Ухвала КАС ВС № 420/5756/21

УХВАЛА 23 травня 2022 року м. Київ справа № 420/5756/21 адміністративне провадження № К/990/11153/22 Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е., перевіривши касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №420/5756/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур, гарнізонів (на правах місцевих), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, визнання таким, що успішно пройшов 3 етап атестації, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, П`ятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур, гарнізонів (на правах місцевих), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати "рішення №37 від 21 січня 2021 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації", ухвалене П`ятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)" відносно першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_1 ; - визнати ОСОБА_1 таким, що перебуваючи на посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури, успішно пройшов 3 етап атестації, передбачений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19 вересня 2019 року; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області №383к від 10 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури та органів прокуратури з 15 березня 2021 року; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області або на посаді, рівнозначній (рівноцінній) посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області, а саме посаді першого заступника керівника окружної прокуратури, яка входить до штатного розпису Одеської обласної прокуратури (за його згодою) - з 16 березня 2021 року; - стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення і до дати постановлення судового рішення; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано "рішення №37 від 21 січня 2021 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації", ухвалене П`ятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)" відносно першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області №383к від 10 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури та органів прокуратури з 15 березня 2021 року. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді першого заступника керівника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області з 16 березня 2021 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.03.2021 року по 19.07.2021 року в розмірі 134 921,64 грн. (сто тридцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять одна гривня 64 копійки) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, залишеним без змін додатковою постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп). Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Одеською обласною прокуратурою подано касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалами Верховного Суду від 20 січня 2022 року та від 14 квітня 2022 року касаційні скарги Одеської обласної прокуратури повернуто скаржнику. 10 травня 2022 року касаційна скарга Одеської обласної прокуратури повторно надійшла до Верховного Суду. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постановах Верховного Суду, ухвалених у справах №№П/800/409/17, 800/328/17, 800/248/17, 800/264/17, 800/354/17, 9901/66/19, 9901/87/19, 9901/88/19, 9901/212/19 та інших справах. Так за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відкриття касаційного провадження з цієї підстави можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі. Водночас скаржник у касаційній скарзі лише послався на висновки Верховного Суду у вказаних справах, проте не зазначив норми, щодо якої такий висновок сформовано, а лише хаотично та безсистемно навів окремі цитати із судових рішень щодо дискреційних повноважень комісії, з посиланням на оцінку щодо доброчесності і суспільної довіри та щодо обов`язку таких комісій ураховувати інформацію, що зазначена в декларації певного суб`єкта. Суд зазначає, що такі критерії є оціночними і застосовуються судами індивідуально у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у справі. Крім того, наведені заявником приклади судових спорів вирішено судами за інших, ніж установлено у цій справі обставин. Надалі Одеська обласна прокуратура указала про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постановах Верховного Суду у справах №№120/3458/20-а, 640/449/20, 340/3563/20, 120/3794/20-а та 640/476/20. Перевіряючи такі аргументи заявника, Суд зазначає, що приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо заявник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте зміст та мотиви оскаржуваної постанови суду свідчать про те, що переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його в частині, суд апеляційної інстанції не застосовував висновки Верховного Суду, висловлені у справах №120/3458/20-а, 640/449/20, 340/3563/20, 120/3794/20-а та 640/476/20, від яких просить відступити заявник. Водночас доводи Офісу Генерального прокурора щодо необхідності відступлення від указаних висновків Суду мають формальний характер, так як мотиви заявника зводяться до часткового опису процедури атестації без логічного взаємозв`язку з обставинами цієї справи та загальних фраз щодо неправильного застосування норм Закону України «Про запобігання корупції» і власного тлумачення повноважень НАЗК, що не має жодного відношення до вирішення цього спору, в якому оскаржуване рішення було скасоване саме через невідповідність його критеріям, визначеним статтею 2 КАС України та недоведеністю фактів недоброчесності прокурора. Отже, аргументи касаційної скарги не містять однієї з умов, встановлених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження в частині відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у наведених справах. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до безсистемного цитування законодавства, часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на дотримання відповідачем процедури звільнення прокурорів з органів прокуратури та на неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. В контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08.02.2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обгрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). Також скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №420/5756/21 - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська