Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/21581/25

Справа № 127/21581/25 Провадження № 22-ц/801/1566/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Питель О. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2026 рокуСправа № 127/21581/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» , відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Питель О.В. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м. Бар Вінницької області, у цивільній справі № 127/21581/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: Короткий зміст вимог У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (далі ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач мотивував свої вимоги тим, що 28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» був укладений договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, що вказані у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу № 01-28/10/2021, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . 22.09.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 81636 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписанням цього договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Згідно з п. 1.1 кредитного договору, товариство надає клієнту кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором на таких умовах: сума виданого кредиту 1 500 грн; дата надання кредиту - 22.09.2019; строк кредиту - 17 днів; валюта кредиту - UAH; стандартна процентна ставка - 2 % у день або 730 % річних. Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 16.04.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 4 680 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 1 500 гривень; простроченої заборгованості за процентами у розмірі 3 180 грн. Згідно з п. 1.4 кредитного договору, кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті за реквізитами платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. На виконання п. 1.4 кредитного договору, відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської картки - № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів. На підтвердження виконання товариством п. 1.4 кредитного договору, позивач надав інформаційну довідку, відповідно до якої 22.09.2019 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти у сумі 1 500 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів. На адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 81636 від 22.09.2019, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена ОСОБА_1 без виконання. Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № 81636 від 22.09.2019 у розмірі 4 680 грн та понесені судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 81636 від 22.09.2019 у розмірі 4 680 грн (чотири тисячі шістсот вісімдесят гривень), з яких: 1 500 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 3 180 грн - прострочена заборгованість за процентами. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу в сумі 10 500,00 грн, а всього 12 922,40 грн. Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами наявні спірні правовідносини, які відносяться до договірних зобов`язань, зокрема, кредиту, тому встановивши, що права позивача відповідачем порушені, оскільки відповідач не виконував належним чином умови договору про споживчий кредит, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача підлягають захисту. Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10 500,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальність надання правничої допомоги позивачу, яка була пов`язана із розглядом цієї справи, і реальність понесених позивачем судових витрат та їх обґрунтованість. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У травні 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення, в якій, посилаючись на його незаконність через неповне з`ясування судом всіх обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 червня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що заочним рішенням Барського районного суду Вінницької області у справі № 125/251/23 від 08.05.2023 за позовом відповідача то ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» було визнано виконавчий напис № 15823 вчинений 18.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованості по кредиту у сумі 18 680,00 грн. таким, що не підлягає виконанню. Вказане рішення суду набрало законної сили та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» не оскаржувалось. Відповідно до обставин вказаної справи, приватний нотаріус мотивував виконавчий напис тим, що ОСОБА_1 є боржником за Договором №81636 від 22.09.2019 укладеним із ТОВ «Займер». Зі змісту оскаржуваного рішення в справі № 127/21581/25 вбачається, що знову ж таки фігурує той самий договір №81636 від 22.09.2019 тільки сума заявленої вимоги зазначена вже 4 680,00 грн. Також звертає увагу апеляційного суду, що зі змісту оскаржуваного ним рішення вбачається, що боржником є ОСОБА_1 , прізвище якого написане без знаку апостроф, хоча прізвище апелянта згідно з паспортом громадянина України та картки платника податків зазначено як « ОСОБА_2 », фактично справа розглянута відносно іншої людини, разом з цим він як скаржник отримав рішення в мобільному застосунку «Дія». Крім того вказує, що він не отримував ухвали про відкриття провадження у справі № 127/21581/25 від 20.01.2026, як про це зазначено в рішенні суду, отже відповідач був позбавлений можливості написати відзив на позовну заяву подану ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ». Зауважує, що його не було повідомлено про жоден укладений договір факторингу в порушення вимог ч. 1 ст.1077, ч. 1 ст.1082 ЦК України. Разом з цим, зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують перерахування вказаних ним коштів відповідачу, відповідно докази надання (перерахування) кредиту в безготівковій формі у позивача відсутні. У матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст. 526, 1054, 1088 ЦК України. Відтак, не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених договором. Апелянт вважає, що належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивач при цьому звернувшись до суду не підтвердив належними та допустимими доказами факт видачі кредиту за вищевказаним кредитним договором. У матеріалах справи відсутні копії первинних документів, на підставі яких судом може бути досліджено обсяг виданих кредитних коштів, а також погашення кредиту та сплату процентів по кредиту, а також відсутня виписка з позичкового рахунку, що є підтвердженням видачі кредиту. Отже враховуючи, що позивачем не надано достовірних та допустимих доказів надання кредиту, ним пропущений спеціальний строк позовної давності для звернення до суду щодо стягнення процентів, тому апелянт вважає, що підстави для задоволення позову відсутні. Окрім того, відповідач вважає, що з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеною та несправедливою. Так, з боку представника не потребувало значного часу для вивчення документів та складання позовної заяви відносно відповідача, оскільки справи відносно осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява є шаблонною, категорія справ щодо стягнення заборгованості за позовами ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» є розповсюдженою відповідно до інформації на сайті Судової влади України. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 27.05.2026 через систему «Електронний суд», представник позивача Пархомчук С. В. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає таку скаргу необґрунтованою та безпідставною. Фактичні обставини справи, встановлені судом У справі встановлено, що 22.09.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 81636 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, сума кредиту 1500 грн. Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено, що кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті за реквізитами платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. З листа ТОВ «Платежі онлайн» від 17.06.2025 № 34/06 вбачається, що транзакція з перерахування коштів на банківську карту є успішною: номер транзакції 26915-98420-44088; сума 1500 грн; дата та час проведення 22.09.2019 16:44:05, номер платіжної картки № НОМЕР_1 . 28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу № 01-28/10/2021 ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 81636 (ПІБ: ОСОБА_1 ), заборгованість за даним кредитним договором перед ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» станом на 16.04.2025 (включно) складає 4 680 грн та складається з такого: прострочена заборгованість за сумою кредиту у розмірі 1 500 грн; прострочена заборгованість за комісією у розмірі 0 грн; прострочена заборгованість за процентами у розмірі 3 180 грн; строкова заборгованість за сумою кредиту у розмірі 0 грн; строкова заборгованість за комісією у розмірі 0 грн; строкова заборгованість за процентами у розмірі 0 грн; строкова заборгованість за штрафами і пенями у розмірі 0 грн. Станом на 16.04.2025 ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» повідомляє, що заборгованість за кредитним договором № 81636 від 22.09.2019 не погашена. Нарахування відсотків, пені, штрафів ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» не здійснювало. Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям судове рішення відповідає в повній мірі. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до таких висновків. Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частин перша, друга статті 367 ЦПК України). У справі, що переглядається встановлено, що 22.09.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 81636 про надання фінансового кредиту, право вимоги за яким у подальшому відступлено ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ». Відповідно до п. 1.1. кредитного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 1 500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.2. кредитного договору передбачено, що кредит надається строком на 17 днів, тобто до 08 жовтня 2019 року. Строк дії договору 17 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами. Відповідно до п. 1.3. кредитного договору клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Згідно з п. 1.4. кредитного договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Відповідно до п. 2.3. кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. Як вбачається з довідки ТОВ «Займер» про ідентифікацію підписання кредитного договору № 81636 від 22 вересня 2019 року відбулось в інформаційно-телекомунікаційні системі з використанням одноразового ідентифікатора KL9508, який надіслано на номер телефону НОМЕР_2 . Колегія суддів звертає увагу, що вказаний номер телефону також зазначений відповідачем ОСОБА_1 в поданій ним апеляційній скарзі. Відповідно до інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» 22 вересня 2019 року о 16:44:05 було здійснено наступний успішний переказ грошових коштів в сумі 1 500,00 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 , емітовану в SENSE BANK. 28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/21, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за оплату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до Витягу з реєстру боржників від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу № 01-28/10/21, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 4 680,00 грн, з яких залишок по тілу кредиту 1 500,00 грн, залишок по відсотках 3 180,00 грн. Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором станом на 16 квітня 2025 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 4 680,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 1 500,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 3 180,00 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив свої зобов`язання стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за кредитним договором № 81636 від 22 вересня 2019 року від 21 січня 2020 року в сумі 4 680,00 грн. Також за правилами статей 137, 141 ЦПК України суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 10 500,00 грн. При цьому суд зазначив, що підстав для зменшення такої суми витрат, чи невідповідність її розміру критерію розумності, співмірності із складністю справи та проведеним обсягом робіт, в ході судового розгляду встановлено не було. Клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу відповідач не подав. Апеляційний суд в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. З матеріалів справи вбачається, що договір про надання фінансового кредиту № 81636 від 22 вересня 2019 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом його підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором № KL9508. У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка не належить відповідачу, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення кредитного договору. Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21. Як уже зазначалось, відповідно до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитного договору. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного договору про надання фінансового кредиту від 22 вересня 2019 № 81636 позивач надав довідку щодо дій позичальника в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Займер» з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі (а. с. 23). Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Займер» відповідач подав заявку на отримання кредиту та підтвердив умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого ТОВ «Займер» надіслало останньому за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору. Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію». Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачем не був би укладений, апеляційний суд дійшов висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений останнім згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором від 22 вересня 2019 року № 81636. Щодо нарахування відсотків за кредитним договором, то слід зазначити, що відповідач, укладаючи кредитний договір з ТОВ «Займер», погодився на вищевказані умови, передбачені кредитним договором. Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У контексті спорів щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05.04.2023 надала чітке роз`яснення щодо порядку застосування статті 625 ЦК України. Зокрема, зазначено, що право на нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, а також розмір таких процентів, залежать від підстави їх нарахування, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили лише проценти за правомірне користування кредитом. Апеляційний суд звертає увагу, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших). Апеляційний суд вважає, що при укладенні кредитного договору відповідач був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір, підписавши його без будь-яких застережень, та користувався отриманими коштами. При цьому положення укладеного відповідачем кредитного договору про № 81636 від 22 вересня 2019 року є чіткими, конкретно визначеними та такими, що не допускають подвійного тлумачення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України та вказано, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування певних підстав. Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування у 17 календарних днів по завершенню якого у відповідача виник обов`язок повернути грошові кошти, а також передбачили право кредитора нараховувати відсотки у визначеному договором розмірі за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості (повністю чи частково) чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Так само суду не надано жодних доказів, на підтвердження фактичної незгоди відповідача з умовами договору, адже договір розірваний не був, його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін. Підписавши кредитний договір, відповідач засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, а доводи наведені в апеляційній скарзі цього не спростовують. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що до нього перейшло право вимоги від ТОВ «Займер», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем на підтвердження цих доводів надано договір факторингу від 28.10.2021 №01-28/10/2021, платіжні доручення та витяг з реєстру боржників до договору факторингу. Посилання в апеляційній скарзі на неповідомлення відповідача про зміну кредитора в зобов`язанні як на підставу для відмови в задоволенні позову, є необґрунтованими, оскільки наслідки неотримання повідомлення про заміну кредитора в зобов`язанні визначені частиною другою статті 516 ЦК України. Так, частиною другою статті 516 ЦК України передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За змістом наведеного положення закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання вважається належним. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. При переуступленні прав вимоги за договором факторингу до нового кредитора переходить право вимоги саме в тому обсязі та способі виконання, яке мав і попередній кредитор. За таких умов дані обставини для боржника залишаються незмінними, незважаючи на заміну кредитора. Права та обов`язки боржника не змінюються, відтак такий договір не породжує порушення або зачіпання інтересів такого боржника. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі №761/30670/20. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив права відповідача, оскільки не повідомив його про відкриття провадження у справі, також є необґрунтованими. З матеріалів справи встановлено, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження від 20 січня 2026 року направлена на електронну адресу відповідача, вказану в позовній заяві представником позивача, яка є зареєстрованою в підсистемі Електронний суд в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі ЄСІТС), про що свідчить відповідна Картка руху документа, досліджена судом апеляційної інстанції. Так, зазначена ухвала суду першої інстанції від 20.01.2026 доставлена в особистий кабінет ОСОБА_1 03.02.2026 о 01:12 год Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частина сьома статті 14 ЦПК України). Згідно з частиною п`ятою статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. У судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Положення визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відео конференц зв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування ЄСІТС у складі всіх підсистем (модулів). Пунктом 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС (далі Положення), затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, встановлено, що ЄСІТС - сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС. Пунктом 5.8 розділу І Положення встановлено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частини перша, п`ята, сьома статті 14 ЦПК України). Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні, не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Крім цього суд ураховує, що в умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення (пункт 6.8 постанови Верховного Суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22). Оскільки відповідач має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, а також з урахуванням зазначених вище норм, ухвалу про відкриття провадження у справі від 20 січня 2026 року, суд першої інстанції надіслав в електронній формі шляхом направлення на офіційну електронну адресу ОСОБА_1 зареєстровану в ЄСІТС. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді ухвала від 20.01.26 надіслана ОСОБА_1 в його електронний кабінет та доставлена 03.02.2026 о 01:09:05 год (а.с.53). Таким чином, суд першої інстанції інстанції, сприяючи повному та всебічному розгляду справи направив судові документи - ухвалу про відкриття провадження від 20.01.2026, на електронну адресу відповідача, натомість останній не проявив належної обачності та зацікавленості. Отже, матеріали справи підтверджують належне направлення судової кореспонденції за офіційною електронною адресою відповідача, а тому посилання на неналежне повідомлення є безпідставними. Слід також звернути увагу на те, що апеляційну скаргу відповідачем подано в межах строку на апеляційне оскарження рішення суду, визначеного частиною першою статті 354 ЦПК України, що додатково свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про розгляд справи судом. Щодо доводів відповідача про те, що зі змісту оскаржуваного ним рішення вбачається, що боржником є ОСОБА_1 , прізвище якого написане без знаку апостроф, хоча прізвище апелянта згідно з паспортом громадянина України та картки платника податків зазначено як « ОСОБА_2 », колегія суддів зазначає, що питання виправлення описки у судовому рішенні врегульовано статтею 269 ЦПК України. Доводи відповідача про сплив строку позовної давності колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке. Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. З матеріалів справи вбачається, що договір про надання фінансового кредиту № 81636 укладено 22 вересня 2о19 року на строк 17 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами. Право вимоги за зазначеним договором відступлено 28 жовтня 2021 року. Пунктом 12 Кінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. 11 березня 2020 року Кабінет міністрів України виніс постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами Кабінету Міністрів України. Відтак, на період дії зазначених вище постанов Кабінету Міністрів України строки позовної давності продовжувалися. Також, пунктом 19 Кінцевих та Перехідних положень ЦК України (на момент подання позову) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Враховуючи, що з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діяв і станом на момент подання позову, підстави для застосування строків позовної давності відсутні. Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши обставини справи і давши їм правильну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Водночас апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що стягнуті судом першої інстанції витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн. є неспівмірними з огляду на критерій розумної необхідності таких витрат у цій справі. Так, з матеріалів справи слідує, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги від 29.12.2023, укладений між ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» і адвокатом Пархомчуком С. В.; акт про отримання правової допомоги від 21.01.2026, згідно з яким сторони погодили надання наступних правових послуг: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості вартістю 2 000 гривень, складання та подання позовної заяви про стягнення боргу 5 000 гривень, складання процесуальних документів моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи 3 000 гривень, канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції 500 гривень; платіжна інструкція № 3 10704 від 26.01.2026, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_3 отримав від ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» гонорар у розмірі 10 500 грн за правничу допомогу, згідно рахунку № 26.01.2026-14 від 26.01.2026; рахунок № 26.01.2026-14 від 26.01.2026, відповідно до якого вартість послуги - правнича допомога згідно Договору про надання правової допомоги від 29.12.2023, становить 10 500 гривень. Отже, матеріалами справи підтверджується реальність надання правничої допомоги позивачу, яка була пов`язана із розглядом цієї справи, і реальність понесених позивачем судових витрат та їх обґрунтованість. Клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу відповідач не подав. Так в матеріалах справи міститься квитанція № 5874119 від 05.02.2026 про доставку заяви про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, та доданих до неї документів до зареєстрованого Електронного кабінету ОСОБА_1 , а саме 05.02.2026 о 19:19 (а.с.62). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України. Статтею 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Із положень частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. В силу частин другої, третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18). Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Заява про розподіл судових витрат подана позивачем з дотриманням строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, оскільки про ці витрати ним було заявлено в позовній заяві. За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, копіювання документів). Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України) Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони. Зазначене відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у якій Верховний Суд зазначив, що право суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягає розподілу між сторонами, можливе лише за клопотанням іншої сторони. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Відповідне клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не було заявлено, хоча про існування такої заяви відповідачу було відомо, про що свідчать матеріали справи. Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу, чи невідповідність її розміру критерію розумності, співмірності із складністю справи та проведеним обсягом робіт, оскільки таких під час судового розгляду встановлено не було. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за відповідачем. Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. В. Міхасішин