Постанова 4818 № 639/6999/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 07 липня 2026 року м. Харків справа № 639/6999/25 провадження № 22-ц/818/1403/26, № 22-ц/818/1406/26 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю. розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Новобаварського районного суду м.Харкова від15 жовтня 2025 року та на додаткове рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2025 року, постановлене суддею Борисенко О.О.., в с т а н о в и в: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якій позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання останнього у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17.09.2025 до закінчення навчання, але не довше ніж досягнення двадцятитрирічного віку; стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач ОСОБА_4 є батьком позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 досяг повноліття та він продовжує навчання у ВСП «Харківський фаховий коледж харчової промисловості ДБТУ», у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги. Позивач проживає разом з матір`ю ОСОБА_6 та перебуває на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання позивача не надає. Позивач вважає, що відповідач, який є працездатною особою, має реальну можливість брати участь у матеріальному забезпеченні позивача та зобов`язаний сплачувати аліменти на його утримання у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову до завершення позивачем навчання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. Заочним рішенням рішення Новобаварського районного суду м.Харкова від15 жовтня 2025 року Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 щомісячно аліменти на утримання та на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у ВСП «Харківський фаховий коледж харчової промисловості ДБТУ», у розмірі 1/6 (однієї шостої) частки від всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , починаючи з 17.09.2025 та до закінчення ОСОБА_1 навчання у закладі вищої освіти, але не більше, ніж до досягнення ним 23 років. У решті позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. Додатковим рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2025 року заяву представника позивача задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн., відмовлено у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат. Зазначає, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 -виповнилося 18 років, тобто досягнуто повноліття. У зв`язку з чим аліментне зобов`язання нарахування аліментів за виконавчим провадженням №62532350-припинилося. Таким чином, попереднє аліментне зобов`язання вичерпало свою дію, і нових правових підстав щодо продовження аліментних зобов`язань за судовим наказом не виникло. При цьому суд сам визнав, що матеріали справи не містять жодних даних про звернення матері щодо визначення нового аліментного зобов`язання стосовно молодшого сина. Оскільки аліментне стягнення, відкрите за виконавчим провадженням №62532350, припинилося у зв`язку з досягненням Позивачем повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), будь-які аліментні зобов`язання Відповідача, щодо двох дітей були повністю припиненні. Тобто, станом на момент ухвалення заочного рішення жодного діючого аліментного обов`язку, який міг би вплинути на визначення розміру аліментів на користь повнолітньої дитини, не існувало. Позивач продовжує навчання у закладі освіти, що зумовлює постійну потребу у додаткових витратах, пов`язаних із оплатою навчальних матеріалів, проїзду, харчування, проживання, а також придбанням необхідних засобів для здобуття освіти. Усі ці витрати повністю забезпечуються його матір`ю - ОСОБА_6 , яка самостійно покриває вартість одягу, харчування, медичного забезпечення, навчальних матеріалів, канцелярії та електронних пристроїв, необхідних для навчального процесу, а також надає Позивачу кошти на повсякденні потреби. Поряд із цим на утриманні матері перебуває і молодший син, потреби якого вона також забезпечує фактично одноосібно. Відповідач, же не бере участі у фінансуванні реальних витрат на дітей та не надає допомоги, необхідної для належного забезпечення синів. Натомість Відповідач є військовослужбовцем, тобто отримує офіційне та регулярне державне грошове забезпечення, є працездатним та має стабільний дохід. Жодних доказів, що Відповідач не має можливості сплачувати аліменти в розмірі 1/3 частки доходу, сторона Відповідача не подала, і таких доказів у справі немає. Більше того, Відповідач не подавав відзиву, не надавав заперечень щодо розміру аліментів, не заявляв клопотань про їх зменшення. Відповідач також не з`явився до судового засідання та не обґрунтував будь-яких обставин, які б свідчили про неможливість сплати аліментів у заявленому розмірі або потребу їх зменшення. Повідомляє, що стороною Позивача будуть подані відповіді докази понесених витрат, пов?язаних з розглядом справи №639/6999/25 в порядку та строки, передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України. Щодо незгоди із додатковим рішенням зазначає, що розмір гонорару відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги від 09.09.2025 року згідно п.4.1 - є фіксованим і не залежить від об?єму роботи, кількості аркушів, годин роботи. Таким чином, Позивачем були понесені витрати у справі №639/6999/25 у суді першої інстанції у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. Постановою ВС від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 визначено, адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, такий розмір не потребує доказуванню, що підтверджується детальним описом робіт. Стороною Позивача, до заяви про ухвалення додаткового рішення були додані всі необхідні докази понесення витрат, а саме:

1. Копія договору про надання професійної правничої допомоги б/н від 09.09.2025 року;

2. Акт виконаних робіт від 17.10.2025 року (для суду);

3. Чек про сплату грошових коштів від 09.09.2025 року (для суду). Зазначені документи долучені у встановлений законом строк відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України та не викликали у суду сумнівів щодо їх достовірності чи належності. Водночас, суд першої інстанції визнавши докази належними та допустимими, безпідставно зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 3000 грн. суд першої інстанції без наявності клопотання іншої сторони неправомірно зменшив розмір витрат із 10 000 грн. до 3 000 грн., чим порушив імперативні приписи процесуального закону. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним відмовити у її задоволенні з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції суд, виходячи з принципу справедливості та розумності, враховуючи категорію справи, а саме стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у зв`язку з чим не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, наявність у відповідача присуджених з нього до стягнення аліментних зобов`язань на користь матері позивача на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також те, що не тільки батько, а й мати повинна утримувати дитину, вважав за доцільне визначити розмір аліментів у частці, що припадала на утримання позивача до досягнення ним повноліття, в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно до закінчення ОСОБА_1 навчання, але не більше, ніж до досягнення ним 23 років. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.09.2007 (а.с.15). Згідно з копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 18.05.2024, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінив ім`я на ОСОБА_1 , про що 18.05.2024 складено відповідний актовий запис № 44 (а.с.16). На підставі судового наказу Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.05.2020 у справі № 639/3195/20, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі однієї третини заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви 26.05.2020 до досягнення найстаршою дитиною ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.28-29). Згідно з копією довідки № 01-10/505 від 10.09.2025, ОСОБА_1 дійсно є студентом 3 курсу денної форми здобуття освіти зі спеціальності 142 Енергетичне машинобудування освітньо-професійної програми Монтаж і обслуговування холодильно-компресорних машин та установок ВСП «Харківський фаховий коледж харчової промисловості ДБТУ». Навчається за кошти державного бюджету. Підстава: наказ від 31.07.2023 №10-06/129Н «Про зарахування на навчання». Строк навчання з 01.09.2023 по 30.06.2027 (а.с.17). Відповідно до ч. 1, 3 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Відповідно до ч. 2 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Тобто наявність у батька можливості надавати матеріальну допомогу дитині, що продовжує навчання у сукупності з іншими обставинами є вирішальною підставою для стягнення з батька аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання після досягнення вісімнадцятирічного віку. Із матеріалів справи вбачається, що син сторін у справі - є студентом студентом 3 курсу денної форми здобуття освіти зі спеціальності 142 Енергетичне машинобудування освітньо-професійної програми Монтаж і обслуговування холодильно-компресорних машин та установок ВСП «Харківський фаховий коледж харчової промисловості ДБТУ». термін навчання до 30.06.2027 року. Отже, повнолітній ОСОБА_1 , продовжує навчання та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього кодексу. Згідно ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з матеріалів справи відповідач, участі в розгляді справи не приймав, відзив на позов не подавав, є особою працездатного віку, сплачує аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , даних щодо інших утриманців, зокрема непрацездатних батьків, суду не надав. Посилання апелянта на те, що аліментне стягнення, відкрите за виконавчим провадженням №62532350, припинилося у зв`язку з досягненням Позивачем повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), будь-які аліментні зобов`язання Відповідача, щодо двох дітей були повністю припиненні, отже діючого аліментного обов`язку, який міг би вплинути на визначення розміру аліментів на користь повнолітньої дитини, не існує, колегією суддів не приймається, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що виконавче провадження №62532350 припинено або закрито. Докази неспроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчатися суду надані не були, хоча доведення обставини неможливості надавати допомогу повнолітній дитині, яка навчається, покладається в силу вимог ст. 81 ЦПК України на відповідача. Апелянт посилається на те, що відповідач є військовослужбовцем, отримує офіційне та регулярне державне грошове забезпечення, є працездатним та має стабільний дохід, між тим доказів вказаному твердженню апелянтом не надано та матеріали справи таких даних не містять. Ураховуючи усі вищевикладені обставини та той факт, що син сторін є повнолітнім, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги те, що на його утриманні перебуває ще малолітній син, колегія суддів вважає, що аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно будуть достатніми для належного утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, відповідатиме реаліям сьогодення та забезпечить баланс інтересів одержувача, платника аліментів, а також його малолітнього сина, як це вірно встановив суд першої інстанції. Стосовно доводів щодо незгоди із додатковим рішенням, колегія суддів зазначає. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції входив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, з принципу справедливості та розумності, та дійшов висновку про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до 6000,00 грн, оскільки ці витрати є доведеними та їх розмір обґрунтованим. Враховуючи, що у позовній заяві стороною позивача заявлені вимоги про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, а суд присудив до стягнення аліменти у розмірі 1/6 частки, суд розподіляє судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволення позовних вимог (50%), та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги б/н від 09.09.2025 року; Акт виконаних робіт від 17.10.2025 року; Чек про сплату грошових коштів від 09.09.2025 року Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт. Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатським бюро документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн є розумним та співмірним із складністю справи та пропорційності задоволених позовних вимог. Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Новобаварського районного суду м.Харкова від15 жовтня 2025 року та додаткове рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М.Мальований О.Ю. Тичкова