Постанова 4824 № 755/11824/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/11824/17 Головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П. Провадження № 22-ц/824/3077/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року, постановлену за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в с т а н о в и в: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі № 755/11824/17, яким було задоволено позов ТОВ «Новобудова» та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 8 132,26 грн, з яких: 7 048,80 грн - основна заборгованість; 185,81 грн - три проценти річних; 897,65 грн - індекс інфляції; а також судові витрати у розмірі 1 600,00 грн. Обґрунтовуючи подану заяву, ОСОБА_1 посилалась на те, що суд закінчив розгляд справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послугиу судовому засіданні 30 червня 2020 року, однак рішення суду датоване 01 липня 2020 року і при цьому вказане рішення містить посилання на нормативно-правові акти, які не мають стосунку до предмета спору. Стверджувала, що позовні вимоги ТОВ «Новобудова» ґрунтуються на шахрайстві, оскільки позивач не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , а відтак посилання суду на наявність спірних правовідносин між сторонами є необґрунтованими та таким, що не підтверджуються будь-якими наявними у справі доказами. Зазначала, що рішення АТ ХК «Київміськбуд» № 142 від 16 червня 2004 року та Авізо № 215 від 01 листопада 2004 року, які були покладені в основу позовних вимог ТОВ «Новобудова», є недійсними, що було встановлено нею під час юридичних консультацій 28 листопада 2023 року із правозахисними громадськими організаціями, що і є нововиявленою обставиною, на її думку. Також заявниця посилалася на те, що нововиявленою обставиною є факт підроблення рішення суду шляхом неправомірного мотивування про наявність між сторонами правовідносин. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі № 755/11824/17 за нововиявленими обставинами та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Новобудова» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відмовити. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року скасовано, справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення направлено до Дніпровського районного суду міста Києва для продовження розгляду. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року за нововиявленими обставинами відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обставини, на які посилається заявниця, не можуть розцінюватись як нововиявлені, тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, заявниця подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги поданої заяви задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що районний суд не надав належної правової оцінки тим обставинам, на які вона посилалась як нововиявлені у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України, зокрема, на виявлений факт підроблення рішення суду шляхом його неправомірного мотивування та покладення в його основу недостовірних доказів з метою протизаконного заволодіннями її коштами. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Новобудова» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що обставини, про які вказує заявниця, вже були предметом дослідження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, тому не можуть вважатись нововиявленими, а фактично зводяться до переоцінки доказів, оцінених судами у процесі розгляду справи. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник ТОВ «Новобудова» - Яценко Т.Ю. надіслала заяву про розгляд справи без участі позивача. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення заявниці, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що у серпні 2017 року ТОВ «Новобудова» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 8 132,26 грн. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 рокупозов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 8 132,26 грн, з яких: 7 048,80 грн - основна заборгованість; 185,81 грн - три проценти річних; 897,65 грн - індекс інфляції; а також судові витрати у розмірі 1 600,00 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року в задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року. У грудні 2023 року ОСОБА_1 повторно звернулась до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено. Проте постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2024 року було скасовано, а справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, що суд першої інстанції під час постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження не проаналізував та не порівняв доводи заяв ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року на предмет їх тотожності, а відтак дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження з підстави, визначеної пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами витлумачені в частині другій статті 423 ЦПК України. Частиною другою вказаної статті визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 в якості нововиявлених обставин у поданій до суду заяві від 08 грудня 2023 року посилалась на те, що: 1) суд закінчив розгляд справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у судовому засіданні 30 червня 2020 року, однак рішення суду датоване 01 липня 2020 року і при цьому вказане рішення містить посилання на нормативно-правові акти, які не мають стосунку до предмета спору; 2) позовні вимоги ТОВ «Новобудова» ґрунтуються на шахрайстві, оскільки позивач не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , а відтак посилання суду на наявність спірних правовідносин між сторонами є необґрунтованими та таким, що не підтверджуються будь-якими наявними у справі доказами; 3) рішення АТ ХК «Київміськбуд» № 142 від 16 червня 2004 року та Авізо № 215 від 01 листопада 2004 року, які були покладені в основу позовних вимог ТОВ «Новобудова», є недійсними, що було встановлено нею під час юридичних консультацій 28 листопада 2023 року із правозахисними громадськими організаціями; 4) наявний факт підроблення рішення суду шляхом неправомірного мотивування про наявність між сторонами правовідносин. На думку заявниці, зазначені обставини є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України та дають підстави для скасування рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі № 755/11824/17. Водночас зі змісту ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, якими було відмовлено в задоволенні попередньої заяви ОСОБА_1 від 12 травня 2021 року про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (т. 4, а.с. 79-83), убачається, що першим трьом підставам, які зазначені у заяві від 08 грудня 2023 року (т. 5, а.с. 157-163), судами вже надавалась відповідна правова оцінка як нововиявленим обставинам, в результаті якої зазначено, що вони фактично зводяться до переоцінки доказів, оцінених судами у процесі розгляду справи, що у відповідності до вимог частини другої статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 у своїй заяві від 08 грудня 2023 року, вже були предметом дослідження як в першій, так і в апеляційній судовій інстанції, тому підстави для надання їм повторної оцінки відсутні. Що стосується доводів заявниці про виявлений під час юридичної консультації 28 листопада 2023 року із правозахисником Громадської організації «Стоп корупції» факт підроблення рішення суду шляхом його неправомірного мотивування та покладення в його основу недостовірних доказів з метою протизаконного заволодіннями її коштами, слід зазначити наступне. Норма пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України чітко передбачає підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, а саме істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Чинний ЦПК України також містить перелік підстав, які виключають можливість перегляду судового рішення. Так, за частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п`ята статті 423 ЦПК України). Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що підстави повинні виникнути після ухвалення рішення у справі (істотні обставини стали відомі стороні після ухвалення рішення, скасовано рішення, яке стало підставою для ухвалення іншого рішення, встановлені факти завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів після ухвалення незаконного рішення, тощо). Колегія суддів враховує, що необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами. Отже, підставою перегляду будь-якого судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами є те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, а заявник не знав про неї та, відповідно, не міг надати суду дані про неї. Подібного висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 757/31348/15-ц та від 14 квітня 2021 року у справі № 569/14416/17. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 листопада 2004 року в справі «Правєдная проти Росії» зазначив, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що, якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним. Тобто істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду у даній цивільній справі, у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що надані заявницею докази і зазначені нею обставини могли і були відомі ОСОБА_1 на час розгляду цивільної справи № 755/11824/17. Судом встановлено, що заявниця надавала до суду документи під час розгляду справи по суті спору, на які посилається як на підставу перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, і вказані докази були досліджені судами першої і апеляційної інстанції. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 і які не були предметом попереднього перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України, оскільки наведені заявницею факти і надані на їх підтвердження докази були відомі їй на час ухвалення рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року, яке остання просила переглянути. Проведення після набрання цим рішенням законної сили юридичних консультацій та/або збирання нових доказів після розгляду справи по суті, на думку колегії суддів, не є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні від 19 лютого 2009 року «Христов проти України» (заява № 24465/04) ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка зокрема проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. ЄСПЛ наголошував, що перегляд рішення, яке набрало законної сили, не повинне фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року). Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, у зв`язку з чим дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі № 755/11824/17, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 8 132,26 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства та фактично зводяться до незгоди заявниці з висновками, які суди зробили під час первинного розгляду цієї справи у двох судових інстанціях. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального і процесуального законодавства та обґрунтовані підстави для її скасування відсутні. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого заявницею судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній