Постанова 4851 № 520/32084/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 р. Справа № 520/32084/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 року (ухвалене суддею Котеньовим О.Г.) в справі № 520/32084/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області, у якому просив: зобов`язати територіальний підрозділ ДМС України у Харківської області, обміняти оформлену на ім`я, ОСОБА_1 , непридатну для використання ID-картку до закінчення строку її дії - на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, що передбачено діючим положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ, та проставити відмітку реєстрації місця проживання (для підтвердження раніше набутої реєстрації, а не з новою реєстрацією місця проживання, відомостями про яке володіє Управління ДМС України у Харківської області), а також реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи та вести облік відносно, ОСОБА_1 , за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до ЄДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 р. відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закону України "Про захист персональних даних" Закону України "Про громадянства України", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС для оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID - картки та надав згоду на обробку персональних даних та йому вже присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР), що підтверджується заявою - анкетою №11939893. В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про обмін оформленого паспорта громадянина України (ID-картки) на паспорт зразка 1994 року у формі книжечки. Листом №6301.4.2-21487/63.2-25 від 14.11.2025 р. відповідач відмовив позивачу в оформленні та видачі паспорта зразка 1994 року у формі книжечки, у зв`язку з тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добровільно надав згоду на обробку своїх персональних даних при оформленні паспорта громадянина України у формі ID-картки із застосуванням засобів ЄДДР, а законодавством передбачено належні гарантії захисту таких даних. Зазначив, що право вимагати зміни чи знищення персональних даних виникає лише у разі їх незаконної або недостовірної обробки, однак позивач не надав належних доказів незаконності чи недостовірності обробки його персональних даних відповідачем, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для їх видалення чи анулювання, а доводи позову є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про громадянство України", документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України. Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 р. №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. З 06.12.2012 р. набрав чинності Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (в подальшому - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №5492-VI, суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Відповідно до ч.1 ст.10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Згідно з пп. «а» п.1 ч.1 ст.13 Закону № 5492-VI, документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія. Згідно з ч.4 ст.13 Закону № 5492-VI особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія. Відповідно до ст. 14 Закону № 5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Частинами 2-4 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини 1 статті 2 цього Закону (ч. 5 ст. 21 Закону № 5492-VI). При цьому згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 21 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (в подальшому - Порядок № 302). Пунктом 2 Порядку № 302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII. Згідно з п.п. 2-3 Порядку № 302, паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-ти річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Відповідно до п. 7 Порядку № 302, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються, зокрема, особі, яка досягла 14-ти річного віку на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто. За змістом п. 19 Порядку № 302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. Згідно з п.32 Порядку № 302, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства. Відповідно до п. 100 Порядку № 302, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи. Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06.06.2019 р. затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (в подальшому - Тимчасовий порядок № 456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Відповідно до п. 5 розділу І Тимчасового порядку № 456, заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи. Згідно з п. 1 розділу IV Тимчасового порядку № 456, обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа. Відповідно до п. 2 розділу IV Тимчасового порядку №456, для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи. Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що одним із документів, що позивач має надати до заяви для оформлення паспорта, є наявність рішення суду. При цьому, пп.5 п.1 розділу X Тимчасового порядку № 456 визначено, що територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта. Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.11.2018 р. в справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 р. в справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 р. в справі № 260/99/19, від 10.12.2020 р. в справі № 240/575/20, від 08.06.2023 р. в справі № 380/5977/21, від 19.03.2025 р. в справі № 300/5845/23. Судовим розглядом встановлено, що підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачу у видачі йому паспорту громадянина України зразка 1994 року в порядку обміну. В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначає, що звернувся до суду із позовною заявою, у зв`язку з відмовою відповідача за заявою позивача здійснити обмін вже отриманого ним паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки. При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач при зверненні до органу міграційної служби із заявою надав згоду на обробку персональних даних, та це свідчить про те, що обробку відносно позивача уже проведено при видачі паспорту громадянина України у формі ID-картки, матеріали справи не містять доказів, що обробка була здійснена не за згодою позивачки. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач є особою, який самостійно звернувся із заявою щодо внесення його персональних даних до реєстру та надав згоду на їх обробку. Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час звернення до суду з позовною заявою позивач не вказує на наявність релігійних переконань чи належність до окремої суспільної групи, які б обумовлювали необхідність відмови від обробки персональних даних та оформлення паспорта без безконтактного електронного носія. Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 р. у зразковій адміністративній справі №806/3265/17 суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки в цій справі спірні правовідносини стосувалися майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, а предметом розгляду було порушене право особи на отримання паспорта в альтернативній формі за відсутності згоди на обробку персональних даних. Отже, ця адміністративна справа не відповідає ознакам зразкової справи № 806/3265/17, у зв`язку з чим висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 р. у зазначеній зразковій справі, не підлягають застосуванню у даному випадку. Аналогічна позиція суду зазначена у постанові Верховного Суду від 19.03.2025 р. в справі № 300/5845/23. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити відмітку про реєстрацію місця проживання (як підтвердження раніше набутого місця реєстрації, а не нової реєстрації, інформацією про яку вже володіє Управління ДМС України у Харківській області), а також провести переоблік громадянства України шляхом внесення відповідного запису до облікових документів та вести облік стосовно ОСОБА_1 за раніше встановленими формами за прізвищем, ім`ям, по батькові, роком народження та місцем реєстрації, без застосування будь-яких цифрових ідентифікаторів особи (у тому числі серії та номера паспорта), без внесення відомостей до ЄДДР чи інших баз даних і реєстрів, а також без автоматизованої обробки та передачі персональних даних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п. 58 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI (в подальшому - Закон № 2297-VI), суб`єкт персональних даних має право, зокрема: подавати вмотивовані заперечення проти обробки своїх персональних даних; вимагати зміни або знищення персональних даних у разі їх незаконної обробки чи недостовірності; вимагати захисту персональних даних від незаконної обробки, втрати, знищення чи пошкодження; а також звертатися зі скаргами до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до суду. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 15 Закону № 2297-VI, персональні дані підлягають видаленню або знищенню у випадках: закінчення строку їх зберігання; припинення правовідносин між суб`єктом даних та володільцем чи розпорядником; винесення відповідного припису Уповноваженого; або набрання законної сили рішенням суду про видалення чи знищення персональних даних. Крім того, персональні дані, зібрані з порушенням вимог закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку. Статтею 4 Закону № 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр є електронною інформаційно-комунікаційною системою, створеною для зберігання, захисту, обробки та використання інформації про особу і документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням конституційних гарантій свободи пересування, вільного вибору місця проживання та невтручання в особисте і сімейне життя. Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру врегульовано статтею 10 Закону № 5492-VI, відповідно до якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, а також на підставі даних державних органів та органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». До документів, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України. Судовим розглядом встановлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки був оформлений та виданий позивачу із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру за його волевиявленням, тобто із наданням згоди на обробку персональних даних. Водночас Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачає гарантії захисту та безпеки інформації, що міститься у Реєстрі. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що суб`єкт персональних даних має право вимагати зміни або знищення своїх персональних даних лише у випадку, якщо такі дані обробляються незаконно або є недостовірними. Разом із тим позивач не надав суду належних доказів незаконності чи недостовірності обробки його персональних даних відповідачем, а відтак правові підстави для їх видалення чи анулювання відсутні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.12.2022 р. в справі № 380/6916/20. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час розгляду справи не встановлені обставини протиправних дії відповідача щодо відмови позивачу в оформленні та видачі паспорта зразка 1994 року у формі книжечки замість виданого паспорта громадянина України (ID-картки). Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 по справі № 520/32084/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич