Постанова 4817 № 601/3402/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 601/3402/25Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/817/818/26 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого Гірського Б.О. cуддів Костіва О.З., Храпак Н.М. за участю секретаря Дідух М.Є., за відсутності сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/3402/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» від імені якого діє адвокат Русин Юрій Юрійович на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року (ухвалене суддею Мочальською В.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ПрофАгроТрейд» про визнання відсутнім права оренди, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія») звернулося до суду із вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 01 серпня 2016 року СТОВ «АГРО-ЛАН» уклало з ОСОБА_1 договір оренди землі №б/н, на підставі якого набуло право оренди земельної ділянки площею 1,8 га, кадастровий номер 6123482900:01:001:0102, яка розташована на території Катеринівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області. Додатковою угодою №б/н від 04 липня 2018 року до Договору (про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди) сторону Орендаря змінено на ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Вказували на те, що додатковою угодою від 04 липня 2018 року до Договору (про заміну сторони та внесення змін до Договору оренди) сторону Орендаря змінено на ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Згідно з умовами договору, з урахуванням додаткової угоди від 04 липня 2018 року, договір укладено строком на 7 років, перебіг якого починається з моменту укладення додаткової угоди, але в будь-якому випадку додаткова угода та право оренди на її підставі є чинними до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк за умови письмового повідомлення орендодавця про намір продовжити його дію не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору. Строк договору 04 липня 2025 року. Звертали увагу на те, що 03 квітня 2025 року ТОВ «Західна агровиробнича компанія» надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення № 2091 про намір продовжити дію договору оренди землі, проте, будь-якої відповіді на вищевказаний лист відповідач не надав, тобто не скористалася правами, передбаченими ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», а саме у місячний строк з моменту отримання листа-повідомлення та не заперечила проти продовження Договору на новий строк. Однак, на право оренди спірної земельної ділянки проведено державну реєстрацію іншого речового права: номер запису 60707862, згідно якого ОСОБА_1 уклав договір оренди земельної ділянки, яка знаходилась в оренді у позивача, з ТОВ «Профагротрейд». Посилаючись на порушення свого переважного права орендаря, просили: - визнати укладеною додаткову угоди №б/н від 01 квітня 2025 року до договору оренди землі між ТОВ Західна агровиробнича компанія та ОСОБА_1 у редакції, викладеній у позовній заяві; - визнати відсутнім у ТОВ Профагротрейд права оренди земельної ділянки площею 1,8 га, кадастровий номер 6123482900:01:001:0102, яка розташована на території Катеринівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області., номер запису про інше речове право 60707862 та скасувати вказаний запис щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 грн. та на користь ТОВ «Профагротрейд» судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 грн. В апеляційній скарзі ТОВ «Західна агровиробнича компанія» від імені якого діє Русин Юрій Юрійович просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнутих витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що подані до суду першої інстанції представником відповідачів - адвокатом Іванько О.С. копії платіжних документів, на підставі яких з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» було стягнуто витрати на правничу допомогу, містять ознаки підробки. Звертає увагу на те, що адвокат Іванько О.С. виступала представником одночасно двох відповідачів у межах однієї справи, яка не потребує великої правової кваліфікації щодо визначеного предмету спору та не відзначається підвищеною складністю. Зазначає, що адвокат Іванько О.С. у даній справі представляє інтереси одночасно двох відповідачів, водночас витрати на професійну правничу допомогу заявлені окремо щодо кожного відповідача в однаковому розмірі. Наголошує, що судом першої інстанції не враховано, що правнича допомога фактично надавалася в межах одного спору, за єдиного предмета позову, спільних фактичних обставин та єдиної правової позиції, що ставить під сумнів обґрунтованість визначення витрат у подвійному розмірі. Стверджує, що суд залишив поза увагою, що згідно договору по надання правової допомоги №106/25 від 17 листопада 2025 року фізичній особі ОСОБА_1 , надаються юридичною особою АБ «Олени Іванько «ФАКТУМ», а не самозайнятим адвокатом Іванько О.С. Окрім цього, представник позивача Русин Ю.Ю. просив витребувати: - у ОСОБА_1 оригінал квитанції про сплату грошових коштів за надання правничої допомоги у даній справі. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів адвокат Іванько О.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін. Вказує на те, що відповідачі мають право на отримання правничої допомоги, право на вільний вибір адвоката та в подальшому на відшкодування понесених витрат, незалежно від того, що їх інтереси у справі представляє один і той самий адвокат. Акцентує увагу на тому, що вирішальним при розподілі витрат на правничу допомогу є встановлення їх реальності, необхідності та розумності, а не оцінка тих чи інших зв`язків між адвокатом та клієнтом. У даному випадку у матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які підтверджують факт надання правової допомоги відповідачам, обсяг наданих послуг та їх оплату, що свідчить про реальне понесення відповідних витрат відповідачами. Звертає увагу, що позивачем не було наведено переконливих доводів та не подано суду належних доказів, які б свідчили про невідповідність визначеного судом розміру витрат принципам розумності та співмірності або про їх явну надмірність. Вважає, що клопотання про витребування доказів не підлягає до задоволення, оскільки немає жодного правового значення. В судове засідання сторони не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце слухання справи, що не перешкоджає розгляду справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного. За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення місцевого суду переглядається лише в частині стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, а тому в іншій частині не переглядається. Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України. Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції представником відповідачів було подано: копію Договору про надання правової допомоги №67/25 від 01.10.2025 року; копію Додатка №84 до договору про надання правової (правничої) допомоги №67/25; детальний опис робіт (наданих послуг) за Договором про надання правової допомоги, копію Акту надання послуг №04-03/03, згідно якого витрати відповідача ТОВ «Профагротрейд» на правничу допомогу склали 10 000 грн.; Рахунок на оплату №30-03/02 від 03.03.2026 року та платіжну інструкцію №5983 від 05 березня 2026 року; копію Договору про надання правової допомоги №106/25 від 17.11.2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг) за Договором про надання правової допомоги; копію Додатка №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги №106/25; копію Акту надання послуг №06-03/02 від 06.03.2026 року, згідно якого витрати відповідача ОСОБА_1 на правничу допомогу склали 10 000 грн., а також рахунок на оплату та виписки по картці. Із змісту вказаних актів наданих послуг вбачається що відповідач були надані такі послуги: ознайомлення та вивчення документів, наданих клієнтом; аналіз фактичних обставин справи; вивчення договорів оренди землі; вивчення судової практики 2000 грн.; підготовка справи до розгляду, формування доказів, консультування клієнта 2000 грн.; підготовка відзиву, формування додатків 6000 грн. (а.с. 125-144). Судові витрати відповідачів на професійну правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції підтверджені належними та допустимими доказами, вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України дотримані. Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц. За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). Дослідивши заяву представника відповідачів про розподіл судових витрат, додані до неї документи та вирішуючи чи є розмір витрат на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що місцевий суд вірно виснував про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 20 000 грн. (по 10 000 грн. на користь кожного) не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають складності даної справи. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та складність даної справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відшкодуванню на користь відповідачів підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. (по 5 000 грн. на користь кожного). Доводи апеляційної скарги про наявність ознак підробки платіжних документів колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку обставина фактичної оплати правничої допомоги не має вирішального значення для вирішення питання про розподіл судових витрат. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вищезгаданих правових висновків Верховного Суду, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи вони вже фактично сплачені стороною, чи лише підлягають сплаті, за умови підтвердження обсягу наданих послуг та виконаних робіт. Водночас у разі наявності у скаржника обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих документів чи ознак їх підроблення, останній не позбавлений права звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення у встановленому законом порядку. Відтак колегія суддів не вбачає підстав для витребування додаткових доказів, зокрема оригіналу платіжного документу, оскільки зазначені обставини не мають правового значення для правильного вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" - залишити без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 квітня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 09 липня 2026 року. Головуючий Гірський Б.О. Судді: Костів О.З. Храпак Н.М.