Постанова 4856 № 726/1165/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 726/1165/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Проскурняк І.Г. Суддя-доповідач - Мацький Є.М. 19 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мацького Є.М. суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. , за участю: секретаря судового засідання: Бердоус Ю. М., позивача: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 15 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, В С Т А Н О В И В : В травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Садгірського районного суду міста Чернівці з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову ЕНА №1001271 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 15 червня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також ухвалення оскаржуваного рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт вказує, що 13.05.2023 року близько 22 години 30 хвилин рухаючись на автомобілі марки «MERCEDES- BENZ GL 450» реєстраційний номер НОМЕР_1 в м.Чернівці по вул.Головна, 147, був зупинений працівниками поліції, який повідомив, що він керуючи транспортним засобом не надав перевагу пішоходу який переходив проїздну частину перебуваючи на пішохідному переході, чим порушив п.18 ПДР Порушення проїзду пішохідних переходів, про що працівником поліції зазначено у постанові. Під час розгляду справи, в процесі спілкування з працівником поліції заявив усне клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із тим, що прямує в укриття, так як було оголошено сигнал повітряної тривоги, однак поліцейський проігнорував його клопотання. Звертає увагу суду на те, що він наближаючись до пішохідного переходу зменшив швидкість та оцінив дорожню обстановку та в його діях відсутній склад правопорушення. В постанові не зазначено конкретного пункту ПДР який ним порушено, а вказано про пункт 18, що відображає інформацію про зміст розділу «Проїзд пішохідних переходів і зупинок транспортних засобів», де в розділі наявні пункти від 18.1 до 18.9. Також в постанові відсутні дані пішохода, не опитано ні водія, ні пішохода, не зазначено будь яку особу із статусом потерпілого та постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності поліцейський виніс на своїх припущеннях. Зазначає, що із відеозапису з відео реєстратора можна встановити, що особа, яка переходила дорогу здійснювала це з порушенням вимог п.4.4 ПДР України, а саме у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішохід, який рухався проїздною частиною повинен використовувати світлоповертальні елементи або бути у одязі, який має світлоповертальні елементи для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху. Позивач вважає, що поліцейські діяли нерозсудливо, упереджено, легковажно та нехтуючи безпекою його життя та членів його сім`ї. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, шляхом винесення постанови серії ЕНА №1001271 від 13.05.2023 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП (а.с.11-12). Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що винесена інспектором поліції постанова відповідає вимогам закону, а дії позивача містять склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та є підставою для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, оскільки факт вчинення позивачем правопорушення підтверджено належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п.1.9. ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Так, частиною першою ст. 122 КУпАП передбачено, що порушення правил проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом п. 18.1 ПДР України, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека. Частиною 1 ст.9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За приписами ст.245 КУпАП одними із завдань провадження адміністративної справи закон визначає такі, як своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При цьому, статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Колегія суддів зазначає, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності і встановлення її вини, необхідна наявність відповідних доказів. Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, шляхом винесення постанови серії ЕНА №1001271 від 13.05.2023 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП (а.с.11-12). Як встановлено судом із відеозапису, апелянт не надав перевагу пішоходу, що міститься на 00 хв. 10 сек. відеозапису, з якого чітко вбачається, що в момент під`їзду транспортного засобу позивача до пішохідного переходу, пішохід вже перебував на ньому, чим спростовується твердження позивача про не правомірність постанови про притягнення його до відповідальності. Колегія суддів враховує, що водій зобов`язаний передбачити та надати переважне право пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю у встановленому для цього місті. В даному випадку, колегія суддів зауважує, що заперечення, позивача щодо не вчинення ним адміністративного правопорушення та безпідставність винесення постанови, спростовується вищевказаними доказами і вказують на те, що звернення позивача до суду пов`язане не із захистом його порушених прав у сфері публічно-правових відносин, а є обраним останнім способу захисту та уникнення адміністративної відповідальності. Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень. Порушення правил дорожнього руху, зафіксовані за допомогою технічних засобів, як й інші правопорушення, характеризуються певним ступенем суспільної небезпеки, яка є категорією об`єктивною й існує незалежно від її оцінки кимось. Саме рівень суспільної небезпеки служить тією головною ознакою, за якою класифікуються певні протиправні діяння та визначається їх належність до кримінальних, адміністративних, дисциплінарних чи інших правопорушень, а також встановлюється міра відповідальності за їх вчинення. Наприклад, у рішенні Європейського Суду з прав людини з у справі Lutz v. Germany, 25 August 1987, App. 9912/82, суд зазначив, що притягнення до відповідальності порушників правил дорожнього руху в адміністративному порядку, тобто визнання таких порушень адміністративними не суперечитиме вимогам Конвенції. Враховуючи велику кількість незначних правопорушень особливо правил дорожнього руху, характер яких не настільки небезпечний, щоб накладати на порушників кримінальне покарання, Держави учасниці мають вагомі підстави для введення такої системи, яка розвантажує їх суди від більшості подібних справ. Переслідування і покарання за незначні правопорушення в адміністративному порядку не суперечить Конвенції при умові, що зацікавлені особи можуть оскаржити ухвалене проти них рішення в суд, де діють гарантії статті 6 Конвенції (див, зокрема, п. 57 Рішення). В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 15 червня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Мацький Є.М. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.