Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/669/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7477/24 Справа № 210/669/24 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді Тимченко О.О., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О., за участю секретаря судового засідання Бортника В.А. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 210/669/24за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року (суддя Літвіненко Н. А.), в приміщенні Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те що 28 грудня 2013 року між сторонами було зареєстровано шлюб Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що було складено відповідний актовий запис №

662. Від шлюбу мають одну спільну дитину доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя не склалося в зв`язку з їх різними поглядами на життя та на виховання дитини, внаслідок чого постійно виникали сварки. Дані обставини негативно позначалися на стані дитини. Шлюбні відносини між ними припинені приблизно з липня 2023 року, сумісне господарство не ведеться. На даний час ОСОБА_2 проживає окремо. Подальше сумісне життя і збереження сім`ї між ними неможливі. На даний час відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини та спір щодо поділу майна. Просила суд розірвати шлюб, укладений 28.12.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який було зареєстровано Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №

662. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено: шлюб, укладений між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , який зареєстрований 28 грудня 2013 року Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 662 розірвано. Після розірвання шлюбу позивачу залишено прізвище - « ОСОБА_4 », відповідачу - « ОСОБА_4 ». Судове рішення мотивоване тим, що оскільки позивачка наполягає на розірвання шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає рішення суду необґрунтованим, безпідставним, а висновки, викладені в ньому помилковими та такими, що суперечать приписам діючого законодавства України, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час розгляду справи судом не було враховано, що відповідач категорично заперечує проти розірвання шлюбу. Суд всупереч вимогам закону не надавав сторонам строк для примирення, а відтак позбавив позивача та відповідача права на примирення. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що у сторін є малолітня дитина, яка потребує як матір, так і батька при зростанні. Тобто, фактично висновки районного суду про небажання зберегти сім`ю не відповідає дійсності. Вважає, що суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 28 грудня 2013 року, який укладено Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що було складено відповідний актовий запис № 662, що вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 грудня 2013 року (а.с. 13) Від шлюбу мають одну спільну дитину: малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . (а.с.12) Причиною припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем стало те, що вони мають різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Сторони втратили почуття любові та поваги один до одного, фактично вони стали чужими людьми, їх шлюб носить формальний характер. Майновий спір та спір щодо визначення місця проживання дитини на момент подачі позову відсутній. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка наполягає на розірвання шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод визначено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (частина третя статті 105 СК України). Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя. Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї. Відповідно до вимог статті 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей. Згідно пункту 10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. За приписами статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. У відповідності із частиною 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Шлюб це добровільний союз чоловіка та жінки, і суду не надано будь-яких заперечень щодо розірвання шлюбу, не заявлено клопотань для надання строку на примирення подружжя з метою збереження сім`ї, як і не спростовано доводи позивача про фактичне припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства. Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 367 ЦПК України, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону. За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача. Встановивши, що шлюб сторін носить формальний характер, позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Судом встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, вказує що не бажає примирення. На підставі цього, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. Провадження у справі було відкрито ще у лютому 2024 року, проте, до вересня 2024 року сімейні відносини сторони так і не відновили, проживають окремо, що свідчить про зважене рішення позивачки розірвати шлюб. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивача і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про розірвання шлюбу, оскільки такий існує формально, докази про можливість збереження сім`ї сторін відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам сторін. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини. Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження. Оскільки судом першої інстанції достовірно з`ясовані фактичні взаємини та обставини сумісного життя подружжя, наявність в них малолітньої дитини, час припинення між ними шлюбних відносин, мотиви розірвання шлюбу та дійсні причини позову, які у своїй сукупності свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу і сім`ї є неможливим, суперечить їх інтересам, враховуючи небажання та неспроможність сторін відновити сімейні відносити, а також відсутність наявних перешкод, передбачених статтею 110 Сімейного кодексу України, приймаючи до уваги, що сім`я повинна будуватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які втрачені сторонами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про наявність підстав для розірвання шлюбу. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги проте, що судом першої інстанції не вжито заходів для примирення, а саме не надано строк для примирення. За статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Відповідно до частини 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. В пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене частиною 1 статті 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. Тобто надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Крім того, в своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначила про неможливість примирення та відновлення сімейних стосунків, оскільки нерозірваний шлюб буде суперечити її інтересам. Колегія суддів вважає, що надання такого строку порушувало б засади, встановлені в статті 51 Конституції України та статті 24 СК України, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді. Як вбачається з матеріалів справи у відповідача і позивача було достатньо часу для примирення (подання позову до суду в лютому 2023 року). Отже, надання подружжю строку на примирення, у даному випадку, з урахуванням тривалості перебування справи в провадженні як суду першої, так і суду апеляційної інстанції, відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що відповідачем вживаються будь-які заходи для примирення з позивачем, є недоцільним та суперечитиме моральним засадам суспільства. За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Інший висновок суду суперечив би принципу добровільності шлюбу та моральним засадам суспільства. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді: В.П.Зубакова В.О.Остапенко Повне судове рішення складено 10 вересня 2024 року. Головуючий О.О. Тимченко