Ухвала КАС ВС № 320/8739/24

УХВАЛА 08 липня 2026 року м. Київ справа № 320/8739/24 адміністративне провадження № К/990/28837/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі №320/8739/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та допустити негайне виконання судового рішення (частина восьма статті 235 КЗпП). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Пампури М.В. від 16 лютого 2024 року №8/06 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » (зі змінами та доповненнями від 29 липня 2024 року №11/06). Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві з 17 лютого 2024 року. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві 17 лютого 2024 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України залишено без задоволення. 22 червня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі від 27 травня 2026 року у справі №320/8739/24. Скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції застосовано положення частину другу статті 65 Закону України «Про державну службу» без урахування висновків Верховного Суду, викладений в постановах від 13 лютого 2019 року у справі №803/1303/16, від 05 червня 2019 року у справі №826/13803/16, від 14 квітня 2020 року у справі №815/6549/16, від 27 квітня 2020 року у справі №826/10854/17, від 11 червня 2020 року у справі №826/7299/15, від 26 травня 2022 року у справі №420/6190/20, від 21 травня 2025 року у справі №380/13330/23. Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС, підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Проте, скаржник не виконав ключову вимогу пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - не визначив конкретний висновок апеляційного суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», який би суперечив конкретному висновку Верховного Суду, викладеному у кожній із наведених постанов, а лише навів загальні правові позиції Верховного Суду щодо поняття порушення Присяги державного службовця без їх співставлення з мотивами оскаржуваної постанови. При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, скаржник не врахував, що наведені ним постанови Верховного Суду ухвалені у справах щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займали посади різних категорій державної служби, із різним обсягом службових повноважень та рівнем відповідальності. Зокрема, значна частина наведених постанов стосується державних службовців категорій «Б» та «В», тоді як у цій справі спір виник щодо застосування дисциплінарного стягнення до державного службовця категорії «А» - начальника територіального управління Державної судової адміністрації України. Однак будь-якого аналізу того, яким чином зазначені відмінності не впливають на подібність правовідносин, касаційна скарга не містить. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» у системному зв`язку зі статтею 66 цього Закону в частині визначення меж персональної дисциплінарної відповідальності керівника державного органу та необхідності встановлення його індивідуальної вини у разі порушень, зафіксованих у діяльності установи загалом. Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас, Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Разом із тим, наведені скаржником питання не свідчать про необхідність формування нового висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права. Зміст касаційної скарги свідчить, що скаржник фактично просить надати правову оцінку правильності застосування зазначених норм до конкретних обставин саме цієї справи та перевірити правильність висновків судів щодо встановлених ними фактів, тоді як правовий висновок Верховного Суду в розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України має стосуватися застосування норми права у певній категорії подібних правовідносин, а не вирішення питання щодо правильності оцінки встановлених судами обставин конкретної справи. До того ж доводи касаційної скарги є внутрішньо суперечливими, оскільки, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, скаржник одночасно обґрунтовує свої доводи вже сформованою правовою позицією Верховного Суду щодо правової природи аудиторського звіту. За таких обставин доводи касаційної скарги фактично стосуються правильності застосування судами вже існуючих правових висновків Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, а не необхідності формування нового висновку щодо застосування норм права у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі №320/8739/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур