Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/32687/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 р. Справа № 520/32687/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 року (ухвалене суддею Рубан В.В.) в справі № 520/32687/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.10.2025 № 104650011827 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 29.09.2025 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 31.08.1980 р. по 28.05.1981 р., з 02.09.1981 р. по 07.12.1981 р., з 21.12.1981 р. по 24.06.1983 р., з 11.10.1983 р. по 19.08.1985 р., з 10.11.1986 р. по 31.08.1988 р., період навчання з 01.09.1988 р. по 22.03.1991 р., періоди роботи з 18.09.1989 р. по 09.10.1992 р., з 23.06.1997 р. по 30.11.1998 р., з 14.12.1998 р. по 03.04.1999 р., з 24.03.2004 р. по 21.04.2004 р., з 22.04.2004 р. по 10.08.2004 р. та добровільний внесок з 01.09.2025 р. по 30.09.2025 р. та здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 29.09.2025 р. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.10.2025 р. № 104650011827 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29.09.2025 р. та при прийнятті рішення зарахувати до її загального трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 ; в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка зазначає, що для підтвердження зарахування навчання з 01.09.1988 р. по 22.03.1991 р. вона надала диплом від 30.03.1991 р. серії НОМЕР_2 , виданий Ленінградським технікумом морського приладобудування, що прямо підтверджує навчання у 1988-1991 роках. Вважає цей документ є достатньою та єдиною необхідною підставою для зарахування навчання до стажу. Зарахування навчання з 01.09.1988 р. по 22.03.1991 р. до страхового стажу позивачці додає 2 роки 6 місяців 22 дні. З урахуванням підтверджених записів у трудовій книжці та стажу з персоніфікованого обліку, загальний страховий стаж позивачки становить понад 25 років, що відповідає вимогам статті 26 Закону №1058-ГУ для призначення пенсії за віком особам, що досягли 63 років. Крім того, позивачка зазначає, що оскільки відомості про період з 01.09.2025 р. по 30.09.2025 р. містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Пенсійний фонд України зобов`язаний зарахувати зазначений період до страхового стажу позивачки. Вважає, що відмова у його зарахуванні є протиправною та такою, що прийнята з порушенням статей 19 та 46 Конституції України, статей 17, 24 Закону №1058-ІУ. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а позивачка оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що 29.09.2025 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та 06.10.2025 р. прийнято рішення №104650011827, яким відмовлено в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 29.09.2025 р., оскільки необхідний страховий стаж 22 роки, страховий стаж заявника складає 13 років 0 місяців 7 днів. За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу не зараховано: навчання 1988-1991 рр. згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.03.1991 р., оскільки даний період перетинається з роботою та військовою службою (необхідно надати уточнюючу довідку). До загального страхового стаж не зараховано періоди згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки титульний лист заповнено з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 р. №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 р. №58, а саме виправлено рік народження заявниці. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за віком позивачка звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29.09.2025 р. та при прийнятті рішення зарахувати до її загального трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 . Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу позивачки навчання з 01.09.1988 р. по 22.03.1991 р. та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити позивачці пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ГУ, починаючи з 29.09.2025 р. суд першої інстанції виходив з того, що період навчання з 01.09.1988 р. по 22.03.1991 р. у Ленінградському технікумі морського приладобудування перетинається з роботою та військовою службою позивачки, у трудовій книжці не зазначені відомості щодо періоду навчання, тому відсутні законні підстави для зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивачки, без надання уточнюючих довідок. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в даному випадку не обраховувався стаж позивачки, який дає право на призначення пенсії, а суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV). Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи. Згідно із п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Щодо не зарахування до страхового стажу період навчання з 01.09.1988 р. по 22.03.1991 р. згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.03.1991 р., оскільки даний період перетинається з роботою та військовою службою (необхідно надати уточнюючу довідку), суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п. 8 Порядку № 637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення, необхідне надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 р. в справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 р. в справі №233/2084/17. Крім того, в пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. в справі № 520/15025/16-а, суд також звернув увагу, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу вимагається виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Згідно з п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до п. 38 Положення про пільги для військовослужбовців, військовозобов`язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 р. №193, за особами, призваними на військову службу в період навчання у навчальних закладах, при звільненні до запасу зберігається право бути зарахованими для продовження навчання у тому навчальному закладі та на тому курсі, де вони навчалися до призову на військову службу з призначенням стипендії з дня відновлення у навчальному закладі до результатів чергової екзаменаційної сесії. Зі змісту диплому НОМЕР_2 від 30.03.1991 р. вбачається, що позивачка навчалась 1988-1991 рр. у Ленінградському технікумі морського приладобудування, даний період перетинається з роботою та військовою службою (записи 12, 13 трудової книжки). Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки позивачка не надано уточнюючу довідку, що до спірного періоду, а також у трудовій книжці не зазначені відомості щодо періоду навчання, тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виникли небезпідставні сумніви щодо вказаного періоду. Таким чином, у пенсійного органу відсутні законні підстави для зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивачки, без надання уточнюючих довідок. Стосовно незарахування добровільного внеску з 01.09.2025 р. по 30.09.2025 р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному позові позивач оскаржує рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, яке обумовлене незарахуванням позивачу до його страхового стажу періодів навчання 1988-1991 рр. згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.03.1991 та до загального страхового стаж періодів згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 . Не зарахування добровільного внеску з 01.09.2025 по 30.09.2025 не є в даному випадку підставою для відмови в призначенні пенсії. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спір в цій частині відсутній. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач здійснюючи повторний розгляд заяви про призначення пенсії позивачці на виконання рішення суду не зарахує період добровільного внеску. Щодо дискреційних повноважень пенсійного органу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 р. від 17.02.2022 р. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Враховуючи, що в даному випадку відповідачем стаж позивачки, який дає право на призначення пенсії не обраховувався, тому суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних в справі, з метою повного та ефективного захисту прав позивачки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов необхідно задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.10.2025 р. № 104650011827 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 29.09.2025 р. та при прийнятті рішення зарахувати до її загального трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 . Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі № 520/32687/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін