Постанова 4851 № 520/32990/25

Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2026 р. Справа № 520/32990/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/32990/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153. В обґрунтування позову позивачем вказано, що відповідачем протиправно не виплачено одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) грн. 00 коп. передбаченої пунктом четвертим Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не має необхідний сукупний строк безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора станом на дату набрання чинності цією постановою, тому правові підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги відсутні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 по справі №520/32990/25 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 13.02.2025 року, фактично звівши зміст правового регулювання до вузької формальної умови - наявності у військовослужбовця шестимісячного строку безпосередньої участі у бойових діях станом на дату набрання чинності зазначеною постановою. Такий підхід, на думку позивача, не відповідає ані буквальному змісту нормативного акта, ані його меті та загальній правовій природі встановленої винагороди, оскільки викривляє зміст правового регулювання та призводить до необґрунтованого звуження обсягу права. Наголошує, що суд дійшов помилкового висновку, що повністю сформоване право на виплату повинно існувати саме станом на 13.02.2025 року, однак Постанова №153 не містить вимоги про остаточне формування права саме на дату набрання нею чинності. Вказує, що метою Постанови №153 є стимулювання та соціальне визнання військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях, що виключає її застосування у спосіб, який фактично позбавляє особу права на винагороду лише через часовий момент оцінки. Відповідач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи. Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Судом першої інстанції встановлено, що 18.12.2024 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби з військовою частиною НОМЕР_2 . У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2025 №78 позивача з 26.02.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та визнано таким, що прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов`язків за посадою. За період проходження військової служби, ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій. Відповідна інформація підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №377 від 08.01.2026 року, а саме в період з 01.03.2025 року по 21.05.2025 року, з 30.05.2025 року по 31.08.2025 року та з 21.09.2025 року по 22.10.2025 року. Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" від 16.12.2025 року, ОСОБА_1 не притягувався до кримінальної відповідальності. 19.11.2025 року представником в інтересах позивача подано до відповідача заяву про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень вих. №121/11-25-1 від 19.11.2025 року. 28.11.2025 року позивачем отримано відповідь за вих. 1781/64081 від 28.11.2025 року від відповідача, в якій містилась відмова у виплаті одноразової грошової винагороди. В обґрунтуванні відмови у задоволенні заяви зазначено, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців, а тому подана заява не підлягає задоволенню. Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень у відповідності до пункту 4 Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, позивач звернулася до суду з цим позовом. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ). За змістом частини 1, частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII). Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). За правилами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153, пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153). Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 установлено, що: 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби. Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень. військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі; військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153", яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту: "виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу". Відповідно, внесеними Постановою №942 зміни до Постанови №153 законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу. Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн можлива виключно за умови дотримання встановлених Постановою № 153 вимог, а саме: - особа відноситься до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, - до набрання чинності Постановою №153 (тобто до 13.02.2025) у віці до 25 років така особа була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану; - особа проходить військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025); - особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій); - строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025); - відсутність факту притягнення до кримінальної відповідальності, двох або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. З матеріалів справи встановлено, що позивач до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років, у грудні 2024 уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 1 рік, не притягався до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та до дисциплінарної відповідальності, що відповідачем не заперечується. Разом з тим, згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №377 від 08.01.2026 року, позивач лише в період з 01.03.2025 по 21.05.2025, з 30.05.2025 по 31.08.2025. з 21.09.2025 по 22.10.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області, Ізюмському районі, Борівській селищній територіальній громаді. Підстава: БР ТГр КРЕМІННА від 28.02.2025 №698т/БР/окп, журнал бойових дій №119т від 01.03.2025. БР УВ "Північ № БР-УВП106т від 08.08.2025. БР командира 3 АК від 01.10.2025 №583т/БР/ЗАК, журнал бойових дій №162т від 01.10.2025. З наведеного вбачається, що у позивача участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора почалася лише з 01 березня 2025 року. Тобто, станом на дату набрання чинності Постановою КМУ № 153 13 лютого 2025 року у позивача відсутній будь-який підтверджений період участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що виключає можливість одержання позивачем грошової допомоги у розмірі 1000000,00 млн або навіть із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених). Зазначене свідчить про те, що позивач не підпадає під визначені Постановою №153 та Порядком №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, у зв`язку з чим, відповідачем правомірно було відмовлено йому у виплаті такої одноразової грошової винагороди. З апеляційної скарги вбачається, що фактично усі її доводи зводяться до необхідності ігнорування однієї з умов, які ставляться для виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, а саме: строку участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025), проте колегія суддів наголошує, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн можлива виключно за умови дотримання всіх встановлених Постановою № 153 вимог. Колегія суддів наголошує, що правовий механізм, встановлений Постановою №153, передбачає імперативну умову для отримання відповідної виплати, зокрема: фактичну та безпосередню участь особи у бойових діях у районах їх ведення тривалістю не менше шести місяців у сукупності станом на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36). Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують. Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 по справі № 520/32990/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко К.В. Мінаєва