Ухвала КГС ВС № 910/12498/25

УХВАЛА 30 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/12498/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О., секретар судового засідання - Лелюх Є. П., за участю представників: позивача - Бродської К. О. (адвокат), відповідача - Перепелиціна К. М. (у порядку самопредставництва), розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Сервіс Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Сервіс Інвест" до Київської міської ради про визнання укладеним договору оренди земельних ділянок. ВСТАНОВИВ: 06.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк Сервіс Інвест" (далі - ТОВ "Маяк Сервіс Інвест", Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяви про зміну предмета позову від 16.12.2025) до Київської міської ради (далі - Київрада, Міськрада, відповідач) про визнання укладеним між сторонами із моменту набрання судовим рішенням законної сили договору оренди земельних ділянок у редакції проєкту, запропонованого позивачем, посилаючись на положення статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 120, 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 6 Закону України "Про оренду землі". Позовна заява обґрунтовується тим, що ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" є власником нерухомого майна у межах двох земельних ділянок: 1) площею 0,2001 га, кадастровий номер 8000000000:62:008:0108; 2) площею 0,1324 га, кадастровий номер 8000000000:62:008:0109 га (далі - спірні земельні ділянки), розташованих на просп. Володимира Маяковського (Червоної Калини), 47-б у Деснянському районі міста Києва, однак із невідомих причин Київрада тривалий час (більш ніж 4 роки, починаючи із 15.07.2021) ухиляється від прийняття рішення про передачу спірних земельних ділянок в оренду для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки та від укладання договору оренди вказаних земельних ділянок. Господарський суд міста Києва рішенням від 08.01.2026 (суддя Удалова О. Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 (головуючий - Сковородіна О. М., судді Горбасенко П. В., Колесник Р. М.), у задоволенні позову відмовив повністю із огляду на те, що: 1) єдиною підставою набуття права оренди земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київради, яке у цьому випадку наразі не прийнято, тому обраний позивачем шлях набуття права оренди на спірні земельні ділянки прямо суперечить вимогам чинного земельного законодавства; 2) ураховуючи висновок щодо застосування положень абзацу 13 частини 2 статті 134 ЗК України, викладений у постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.09.2025 у справі № 910/8416/23, від 31.03.2026 у справі № 910/5012/23, земельні ділянки під об`єктами дорожнього сервісу (автостоянками) можуть бути передані в оренду виключно на конкурентних засадах (шляхом проведення аукціону), а тому у Міськради немає визначеного законом обов`язку щодо передачі їх в оренду Товариству у позаконкурентному порядку. Як наслідок, сама по собі бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо розгляду заяви позивача не наділяє суд повноваженнями перебирати на себе компетенцію власника землі та легалізувати набуття права оренди на комунальну землю в обхід обов`язкової процедури земельних торгів; 3) ураховуючи висновок щодо застосування норм статті 120 ЗК України (у контексті того, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, а тому з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами), сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, надання заявленої загальної площі спірних земельних ділянок (0,3325 га) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки (які є об`єктами дорожнього сервісу), що майже у 70 разів перевищує площу існуючих на них будівель (46,9 м2), а саме у частині, що розташована поза межами об`єктів, та площі, яка співвідноситься з їх обслуговуванням, має здійснюватися виключно за результатами проведення земельних торгів. Наявність у Товариства права власності на будівлі неспівмірної площі не створює для нього безумовного права на отримання в оренду землі площею 0,3325 га поза процедурою аукціону; 4) висновки суду у справі № 910/5189/25 щодо обов`язку ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" сплатити кошти за користування землею є саме правовою оцінкою відносин фактичного землекористування, тому судовими рішеннями у справі № 910/5189/25 не встановлюються преюдиціальні факти у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які би породжували право позивача на укладення договору оренди. Таким чином, стягнення із Товариства безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками на виконання судового рішення у справі № 910/5189/25 не є підтвердженням того, що існують правові підстави для задоволення позову про визнання договору оренди землі укладеним у цій справі, а свідчить виключно про відсутність правових підстав для безоплатного користування земельними ділянками. При цьому апеляційний суд додатково зазначив, що факти користування позивачем у минулому сформованими земельними ділянками загальною площею 0,3325 га і сплати