Постанова Київський апеляційний суд № 378/1823/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09липня 2026 рокум. Київ Унікальний номер справи № 378/1823/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11026/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 24 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуртовенко Р.В., у справі за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою та повернення лісової ділянки, - в с т а н о в и в : У грудні 2025 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Антонюк Д. в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №8 від 04.02.2013 року., укладений між ДП «Білоцерківське лісове господарство» та ОСОБА_1 , який зареєстровано у Київському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками вчинено запис № 13 від 04.02.2013 року; зобов`язати ОСОБА_1 повернути лісову ділянку площею 0,1000 га, яка розташована в Ставищенському лісництві (квартал 33, виділ 3) в адміністративних межах Білоцерківського району Київської області, розпоряднику земельних ділянок - Київській обласній державній адміністрації; стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 6 056 грн. (т. 1 а.с. 2-24). В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації №485 від 15.11.2012року «Про виділення лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування ОСОБА_1 », ОСОБА_1 виділено у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей лісову ділянку загальною площею 0,1000 га, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Білоцерківське лісове господарство». На підставі вищевказаного розпорядження, 04.02.2013року між постійним лісокористувачем ДП «Білоцерківське лісове господарство» та ОСОБА_1 укладено договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №8. Водночас, під час дії договору відбулася заміна сторони зобов`язання, зокрема прийнято рішення про припинення ДП «Білоцерківське лісове господарство» та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов`язків ДП «Білоцерківське лісове господарство». Згідно з актом прийому-передачі лісової ділянки від 04.02.2013року, лісничий Ставищенського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп» ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 земельну лісову ділянку загальною площею 0,1000 га для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей, яка розташована в Ставищенському лісництві, квартал 33, виділ 3, на території Сніжківської сільської ради в адміністративних межах Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту згідно з план-схемою. Вивченням матеріалів Білоцерківською окружною прокуратурою встановлено, що тимчасовим лісокористувачем ОСОБА_1 допущено порушення істотних умов договору, що в свою чергу є підставою для розірвання вказаного договору. Так, відповідно до акту лісівничо-рекреаційного обстеження лісових ділянок, що виділені в довгострокове тимчасове користування із лісів державної власності філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» для рекреаційних цілей (облаштування зони дозвілля та активного відпочинку) від 14.10.2024року, враховуючи лист Столичного офісу №2967/40.1.7.-2025 від 05.02.2025року та з метою дотримання Розділу IV Обмеження та припинення використання корисних властивостей лісів Правил використання властивостей лісів, затверджених наказом Мінагрополітики України № 502 від 14.08.2012року, комісією проведено обстеження лісових ділянок Філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України», які виділені в довгострокове тимчасове користування із лісів державної власності для рекреаційних цілей в порядку спеціального використання корисних властивостей лісів. Згідно з вищевказаним актом виявлено порушення п. 6.4 Правил використання властивостей лісів, затверджених наказом Мінагрополітики України №502 від 14.08.2012 року. Зокрема, встановлено, що лісова ділянка надана у користування, не містить споруд та будівель, територія ділянки жодним чином не використовується, заросла густою рослинністю та перебуває у занедбаному стані. Білоцерківською окружною прокуратурою до ГУ ДПС у Київській області скеровано запит щодо отримання інформації про сплату рентної плати за договором укладеного з ОСОБА_1 , на що отримало відповідь, відповідно до якого протягом останніх 5 років інформація про надходження податків по рентній платі за спеціальне використання лісових ресурсів, що відображаються у ІКП за період 2019-2023 роки та станом на 14.10.2024року, зокрема від ОСОБА_1 , відсутня. Таким чином, ОСОБА_1 не дотримано як умов договору, так і вимог Правил використання корисних властивостей лісів, що є підставою для розірвання оспорюваного договору(т. 1 а.с. 2-24). 23 січня 2026 року до суду від третьої особи: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшли письмові пояснення (т. 1 а.с. 102-107), відповідно до яких третя особа просила вирішувати справу за наявними в ній доказами. Із змісту поданих до суду письмових пояснень вбачається, що відповідач під час дії спірного договору довгострокового користування лісовою ділянкою не дотримувався вимог п. 4.1 договору щодо сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів, та не здійснював заходів відповідно до п. п. 4.1., 5.3., 5.5. Правил використання корисних властивостей лісів щодо проведення робіт з благоустрою лісової ділянки для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, відтак позовні вимоги є вмотивованими та такими, що ґрунтуються на нормах законодавства. Відповідачем не дотримано умов спірного договору, що є підставою для його розірвання, а також лісова ділянка повинна бути повернута Київській обласній державній адміністрації та у користування Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». 19 лютого 2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 , - адвоката Головатюка В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю, з тих підстав, що прокурором до матеріалів позовної заяви долучено огляд місцевості від 19.05.2025 року за участю лісничого Ставищенського лісництва Білоцерківського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» з посиланням на виявлення порушень. Позивач посилається на вказаний протокол огляду як на доказ порушення умов утримання відповідачем лісової ділянки. Вважав такий доказ неналежним, оскільки з вказаного протоколу не можливо встановити яку саме місцевість оглянуто в ході такого огляду та її відношення до відповідача. Географічні координати та фото на місцевості не пов`язують відповідача ОСОБА_1 із даними протоколами. Такий огляд здійснено в рамках досудового розслідування по кримінальному провадженню, до якого жодного відношення не має відповідач. Не встановлено, на якій стадії досудового розслідування перебуває кримінальне провадження, відсутні відповідні рішення судів. Відтак, варто посилатись на презумпцію невинуватості за ст. 62 Конституції України, оскільки відсутнє рішення суду, посилання на обставини в якому мали б вагу належних та допустимих доказів. Також неналежним доказом сторона відповідача вважає протокол допиту свідка від 19.05.2025 року з аналогічних посилань. Поряд з цим, позивачем не надано інформації про оплату за період часу з дати укладення договору 2013 року по 2019 рік, та за період часу з 2023 року по дату звернення до суду - 2025 рік. Натомість, вже в 2026 році відповідачем здійснено оплату збору за спеціальне використання лісових ресурсів на рахунок Ставищенської селищної ради, про що відповідачем надано відповідні квитанції. Відповідачем відповідно до умов спірного договору, починаючи із дати його укладення, здійснювалась оплата збору за спеціальне використання лісової ділянки на рахунки ДП «Білоцерківське лісове господарство» - саме як передбачено умовами договору. Відтак, відповідач сумлінно виконував умови договору. Відповідно до п. 4.5 спірного договору, - при затримці внесення плати у терміни, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Відтак, затримка в оплаті є підставою для нарахування пені, однак не є підставою для розірвання договору (т. 1 а.с. 158-161). 02 березня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив від заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Антонюк Д., в якій останній підтримував позовні вимоги (т. 1 а.с. 190-192). Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 24 березня 2026 року позов Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ДСГП «Ліси України», про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою та повернення лісової ділянки - задоволено. Розірвано договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 8 від 04 лютого 2013 року, укладений між ДП «Білоцерківське лісове господарство» та ОСОБА_1 , який зареєстровано у Київському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками вчинено запис № 13 від 04 лютого 2013 року. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути лісову ділянку, площею 0,1000 га, яка розташована у Ставищенському лісництві (квартал 33, виділ 3) в адміністративних межах Білоцерківського (колишнього Ставищенського) району Київської області, розпоряднику земельних ділянок - Київській обласній державній адміністрації. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 6 056, 00 грн.(т. 1 а.с. 215-222). Не погодившись з рішенням районного суду, 20 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Головатюк В.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 230-233). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що до позовної заяви позивачем долучено протокол огляду місцевості від 19.05.2025 року за участю лісничого Ставищенського лісництва Білоцерківського надлісництва Філії «столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» з посиланням на виявлення порушень. При цьому, позивач посилається на вказаний протокол огляду як на доказ порушення умов утримання відповідачем лісової ділянки. Разом з тим, вказаний доказ є недопустимим у зв`язку з неможливістю ідентифікації оглянутої ділянки лісової місцевості та її відношення до відповідача. Географічні координат и та фото місцевості не пов`язують відповідача ОСОБА_1 із даними протоколами. Вказані доводи сторони відповідач залишено без оцінки судом першої інстанції. Крім того, як видно з вказаного протоколу такий огляд місцевості проведений в рамках кримінального провадження, жодного відношення до якого немає ОСОБА_1 . Втім, дане кримінальне провадження взагалі перебуває на стадії досудового розслідування та рішення суддів по вказаному провадженню відсутні. Також, з вказаного протоколу неможливо встановити , яку місцевість оглянуто в ході такого огляду та її відношення до відповідача. Вказував, що позивачем не надано інформації про оплату за період час у з дати укладення договору 2013 року по 2019 рік, та за період часу з 2023 року по дату звернення до суду - 2025 рік. В той же час, відповідно до п. 4.5. договору, при затримці внесення плати у терміни, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Відтак, затримка в оплаті є підставою для нарахування пені, а не підставою для розірвання договору. Також, звертав увагу, що в рамках справи не проводилось жодної експертизи на підтвердження позиції позивача. Суд першої інстанції, розглядаючи справу, не врахував вказаних фактичних обставин та вимог закону, повно та всебічно не дослідив докази, не дав їм належної оцінки (т. 1 а.