Постанова 4822 № 727/1715/26

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Чернівці справа № 727/1715/26 провадження 822/1286/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О., за участю секретаря судового засідання Скулеби А.І.. учасники справи: заявник ОСОБА_1 , зацікавлені особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 травня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Одовічен Я.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Посилалая на те, що протягом тривалого часу проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу, у період з 2021 року до моменту його зникнення, під час проходження військової служби. До початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації, на територію України ,вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільний побут, мали спільний бюджет, піклувались один про одного, що відповідало сімейним відносинам подружжя. Оточення сприймало їх як подружжя. Згодом, з квітня 2022 року після окупації Маріуполя, вони проживали у АДРЕСА_2 . 10 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання, ОСОБА_2 , який проходив військову службу у складі Збройних Сил України, отримав поранення, після чого протягом тривалого часу проходив реабілітацію та лікування. Спочатку йому була надана невідкладна медична допомога в м.Запоріжжя, а потім в м.Кропивницький, де вона перебувала разом із ним та здійснювала догляд за ним приблизно протягом одного місяця. Надалі, ОСОБА_2 проходив реабілітацію в м.Тячів. При цьому, вони спільно проживали в м.Солотвино, Закарпатської області, вона постійно перебувала поруч із ним. 06 травня 2025 року вона востаннє виходила на зв`язок з ОСОБА_2 07 травня 2025 року, за наявною інформацією, стався артилерійський обстріл, після чого ОСОБА_2 перестав виходити на зв`язок. Наразі існує обгрунтована ймовірність загибелі ОСОБА_2 , під час виконання бойового завдання, у зв`язку з чим виникла необхідність у встановленні юридичного факту їх проживання однією сім`єю. Вказувала на те, що в ОСОБА_2 є рідний брат ОСОБА_3 , який на даний час перебуває на тимчасово окупованій території. Батьки ОСОБА_2 померли ще в 2002 році. Протягом усього періоду служби, ОСОБА_2 у службових та медичних документах зазначав її як контактну особу. Встановлення юридичного факту є необхідним для реалізації її прав, зокрема права на участь у проведенні медичних експертиз та організацію поховання військовослужбовця, а також для подальшого оформлення документів, пов`язаних з державною реєстрацією смерті та реалізацією соціальних гарантій. Вважає, що сукупність наданих нею доказів, а саме: особисті документи, скріншоти з державного застосунку «Дія», медичні виписки, конверти, підтвердження грошових переказів, фото- та відеоматеріали не могли б перебувати у її розпорядженні, якби між нею та ОСОБА_2 не існували тісні, довірливі та стабільні сімейні відносини. Тривале перебування у стані правової невизначеності позбавляє її можливості вчиняти будь-які правомірні дії та завдає моральних страждань. Просила встановити юридичний факт проживання ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з 01 січня 2021 року.. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу відмовлено. Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не обґрунтовані вимоги і ненадані докази на підтвердження зазначених нею обставин в заяві про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період часу з 2021 року по 07 травня 2025 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги письмові пояснення свідків, подані стороною у справі, визнавши їх неналежними та недопустимими доказами з підстав того, що свідки не були допитані безпосередньо в судовому засіданні. Суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів та не врахував об`єктивні обставини воєнного стану, тимчасової окупації м. Маріуполь, статусу внутрішньо переміщених осіб та проходження військової служби ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 05 березня 2010 року зареєстрував своє місце проживання в АДРЕСА_3 (а.с.17). 11 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано шлюб (а.с.20). 06 грудня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було взято на облік, як внутрішньо-переміщену особу та визначено фактичну адресу місця проживання як: АДРЕСА_4 (а.с.110). Наказом командира Військової частини №123 від 13 липня 2024 року солдата ОСОБА_2 було зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду такелажника другого евакуаційного відділення взводу ремонтної роти (а.с.209). Відповідно до акту службового розслідування встановлено, що біля 04 год. 00 хв. 07 травня .2025 року ОСОБА_2 в н.п. Володимирівка, Покровського району, Донецької області, внаслідок авіаудару (Кабом) зник безвісті (а.с.216-219). Наказом Військової частини НОМЕР_1 №2043 від 22 травня 2025 року службове розслідування визнано завершеним. Вирішено вважати військовослужбовця ОСОБА_2 зниклим безвісті з 07 травня 2025 року (а.с.222-223). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Щодо клопотання Міністерства оборони України про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи Міністерство оборони України звернулося до суду із заявою про відкладення розгляду справи, оскільки не отримали копію апеляційної скарги. Однак, як вбачається з матеріалів прави, а саме довідки про доставку електронного документу, копію апеляційної скарги та ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 03 червня 2026 року було надіслано одержувачу Міністерству оборони України в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 05 червня 2026 року 13 травня 2026 року в 5:20:19. Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21. Якщо суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого. вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд наголошує на тому, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі. Отже. враховуючи, що Міністерство оборони України належним чином було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, а також враховуючи ту обставино, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обгрунтованого рішення, а тому колегія суддів вважає необхідним відмовити в задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, справу розглянути за відсутності Міністерства оборони України. Щодо клопотання про допит свідків у режимі відеоконференції. ОСОБА_1 заявила клопотання про допит свідків у режимі відеоконференції. Відповідно до ч.2 ст.91 ЦПК України у заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Однак, як вбачається із заяви (клопотання) про виклик свідків, яка подана до апеляційного суду, то в ній не вказано ПІБ свідків, адресу/місце роботи та факти, які вони можуть підтвердити. Оскільки вказана заява не відповідає вимогам ст.91 ЦПК України, а тому в її задоволенні слід відмовити. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Отже, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово вказував на те, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання осіб однією сім`єю, суд має установити: факти спільного проживання; спільний побут; взаємні права та обов`язки (стаття 3 СК України). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц зазначено, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї", членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Про необхідність встановлення зазначених вище обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 343/1821/16-ц, від 25 листопада 2019 року в справі № 202/5003/16-ц та від 5 лютого 2020 року в справі № 712/7830/16-ц. При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки, оскільки самі по собі, наприклад, факти спільної присутності їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між особами є усталені відносини, притаманні сім`ї. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц , неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 8 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 та інших. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року в справі № 362/3705/20). Згідно з частинами 1-3 статті 12, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц). Звертаючись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з 2021 року спільно проживала з ОСОБА_2 та вела господарство. У цій справі позивачка просила встановити факт, що вона разом із загиблим ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, тобто були членами сім`ї. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17,від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. Факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та загиблий ОСОБА_2 були зареєстровані за різнити адресами. Разом з тим, показання свідків та спільні фотографії, за відсутності інших доказів, які доводять обставини ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат та побуту, не можуть беззаперечно свідчити про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сім`ї у розумінні статті 3 СК України, а відтак не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, згідно якої обставини ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов`язків не можуть доводитися лише показами свідків, оскільки усні свідчення не доводять ведення спільного господарства та наявності стійких сімейних прав та обов`язків. Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю. Також, установивши, що позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження обставин проживання однією сім`єю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку і про відмову у задоволення заяви. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги письмові пояснення свідків, подані стороною у справі, визнавши їх неналежними та недопустимими доказами з підстав того, що свідки не були допитані безпосередньо в судовому засіданні, оскільки, як згадувалося вище, згідно сталої судової практики Верховного Суду, лише показання свідків, без доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, не доводять факту проживання однією сім`єю та не доводять обставин перебування особи на утриманні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновку суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення- без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 травня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Дата складання повної постанови 16 липня 2026 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: О.О. Одинак І.М. Литвинюк