Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/488/26

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Чернівці справа № 727/488/26 провадження 822/1207/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О., за участю секретаря судового засідання Скулеби А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 травня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Одовічен Я.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Посилався на те, що подружнє життя не склалось через відсутність взаєморозуміння, різних поглядів на сімейні відносини та обов`язки щодо ведення спільного господарства. Вважає, що подальше спільне життя з відповідачем і збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам. Просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 вересня 2016 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №922. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 вересня 2016 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №922, розірвано. Суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, оскаржуване рішення є незаконним, у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Cуд формально надав строк, два місяці, для примирення сторін та збереження шлюбу, не врахувавши, шо у цей строк неможливо реально вжити заходи для примирення, оскільки апелянт знаходиться в зоні бойових дій. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій Сторони уклали шлюб, який зареєстровано 22 вересня 2016 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №922. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого. Так, відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Згідно частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Частиною 3 статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до частини 1 статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини з відповідачкою, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, з чим погоджується і апеляційний суд, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 207/1381/18. Аргументи апеляційної скарги зводяться до небажання ОСОБА_2 розірвати шлюб та пошуки останньою шляхів до примирення з позивачем. Апеляційний суд вважає, що незгода ОСОБА_2 на розірвання шлюбу не може бути підставою для відмови в позові, оскільки це буде суперечити інтересам позивача. З огляду на бажання позивача розірвати шлюб, збереження сім`ї є неможливим. Суд також враховує, що відповідно до положень статті 24 СК України примушування до шлюбу не допускається. Посилання апелянта на те, що суд надав сторонам строк для примирення тільки два місяці, не сприяв примиренню між подружжям є безпідставними. Статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Згідно з ч.5 с.211 ЦПК України під час розгляду справи по суті суд сприяє примиренню сторін. Відповідно до частини 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Надання строку для примирення подружжя та визначення перебігу такого строку є правом суду, а не його обов`язком. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернуся з позовом до суду 13 січня 2026 року, на момент ухвалення апеляційним судом рішення у даній справі - 08 липня 2026 року, за майже сім місяців сторони не примирилися, позивачка не відмовилася від позову. Враховуючи, що позивачка не бажає миритися з відповідачем, примирення між ними до цього часу не відбулося, та позивачка не виявила намір на збереження сім`ї, суд не може примусити її зберегти шлюб, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Апеляційний суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача. Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, оскільки перебування його у шлюбі з відповідачкою не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення. Щодо зупинення провадження у справі, слід зазначити наступне. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення в Україні воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини на «воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Сил України та інших військових формувань, що функціонують умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як -то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь у них.( пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі №754/947/22). Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22, з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Сил України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. (пункти 79, 81 постанови). Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові зазначила про те, що приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту (пункт 80 постанови). Велика Палата Верховного Суду у пункті 117 постанови від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22 зазначила: «Отже, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судами згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжувати здійснювати судочинство у відповідному провадженні. Відповідач ОСОБА_2 наголошував на тому, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справ, оскільки він є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , підрозділи якої переведені на воєнний стан та виконують завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 року № 64/2022. Застосування правила про обов`язкове зупинення провадження, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямоване, Велика Палата розцінила як прояв надмірного формалізму (п. 110). Такий підхід перетворює процесуальну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, призводить до невиправданого затягування розгляду справи та порушує право на судовий розгляд упродовж розумного строку, що несумісно із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 110). Цей підхід зберігає чинність доти, доки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа з самостійними вимогами - не повідомить суд про бажання скористатися гарантією зупинення провадження, наданою зазначеним процесуальним приписом (п. 111 згаданої постанови). З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що у випадку задоволення клопотання відповідача щодо зупинення провадження в справі, будуть порушені права позивачки, оскільки невизначеність термінів зупинення провадження фактично призведе до надмірного обмеження прав останньої на особисте життя. Тривале перебування в шлюбі, який існує лише формально, перешкоджатиме реалізації її конституційного права на створення нової сім`ї, планування майбутнього та створює ситуацію правової невизначеності. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що участь осіб в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідач скористався своїм процесуальним правом, подав апеляційну скаргу на судове рішення, в якій висловив свою позицію щодо суті позову. Також він подав клопотання про надання строку на примирення, яке було задоволено. Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 05 травня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Дата складання повної постанови 08 липня 2026 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: О.О. Одинак І.М. Литвинюк