Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 726/424/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 726/424/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Байцар Л.В. Суддя-доповідач - Томчук А.В. 09 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Томчука А.В. суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 22 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , представник - адвокат Чайка Сергій Вадимовича до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту національної поліції України про скасування постанови серії ЕНА №6571620 від 27.01.2026 р. В С Т А Н О В И В : У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент винесення оскаржуваної постанови позивач не знав про позбавлення його права керування транспортними засобами, оскільки не отримував копію постанови Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.08.2023 року, а посвідчення водія у мобільному додатку «Дія» відображалося як чинне та активне, що виключає наявність умислу на вчинення правопорушення. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 22.05.2026 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач достовірно знав про існування постанови Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.08.2023, оскільки був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, особисто отримав смс-повістку про виклик до суду, а відображення посвідчення водія у додатку «Дія» як чинного не є правовою підставою для керування транспортним засобом у період дії судової заборони. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 22.05.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином суб`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, яке вимагає наявності вини у формі прямого умислу. Апелянт стверджує, що не отримував копію постанови Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.08.2023 року, не брав участі у розгляді справи, оскільки був військовослужбовцем та перебував на службі, а сам факт направлення смс-повідомлення про виклик до суду не є доказом обізнаності особи про результат розгляду справи. Крім того, апелянт посилається на те, що посвідчення водія у державному додатку «Дія» відображалося як чинне та активне до 16.02.2046, що давало йому об`єктивні підстави вважати себе особою, яка має право керування транспортним засобом. Також апелянт зазначає про порушення принципу презумпції невинуватості та неправильний розподіл тягаря доказування, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та практику апеляційних адміністративних судів. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник позивача подав заяву про відкладення розгляду справи, вказуючи, що відповідно до наказу АБ "Чайка і партнери" від 29.06.2026 № 01-к Чайка С.В. (представник позивача) перебуватиме у відпустці у період з 30.06.2026 по 10.07.2026. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Згідно з частиною другою статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи вище наведені норми КАС України, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника апелянта про відкладення судового засідання у справі. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З матеріалів справи судом встановлено, що судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою серії ЕНА № 6571620 від 27.01.2026, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 20400,00 грн. Зі змісту даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 27.01.2026 в м. Чернівці по вулиці Миру, 5, керував транспортним засобом «Шевроле Авео», д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами терміном на 10 років. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.1а ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП. Цією постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400,00 грн. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вимогами про її скасування. Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. В статті 7 КпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Частиною 4 статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналіз диспозиції ч. 4 ст. 126 КУпАП свідчить, що об`єктивна сторона цього правопорушення полягає у керуванні транспортним засобом особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується виною, яка може виражатися як у формі умислу, так і необережності. Колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення її вини у вчиненні правопорушення. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Конституційний Суд України у рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, зокрема на принципі презумпції невинуватості. Разом з тим, досліджуючи питання суб`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, колегія суддів враховує наступне. Матеріалами справи підтверджено, що постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.08.2023 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років. Постанова Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.08.2023 у справі № 15/2170/23 набрала законної сили. Отже, з моменту набрання зазначеною постановою законної сили ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами на строк 10 років, незалежно від того, чи отримав він копію цієї постанови. Позбавлення права керування транспортними засобами є самостійним правовим заходом, що настає на підставі набрання законної сили рішенням суду відповідно до ст. 317-1 КУпАП, а не на підставі вилучення або анулювання фізичного чи електронного документа. Правовий статус особи як позбавленої права керування визначається судовим рішенням, а не відображенням інформації у будь-яких електронних системах чи додатках. Щодо доводів апелянта про відсутність обізнаності про постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.08.2023, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 22.06.2023 о 18:27 особисто отримав смс-повістку про виклик до суду на 16.08.2023 об 11:00 год. Тобто, ОСОБА_1 був обізнаний про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 130 КУпАП та про призначення судового засідання для розгляду цієї справи. Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права; оскаржити постанову по справі. Зазначена стаття також передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Таким чином, ОСОБА_1 був своєчасно сповіщений про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 130 КУпАП, проте не з`явився до суду та не скористався своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості добросовісно користуватися процесуальними правами, зокрема вживати заходів, щоб дізнатися про результат розгляду справи. Колегія суддів також зазначає, що санкція ч. 3 ст. 130 КУпАП передбачає позбавлення права керування транспортними засобами як обов`язковий вид стягнення. Відтак, ОСОБА_1 , будучи обізнаним про складання відносно нього протоколу саме за ч. 3 ст. 130 КУпАП та отримавши повістку про виклик до суду, мав усвідомлювати можливі правові наслідки розгляду справи, зокрема позбавлення права керування транспортними засобами. Щодо посилань апелянта на відображення посвідчення водія у мобільному додатку «Дія» як чинного та активного, колегія суддів зазначає наступне. Електронне посвідчення водія у додатку «Дія» підтверджує факт видачі відповідного документа та наявність відповідної категорії. Проте, електронне посвідчення водія не відображає та не може відображати окремий правовий факт - позбавлення права керування транспортними засобами за судовим рішенням. Відображення посвідчення водія у додатку «Дія» як чинного не є та не може бути правовою підставою для керування транспортним засобом у період дії судової заборони, встановленої судовим рішенням, що набрало законної сили. Колегія суддів враховує, що технічна неузгодженість між відомостями електронних реєстрів та фактичним правовим статусом особи не може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки правовий статус особи визначається судовим рішенням, а не електронним відображенням документа. Щодо посилань апелянта на практику Європейського суду з прав людини стосовно принципу презумпції невинуватості та тягаря доказування, колегія суддів зазначає, що зазначений принцип не порушений, оскільки вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, підтверджується сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи: постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.08.2023, яка набрала законної сили; відомостями інформаційної підсистеми Національної поліції «Адмінпрактика»; відеозаписом фіксації факту керування транспортним засобом. При цьому, відповідач - суб`єкт владних повноважень - довів правомірність прийняття оскаржуваної постанови, надавши суду належні та допустимі докази. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів вважає, що відповідач виконав покладений на нього обов`язок доказування, надавши суду достатні докази правомірності винесення оскаржуваної постанови. Щодо посилань апелянта на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 у справі № 521/7379/21 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 у справі № 148/1026/25, колегія суддів зазначає, що зазначені судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи. На відміну від обставин, що розглядаються у цій справі, ОСОБА_1 був особисто повідомлений про судове засідання шляхом отримання смс-повістки, був обізнаний про складання відносно нього протоколу за ч. 3 ст. 130 КУпАП, санкція якої передбачає обов`язкове позбавлення права керування, проте свідомо не з`явився до суду та не вжив жодних заходів для з`ясування результатів розгляду справи протягом більш ніж двох років (з серпня 2023 року по січень 2026 року). За таких обставин, посилання на зазначену судову практику є необґрунтованими. Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови серії ЕНА № 6571620 від 27.01.2026, оскільки на момент керування транспортним засобом 27.01.2026 року ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами на підставі судового рішення, що набрало законної сили, при цьому був обізнаний про розгляд справи судом, свідомо не скористався процесуальними правами та протягом тривалого часу не вживав заходів для з`ясування результатів розгляду справи. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до статті 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 22 травня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий Томчук А.В. Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.