с. 230-233). 26 травня 2026 року, тобто у строк визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 11 травня 2026 року прокурор Білоцерківської окружної прокуратури Антонюк Д.О. подав відзив на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення районного суду без змін (т. 2 а.с. 9-10, 19-28). У судовому засіданні прокурор Ламшина О.О. заперечувала проти скарги і просила її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси та до їх Електронних кабінетів в ЄСІТС, тобто належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення апелянта ОСОБА_1 повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, про розгляд справи апеляційним судом 11 червня 2026 року і 09 липня 2026 року апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 12 травня 2026 року і 10 червня 2026 року, відповідно і кожного разу окремо, повідомленнями його представника - адвоката Головатюка В.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази. (т. 2 а.с. 12-18, 29-42). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон АліментаріяСандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №485 від 15.11.2012року ОСОБА_1 виділено у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей лісову ділянку загальною площею 0,1000 га, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Білоцерківське лісове господарство» (квартал 33 виділ 3 Ставищенського лісництва) та розташована на території Сніжківської сільської ради Ставищенського району Київської області (т. 1 а.с. 41-42). 04.02.2013року між постійним лісокористувачем ДП «Білоцерківське лісове господарство» та ОСОБА_1 укладено договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 8 (т. 1 а. с. 30-40). Вказаним Договором сторони передбачили випадки його припинення (п. 7.3 Договору), зокрема, відповідно до п. п. ґ) п. 7.3 Договору - у разі систематичного невиконання стороною-користувачем обов`язків, що передбачені цим договором та законом. Відповідно до п.п. а) п. 5.4 зазначеного Договору, ОСОБА_1 зобов`язаний приступити до використання лісової ділянки у встановлений договором термін та використовувати її згідно з цільовим призначенням відповідно до вимог Закону, Договору та «Плану організації території лісової ділянки з розміщенням тимчасових споруд, організації благоустрою», який погоджується сторонами і є невід`ємною частиною цього договору. Згідно із п.п. б) п. 5.4 даного Договору, ОСОБА_1 зобов`язаний проводити використання лісової ділянки у порядку, визначеному цим договором та законодавством. Відповідно до п.п. ґ), д) п. 5.4 зазначеного Договору, ОСОБА_1 зобов`язаний дотримуватися встановленого законом режиму використання земель, на яких розташована земельна ділянка; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі. Підпунктом е) п. 5.4 вказаного Договору передбачено обов`язок ОСОБА_1 у 10-денний термін з дати приймання лісової ділянки стати на облік в органах податкової служби. Відповідно до п.п. е), є) п. 5.4 вказаного Договору, ОСОБА_1 зобов`язаний у 10-денний термін з дати приймання лісової ділянки стати на облік в органах податкової служби, своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою. Підпунктом і) п. 5.4 зазначеного Договору передбачено обов`язок ОСОБА_1 підтримувати належний санітарний стан лісової ділянки. Відповідно до п. 9.1 даного договору, цей Договір набирає чинності після його реєстрації в Київському обласному та м. Києві управлінні лісового та мисливського господарства (договір зареєстровано у Київському обласному управління лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками вчинено запис № 13 від 04.02.2013р.). Згідно з актом прийому-передачі лісової ділянки від 04.02.2013 року, лісничий Ставищенського лісництва ДП «Білоцерківський лісгосп» ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв земельну лісову ділянку загальною площею 0,10 га для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей, яка розташована в Ставищенському лісництві, квартал 33, виділ 3, на території Сніжківської сільської ради в адміністративних межах Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту згідно з план-схемою (т. 1 а. с. 40). В абз. 3-4 вищевказаного акту зазначено, що лісова ділянка передається у тимчасове користування без споруд та інших об`єктів. Лісова ділянка, що передається у тимчасове користування, не має видимих недоліків, які можливо виявити звичайним шляхом, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (т. 1 а. с. 40). Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №943 прийнято рішення про припинення ДП «Білоцерківське лісове господарство» та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов`язків ДП «Білоцерківське лісове господарство» (т. 1 а.с. 26-29, 43-56). На підставі витребуваної інформації Білоцерківською окружною прокуратурою за письмовим запитом до Київської обласної державної адміністрації встановлено, що тимчасовим лісокористувачем ОСОБА_1 допущено порушення істотних умов договору довгострокового тимчасового користування лісової ділянки, що в свою чергу є підставою для розірвання вказаного договору (т. 1 а.с. 57-58). На запит прокурора Київською обласною державною адміністрацією повідомлено, що нею не вживалися заходи цивільно-правового характеру щодо звернення з позовом до суду про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №8 від 04.02.2013р., укладеного між ДП «Білоцерківське лісове господарство» та ОСОБА_1 і повернення лісової ділянки площею 0,1 га (т. 1 а.