Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/23269/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23269/25 (суддя Сластьон А.О., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №160/23269/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 12 серпня 2025 року звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 згідно з яким, просить: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) з 28.05.2022 по 28.01.2025 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) яка полягає у не здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) з 28.05.2022 по 28.01.2025 року належного грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн., на 2023 рік 2684 грн., на 2024 рік 3028 грн. та на 2025 рік 3028 грн. на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) яка полягає у не здійсненні перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн., на 2023 рік 2684 грн. та на 2024 рік 3028 грн., на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) належне грошове забезпечення з 28.05.2022 по 28.01.2025 року (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн., на 2023 рік 2684 грн., на 2024 рік 3028 грн. та на 2025 рік 3028 грн. на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови України Про грошове Кабінету Міністрів забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) грошову допомогу для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн., на 2023 рік 2684 грн. та на 2024 рік 3028 грн., на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017, з врахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо непроведення йому нарахування грошового забезпечення з 28.05.2022 до 28.01.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, що є підставою для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення, а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.05.2021 до 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 28.05.2022 до 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позову відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем протиправно у спірний період не визначався розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Підстав для нарахування грошового забезпечення із іншою розрахунковою величиною не було. Також, вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, позивач звернувся до суду з позовом 12.08.2025 року, тобто існували підстави для залишення позову у даній справі без розгляду, проте суд першої інстанції розглянув справу по суті позовних вимог, чим допустив порушення норм процесуального права. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначає про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач ОСОБА_1 проходив військову служби з 28.05.2022 до 28.01.2025 у Військовій частині НОМЕР_1 . У липні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 з проханням здійснити нарахування грошового грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року Листом від 28 липня 2025 року №1705/1735 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, в якій вказала, що позивачу здійснювалася виплата грошового забезпечення з урахуванням окладу, визначеного станом на 2018 рік у розмірі 1762 гривні. Підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 28.05.2022 до 28.01.2025 відсутні. Правомірність дій відповідача при розрахунку грошового забезпечення позивача у період з 28 травня 2022 року по 19 травня 2023 року є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного. Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII). За приписами ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Постановою № 704, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком

14. Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (п. 6 Постанови № 103). Постанова №103 набрала чинності 24.02.2018. Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, передбачено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом на дату набрання законної сили судовим рішенням в справі № 826/6453/18 про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704 (29 січня 2020 року), та неконституційними не визнавалися. Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, суд доходить до висновку, що при розв`язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою №103, перевагу слід надати положенням Закону як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. Отже, згідно з постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі Закон № 294-ІХ) установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень. Тобто Закон № 294-ІХ не містить застережень щодо застосування у 2020 році як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року. Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року встановлено в сумі 2270,00 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX (даної Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX (далі Закон № 2710-ІХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі Закон № 3460-ІХ) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 3028 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень. Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Вищезазначені правові висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21. Враховуючи приведені обставини, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині вимог з 28 травня 2022 року до 19 травня 2023 року. Водночас суд звертає увагу, що 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), п. 2 якої внесено зміни до п. 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн. Таким чином, з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1762 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обчислення та виплата позивачу у заниженому розмірі з 28 травня 2022 року по 19 травня 2023 року всіх виплат без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними. З огляду на це, суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог. Надаючи оцінку доводам апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Так, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, про порушення своїх прав позивач дізнався 28.07.2025 року після отримання відповіді відповідача №1705/1735 від 28.07.2025 року щодо розрахунку грошового забезпечення позивача. Отже, враховуючи те, що з позовом до суду позивач звернувся 12 серпня 2025 року, тобто протягом трьох місяців з часу коли дізнався про порушення своїх прав в частині розрахунку роміру грошового забезпечення, підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом відсутні. Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі та які є аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає. Також відносно доводів відповідача які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №160/23269/25 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя В.А. Шальєва суддя С.М. Іванов