за рішенням суду коштів за таке користування жодним чином не означають наявності у Товариства законного права на набуття в оренду земельних ділянок такої ж площі на неконкурентних засадах. Водночас, погоджуючись із доводами позивача про те, що тривале (понад 4 роки) невчинення відповідачем дій із розгляду по суті заяви Товариства не узгоджується з принципами належного урядування та свідчить про допущену органом місцевого самоврядування бездіяльність, суд апеляційної інстанції зауважив, що у випадку порушення прав особи внаслідок ухилення (бездіяльності) органу місцевого самоврядування від виконання своїх обов`язків у сфері земельних відносин належним та ефективним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання такої бездіяльності протиправною та/або зобов`язання вчинити певні дії (наприклад, розглянути заяву у встановленому законом порядку та/або зобов`язати здійснити підготовку та проведення земельних торгів), або з вимогою про застосування наслідків бездіяльності. Натомість у цьому випадку вимога про визнання укладеним договору оренди землі є передчасною, оскільки суд позбавлений повноважень підміняти собою орган місцевого самоврядування та приймати рішення про передачу в оренду такої земельної ділянки, яка в силу вимог закону підлягає передачі виключно на конкурентних засадах. Разом із тим, відхиляючи посилання позивача на висновок Верховного Суду щодо можливості визнання договору укладеним через тривалу бездіяльність Міськради, викладений у постанові від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24, апеляційний суд виходив із нерелевантності такого висновку до спірних правовідносин, оскільки обставини справи № 910/12093/24 стосувалися співмірного розміру об`єкта нерухомості (промислової бази) і земельної ділянки та не стосувалися об`єктів дорожнього сервісу, щодо яких встановлено імперативну заборону на передачу землі без аукціону. Більше того, у пункті 5.38 вказаної постанови Верховний Суд прямо зазначив, що обставини кожної справи є унікальними, а висновки Верховного Суду не мають універсального характеру та застосовуються з урахуванням обставин справи. При цьому у випадку наявності подібного спору, орган державної влади або місцевого самоврядування не позбавлений можливості як доводити відсутність свого обов`язку щодо передачі такої земельної ділянки у користування на підставі приписів частини 11 статті 120 ЗК України внаслідок відсутності у особи права на отримання земельної ділянки (наприклад, у випадку якщо придбане нерухоме майно має ознаки самочинного будівництва), недотримання власником нерухомого майна процедури подання документів для отримання земельної ділянки або їх неповноти, необґрунтованості розміру земельної ділянки (наприклад, її формування у значно більшому розмірі аніж необхідно для використання та обслуговування придбаного об`єкта нерухомого майна, або для іншої мети, що суперечитиме вимогам статті 134 ЗК України) тощо, так і заперечувати окремі умови договору (зокрема, але не виключно щодо ціни договору, розміру орендної плати, умов використання земельної ділянки). Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/12498/25 та призначив розгляд цієї справи в судовому засіданні на 30.06.2026. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на таке: 1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20; 2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми частини 11 статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) цієї нормою встановлено прямий обов`язок органу місцевого самоврядування передати суб`єкту господарювання у користування земельну ділянку, на якій розташований придбаний ним об`єкт нерухомого майна; б) бездіяльність Київради у цьому випадку створила для Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг" ситуацію тривалої правової невизначеності. Крім того, стягнення грошових коштів за фактичне землекористування та одночасне ухилення Міськради від укладення відповідного господарсько-правового договору оренди суттєво порушує баланс інтересів сторін, оскільки фактично на це товариство покладаються юридичні обов`язки без надання йому відповідних прав землекористувача), викладених у пунктах 5.10, 5.26 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24; 3) суди не врахували висновку про те, що судові рішення усувають стан правової невизначеності і забезпечують можливість для всіх учасників правовідносин у майбутньому знати про права всіх учасників, не порушуючи їх, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15; 4) апеляційний суд не врахував висновку про те, що за відмови органу місцевого самоврядування в передачі в оренду земельної ділянки, на якій розміщено об`єкти нерухомості позивача, належним способом захисту його права є звернення з позовом про визнання укладеним договору оренди щодо зазначеної земельної ділянки, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21; 5) апеляційний суд не врахував висновку щодо неможливості передачі земельної ділянки комунальної власності у користування будь-кому, окрім власника об`єкта нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 909/694/23, від 16.04.2025 у справі № 910/14933/22; 6) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті необхідності дотримання принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди (лат. superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею), згідно з яким особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19; 7) апеляційний суд не врахував висновку про неприпустимість нехтування орендодавцем своїми обов`язками щодо добросовісного проведення переговорів та прийняття відповідного рішення та правових наслідків такої поведінки, викладеного у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21. Київрада не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу. Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини: - ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" є власником нежитлових будівель (літ. "А", літ. "Б", літ. "В") загальною площею 46,9 м2, розташованих за адресою: просп. Володимира Маяковського (Червоної калини), 47-б, м. Київ, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19.09.2014, індексний номер 27055520; - як убачається із витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.09.2014, зазначені об`єкти нерухомості розташовані у межах двох спірних земельних ділянок загальною площею 0,3325 га на просп. Володимира Маяковського (Червоної Калини), 47-б у Деснянському районі міста Києва; - рішенням Київради від 10.09.2015 № 958/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва" передбачено провести інвентаризацію земель міста Києва; - Товариство було замовником технічної документації із землеустрою щодо земельних ділянок, які перебувають у його фактичному користуванні, за власні кошти; - за результатами виконання рішення Київради від 10.09.2015 № 958/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва" сформовано та зареєстровано дві спірні земельні ділянки (площею 0,2001 га та 0,1324 га відповідно) за адресою: просп. Маяковського Володимира (Червоної калини), 47-б, Деснянський р-н, м. Київ; - із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.08.2023 № НВ-9925417532023 убачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:62:008:0108, цільове призначення: 02.09 - Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки, площа 0,2001 га, за адресою: просп. Червоної калини (Маяковського Володимира), 47-б, Деснянський р-н, м. Київ, дата державної реєстрації земельної ділянки - 12.09.2017, форма власності - комунальна; - із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.08.2023 № НВ-9925417782023 убачається, що земельна ділянка: кадастровий номер 8000000000:62:008:0109, цільове призначення: 02.09 - Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки, площа 0,1324 га, за адресою: просп. Червоної калини (Маяковського Володимира), 47-б, Деснянський р-н, м. Київ, дата державної реєстрації земельної ділянки - 12.09.2017, форма власності - комунальна; - 29.06.2021 ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" звернулося до Міськради із заявою № 50113-00592348-031-03 про передачу спірних земельних ділянок в оренду для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки на просп. Володимира Маяковського, 47-б у Деснянському районі міста Києва; - рішенням Київради від 25.08.2022 № 4946/4987 "Про перейменування проспекту Володимира Маяковського у Деснянському районі міста Києва" перейменовано проспект Володимира Маяковського на проспект Червоної Калини у Деснянському районі міста Києва; - Господарський суд міста Києва рішенням від 23.07.2025 у справі № 910/5189/25, яке набрало законної сили, стягнув із ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" на користь Київради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати у сумі 1 420 925,69 грн за користування спірними земельними ділянками, розташованими на проспекті Володимира Маяковського (Червоної Калини), 47-б у Деснянському районі міста Києва, за період із 12.03.2020 до 17.04.2025. Як зазначає позивач, у Міськраді досі триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проєкту рішення від 15.07.2021 № 08/231-2565/ПР "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Маяк Сервіс Інвест" земельних ділянок в оренду для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки на просп. Володимира Маяковського, 47-б у Деснянському районі міста Києва". Проте станом на час ухвалення оскаржуваних судових рішень вказане звернення Товариства Київрада не розглянула і жодного рішення не прийняла. Згідно з частинами 1-2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, відповідно до статті 9 ЗК України, Закону України "Про внесення зміг до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" відноситься до виключних повноважень Київради як колегіального органу. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. За змістом положень частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з частиною 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами земельних торгів. Частинами 1, 2 статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами 2 та 3 статті 134 цього Кодексу. Відповідно до абзаців 1, 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці, та які належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів (схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 28.01.2025 у справі № 922/940/21, від 02.04.2025 у справі № 922/3614/21). Разом із тим абзацом 13 частини 2 статті 134 ЗК України закріплено, що не підлягають продажу, передачі у користування на конкурентних засадах земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). У такий спосіб наведена імперативна норма прямо встановлює необхідність проведення земельних торгів у випадку відведення земельних ділянок для обслуговування об`єктів дорожнього сервісу. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У пунктах 67- 69, 122, 123 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Київради від 05.07.2018 № 1136/5200 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ" (далі - ТОВ "Енерджі-ВМ") земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівській, 81-п у Голосіївському районі міста Києва") Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке: "67. Спірним рішенням Київрада надала ТОВ "Енерджі-ВМ" земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна.

68. При цьому суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано врахував те, що Київрада надала в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно загальною площею 12,9 кв. м, тобто площа земельної ділянки в 410 разів перевищує площу майна.

69. Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України, і Велика Палата Верховного Суду із цим висновком погоджується.

122. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року за № 44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 № 173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за № 379/1404; Державних будівельних норм "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80 (надано чинності наказом Держбуду України від 28 вересня 2005 № 175).

123. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання". Схожі за змістом правові висновки, які місцевим та апеляційним господарськими судами фактично покладено в основу оскаржуваних рішення та постанови, викладено також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19 (предмет позову - визнання незаконним і скасування рішення Київради про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори у Дніпровському районі міста Києва, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), від 09.09.2021 і від 12.11.2024 у справі № 910/9049/20 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Київради про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оска 1" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), від 07.12.2021 у справі № 910/23595/17 (предмет позову - визнання незаконним і скасування рішення Київради про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу зі знесенням в межах червоних ліній будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), від 24.09.2024 у справі № 910/21998/21 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Київради про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 55-А у Деснянському районі м. Києва та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), від 09.09.2025 у справі № 910/8416/23 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Київради про передачу Обслуговуючому кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "РЕМТОРГСЕРВІС-ІНВЕСТ" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 3-А у Деснянському районі міста Києва та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), від 31.03.2026 у справі № 910/5012/23 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Київради про передачу Обслуговуючому кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Облік" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі міста Києва та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки) і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 638/1297/21 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради щодо надання земельної ділянки комунальної власності Басяєву К. О. для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (шиномонтаж)), тобто зі спорів, що виникли з подібних земельних правовідносин. Так, у постанові від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду сформулював висновок про те, що спірним рішенням Київради від 06.12.2018 та укладеним на його підставі договором земельну ділянку надано в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування вищевказаних об`єктів нерухомого майна, а й для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу (автомобільної стоянки). У свою чергу, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовів у справах №№ 910/23595/17, 910/21998/21, 910/9049/20, 910/8416/23, 910/5012/23, Верховний Суд у постановах від 07.12.2021, від 24.09.2024, від 12.11.2024, від 09.09.2025, від 31.03.2026 виходив із того, що земельні ділянки згідно з оспорюваними рішеннями надавалися суб`єктам господарювання з метою експлуатації та обслуговування автостоянки як об`єкта дорожнього сервісу, а не для обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, тому право на їх оренду відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України юридичні особи могли набути виключно на конкурентних засадах. При цьому в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 638/1297/21 міститься уточнюючий висновок про те, що в спірних правовідносинах діє спеціальне правило щодо об`єктів дорожнього сервісу, а не загальне правило щодо усіх інших об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці. Водночас судами першої та апеляційної інстанцій достовірно встановлено та скаржником не спростовано тих обставин, що надання заявленої загальної площі спірних земельних ділянок (0,3325 га) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки (які є об`єктами дорожнього сервісу), що майже у 70 разів перевищує площу існуючих на них будівель (46,9 м2), а саме у частині, що розташована поза межами об`єктів, та площі, яка співвідноситься з їх обслуговуванням, має здійснюватися виключно за результатами проведення земельних торгів. Наявність у Товариства права власності на будівлі неспівмірної площі не створює для нього безумовного права на отримання в оренду землі площею 0,3325 га поза процедурою аукціону. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/12498/25 з огляду на таке. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню у такий спосіб, який є найбільш очевидним і передбачуваним для учасників цивільного обороту в Україні. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19). Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, від 13.05.2026 у справі № 456/252/22 зауважила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною і задоволення відповідного позову), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, оскільки, крім власне неспівмірності площі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості (у 70 разів), суди виходили також із тих обставин, що земельні ділянки під об`єктами дорожнього сервісу (автостоянками) можуть бути передані в оренду виключно на конкурентних засадах (шляхом проведення аукціону) (аналогічний висновок щодо застосування положень абзацу 13 частини 2 статті 134 ЗК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та в постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 07.12.2021 у справі № 910/23595/17, від 22.11.2023 у справі № 638/1297/21, від 24.09.2024 у справі № 910/21998/21, від 12.11.2024 у справі № 910/9049/20, від 09.09.2025 у справі № 910/8416/23, від 31.03.2026 у справі № 910/5012/23). Таким чином, у межах цієї справи само по собі перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, якраз не стало самостійною підставою для визнання судами такої передачі землі незаконною і задоволення відповідного позову. У свою чергу, суд касаційної інстанції не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції як висновків щодо застосування норми частини 11 статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) цієї нормою встановлено прямий обов`язок органу місцевого самоврядування передати суб`єкту господарювання у користування земельну ділянку, на якій розташований придбаний ним об`єкт нерухомого майна; б) бездіяльність Київради у цьому випадку створила для Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг" ситуацію тривалої правової невизначеності), викладених у пунктах 5.10, 5.26 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24, так і висновку про те, що при відмові органу місцевого самоврядування в передачі в оренду земельної ділянки, на якій розміщено об`єкти нерухомості позивача, належним способом захисту його права є звернення з позовом про визнання укладеним договору оренди щодо зазначеної земельної ділянки, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21, позаяк апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що, на відміну від установленого у цій справі факту істотного перевищення (майже у 70 разів) заявленої загальної площі спірних земельних ділянок (0,3325 га) над площею існуючих на них будівель, ухвалюючи постанови у зазначених скаржником справах, Верховний Суд виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо співмірності площі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості (промислової бази, автостанції). Крім того, зміст пункту 5.26 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 910/12093/24 ("бездіяльність Київради у цьому випадку створила для Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг" ситуацію тривалої правової невизначеності") свідчить про надання судом касаційної інстанції виключно правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій, проте вказані посилання скаржника не можна ототожнювати із самостійним висновком Верховного Суду щодо застосування норми матеріального або процесуального права як такі, що не містять того, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права (у розумінні частини 2 статті 315 ГПК України). Водночас із наведених вище мотивів (щодо неспівмірності площі наданої у користування земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості) колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо неможливості передачі