Постанова 4821 № 705/164/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м.Черкаси Справа № 705/164/26 Провадження № 22-ц/821/1378/26 Категорія: 310010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Карпенко О.В. суддів Василенко Л.І., Сіренка Ю.В. за участю секретаря Руденко А.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року(ухваленого під головуванням судді Годік Л.С. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 червня 2022 року він уклав шлюб з відповідачкою. Від спільного проживання до шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час, вказує позивач, між сторонами постійно виникають сварки, вони мають різні погляди на життя. Сім`я фактично розпалась, шлюб носить формальний характер, шлюбні стосунки припинені, спільне господарство не ведеться. На підставі наведеного, позивач просив суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований 10.06.2022 року Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №454. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 10.06.2022 року в Уманському відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №454. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що сторони подружніх відносин не підтримують, шлюб між ними носить виключно формальний характер. Судом сторонам надавався час для примирення, однак позивач за цей час не змінив свою думку і наполягає на розірванні шлюбу з відповідачкою. Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, суд дійшов висновку, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 05 травня 2026 року через засоби поштового зв`язку, ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду прийнятим з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, просила скасувати рішення Уманського міськрайонного суду від 02 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що у заяві від 27.01.2026 вона просила надати строк на примирення подружжя тривалістю шість місяців, оскільки саме такий строк був необхідний для примирення сторін. Натомість, ухвалою суду першої інстанції від 28.01.2026 сторонам було надано строк для примирення, який складав лише два місяці, що свідчить про формалізм при розгляді даної справи, хоча збереження шлюбу є дуже важливим питанням для сім`ї. Вважає, що судом першої інстанції не дотримано вимоги ЦПК України, оскільки не було повідомлено про поновлення провадження у цій справі та не з`ясовано факту примирення сторін. Вважає помилковим висновок суду, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, суперечить інтересам позивача, оскільки такий висновок не відповідає дійсності та є лише припущенням. Вказує, що дана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, що також унеможливило для сторін, зокрема, відповідачки, висловити свою позицію щодо фактичних обставин справи, зокрема, щодо збереження сім`ї. Відзив на апеляційну скаргу У заяві, яка надійшла до Черкаського апеляційного суду 02 червня 2026 року, ОСОБА_1 вважає рішення суду винесеним із дотриманням норм матеріального та процесуального права, таким, що відповідає його намірам розірвати шлюб з відповідачем. Будь-яке примирення з відповідачем неможливе, тому просив рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року залишити в силі. Фактичні обставини справи З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб в Уманському відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №454. Після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_5 , дружини ОСОБА_5 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.12.2025 вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зазначені : батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_4 . Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Позивач, звертаючись до суду із позовом, наполягає на розірванні шлюбу, зазначає, що сім`я фактично припинила своє існування з серпня 2023 року, її збереження не можливе та є недоцільним. Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Згідно із ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 3 ст. 115 цього Кодексу документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Як зазначено позивачем у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, сторони проживають окремо, шлюбні стосунки не підтримують, мають різні погляди на життя та ведення спільного господарства. Позивач не бажає зберегти шлюб і наполягає на його розірванні. Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя. Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї. Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей. Згідно п. 10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Із позовної заяви вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, також про це він зазначає у заяві на апеляційну скаргу (відзиві), а також вказує на те, що будь-яке примирення з відповідачем неможливе. Колегія суддів з огляду на вищевикладене, вважає необґрунтованим та безпідставним посилання скаржника в апеляційній скарзі про можливість зберегти шлюб, зважаючи на категоричне заперечення позивача на збереженні шлюбу. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача. Колегія суддів зауважує, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, які мають виключно добровільний характер з обох сторін, і не може бути примушений до їх збереження. Є необгрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду щодо неможливості подальшого спільного життя подружжя і збереження шлюбу, оскільки позивач як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції наполягав на розірванні шлюбу, а примушування до шлюбу є порушенням прав позивача. Крім того, у відповідача був час на примирення подружжя з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви, до прийняття судом рішення, проте, за цей час сторони не примирились, тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є обгрунтованим. Також є необгрунтованими посилання в апеляційній скарзі на те, що у заяві від 27.01.2026 відповідачка просила надати строк на примирення подружжя тривалістю шість місяців, а судом надано лише два місяці, оскільки надання такого строку є виключно правом суду, а не його обов`язком (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18, від 30.05.2019 року у справі № 442/6319/16-ц, від 26.11.2018 року у справі № 761/33261/16-ц.) і його тривалість визначається виключно на розсуд суду, а не за бажанням однієї зі сторін. Також не варті уваги доводи скаржника, що судом першої інстанції не дотримано вимоги ЦПК України, оскільки не було повідомлено про поновлення провадження у цій справі та не з`ясовано, чи примирилися сторони, оскільки відповідачу було відомо про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, клопотання про перехід до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін, матеріали справи не містять. Крім того, відповідачу копію ухвали суду першої інстанції від 28 січня 2026 року про надання строку для примирення подружжя строком на два місяці було направлено за адресою, вказаною нею в клопотанні про призначення строку для примирення, проте, конверт із копією ухвали повернувся до суду із зазначенням причини (адресат відсутній). Поновлення провадження у справі у зв`язку з тим, що відпали підстави, які були підставою для зупинення та вирішення справи по суті в цей же день не є порушенням норм процесуального права, оскільки розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Посилання скаржника на те, що дана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, що унеможливило для сторін, зокрема, відповідачки висловити свою позицію щодо фактичних обставин справи, зокрема, щодо збереження сім`ї, відхиляються колегією суддів, як безпідставні. Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України). Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, зокрема, про розірвання шлюбу. Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин. Так, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (пункт 1 частини перша та друга статті 274 ЦПК України). У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Із матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження від 12 січня 2026 року, в якій вирішено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріали, відповідач отримала 26 січня 2026 року, що підтверджується її підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення. Відповідачка ОСОБА_2 відзив на позовну заяву до суду не подавала, проте, надала суду клопотання про надання сторонам строку для примирення, в якому просила суд надати строк для примирення подружжя тривалістю шість місяців з метою спроби збереження сім`ї, яка розглянута судом першої інстанції із постановленням ухвали від 28 січня 2026 року. Також матеріали справи не містять заперечення відповідачки проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України, тобто, без повідомлення учасників справи, дотримався вимог статті 190 ЦПК України, зокрема, повідомив ОСОБА_2 про пред`явлення до неї позову, пересвідчився в отриманні нею ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою з додатками до неї, запропонував подати відзив на позовну заяву, тобто, виконав вимоги процесуального закону про розгляд справи з дотриманням принципів рівності сторін та відкритості інформації щодо справи. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд , - у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко Ю.В. Сіренко