеральних довіреностей. Зміна автомобілів відбувалась регулярно після нетривалого (переважно кожні 4-6 місяців) користування, відповідно не декларуючи їх у встановленому порядку. За результатами вивчення та обговорення матеріалів атестації у Комісії виник обґрунтований сумнів щодо дотримання прокурором критерію доброчесності стосовно володіння і користування відповідними транспортними засобами. Відповідно до зазначеного в рішенні №37 від 21.01.2021, у зв`язку з викладеним, керуючись пунктами 11-16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (зі змінами), П`ята кадрова комісія ухвалила рішення про неуспішне проходження атестації першим заступником керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 . 18. 10 березня 2021 року керівник Одеської обласної прокуратури, керуючись статтею 11, пунктом 2 часини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прийняв наказ №383к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 15.03.2021. IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

21. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

22. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень та правильність застосування норм матеріального права і повноту дотримання процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

23. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

24. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), який набрав чинності з 25.09.2019, передбачено реформу системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені відповідні зміни.

26. Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів, Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221), розділом ІV якого врегульовано порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

27. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

28. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 14.07.2022 у справі №640/1083/20 та від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 підкреслював, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб`єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.

29. Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

30. Тому, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.

31. Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.10.2025 у справі №640/1262/20, від 26.06.2025 у справі №440/4268/20, від 19.05.2025 у справі №420/15162/23, від 12.02.2025 у справі №640/456/20, від 16.01.2025 у справі №460/6135/20, від 28.11.2024 у справі №400/3003/21, від 08.08.2024 у справі №420/7076/20, від 24.06.2024 у справі №260/1134/23, від 10.05.2024 у справі №640/1273/20, від 11.04.2024 у справі №420/10138/20, від 21.03.2024 у справі №460/6862/20, від 09.02.2024 у справі №140/608/21, від 02.11.2023 у справі №380/6044/21, від 26.10.2023 у справі №240/2118/21, від 28.09.2023 у справі №640/39174/21, від 06.07.2023 у справі №640/21878/20, від 08.06.2023 у справі №420/23643/21, від 31.05.2023 у справі №160/5323/21, від 18.04.2023 у справі №640/1652/20, від 28.03.2023 у справі №160/8851/20, від 22.12.2022 у справі №420/11824/20, від 17.11.2022 у справі №640/16131/20, від 27.10.2022 у справі №640/3612/20, від 22.09.2022 у справі №200/7541/20-а, від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 та інших.

32. Отже, судова практика Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах є сталою та послідовною.

33. Доходячи висновків про те, що саме НАЗК вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки про порушення особою вимог щодо декларування та що проведення перевірки щодо достовірності цих відомостей виходить за межі повноважень кадрової комісії, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. І доводи касаційних скарг в цій частині частково знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

34. Водночас, неспростованими із сторони скаржників залишилися висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення не містить жодних доводів та обґрунтувань щодо того, яким чином перебування у власності та користуванні позивача та членів його родини (дружини) перелічених у рішенні автомобілів свідчить про недоброчесність позивача.

35. А тому, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про протиправність рішення П`ятої кадрової комісії від 21.01.2021 №37 про неуспішне проходження прокурором атестації стосовно ОСОБА_1 .

36. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

37. З огляду на те, що підставою для прийняття наказу керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області №383к від 10.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади було протиправне рішення кадрової комісії, то вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ також є протиправним та підлягав скасуванню.

38. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що в позовній заяві в якості підстав позову в частині оскарження наказу про звільнення позивач указував на відсутність у такому наказі визначеності відповідних підстав звільнення, позаяк відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Вказував, що в оскаржуваному наказі не вказано чітку підставу звільнення, а рішення кадрової комісії не може бути підставою для звільнення відповідно до зазначеної норми. Наводив аргументи про ненастання підстав для звільнення, з огляду на суть реформи органів прокуратури та зміни їх найменування тощо.

39. З огляду на висновки по суті вирішення цього спору, вказаним доводам оцінки судами надано не було.

40. Колегія суддів зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам. Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури. Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

41. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

42. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.21.2000 (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

43. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

44. Належним до врахування під час розгляду цієї справи є те, що у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

45. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків: 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України; 2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

46. У постановах від 26.06.2026 у справі №640/22579/19 та від 30.06.2026 у справі №380/6090/21 Верховним Судом до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

47. З огляду на викладене колегія суддів уважає за необхідне також урахувати наведений підхід при вирішенні цього спору.

48. Беручи також до уваги помилковість окремих висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків, що оскаржувані рішення по суті спору слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, що стосується повноважень НАЗК та кадрових комісій. Щодо оскарження додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021 у цій справі.

49. Як убачається з матеріалів справи, 12.07.2021 від представника позивача до суду першої інстанції надійшла заява про здійснення розподілу судових витрат, до якої додано документи на підтвердження судових витрат на правничу допомогу, які позивач має намір понести.

50. Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

51. Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

52. Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

53. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина третя статті 252 КАС України).

54. Виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд першої інстанції в рішенні суду дійшов висновку про стягнення з відповідача-1 витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

55. Разом з тим, в резолютивній частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 питання щодо розподілу судових витрат, а саме щодо витрат на правничу допомогу, вирішено не було, що і стало підставою для ухвалення додаткового рішення.

56. Ключовими мотивами щодо незгоди із додатковим рішенням та постановою суду апеляційної інстанції, яким залишено без змін таке судове рішення, викладеними в касаційній скарзі третьою особою, є те, що позивачем до суду не надано документальних підтверджень фактичної оплати послуг професійної правничої допомоги (платіжних доручень, квитанцій, ордерів, тощо), а наданий розрахунок щодо вартості витрат є неспівмірний.

57. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

58. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем на підтвердження понесених ним витрат не було надано документальних підтверджень фактичної оплати послуг професійної правничої допомоги, оскільки у КАС України, в редакції, чинній з 15.12.2017, імплементовано нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постановах від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 та від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 21.09.2021 у справа №280/9716/20, від 03.11.2022 у справі №320/5760/21, від 23.01.2025 у справі №240/32993/23 та інших).

59. При цьому, неспівмірність стягнутих витрат на оплату правничої допомоги третьою особою жодним чином не була доведене ні в суді першої інстанції, ні в касаційній скарзі.

60. Враховуючи наведене, відсутні підстави стверджувати про порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій. Доводи касаційної скарги в цій частині не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

61. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

62. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

63. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

65. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень, колегія суддів дійшла висновків, що касаційні скарги слід задовольнити частково та змінити оскаржувані судові рішення по суті спору, а в решті - судові рішення слід залишити без змін.

66. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

67. З огляду на результат касаційного перегляду, судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №420/5756/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції мотивів цієї постанови.

3. В іншій частині ці судові рішення, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №420/5756/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена. .................................. .................................. .................................. А.В. Жук С.А. Уханенко Ж.М. Мельник-Томенко Судді Верховного Суду