Ухвала ККС ВС № 194/706/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Київ справа № 194/706/25 провадження № 51-2705 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 березня 2025 року, за № 12025041400000099, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 громадянина України, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2026 року ОСОБА_4 засуджено до покарання за: - ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців; - ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань, визначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2026 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінено. ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточноОСОБА_4 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок суду залишено без зміни. За вироком суду встановлено, що 02 березня 2025 року близько 01:00 год ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у громадському місці в сквері за адресою: Дніпропетровська область, м. Тернівка, вул. Харківська (скульптура «Крот), діючи умисно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі та поведінки, з мотивів явної неповаги до суспільства, будучи агресивно налаштованим до раніше незнайомого йому потеплілого ОСОБА_5 , тримаючи в руках предмет, заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень у вигляді дерев`яної палиці, розуміючи, що дерев`яна палиця, здатна заподіяти тяжкі тілесні ушкодження, підійшов ззаду до останнього та наніс потерпілому ОСОБА_5 один удар палицею в область потилиці, від якого останній впав на асфальт. Після чого піднявшись, потерпілий ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_4 , який одразу наніс п`ять ударів палицею в область голови та по тулубу потерпілого ОСОБА_5 , внаслідок чого останній знову впав на асфальт. З метою припинення хуліганських дій обвинуваченого ОСОБА_4 свідок ОСОБА_6 почала робити зауваження останньому та вказала йому на припинення таких дії. Проте обвинувачений ОСОБА_4 на такі зауваження не реагував та, підійшовши до потерпілого ОСОБА_5 , який лежав на асфальті, наніс йому безпричинно 14 ударів палицею по голові та тулубу. Своїми протиправними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення, та середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я терміном понад три тижні. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала Засуджений ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій не погоджується з оскарженим рішенням в частині призначеного покарання, вважає його невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Зазначає, що апеляційний суд не обґрунтував неможливість застосування до нього положень статей 69, 75 КК України, на чому, серед іншого, він наполягав під час розгляду цього провадження. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Мотиви суду Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Беручи до уваги те, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, за якими його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, Суд, керуючись вимогами ст. 433 КПК України, не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині. Що стосується доводів засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, то вони є необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним кримінальному правопорушенню, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. Статтею 69 КК України регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі визначеного покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Крім того, за правилами ст. 75 КК України, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням вищевикладених норм права. Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував ступінь тяжкості вчинених правопорушень, обставини провадження, дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, а також зазначив про відсутні обставини, що пом`якшують покарання, та встановив обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною скаргою засудженого доводи якої аналогічні до тих, що містяться у його касаційній скарзі, дав їм належну оцінку, визнав їх частково слушними щодо того, що місцевий суд у вироку не врахував, що засуджений ОСОБА_4 щиро розкаявся, а також те, що ним повністю відшкодовано заподіяну шкоду потерпілому, змінив судове рішення в частині призначеного покарання, а в решті доводів вмотивовано визнав позицію скаржника необґрунтованою. Урахувавши всю сукупність наведених обставин та даних про особу винного, суд дійшов правильного висновку про необхідність призначення покарання у мінімальних межах санкцій ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК Україниз урахуванням положень Загальної частини цього Кодексу. Дані на які посилався засуджений, зокрема щодо наявності інвалідності, стану здоров`я, відсутність судимостей, відшкодування завданої потерпілому шкоди, щирого каяття та визнання вини, були предметом оцінки суду. При цьому, хоча розкаяння засудженого та відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, і заслуговують на увагу, однак, на переконання Суду, вони не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зважаючи на конкретні обставини кримінального провадження, що встановлені судами, а тому і підстав для призначення винному більш м`якого покарання, ніж передбачено у санкції ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України, немає, про що вже було зазначено апеляційним судом. Не містить переконливих доводів на обґрунтування протилежного і касаційна скарга засудженого. Що стосується питання застосування до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, то касаційний суд в даному випадку погоджується з висновками суду щодо відсутності підстав для звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням. Оскаржена ухвала є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, зі змісту касаційної скарги убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити. З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив: Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2026 року щодо нього. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_3