с. 59-60). Протоколом огляду місцевості від 19.05.2025року з фототаблицею до нього та протоколом допиту свідка ОСОБА_3 від 19.05.2025 року, виявлено, що на лісовій ділянці, яка використовується ОСОБА_1 ростуть дерева різних порід, чагарники, трави та інша рослинність. Зрізаних дерев, будь-яких ознак будівництва на вказаній лісовій ділянці не виявлено, її територія не доглянута та повністю заросла рослинністю. Доступ до лісової ділянки вільний (т. 1 а.с. 69-79). Відповідно до відповіді філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 05.02.2025р. № 2967/40.1.7-2025 контроль за своєчасністю та повнотою сплати рентної плати за спеціальне лісокористування покладено на територіальні органи державної податкової служби, а не на постійного лісокористувача (т. 1 а.с. 67-68). Білоцерківською окружною прокуратурою 09.10.2024 року до ГУ ДПС у Київській області скеровано запит № 50-9643вих-24 щодо отримання інформації про сплату рентної плати, зокрема, за договором тимчасового довгострокового користування № 8 від 04.02.2013 року, укладеного з ОСОБА_1 . У відповідь на запит від ГУ ДПС у Київській області отримано лист від 15.10.2024 року №20505/5/10-36-19-03-07, відповідно до якого протягом останніх п`яти років інформація про надходження податків по рентній платі за спеціальне використання лісових ресурсів, що відображаються у ІКП за період 2019-2023 роки та станом на 14.10.2024 року, зокрема від ОСОБА_1 , відсутня (т. 1 а.с. 61-66). Оскільки рентна плата за спеціальне лісокористування відповідно до Бюджетного кодексу має зараховуватися до бюджетів місцевого самоврядування за місцем знаходження відповідних природних ресурсів, Білоцерківською окружною прокуратурою 22.05.2025року до Ставищенської селищної ради (на території якої знаходиться передана у тимчасове користування лісова ділянка) скеровано запит № 50-4804вих-25 з вимогою надати інформацію щодо сплати, зокрема, ОСОБА_1 , коштів за користування лісовою ділянкою. У відповідь на запит від Ставищенської селищної ради надійшов лист № 03-06/1211 від 28.05.2025р., відповідно до якого плата за зазначеними у запиті договорами довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками до бюджету Ставищенської селищної ради не надходить (т. 1 а.с. 80-84). Представником відповідача з відзивом на позовну заяву додано копії квитанцій про сплату збору з 2014 по 2026 рік (т. 1 а.с. 162-176). Щодо повноважень прокуратури звертатись до суду з вказаним позовом. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель. За ст. 31 Лісового Кодексу обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема, забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; обмежують або тимчасово припиняють діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства в порядку, передбаченому законодавством; забезпечують здійснення заходів з охорони і захисту лісів, створюють охоронні зони для збереження біорізноманіття у лісах, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до здійснення таких заходів населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону. Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб на даний час покладено на Київську обласну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, і саме вона є власником земельних ділянок лісогосподарського призначення, і саме на КОДА розповсюджується право на вимогу усунення порушень прав на землю зі сторони землекористувача. Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття "інтереси держави" висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (пункт 4 мотивувальної частини). Верховний Суд у справі №804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої "інтереси держави" є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття "інтереси держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17). Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17). Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18. На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин. Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до висновку про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Білоцерківською окружною прокуратурою направлено письмове повідомлення Київській обласній державній адміністрації про намір звернутися в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації з позовом до суду про розірвання договору та повернення лісової ділянки (т. 1 а. с. 85). Білоцерківською окружною прокуратурою листом №50/4-1398ВИХ-25 від 07.02.2025року повідомлено Київську обласну державну адміністрацію про порушення ОСОБА_1 умов Договору та наявності підстав для його розірвання та повернення лісової ділянки у власність держави (т. 1 а. с. 57-58). Разом з тим, Київською обласною державною адміністрацією, як встановлено, питання щодо розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення лісової ділянки не ініційовано. Враховуючи, що Київською обласною державною адміністрацією не вжито заходів щодо усунення порушень законодавства в сфері земельних відносин, у прокурора були наявні підстави для звернення до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації. Щодо позовних вимог по суті спору. Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. В ст. 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно з ч. 8 ст. 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Відповідно до ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (ч. 1 ст. 16 ЛК України). Об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності (ч. 1 ст. 18 ЛК України). Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року (ч. 2 ст. 18 ЛК України). Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт (ч. 3 ст. 18 ЛК України). Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 ЛК України). Суб`єктами правовідносин тимчасового користування лісами є власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (ч. 7 ст. 18 ЛК України). Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації (ч. 1 ст. 20 ЛК України). Згідно з ч. 2 ст. 20 ЛК України тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів. Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування (ч. 3 ст. 20 ЛК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України). Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України). Крім того, п. 2 ч. 1 ст. 22 Лісового кодексу України визначено, що підставою припинення права користування лісами, є, зокрема, використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення. Пунктами 7, 6, 4 ст. 78 ЛК передбачено, що право використання лісових ресурсів припиняється, зокрема, в разі порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів, використання лісової ділянки не за цільовим призначенням. Так, предметом спору у цій справі є, зокрема, вимога про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 8 від 04.02.2013 року., укладений між ДП «Білоцерківське лісове господарство» та ОСОБА_1 , а також зобов`язання ОСОБА_1 повернути лісову ділянку розпоряднику земельних ділянок - Київській обласній державній адміністрації. Підставою звернення до суду з позовом є порушення істотних умов договору від 04.02.2013 року довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 8 відповідачем ОСОБА_1 , зокрема, останнім не використовується земельна ділянка, що призвело до занедбання лісової ділянки, погіршення корисних властивостей лісів. Крім того, відповідачем не платиться рентна плата за тимчасове довгострокове користування лісовою ділянкою до місцевого бюджету. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вірно виходив з того, що всупереч обов`язків, передбачених п. п. а), ґ), д), е), є), і) п. 5.4 даного Договору ОСОБА_1 не приступив до використання лісової ділянки у встановлені п. 2.4 договору строки, не здійснює на вказаній ділянці жодної діяльності, в зв`язку із чим вона перебуває в занедбаному стані, не дотримується встановленого законодавством режиму використання земель, на яких розташована лісова ділянка, не веде діяльність таким способом, який би забезпечував збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів та не вносив плату за користування лісовою ділянкою. Разом з тим, відповідач не виконав зазначених обов`язків - не став на облік в органи ДПС після укладення договору як платник збору (після змін в ПК України - ренти) за спеціальне використання лісових ресурсів, не подавав податкову декларацію з рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, не обчислював самостійно, як це передбачено ст. 257 ПК України, податкове зобов`язання з рентної плати з урахуванням щорічної індексації (п. 4.3 договору), не сплачував рентну плату, як це передбачено вимогами Податкового кодексу України. Представником відповідача з відзивом на позовну заяву додано копії квитанцій про сплату збору в період з 2014 року по 2026 рік (т. 1 а. с. 162 - 176). Із їх змісту вбачається, що сплата збору здійснювалась відповідачем 02.02.2015 року на суму 21 грн., 31.12.2015 року на суму 25 грн. та 28.01.2020 року на суму 50 грн., інші платежі відповідача ОСОБА_1 за попередні роки здійснені лише в 2026 році, тобто в авральному режимі і після пред`явлення прокурором зазначеного позову, хоч договір щодо використання спірної лісової ділянки укладено ОСОБА_1 ще 04.02.2013 року. Надання таких квитанцій про сплату збору свідчить про порушення відповідачем строків та порядку сплати рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, як це зазначено вказаними вище нормами Податкового кодексу України. Таким чином, відповідач порушив вимоги законодавства та договору щодо сплати рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, не приступив до використання лісової ділянки у встановлені п. 2.4 договору строки, не здійснює на вказаній ділянці жодної діяльності, в зв`язку із чим вона перебуває в занедбаному стані, не дотримується встановленого законодавством режиму використання земель, на яких розташована лісова ділянка, не веде діяльність таким способом, який би забезпечував збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а отже суд вважає, що наявні обґрунтовані підстави для розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісової ділянки та її повернення розпоряднику. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказам у справі, тому відхиляються як необґрунтовані. Відповідачем упродовж тривалого часу відповідачем не вчинялися дії, спрямовані на виконання зобов`язань, визначених у договорі, тобто, відповідач систематично та протягом тривалого часу не виконував обов`язки, покладені на нього законом та договором. Вказане дає підстави стверджувати, що з боку відповідача вбачається істотне порушення умов спірного договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою. Відповідачем вказані обставини не спростовано належними та допустимими доказами. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 24 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 10 липня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов