Постанова Київський апеляційний суд № 752/24791/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 червня 2026 року місто Київ. Справа № 752/24791/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/719/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересахОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року (ухвалено у складі судді Машкевич К.В., повний текст рішення складено 24.02.2025 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ВСТАНОВИВ Позивач звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 3 954 735, 91 грн. заборгованості, з яких: - 271 095, 24 грн. заробітної плати за липень 2024 року; - 1 338 640, 67 грн. компенсації за невикористані відпустки; - 335 000, 00 грн. вихідної допомоги при звільненні; - 2 010 000, 00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Посилаєтся в позові на те, що з 06 березня 2012 року до 31 липня 2023 року перебувала в трудових відносинах з ПрАТ «АРЖК» на посаді члена Правління товариства. 06 березня 2012 року між нею та відповідачем був укладений трудовий договір ( контракт ) строком на 5 років, який в подальшому додатковими угодами № 1 від 15 лютого 2017 року та № 2 від 15 лютого 2022 року продовжено до 06 березня 2027 року. Відповідно до п.4.1 контракту їй встановлено посадовий оклад у розмірі 55 000,00 грн., який у подальшому, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, розмір її посадового окладу, як керівника, переглядається та встановлюється у сумі, кратній 50 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України. З 01 січня 2017 року заробітна плата їй виплачувалася не в повному обсязі, внаслідок чого на момент звільнення утворилася заборгованість. Наказом від 31 липня 2023 року вона була звільнена з роботи і при звільненні їй був виданий розрахунковий лист, відповідно до якого їй до виплати було нараховано: -134 200, 00 грн. посадового окладу; -523 123, 92 грн. компенсації за 123 дні невикористаної відпуски; -134 200, 00 грн. вихідної допомоги при звільненні; -1 008 78, 74 грн. боргу. При цьому було зазначено, що в день звільнення їй було виплачено 1 540 476, 66 грн., що не відповідає дійсності, оскільки будь-яких коштів при звільненні вона не отримувала. Крім того, вона не згодна з проведеним розрахунком сум при звільненні, оскільки її посадовий оклад, і, відповідно, розмір заборгованості порахований невірно, як і інші складові розрахунку при звільненні. Зазначає, що ще до звільнення з роботи вона звернулася до товариства з заявою кредитора, а саме щодо заборгованості по заробітній платі з 01 січня 2017 року і до моменту звільнення. На вказану заяву їй була надана відповідь, якою її вимоги заперечувалися, що змусило її звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за період часу з 01січня 2017 року до 30 червня 2023 року. В порушення вимог ст. ст.47 та 116 КЗпП України розрахунок при звільненні з роботи з нею проведений не був. З 01 серпня 2023 року до 04 серпня 2023 року здійснювалася виплата пені на її рахунки, про що було зазначено в призначенні платежу. 04 серпня 2023 року до банку було надіслано платіжну інструкцію від 31 липня 2023 року про перерахування належних їй сум до виплати, які до неї не дійшли. 14 вересня 2023 року за її заявою Голосіївським УП ГУНП в м. Києві були внесені до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, а саме за ч.1 ст.175 КК України. Заперечуючи правильність нарахованих товариством сум, зазначає наступне. Відповідно до розрахункового листа їй було нараховано в липні 2023 року заробітну плату в розмірі 134 200, 00 грн. Однак, згідно контракту, розмір її посадового окладу становить 50 розмірів мінімальної заробітної плати, який станом на 01 січня 2023 року становив 6 700, 00 грн. Таким чином, її заробітна плата становить 335 000, 00 грн. на місяць. В липні 2023 року їй було нараховано 63 904, 76 грн. заробітної плати, виплачено 51 443, 33 грн., тобто заборгованість становить 271 09, 24 грн. Компенсація за невикористані 123 дні відпустки, виходячи з її заробітної плати за умовами контракту, становить 1 338 640, 67 грн., що визнав відповідач у розрахунковому листі. Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.40 ЗпП України вихідна допомога при звільненні становить середньомісячний заробіток, тобто 335 000, 00 грн. Крім того, в зв`язку з непроведенням з нею у порушення вимог ст.116 КЗпП України розрахунку в день звільнення, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 2 010 000, 00 грн. Виходячи з викладеного, просить задовольнити позов. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року в позові відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача27 березня 2025 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухвалене на підставі неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного дослідження та оцінки доказів, з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що, оскільки ПрАТ «АРЖК» було фінансовою установою та не могло бути збитковим, Голова Правління вимушений був мінімізувати витрати Товариства за рахунок тимчасового зменшення виплати по оплаті праці. При цьому, Голова Правління не мав повноважень та тим більше не здійснив зменшення розміру заробітної плати, а лише тимчасово здійснював виплату у меншому розмірі, обліковуючи заборгованість за трудовими договорами на позабалансовому рахунку. Звертає увагу, що затверджувати умови трудового контракту може лише Наглядова рада, змінювати розмір посадового окладу має право лише Наглядова рада. При цьому, відповідних рішень Наглядової ради щодо зміни істотних умов трудового контракту, окрім продовження строку дії такого договору внесено не було. Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, звертає увагу, що Закон № 1774-VІІІ не застосовується до трудових відносин, що були між ОСОБА_2 та ПрАТ «АРЖК», оскільки такі відносини були приватно-правовими, а не публічними, заробітна плата всім співробітникам виплачувалась не з державного бюджету. Вказує, що до повноважень ОСОБА_2 не входило приймати накази, більше того жодного наказу ОСОБА_2 не приймалось. Звертає увагу, що трудовий контракт є приватноправовим договором, тому на нього поширюються правила статті 629 ЦК України, а саме що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. 22 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача, яким просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення, без змін. Вказує, що трудові правовідносини між позивачем та відповідачем хоч і є приватно-правовими, однак правове регулювання цих відносин здійснюється з урахуванням норм трудового законодавства, що чітко передбачено положеннями трудового контракту. Вказує, що Закон №1774 має імперативну силу та застосовується до всіх правовідносин, а не лише до відносин, що стосуються бюджетної сфери. Вважає, що незмінення Наглядовою радою розміру посадового окладу позивача не нівелює дію вказаного Закону. Звертає увагу, що саме позивачкою були погодженні накази «Про мінімізацію витрат». Вказує, що сума середньої заробітної плати в період з 01.08.2023 рок по 04.08.2023 року вже була оплачена позивачу. Також зазначає, що невиплата заробітної плати та інших належних сум при звільненні зумовлена не винними діями відповідача, а об`єктивними обставинами, що унеможливлюють проведення розрахунків, зокрема, арештом таких рахунків. В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Тищенко А.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» створено рішенням Установчих зборів, оформлених протоколом № 1 від 16 лютого 2012 року. Засновниками ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» є ПАТ «Державний ощадний банк України» (70,86 % частки у статутному капіталі), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (9,71 % частки у статутному капіталі), ПАТ «Укргазбанк» (9,71 % частки у статутному капіталі), ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» (9,71 % частки у статутному капіталі). 27 жовтня 2017 року на підставі рішення позачергових Загальних зборів акціонерів змінено тип акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства на Приватне акціонерне товариство. Рішенням Наглядової ради ПАТ «АРЖК» від 01 березня 2012 року позивача призначено членом правління строком на 5 років. Наказом ПАТ «АРЖК» № 4-К від 06 березня 2012 року позивача прийнято на роботу на посаду заступника голови Правління (члена Правління) з 06 березня 2012 року з окладом згідно умов контракту. 06 березня 2012 року між позивачем та ПАТ «АРЖК» укладено трудовий договір (контракт). Відповідно до п.1.1. контракту позивач, як керівник, зобов`язувалась забезпечувати виконання покладених на Правління товариства завдань та функцій, передбачених Статутом товариства, Положення про Правління товариства, іншими внутрішніми нормативними актами товариства, рішеннями Наглядової ради і Загальних зборів акціонерів товариства за контрактом. Пунктом 4.1 контракту визначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується та виплачується заробітна плата, надбавки, та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених внутрішніми нормативними актами щодо умов праці та матеріального стимулювання, затвердженого Наглядової радою. Відповідно до п.4.1 контракту позивачу встановлюється посадовий оклад у розмірі 55 000,00 грн. У подальшому, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу керівника переглядається та встановлюється в сумі, кратній 50 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України. Додатковою угодою №1 від 15 лютого 2017 року строк дії контракту продовжено до 06 березня 2022 року. Додатковою угодою № 2 від 15 лютого 2022 року продовжено до 06 березня 2027 року. ( т.1, а.с. 12 - 40; т.2, а.с. 63 - 112 ) Рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПрАТ «АРЖК» від 28 квітня 2023 року вирішено припинити ПрАТ «АРЖК» шляхом ліквідації. Прийнято рішення про обрання ліквідаційної комісії ПрАТ «АРЖК», якій було передано повноваження щодо управління ПрАТ "АРЖК" та припинено в зв`язку з цим з 08 травня 2023 року повноваження голови Правління ОСОБА_5, та ОСОБА_2 , як члена Правління (заступника голови Правління), а також членів Наглядової ради. Обрано голову ліквідаційної комісії Притупу Ю.М . Наказом голови ліквідаційної комісії № 01-ОД-ЛК від 08 травня 2023 року затверджено та введено в дію з 08 травня 2023 року новий штатний розпис ПрАТ`АРЖК», відповідно до якого для обрання розміру посадового окдаду за контрактами голови Правління та члена Правління як розрахункова величина застосовуєтся прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, що встановлений законодавством України У зв`язку з припиненням ПрАТ «АРЖК» 31 травня 2023 року позивачу було вручено повідомлення про наступне вивільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. ( т.1. а.с. 60 - 61; т.4, а.с.218 -226 ) Наказом ПрАТ «АРЖК» № 05-К-ЛК від 31 липня 2023 року позивач була звільнена з займаної посади заступника голови Правліня (члена Правління ) у зв`язку з ліквідацією товариства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. На підставі ст. 44 КЗпП України вирішено виплатити вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку, грошову компенсацію за 123 дні невикористаної щорічної відпустки та здійснити остаточний розрахунок з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року у відповідності до вимог п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону україни від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, у розмірі 50 прожиткових мінімумів доходів громадян, передбачених її трудовим контрактом. Наказом також було зобов`язано позивача надати письмові пояснення щодо виявлених ліквідаційною комісією порушень у період з 01 січня 2017 року до 07 травня 2023 року, а саме: щодо порушення правил нарахування голові та члену правління товариства заробітної плати в еквіваленті «мінімальної заробітної плати» та щодо порушення правил Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств та організацій від 30 листопада 1999 року №

291. При цьому був також виданий розрахунковий лист за липень 2023 року, відповідно до якого до сплати позивачу нараховано 134 200, 00 грн. заробітної плати, 523 123, 92 грн. компенсації за невикористану відпустки та 134 200, 00 грн. вихідної допомоги. ( т.1, а.с. 102 - 105; 116 - 119 ) Наказом ПАТ «АРЖК» № 09-ОД від 29 грудня 2016 року «Про мінімізацію витрат» тимчасово, починаючи з першого кварталу 2017 року та до окремого рішення, для обліку нарахування та виплати заробітної плати голові правління та заступнику голови правління - члену правління вирішено застосовувати показник прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, розмір якого встановлено чинним законодавством України у відповідному періоду. Заборгованість у вигляді різниці між розміром заробітної плати, передбаченим трудовими контрактами з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який розрахований на підставі показника мінімальної заробітної плати (60 та 50 мінімальних заробітних плат) та розміром заробітної плати з використанням прожиткового мінімуму громадян для працездатних осіб (60 та 50 прожиткового мінімумів громадян для працездатних осіб) у відповідних періодах обліковувати на позабалансовому рахунку 03 «Контрактні зобов`язання». Нарахування та виплату (відображення на балансових рахунках шляхом перенесення з позабалансового рахунку 03 «Контрактні зобов`язання») заборгованості із заробітної плати Голови Правління - члена Правління, здійснювати згідно окремих наказів голови Правління. Цим же наказом з 01 січня 2017 року затверджено та введено в дію штатний розпис. Наказ був погоджений з позивачем, що підтверджується її підписом у наказі. Відповідно до штатного розпису, який є додатком №1 до вказаного наказу, станом на 01 січня 2017 року посадовий оклад заступника голови Правління (члена Правління) становить 50 прожиткових мінімумів доходів громадян. Рішенням Правління ПрАТ «АРЖК» від 09 січня 2023 року відновлено нарахування заробітної плати керівництву ПАТ «АРЖК», встановленої трудовими контрактами, в тому числі позивачу. З метою виконання даного рішення наказом голови Правління № 01-ОД від 09 січня 2023 року скасовано з 31 березня 2023 року дію наказів «Про порядок обліку заробітної плати» від 29 грудня 2016 року № 09-ОД та від 30 листопада 2017 року № 07-ОД. Даний наказ також було погоджено з позивачем. ( т.2. а.с. 57 - 67 ). Судом встановлено та визнається представником відповідача вказана інструкція була направлена до обслуговуючого банку - АТ «Ощадбанк», на виконання лише 04 серпня 2023 року з причин збою в програмному забезпеченні товариства. У зв`язку з цим, на підставі ст.117 КЗпП України, наказами голови ліквідаційної комісії №08-ОД-ЛК від 02 серпня 2023 року, №09-ОД-ЛК від 03 серпня 2023 року та № 10-ОД-ЛК від 04 серпня 2023 року позивачу було здійснено нарахування середнього заробітку за час затримки з 01 серпня 2023 року до 04 серпня 2023 року. Це підтверджується оновленою платіжною інструкцією № 0000000024 на суму 1 715 867, 85 грн. ( т.2, а.с. 127 - 129; т.5, а.с. 56 - 58 ) Судом встановлено, що платіжна інструкція про перерахунок коштів позивачу не виконана АТ «Ощадбанк». Представник відповідача в судовому засіданні заявив, заперечуючи вину товариства в невиплаті заробітної плати, про виконання товариством вимог закону та направлення платіжної інструкції до банку для перерахування коштів та її невиконання банком. Це підтверджується листом АТ «Ощадбанк» № 16/2-09/1605 від 24 серпня 2023 року, в якому зазначено, що відповідно до ч.11 ст.23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банком спеціально уповноваженим органом рішеннями №1361-РЗ/2023 та № 1362-РЗ/2023 від 16 серпня 2023 року було зупинено фінансові операції клієнта ПрАТ «АРЖК» по 2-х платіжних інструкціях: № 0000000024 від 31 липня 2023 року ( отримана банком 04 серпня 2023 року ) на суму 1 540 476,66 грн. та № 0000000024 від 31 липня 2023 року (отримана банком 04 серпня 2023 року ) на 1 715 867, 85 грн. ( т.1 а.с. 23 ) Як зазначено вище, вказані суми є сумами, перерахованими позивачу, в тому числі з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку до 04 серпня 2023 року. Крім того, ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, за клопотанням прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва був накладений арешт на майно у кримінальному провадженні № 42023102010000106 від 04 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Вказаною ухвалою слідчого судді накладено арешт на грошові кошти позивача, які знаходяться на рахунках, відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» та в АТ «Ощадбанк». Крім того, накладено арешт на рахунки ПрАТ «Агенство по рефінансуванню житлових кредитів» в АТ «Ощадбанк», та заборонено здійснювати будь-які видаткові операції на користь позивача. ( т.1, а.с.214 - 237 ) Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що як рішення Правління ПрАТ «АРЖК» від 09 січня 2023 року, так і наказ голови Правління № 01-ДО від 09 січня 2023 року на його виконання, погоджений з позивачем, якими відновлено нарахування заробітної плати керівництву ПАТ «АРЖК» виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, суперечить як вимогам закону, так і Статутам товариства. Суд вважав, що дії відповідача при визначенні суми до виплати позивачу в зв`язку з вивільненням відповідають вимогам закону, а сума до сплати виходячи з посадового окладу в розмірі 50 прожиткових мінімумів доходів громадян доведеною. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суд першої інстанції з огляду на наступне. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частинами першою-четвертою статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»). Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»). Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України). Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України). Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»). Згідно з частиною четвертою статті 62 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на момент укладення контракту) посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода лише на умовах, передбачених цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), укладеними з ними. У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-19) вказано, що: «контракт як особлива форма трудового договору є джерелом суб`єктивних прав та обов`язків найманого працівника і роботодавця, він укладається для виконання за винагороду роботи, яка має, як правило, постійний або досить тривалий характер. У контракті можуть визначатися, зокрема, строк його дії; режим праці та відпочинку; взаємні права, обов`язки й відповідальність сторін; умови організації та оплати праці, матеріального і соціально-побутового забезпечення працівника, надання йому компенсаційних виплат та відшкодування шкоди, завданої здоров`ю; підстави припинення трудових правовідносин тощо. Сторони контракту мають право виходити за межі сфери нормативного регулювання трудових правовідносин, передбачених законодавством України про працю, за умови відсутності погіршення юридичного становища працівника» (абзац восьмий пункту 2 мотивувальної частини); контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та ефективності працівника при виконанні покладених на нього трудових функцій з урахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок та передбачати його юридичний та соціальний захист. Водночас контракт може встановлювати низку умов, які одночасно обмежують певні трудові права працівника та надають йому певні привілеї, не передбачені законодавством (абзац 5 пункту 3 мотивувальної частини). У постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц зазначено, що: «виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже висловлювалася про сутність трудового контракту та вказала, що: «правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору. Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору. Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин. У трудовому договорі умови праці та матеріального забезпечення працівника переважно встановлюються нормативно-правовими актами (законами, підзаконними так локальними правовими актами) та, зазвичай, лише окремі з умов договору встановлюються самими сторонами, зокрема, це умови про безпосередню трудову функцію працівника, місце та початок роботи, в окремих випадках - про оплату праці. При укладенні контракту переважає договірне регулювання істотних та інших умов праці, а також умов, що стосуються соціально-побутової сфери. На стадії укладення контракту сторони обговорюють питання щодо обсягу роботи та вимог до якості й строків її виконання, строку дії контракту, прав, обов`язків та взаємної відповідальності сторін, умов оплати й організації праці, матеріального забезпечення, підстав припинення і розірвання контракту, соціально-побутових та інших умов, необхідних для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи чи організації. Трудовий контракт є формою індивідуального договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов`язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов`язань. Трудовий контракт не лише встановлює трудові відносини, а й визначає їх зміст, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контракт спрямовується на забезпечення реалізації особистих, індивідуальних інтересів, які, отримуючи певну фіксацію і визнання, перетворюються у суб`єктивні права. У контракті встановлюються спеціальні заходи забезпечення виконання прийнятих на себе сторонами зобов`язань, що не є притаманними іншим видам трудового договору. Підсумовуючи, контракт базується на договірному регулюванні трудових відносин роботодавця та працівника як сторін такого особливого договору. Юридичне значення умов трудового договору (контракту) полягає в такому: а) вони є обов`язковими для працівника та роботодавця; б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі; в) їх невиконання може викликати негативні правові наслідки. Верховний Суд керується тим, що загальним для права принципом є обов`язковість умов укладеного договору для його сторін, договір повинен виконуватися, його наявність і зміст створює обов`язки для обох його сторін. Відповідно, ця загальна засада поширюється й на трудовий контракт як різновид трудового договору. Трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Такі висновки узгоджуються із правилами щодо субсидіарного застосування приписів ЦК України до трудових правовідносин, сформульованими у частині першій статті 9 ЦК України. Тож у всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів ЦК України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права. Свобода договору є однією із загальних засад (принципів) приватного права (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Зміст договору визначається у статтях 6 та 627 ЦК України. Трудовий контракт є різновидом трудового договору, а трудовий договір є, в основі своїй, таким самим приватноправовим договором, як і будь-який інший, постаючи лише як окремий специфічний вид у складі договірного типу - договорів про виконання робіт і надання послуг. Тому на усі види трудових договорів (включаючи і трудовий контракт) поширюються правила статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. Водночас потрібно враховувати, що принцип свободи договору більшою мірою реалізований у трудовому контракті, аніж у інших видах трудових договорів. За таких обставин до трудових відносин, що виникли з трудового контракту, можуть застосовуватися окремі правила ЦК України, які безпосередньо не суперечать положенням КЗпП України, а також засадам і принципам трудового законодавства. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається: позивач просив стягнути із відповідача, зокрема: 271 095, 24 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року; 1 338 640, 67 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 335 000 грн - вихідна допомога при звільненні; між сторонами існує спір щодо розміру посадового окладу. Позивач вважає, що станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700 грн, тому відповідно заробітна плата складає 50 розмірів МЗП, що становить 335 000 грн. На переконання відповідача, розмір заробітку має обраховуватись не з урахуванням МЗП, а з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (далі ПМДПО), оскільки з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ; Перевіряючи доводи позивача та заперечення відповідача щодо визначення розміру посадового окладу з розрахунку 50 розмірів МЗП, чи 50 розмірів ПМДПО, колегія апеляційного суду враховує наступні обставини, докази у підтвердження наведених сторонами обставин та норми права, що регулюють відповідні правовідносини. Судом було встановлено, і ця обставина не заперечується, що трудові правовідносини виникли між позивачем, яка була призначена членом Правління публічного акціонерного товариства "АРЖК" та публічним акціонерним товариством "АРЖК" в особі голови Наглядової ради Подрєзовим С.О. на підставі трудового контракту від 06.03.2012 року. Відповідно до п. 1.2 Контракту, він є особливою формою трудового договору, на підставі якого виникають трудові відносини між керівником і товариством. У цьому ж пункті договору передбачено, що Кодекс законів України про працю, інші нормативні акти, що регулюють трудові правовідносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом. Умови матеріального забезпечення керівника врегульовані у четвертому розділі Контракту. Відповідно до п. 4.1 цього Контракту визначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом, керівникові нараховується та виплачується заробітна плата, надбавки та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених внутрішнім нормативним актом щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання голови Правління, заступників голови та членів Правління, які затверджені Наглядовою радою. Відповідно до другого абзацу п. 4.1 Контракту передбачено, що за цим Контрактом керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 55 000 грн. У подальшому, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу Керівника переглядається та встановлюється в сумі, кратній 50 (п`ятидесяти) розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України (пункт 4.1. Контракту). Як слідує із змісту другого абзацу, яке складається із двох речень, перше речення містить конкретно визначений розмір встановленого посадового окладу у сумі 55 000 грн, та дата реалізації відповідної норми Контракту прив`язується до дати укладення Контракту. Друге речення містить умову щодо можливості перегляду посадового окладу Керівника та встановлення в сумі, кратній 50 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України. Одним із доводів позивача було те, що зміна розміру посадового окладу з 50 МЗП до 50 ПМДПО, яка передбачалась Законом України 1774-VIII, не була затверджена Наглядовою радою, як це застережено у п.п. 3.1.18 п. 3.1 щодо виключної компетенції Наглядової ради у Положенні про Наглядову раду ПАТ "АРЖК", затвердженому загальними зборами акціонерів цього товариства. В той же час, матеріали справи не містять доказів затвердження Наглядовою радою і зміни розміру посадового окладу з 55 тисяч грн до 50 МЗП. Матеріали справи взагалі не містять доказів, чи вказівки на дату зміни посадового окладу з 55 тисяч грн до 50 МЗП, вказівки на Закон, відповідно до якого відбулась така зміна. Наявні у справі додатки до трудового контракту містять лише умови зміни терміну дії контракту. Жодних доказів щодо внесення змін до умов Контракту стосовно розміру посадового окладу немає. У матеріалах справи також відсутні взагалі докази щодо затвердження Наглядовою радою зміну розміру посадового окладу з 55 тисяч грн до 50 МЗП, не указано дати та підстави внесення таких змін. Положенням про Правління ПАТ «АРЖК» та Статутами ПАТ «АРЖК»: - в редакції 2012 року, затвердженого установчими зборами засновників ПАТ «АРЖК»; - редакції 2013 року, затвердженого загальними зборами акціонерів ПАТ «АРЖК» від 02 квітня 2013 року; - в редакції 2016 року, затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «АРЖК» від 17 червня 20216 року; - в редакції 2017 року, затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «АРЖК» від 03 листопада 20217 року; - в редакції 2020 року, затвердженого рішенням річних загальних зборів акціонерів ПрАТ «АРЖК» від 18 березня 2020 року, передбачено, що органами управління товариства є Загальні збори, Наглядова рада та Правління товариства. Відповідно до п.п. 11.9.6, 11.9.7, 11.9.8 п. 9 даних Статутів до компетенції голови Правління належить, в межах своєї компетенції, видавати накази, розпорядження, вказівки для працівників, встановлювати форми, системи та порядок оплати праці працівників товариства згідно вимог чинного законодавства України, затверджувати штатний розпис; визначати розмір посадових окладів всіх працівників, крім, тих, призначення та звільнення яких вимагає погодження Наглядової ради. Підпунктами 10.5.16, 10.5.17, 10.5.18 п. 10 зазначених Статутів визначено, що саме до компетенції Наглядової ради належить призначення (обрання) та звільнення (припинення повноважень) голови та членів Правління, затвердження умов трудових договорів (контрактів), які укладаються з головою та членами Правління, затвердження змін та доповнень до цих договорів (контрактів), встановлення розміру їх винагороди. 27 жовтня 2017 року на підставі рішення позачергових Загальних зборів акціонерів змінено тип акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства на Приватне акціонерне товариство. Рішенням Наглядової ради ПАТ «АРЖК» від 01 березня 2012 року позивача призначено членом правління строком на 5 років. Наказом ПАТ «АРЖК» № 4-К від 06 березня 2012 року позивача прийнято на роботу на посаду заступника голови Правління (члена Правління) з 06 березня 2012 року з окладом згідно умов контракту. У матеріалах справи наявний протокол №1 засідання Наглядової ради ПАТ "АРЖК" від 01.03.2012 року, яким було прийняте рішення про укладення трудового контракту з головою та членами правління ПАТ "АРЖК" терміном на 5 років з встановленням винагороди відповідно до принципів, закладених до бюджету ПАТ "АРЖК" на 2012 рік, затверджено штатний розклад з визначенням заступнику голови Правління посадового окладу у розмірі 55 тисяч грн (а.с. 57, Т1). Матеріали справи містять наказ №09-ОД від 29.12.2016 року "Про мінімізацію витрат", підписаний головою Правління ОСОБА_5, погодженого ОСОБА_2 , про застосування показника прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, розмір якого встановлено чинним законодавством України для обліку нарахування і виплати заробітної плати голові Правління та заступнику голові Правління починаючи з першого кварталу 2017 року. Цього ж дня, а саме, 29.12.2016 року головою Правління товариства було затверджено штатний розпис, у яком встановлено посадовий оклад у розмірі 60 ПМДГ (згідно із приміткою до штатного розпису - прожитковий мінімум доходів громадян для працездатних осіб, встановлений законодавством) (а.с. 66-67, Т2). 30.11.2017 року головою Правління ОСОБА_5 було підписано , а ОСОБА_6 погоджено, наказ №07-ОД "Про мінімізацію витрат", відповідно до якого головою Правління було наказано з 01 грудня 2017 року для цілей використання штатного розпису, обліку нарахування і виплати заробітної плати голові Правління та заступнику голови Правління - члену Правління, застосовувати показник прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб (ПМДГ), розмір якого встановлено чинним законодавством України станом на 01.05.2017 року. У матеріалах справи (а.с. 59-64,Т2) також наявні накази: №10-ОД від 20.12.2017 року, №08-ОД від 18.12.2018 року, №04-ОД від 29.03.2019 року, №05-ОД від 02.04.2019 року, №07-ОД від 01.08.2019 року та №09-ОД від 02.12.2019 року, які містять лише інформацію про виплату заробітної плати голові Правління та заступнику голови Правління - члену Правління враховуючи отримання прибутку за результатами діяльності товариства, і не містять інформацію щодо зміни порядку обчислення заробітної плати, тому до уваги колегією апеляційного суду не беруться. Проте, 09.01.2023 року головою правління ОСОБА_5 було видано наказ 01-ОД про скасування з 31.03.2023 року дію наказів "Про мінімізацію витрат" від 29.12.2016 року №09-ОД та від 30.11.2017 року №07-ОД та про затвердження з 01.04.2023 року та введення в дію штатного розпису ПрАТ "АРЖК" в новій редакції відповідно до додатку №1. Згідно з цим додатком, затверджено штатний розпис, у якому посадовий оклад заступнику голови Правління (член Правління) визначено у розмірі 50 МЗП. Аналіз наведених доказів з урахуванням доводів сторін щодо необхідності дотримання обов`язкового порядку затвердження зміни розміру заробітної плати голові Правління слідує, що так, внутрішніми актами товариства передбачено обов`язковий порядок затвердження розміру заробітної плати. Такий порядок був дотриманий в частині узгодження сторонами контракту, встановлення у штатному розписі та затвердження Наглядовою радою лише розміру окладу в сумі 55 тисяч грн. Доказів, яким чином відбулася зміна посадового окладу з 55 тисяч грн до 50 МЗП до періоду 31.12.2016 року, матеріали справи не містять. Відповідні зміни до Контракту не вносились. Матеріали справи містять докази встановлення посадового окладу у розмірі 50 ПМДПО шляхом видання наказів від 29.12.2016 року №09-ОД та від 30.11.2017 року №07-ОД та затвердження штатних розписів. Відповідні зміни до Контракту також не вносились. Доказів, такі зміни до розміру посадового окладу були затверджені Наглядовою радою суд також не надано. З урахуванням наведеного, та враховуючи завдання цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України) апеляційний суд вважає за можливим застосувати положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Так, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що не заперечується зі сторони відповідача та обставина, що до 31.12.2016 року позивач отримував заробітну плату у розмірі 50 МЗП. Однак після цієї дати відповідач визнає лише порядок обчислення посадового окладу у сумі 50 ПМДПО, при тому, що доведеним є встановлення з дотриманням усіх процедур, що визначені локальними правовими актами товариства, посадового окладу лише у сумі 55 тисяч грн. Тобто, хоч у матеріалах справи немає доказів затвердження Наглядовою радою розміру окладу у сумі 50 ПМДПО, однак відповідач такий розмір визнавав під час спроб досудового вирішення спору, у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу. Апеляційний суд також враховує, що аналогічної правової позиції сторона відповідача притримувалась у справі №752/24412/23за позовом ОСОБА_5 (який до 31.07.2023 року займав осаду Голова Правління) до Приватного акціонерного товариства "Агентство по рефінансуванню житлових кредитів" про стягнення невиплаченої заробітної плати згідно контракту та інших належних сум при звільненні, не оскаржуючи у касаційному порядку постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог про стягнення заробітної плати за липень 2023 року, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при звільненні, яка була розрахована відповідно до ПМДПО. Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосовуваних засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті. У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)). У постанові КЦС ВС від 20.10.2020 року в справі №450/2286/16-ц, суд зробив висновок, що коли особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. В подальшому сторона відповідача змінила свою правову позицію у додаткових поясненнях, наданих після відновлення провадження, посилаючись, що чинним та погодженим окладом у позивача є лише 55 000 грн. Апеляційний суд відноситься до зазначеної зміни позиції критично та звертає увагу, що така поведінка відповідача після незмінної позиції протягом розгляду справи судом першої інстанції та перегляду справи апеляційним судом порушує принцип добросовісності. Колегія апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про відхилення експертного висновку №026-АНО/23 науково-правового дослідження, складеного 21.08.2023 року, який надає відповідь щодо наявності чи відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України 1774-VIII, оскільки визначальним у цій справі було встановлено послідовність вчинення дій щодо внесення змін стосовно розміру посадового окладу. Колегія апеляційного суду не вбачає підстав для надання оцінки доводам сторін щодо наявності чи відсутності підстав для застосування наведеного вище Закону, оскільки є встановленим сам факт, що стороною позивача були вчинені дії, які свідчать, що для обчислення посадового окладу було застосовано ПМДПО, що не суперечить загальноприйнятим нормам, якими врегульовано, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Апеляційним судом також враховано, що серед інших вимог позову у цій справі є вимоги щодо стягнення заробітної плати за липень 2023 року, коли діяв штатний розпис, яким визначено розмір посадового окладу 50 ПМДПО, та вихідна допомога при звільненні, яка на підставі ст. 44 КЗпП України виплачується у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Таким чином у відповідача виник обов`язок щодо сплати при звільненні заробітної плати за липень 2023 року та вихідну допомогу. Позивачем нараховувалась та отримувалась заробітна плата на основі показника ПМПДО. У довідці Пенсійного фонду України форми ОК-7 за спірні періоди (2017 - 2023 роки) (т. 1 а.с. 99-101) зазначено про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачем відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Матеріалами справи встановлено, що відповідачем в день звільнення позивача (31 липня 2023 року) сформовано платіжну інструкцію № 0000000024 (том 2, а.с. 127) для здійснення розрахунку. Заробітна плата за липень 2023 року була нарахована позивачу відповідно до законодавства, а заперечення позивача щодо її розміру, як і відповідний висновок суду базуються на незастосуванні п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII. Матеріалами справи встановлено, що Головою ліквідаційної комісії ПрАТ "АРЖК" Притупом Ю.М. було здійснено перерахунок заробітної плати позивача з урахуванням показника ПМДПО, що підтверджується розрахунковими листами ОСОБА_2 за червень 2023 року та за липень 2023 року (том 1, а.с. 118). В той же час, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач виконав свій обов`язок з виплати позивачу заробітної плати, з урахуванням наступного. Як зазначено вище, відповідачем в день звільнення позивача (31 липня 2023 року) сформовано платіжну інструкцію № 0000000024 від 31 липня 2023 року (том 2, а.с. 127) для здійснення розрахунку. В той же час, як зазначає сторона відповідача та підтверджується матеріалами справи, фактичне перерахування всіх грошових сум, належних позивачу при звільненні (вказаних у розрахунковому листі), було об`єктивно неможливо здійснити, оскільки обслуговуючим відповідача банком як суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до Закону України від 6 грудня 2019 року № 361-ІХ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" було проведено перевірку та на підставі цього Закону зупинено фінансові операції відповідача, пов`язаних з виплатою позивачу належних грошових коштів за платіжною інструкцією від 31 липня 2023 року (Т. 1, а.с. 213). У подальшому, як також вбачається із матеріалів справи, вказані грошові кошти, належні позивачу до виплати за розрахунковими листами, були заарештовані судом як речові докази у кримінальному провадженні № 42023102010000106 від 4 серпня 2023 року, із кваліфікацією діянь відповідачів за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, а також слідчим суддею заборонено здійснювати будь-які виплати на користь відповідачів (відповідну ухвалу слідчого судді залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року) (том 1, а.с. 214 - 237). При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Частиною 1 ст. 175 КПК України передбачено, що ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором. Отже, вказані факти та докази підтверджують, що товариством не було здійснено, а працівником не було отримано повного розрахунку. Так, як вбачається із матеріалів справи, розмір заробітної плати позивача як у червні 2023 року, так і в липні 2023року був незмінними та становив 134 200 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення частина заробітної плати за липень місяць у розмірі 82 756,67 грн , які обраховані шляхом віднімання від окладу 134 200 грн. отриманої позивачем заробітної плати 14 липня 2023 року, про що остання сама зазначила в позовній заяві а.с. 4 тому номер 1 . Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідно до п. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно з п. 7 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий періоді на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Враховуючи те, що позивач був звільнений з посади голови Правління 31 липня 2023 року, то періодом за який обраховується середня заробітна плата є липень 2022 року - червень 2023 року (останній місяць, що передує місяцю здійснення виплати). Відповідно до розрахункового листка ОСОБА_2 за липень 2023 року позивачу підлягає до виплати 523 123,92 грн компенсації за 123 днів невикористаної відпустки. Як вбачається із матеріалів справи, враховуючи ліквідацію ПрАТ "АРЖК", трудові відносини з ОСОБА_2 були припинені на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Стаття 44 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40, п. 6 ч. 1 ст. 41 цього Кодексу, виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу II Порядку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. При розрахунку заробітної плати позивача ПрАТ "АРЖК" підлягає застосуванню розмір розрахункової величини ПМДПО, що станом на 1 січня 2023 року становив 2 684 грн, а тому розмір заробітної плати позивача як у червні 2023 року, так і в липні 2023 року був незмінними та становив 134 200 грн (50 розмірів ПМДПО). З наведеного слідує, що середній місячний заробіток, а відтак, і вихідна допомога, становить 134 200грн. Отже, саме такий розмір вихідної допомоги, належить до виплати позивачу. Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпП України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) зазначено: Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови). Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови). Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) зазначено: Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. […] Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності». Визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц (провадження № 61-11900св24)). У справі, що переглядається: позивач просить стягнути 2 010 000, 00 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за 6 місяців відповідно до статті 177 КЗпП України; суд першої інстанції відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, дійшовши висновку, що відповідач виконав свій обов`язок з виплати позивачу заробітньої плати, а ненадходження виплачених сум позивачу є частиною договірних відносин банку з клієнтом. позивач у апеляційній скарзі наполягає на стягненні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за 6 місяців у відповідно до статті 117 КЗпП України; відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку; Як зазначено вище, наказом № 05-К-ЛК ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» від 31 липня 2023 року ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника голови Правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» у зв`язку з ліквідацією товариства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Згідно зі статтею 44 КЗпП України ОСОБА_2 належить виплатити вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсацію за 123 днів невикористаної щорічної відпустки та здійснити остаточний розрахунок з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року, у відповідності до вимог пункті 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, у розмірі 60 ПМДГ передбачених його трудовим договором; апеляційний суд встановив, що відповідачем були прийняті накази, спрямовані на донарахування та виплату позивачу сум у розмірі середнього заробітку за період затримки, а саме: наказ № 08-ОД-ЛК від 02 серпня 2023 року; наказ № 09-ОД-ЛК від 03 серпня 2023 року; наказ № 10-ОД-ЛК від 04 серпня 2023 року. Тобто за період з 01 до 04 серпня 2023 року відповідач самостійно видав наказ про виплату позивачу середнього заробітку за період затримки на підставі статті 117 КЗпП України); АТ «Ощадбанк» на підставі частини 11 статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» було зупинено фінансові операції клієнта ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на суму 1 715 867,85 грн (платіжна інструкція №0000000024 від 31 липня 2023 року, отримана банком 4 серпня 2023 року) та 1 540 476,66 грн (платіжна інструкція №0000000024 від 31 липня 2023 року, отримана банком 4 серпня 2023 року); 15 вересня 2023 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 752/19214/23 клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва Бебич М. І. про арешт майна у кримінальному провадженні №42023102010000106 від 4 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, задоволено та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку (МФО) 305299, НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), а саме НОМЕР_5 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку (МФО) 305299, НОМЕР_6 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» (юридична адреса: 01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77, код ЄРДПОУ 38040228), а саме № НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , відкриті в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465, у сумі 3 256 344,51 грн та заборонити здійснення будь-яких видаткових операцій на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114744262); ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора Голосіївського окружної прокуратури міста Києва Бебич М.І. про накладення арешту на майно та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", код банку (МФО) 305299, НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), а саме НОМЕР_5 , відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", код банку (МФО) 305299, НОМЕР_6 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» (юридична адреса: 01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77, код ЄРДПОУ 38040228), а саме № НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , відкриті в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465, у сумі 3 256 344,51 грн та заборонено здійснення будь-яких видаткових операцій на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), - залишити без змін, а апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - адвоката Лященко А. М., - залишено без задоволення https://reyestr.court.gov.ua/Review/114326302; арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», а саме № НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , відкритих в АТ «ОЩАДБАНК», у сумі 3 256 344,51 грн та заборона здійснення будь-яких видаткових операцій на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_2 залишаються чинними. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із доводами відповідача про те, що зупинення фінансових операцій на підставі частини 11 статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також арешт на грошові кошти із забороною здійснення будь-яких видаткових операцій є тими обставинами, які свідчать про відсутність вини роботодавця у порушенні строків, визначених статтею 116 КЗпП України, виплати належних звільненому працівникові сум; Відтак відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а у задоволенні зазначеної позовної вимоги слід відмовити за відсутності вини відповідача у не проведенні з позивачем розрахунку при звільненні в передбачені законом строки . Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на наведене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позову. Відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким позов слід задовольнити частково. Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено вимоги 18,71% позову необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір 2 510 грн 88 коп сплаченого за подачу позову та на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3013,05 грн. Щодо заяви представника відповідача про розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що: Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що: «у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат». У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23) зазначено: «якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат». Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). У справі, що переглядається: у відзиві на позовну заяву представником відповідача в порядку частини першої статті 134 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України було зазначено попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 568 285,20 грн (том 1, а.с. 195-209; судом ухвалено рішення 14 лютого 2025 року; 3 березня 2025 року на адресу суду першої інсстанції від представника відповідача ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» - адвоката Тищенко А. В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій представник просить ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з позивача на користь ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції в розмірі 170 485,56 грн (т.7, а.с.159-166); на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та їх відшкодування ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» було надано: договір про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; додаткову угоду № 1 від 28 липня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; додаткову угоду № 2 від 22 грудня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; додаткову угоду № 3 від 29 лютого 2024 року до договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; додаткову угоду № 4 від 19.06.2024 року до договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; звіт від 03.03.2025 року про виконання договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; деталізацію наданої правової допомоги; рахунки-фактури; платіжні інструкції. Варто зазначити, що дані додатки до заяви відповідача судом першої інстанції не долучені до матеріалів справи, у зв`язку з чим апеляційним судом їх проаналізовано через систему «Електронний суд». Судом встановлено, що всі докази понесення витрат на правову допомогу у апеляційному суді були направлені стороні позивача. В той же час, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви сторони відповідача про ухвалення додаткового рішення з урахуванням наступного. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України). Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, апеляційний суд зауважує, що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. У справі, що переглядається сторона відповідача у відзиві на позов заявляла попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу та вказувала, що докази розміру витрат подасть до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. В той же час, зміст відзиву та заяви про ухвалення додаткового рішення не містять обґрунтування поважних причин неподання стороною відповідача доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, враховуючи що єдиний документ, сформований після ухвалення рішення це звіт про виконання Договору та деталізація наданої правничої допомоги, які формуються на основі Договору та Додаткових угод, укладених задовго до ухвалення рішення, однак не були подані стороною позивача суду першої інстанції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Тобто у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 січня 2024 року (справа №285/5547/21). Отже, законодавчо не визначено, що докази понесених витрат на правничу допомогу мають подаватись лише після ухвалення рішення суду. Жодних доводів в обґрунтування неможливості подання доказів до ухвалення рішення сторонами спору не надано, а суд не наділений повноваженнями встановлювати відповідні обставини за власною ініціативою. Таким чином колегія суддів дійшла висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки стороною відповідача не було доведено поважності причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року - скасувати, ухваливши нове, яким задовольнити позов ОСОБА_2 частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_2 740 080 (сімсот сорок тисяч вісімдесят) грн 59 коп., з яких: частина заробітної плати за липень у розмірі 82 756 (вісімдесят дві тисячі сімсот п`ятдесят шість) грн 67 коп., компенсація за 123 дні невикористаної відпустки у розмірі 523 123 (п`ятсот двадцять три тисячі сто двадцять три) грн 92 коп. та 134 200 (сто тридцять чотири тисячі двісті) грн вихідної допомоги при звільнені. У задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені - відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 2 510 грн 88 коп. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3013,05 грн. У стягненні витрат на правничу допомогу понесені у суді першої інстанції Приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 . Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів»: ЄДРОПОУ: 38040228, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 77, офіс. Повна постанова складена 07 липня 2026 року. Головуючий О.В. Желепа Судді В.В. Соколова Н.В. Поліщук