земельної ділянки комунальної власності у користування будь-кому, окрім власника об`єкта нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 909/694/23, від 16.04.2025 у справі № 910/14933/22; 2) висновку щодо застосування положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті необхідності дотримання принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди (лат. superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею)), згідно з яким особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття), викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19; 3) висновку про неприпустимість нехтування орендодавцем своїми обов`язками щодо добросовісного проведення переговорів та прийняття відповідного рішення і правових наслідків такої поведінки, викладеного у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 916/1608/18, 904/186/23, 909/694/23, 910/14933/22, 910/18560/16, 921/158/18, 263/6022/16-ц, 200/606/18, 903/1030/19, 906/1314/21 і в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору. Верховний Суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 насправді не міститься процитованого скаржником висновку, а відмова апеляційного суду у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно (павільйон) і зобов`язання Юридичного департаменту Одеської міської ради провести державну реєстрацію права власності на таке майно мотивована пред`явленням позову до неналежного відповідача та обранням позивачем неналежного способу захисту, що згідно з усталеною судовою практикою є самостійними підставами відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)). У свою чергу, у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23 відмова апеляційного суду у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки обґрунтовується тим, що позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача. Крім того, неподібність правовідносин у цій справі та в справах №№ 909/694/23, 910/14933/22, 903/1030/19, 906/1314/21 зумовлена тим, що у зазначених справах вирішувалися спори, що виникали із відносин щодо поновлення договору оренди землі на новий строк у порядку реалізації переважного права орендаря, тоді як у цій справі, що розглядається, ані Київрада, ані Товариство ще не набули статусу орендодавця та орендаря відповідно. Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами висновку про те, що судові рішення усувають стан правової невизначеності і забезпечують можливість усіх учасників правовідносин у майбутньому знати про права всіх учасників, не порушуючи їх, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15 (предмет позову - звернення стягнення на предмет іпотеки), оскільки, по-перше, у пункті 51 зазначеної постанови у контексті розмежування преюдиціальних фактів і правової оцінки судом обставин справи фактично йдеться про те, що саме судові рішення у конкретних справах (№№ 910/9544/15, 910/17681/15, 910/18212/15, 910/22361/15) усунули стан правової невизначеності і забезпечили можливість усіх учасників правовідносин у майбутньому знати про права всіх учасників, не порушуючи їх. Тому особи, які брали участь у зазначених справах, не можуть ставити під сумнів відсутність боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М". Це стосується і позивача у справі № 910/10365/15 як правонаступника Публічного акціонерного товариства "Златобанк" у спірних правовідносинах. Натомість скаржник, не наводячи судових рішень, які би усунули стан правової невизначеності при вирішенні цього спору, ніяк не обґрунтував і не довів того, яким чином викладена у постанові від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15 оцінка Верховним Судом правового значення судових рішень в інших справах може вплинути чи спростувати висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій справі (№ 910/12498/25). Отже, у цій справі (№ 910/12498/25) та в справах №№ 922/1323/20, 910/12093/24, 910/10365/15, 911/1770/21, 916/1608/18, 904/186/23, 909/694/23, 910/14933/22, 910/18560/16, 921/158/18, 263/6022/16-ц, 200/606/18, 903/1030/19, 906/1314/21, на постанови Верховного Суду в яких посилається позивач у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їхніх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/12498/25 та в справах №№ 922/1323/20, 910/12093/24, 910/10365/15, 911/1770/21, 916/1608/18, 904/186/23, 909/694/23, 910/14933/22, 910/18560/16, 921/158/18, 263/6022/16-ц, 200/606/18, 903/1030/19, 906/1314/21. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що наразі розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження рішення і постанови, ухвалених місцевим та апеляційним господарськими судами. Зважаючи на те, що наведена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначаються та не обґрунтовуються в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Маяк Сервіс Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/12498/25 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Сервіс Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/12498/25 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Я. Чумак Судді Т. Б. Дроботова Н. О. Багай