Ухвала КАС ВС № 200/3301/23

УХВАЛА 25 квітня 2024 року м. Київ справа № 200/3301/23 адміністративне провадження № К/990/14930/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №200/3301/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якому просила: - визнати незаконним та скасувати наказ від 06 червня 2023 року №3-ЛК «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера з 08 червня 2023 року; - стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши при виплаті передбачені законом податки та інші обов`язкові платежі до бюджету. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено. 18 квітня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №200/3301/23. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми права частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у редакції змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-IX від 23 лютого 2021 року, зміни до яких набули чинності 06 березня 2021 року, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21. На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували закон, який підлягає застосуванню, а саме частину третю статті 87 Закону №889-VІІІ і одночасно з цим не враховано, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Проте, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Варто зазначити, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі №380/9574/21 спірні правовідносини стосувалися питання правомірності звільнення позивачки із займаної посади, а ключовим питанням було саме застосування до спірних правовідносин редакції частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII. При цьому, судом касаційної інстанції було установлено, що позивачці, перед тим, як видати оскаржуваний наказ про її звільнення, не пропонували рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей в новоутвореному державному органі, що свідчить про недотримання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII. Натомість у цій справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій було установлено, що за матеріалами справи позивачу запропоновано дві посади у Східному міжрегіональному управлінні: завідувача сектору аналітичного забезпечення та контролю діяльності управління нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки та головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення у східному напрямку Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці. Крім того, суди зазначили, що позивачем не спростовано, що 16 травня 2023 року їй були запропоновані рівнозначні посади державної служби та нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей в новоутвореному державному органі. З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №380/9574/21 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позовні вимоги у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 4 частини першої статті 83, частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку із застосуванням положень частини другої статті 1, пункту 4 частини першої статті 2 Закону №889-VIII у подібних правовідносинах та далі по тексту касаційної скарги також зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з посади, яка не визначена штатним розписом. На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження скаржник вказує, що Головне управління Держпраці у Донецькій області, в особі голови ліквідаційної комісії Ганни Зуб, формально виконуючи рішення суду та приймаючи наказ про поновлення на посаді державної служби, фактично не виконало таке рішення, оскільки її було поновлено на посаді державної служби, якої фактично не існує, яка не передбачена штатним розписом, ба більше і самого штатного розпису на 2022 рік не було затверджено (не існувало), також штатного розпису не було затверджено (не існувало) і на 2023 рік, що підтверджується листами Державної служби з питань праці від 28 грудня 2022 року №3548/1/8.2-3В-22а та від 13 липня 2023 року №2453/1/7.2-23а. Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас, Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Скаржник указує на окремі положення Закону України «Про державну службу», проте не наводить об`єктивних підстав щодо необхідності їхнього тлумачення, обмежившись переліком та цитуванням загальних норм закону, а також описом обставин цієї справи та незгодою із належним виконанням відповідачем попереднього судового рішення про поновлення на посаді. Доводи касаційної скарги в цій частині переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Натомість, касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновку Верховного Суду щодо зазначених норм права у цій справі буде мати для вирішення спору по суті, як і не містить аргументів їх неправильного застосування судами попередніх інстанції та підстав для формування такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.). Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Окрім цього, аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що ця справа має виняткове значення для неї, оскільки було порушено її право на працю та внаслідок звільнення було позбавлено можливості заробляти собі на життя працею, що за змістом відповідає підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №200/3301/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур