Постанова Чернігівський апеляційний суд № 747/175/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 27 серпня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 747/175/25 Головуючий у першій інстанції Тіщенко Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1172/25 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Обухівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2025 року (проголошене о 12 год. 28 хв у смт Талалаївка, повне судове рішення складено 25 квітня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. У С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому, уточнивши позовні вимоги, просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь відповідачки на підставі судового наказу Талалаївського районного суду від 20 липня 2018 року на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/6 до 1/8 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Заявлені вимоги мотивував тим, що на підставі наведеного вище судового наказу з нього стягувалися аліменти на утримання дочок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини доходу. З часу ухвалення цього судового рішення у позивача змінився матеріальний та сімейний стан, тому він не може сплачувати аліменти у визначеному розмірі. Указував, що у червні 2024 року уклав шлюб з ОСОБА_7 , і наразі вони спільно виховують двох дітей дружини від іншого шлюбу дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Біологічний батько дітей участі у вихованні та утриманні доньки ОСОБА_8 не бере, має заборгованість по аліментах у сумі 121 594,63 грн. ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 і з нього утримуються аліменти у розмірі більше 50 % заробітної плати. Залишку коштів не вистачає на задоволення його життєвих потреб та потреб його нової родини, яку він повністю утримує. Зазначав, що у зв`язку зі значним погіршення стану здоров`я потребує тривалого вартісного лікування та реабілітації, наразі отримав направлення на госпіталізацію до стаціонару, де лікування є платним. ОСОБА_1 вважає наведені у позові обставини щодо зміни його сімейного, майнового та фізичного стану такими, що зумовлюють наявність підстав для зменшення розміру аліментів, які стягуються за судовим рішенням. Рішенням Талалаївського районного суду від 18 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідачки 20 000 грн у рахунок відшкодування понесених витрат на правову допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду необґрунтованим і незаконним та посилаючись на грубе порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Доводи скаржника зводяться до того, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 192 СК України щодо встановлення обставин, наявність яких передбачає зміну розміру аліментів, та дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем тверджень щодо погіршення його матеріального становища після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частини від сукупного доходу. ОСОБА_1 вважає, що на підтвердження погіршення фінансового стану ним надано достатньо письмових доказів. Зазначає, що на підставі заочного рішення Талалаївського районного суду від 05 січня 2024 року з нього на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_5 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частки від сукупного доходу до дати закінчення навчання 30 червня 2025 року. Таким чином, на виконання наведеного рішення та судового наказу від 20 липня 2018 року з позивача на утримання двох дітей стягуються аліменти в розмірі половини заробітку, хоча такий розмір не повинен перевищувати третини доходу, тобто, по 1/6 частці на кожну дитину. Указує, що положення ст. 192 СК України не виключають одночасного настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміну матеріального, і зміну сімейного стану. Однак зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Позивач наголошував на тому, що його сімейний стан змінився у зв`язку з укладенням другого шлюбу. Дружина має двох дочок, біологічний батько яких участі в утриманні дітей не бере і має заборгованість зі сплати аліментів. ОСОБА_1 зазначає, що через наявність ряду захворювань потребує госпіталізації та тривалого лікування і реабілітації, що зумовлює витрату значної суми коштів. Посилається на те, що районний суд, порушуючи норми ЦПК України, розглянув справу про зменшення розміру аліментів у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що в силу п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відшкодування ОСОБА_2 понесених нею витрат на правову допомогу, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження сплати відповідачкою адвокатського гонорару в сумі 20 000 грн. Зазначає, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, представник відповідачки склав лише один процесуальний документ відзив на позовну заяву та взяв участь в одному судовому засіданні в режимі відеоконференції. Вважає визначений до стягнення судом розмір витрат на адвокатські послуги завищеним та неспівмірним зі складністю справи, витраченим адвокатом часом, що не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У наданому відзиві сторона відповідача, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги та вважаючи судове рішення законним, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Обґрунтовуючи доводи відзиву, посилаючись на приписи ст. 192 СК України, п. 23 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та постанову Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20, ОСОБА_2 зазначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів слід з`ясовувати, чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Суд першої інстанції, всебічно та повно дослідивши надані стороною позивача докази щодо зміни його сімейного стану і погіршення матеріального становища, дійшов обґрунтованого висновку, що за період з 01 квітня 2024 року по 01 лютого 2025 року із загальних нарахувань ОСОБА_1 у розмірі 1 433 505,39 грн за двома виконавчими листами утримано 328 037,86 грн, що складає близько 23 відсотків його доходу. Указує на правильність тверджень суду про відсутність у позивача обов`язку утримувати дітей нової дружини, та зазначає, що добровільне надання такої матеріальної допомоги неповнолітній дитині дружини не являється підставою для зменшення розміру аліментів. Належних і достатніх доказів значного погіршення стану здоров`я, що потребує вартісного лікування і понесення у зв`язку з цим фінансових витрат, ОСОБА_1 не надано. За станом здоров`я позивач не позбавлений можливості працювати, йому не встановлено інвалідність чи втрату працездатності, він не визнаний непридатним до військової служби і отримує регулярний дохід, тому має реальну можливість сплачувати аліменти у визначеному судовим наказом розмірі. Захворювання, на які посилається позивач, є поширеними для людини його віку та не є тяжкими. Звертає увагу суду на те, що з 30 червня 2025 року припиниться стягнення з ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4 частини його доходу на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_10 на період її навчання, що автоматично призведе до поліпшення матеріального становища скаржника. Вважає безпідставними твердження позивача про неможливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки позов про зменшення розміру аліментів подано 19 березня 2025 року, тобто після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», згідно з яким справи про зменшення розміру аліментів відносяться до малозначних, розгляд яких за правилами п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України дозволено у порядку спрощеного позовного провадження. Не погоджується з доводами апеляційної скарги про необґрунтованість визначеного судом до стягнення з позивача розміру витрат на правову допомогу, оскільки їх понесення ОСОБА_2 підтверджується умовами договору про надання правничої допомоги. Вартість наданих адвокатом послуг, зазначених в акті приймання-передачі, становить 18 000 грн із розрахунку 2 000 грн за 1 год. Установлений договором фіксований розмір гонорару в сумі 20 000 грн сплачено відповідачкою у безготівковій формі. Заперечень щодо такого розміру позивач в суді першої інстанції не заявляв, що виключає ініціативу суду з приводу його зменшення. Представник просив відшкодувати понесені ОСОБА_2 8 000 грн судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з апеляційним розглядом справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат таким вимогам не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не знайшли підтвердження доводи позивача про те, що з нього щомісячно утримуються аліменти у розмірі більше ніж 50 % заробітної плати, щоб могло стати підставою для зменшення розміру аліментів. За період з 01 квітня 2024 року по 01 лютого 2025 року із загальних нарахувань ОСОБА_1 у розмірі 1 433 505,39 грн за двома виконавчими листами з нього утримано 328 037,86 грн, що складає близько 23 %. Твердження про вартісне лікування підтверджено належними доказами лише на суму 437,50 грн, що не може вважатися значними витратами з врахуванням підтвердженої суми доходу позивача у розмірі 1 433 505,39 грн. Районний суд виснував, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів того, що з моменту ухвалення судового рішення про стягнення з нього аліментів, суттєво погіршився його матеріальний стан, через що позивач не має змоги виплачувати аліменти у визначеному розмірі. Суд виходив також з того, що спочатку ОСОБА_1 просив зменшити розмір аліментів з 1/3 до 1/6 частини його заробітку (доходу), а згодом, уточнивши позовні вимоги, вважав, що їх розмір слід зменшити з 1/6 до 1/8 частини всіх видів його заробітку, тобто первинно розмір аліментів у виді 1/6 частки заробітку ОСОБА_1 влаштовував. Дійшовши висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідачки 20 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції послався на наявність в матеріалах справи детального опису наданих адвокатом Куксі А.І. послуг і їх обсяг та виснував, що заявлений до стягнення розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з наведеними висновками районного суду, зважаючи на таке. Судовим наказом Талалаївського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 11 липня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 13). Постановою головного державного виконавця Срібнянського відділу ДВС від 02 червня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69147585 по виконанню судового наказу, виданого 20 липня 2018 року Талалаївським районним судом (а.с. 14-15). У квітні 2024 року ОСОБА_2 , пославшись на наявність заборгованості зі сплати ОСОБА_1 аліментів за судовим наказом, звернулася з позовом про стягнення з ОСОБА_1 пені за прострочення їх сплати. Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 20 вересня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 100 000 грн неустойки за прострочення сплати аліментів. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Талалаївського районного суду від 20 вересня 2024 року змінено. Позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 147 025,14 грн неустойки за прострочення сплати аліментів та 8 000 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат на правову допомогу, а загалом 155 015,14 грн (а.с. 112-123). 28 лютого 2024 року головним державним виконавцем Обухівського відділу ДВС відкрито виконавче провадження № 74299463 з примусового виконання виконавчого листа № 747/551/23 від 16 лютого 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на повнолітню дитину ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів щомісячно, починаючи з 20 вересня 2023 року і до закінчення навчання 30 червня 2025 року (а.с. 108-109). Згідно з довідкою командира в/ч НОМЕР_1 від 27 вересня 2024 року ОСОБА_1 з 13 березня 2024 року перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 (а.с. 20). 15 червня 2024 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_12 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Обухівським відділом ДРАЦС в Обухівському районі Київської області (а.с. 16). Відповідно до копій свідоцтв про народження ОСОБА_7 являється матір`ю ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 17, 18). Довідка про доходи від 29 вересня 2024 року, видана в/ч НОМЕР_1 , свідчить про те, що за 6 місяців у період з березня по серпень 2024 року ОСОБА_1 нараховано 447 039,68 грн заробітної плати, з яких сплачено аліментів у сумі 130 698,48 грн (а.с. 19). Відповідно до наданого 28 листопада 2024 року в/ч НОМЕР_1 звіту про здійснені відрахування та виплати відносно ОСОБА_1 у період з 01 квітня по 31 жовтня 2024 року позивачу нараховано 616 161,15 грн заробітної плати, а стягнуто за виконавчим документом № 2-н/747/12/18 від 20 липня 2018 року 97 206, 28 грн. Щомісячні відрахування становлять 16,7 %. Заборгованість станом на 01 вересня 2024 року складає 86 499,73 грн (а.с. 124). Згідно з іншим звітом в/ч НОМЕР_1 від 19 лютого 2025 року про здійснені відрахування та виплати за виконавчим листом № 2-н/747/12/18 від 20 липня 2018 року за період з 01 листопада 2024 року по 31 січня 2025 року ОСОБА_1 нараховано заробітної плати та іншого доходу 817 344,24 грн, з яких утримано 35 505,30 грн (а.с. 125). 06 січня та 20 січня 2025 року командиром в/ч НОМЕР_1 та ТВО начальника медичної служби ОСОБА_1 видані направлення на консультацію до Інституту нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова (а.с. 36, 33). За результатами огляду 06 та 21 січня 2025 року в Інституті нейрохірургії ОСОБА_1 отримав консультаційні висновки спеціаліста (а.с. 37, 29). З 09 по 20 січня 2025 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП ОМР «Обухівська БЛІЛ» (а.с. 31-32, 34-35). 21 січня 2025 року ОСОБА_1 видано електронне направлення за програмою державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення до Інституту нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова НАМН України (а.с. 30). 30 січня 2025 року позивач отримав електронне направлення на МРТ за програмою медичних гарантій (а.с. 27-28). За результатами МРТ клініки «Мануфактура» від 30 січня 2025 року у ОСОБА_1 виявлено ряд хвороб та рекомендовано консультація травматолога (а.с. 26). Згідно з консультативним висновком спеціаліста Інституту травматології та ортопедії НАМН України від 13 лютого 2025 року ОСОБА_1 рекомендовано нагляд ортопеда-травматолога військової частини, позивач потребує стаціонарного лікування у відділенні реабілітації та фізіотерапії, а також обмежень фізичних навантажень та медикаментозного лікування (а.с. 25). За консультативними висновками КНП ОМР «Обухівська БЛІЛ» від 10 грудня 2024 року, від 12 грудні 2024 року та від 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 рекомендовано масаж, ЛФК, плавання, обмеження фізичного навантаження та медикаментозне лікування (а.с. 39, 38, 23). 17 лютого 2025 року позивач отримав електронне скерування на планову госпіталізацію до КНП ОМР «Обухівська БЛІЛ» (а.с. 24). Підтверджуючи витрачені на обстеження та лікування кошти, ОСОБА_1 надав: копію чеку від 11 грудня 2024 року за МРТ поперекового відділу хребта на суму 2 542 грн (а.с. 46), копії фіскальних чеків на придбання медичних препаратів на суму 206 грн (а.с. 47), на суму 172,26 грн (а.с. 48), на суму 437,36 грн (а.с. 49), на суму 249,73 грн (а.с. 50), копію квитанції на суму 850 грн (а.с. 52). Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Статтями 180, 181 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 192 СК України та роз`яснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тобто, законодавцем чітко встановлена наявність конкретних підстав для зміни розміру аліментів. Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). На думку колегії суддів, суд першої інстанції, проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь відповідачки на підставі судового наказу, з 1/6 до 1/8 частини його сукупного доходу щомісячно, оскільки позивачем не надано належні у контексті положень ст. 76-80 ЦПК України докази, які підтверджують, як цього вимагають приписи ст. 192 СК України, зміни з часу визначення розміру аліментів у його матеріальному та сімейному стані, та які повинні враховуватись судом при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів. Позовна заява містить посилання про наявність законних, на переконання позивача, підстав для стягнення аліментів у меншому, ніж визначено судовим рішенням, розмірі. Судовим наказом Талалаївського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 11 липня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття. Тобто, за цим судовим наказом з ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/3 частини доходу стягувалися до повнолітня старшої дочки до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а в подальшому в розмірі 1/6 частини доходу до повноліття іншої дочки до ІНФОРМАЦІЯ_6 . Судовий наказ пред`явлено для примусового виконання до Срібнянського відділу ДВС у Прилуцькому районі. Виконавче провадження з виконання судового наказу відкрито 02 червня 2024 року. Саме з червня 2024 року з доходу ОСОБА_1 почалося відрахування аліментів (а.с. 19). За твердженням позивача, після винесення 20 липня 2018 року судового наказу про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/3 частини заробітку його сімейний стан змінився у зв`язку з укладенням 15 червня 2024 року іншого шлюбу, що зумовило повне матеріальне утримання ним нинішньої дружини та її двох дітей від іншого шлюбу, та відповідно погіршення матеріального становища скаржника, що згідно з положеннями ст. 192 СК України є підставою для зменшення розміру стягуваних з нього аліментів. Конструкція ст. 192 СК України визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або отримувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. При цьому такі положенні закону не виключають одночасне встановлення обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від змін матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Подібні правові висновки щодо застосування вказаної норми СК України викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22, від 10 жовтня 2023 року у справі № 6282/2454/22. Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зазначив, що зменшення розміру аліментів на утримання дитини у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні інших осіб, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам. Обов`язок щодо доведення погіршення майнового стану з метою зменшення розміру аліментів покладається на позивача. Ненадання позивачем зазначених доказів є підставою для відмови у задоволенні позову про зменшення розміру аліментів. Аналізуючи доводи ОСОБА_15 щодо необхідності утримувати нову дружину та двох її дітей від попереднього шлюбу, апеляційний суд виходить з такого. За наданим стороною позивача розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 02 грудня 2024 року з ОСОБА_16 на підставі судового наказу Обухівського районного суду Київської області від 04 липня 2018 року на користь ОСОБА_17 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочки ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Загальна сума заборгованості за період з 02 квітня 2018 року по 30 листопада 2024 року становить 121 594,63 грн (а.с. 41-44). Згідно з довідкою Академічного ліцею № 3 Обухівської міської ради Київської області від 23 грудня 2024 року ОСОБА_16 не бере участі та не приділяє належної уваги до навчання та виховання його дитині учениці 4-В класу ОСОБА_18 . Батько з учителями не спілкується, батьківські збори не відвідує (а.с. 45). За приписами ч. 1 ст. 141, 180 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Саме батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Зважаючи на наведене вище, твердження ОСОБА_1 про необхідність утримання дітей дружини від попереднього шлюбу, що погіршує його майновий стан, апеляційним судом відхиляються, оскільки, як правильно виснував суд першої інстанції, законодавчого обов`язку утримувати дітей дружини від попереднього шлюбу скаржнику не визначено. Наявність у батька дітей ОСОБА_16 заборгованості зі сплати аліментів та його ухилення від участі у вихованні дітей не зобов`язує позивача нести фінансовий тягар щодо їх утримання. Отже, добровільна матеріальна допомога дітям дружини не являється підтвердженням погіршення матеріального становища ОСОБА_1 та не є підставою для зменшення розміру аліментів, які він повинен сплачувати на утримання власних дітей. У матеріалах цієї справи відсутні докази на підтвердження доводів про утримання позивачем нинішньої дружини, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів щодо наявності/відсутності у ОСОБА_19 власного доходу, нерухомого або рухомого майна, потреби в утриманні, тощо. Надані позивачем копії платіжних інструкцій АТ КБ «ПриватБанк» про переказ Куксою С.М. грошових коштів ОСОБА_20 від 21 червня 2024 року на суму 60 050 грн, від 19 липня 2024 року на суму 25 050 грн, від 23 листопада 2024 року на суму 15 050 грн, від 25 грудня 2024 року на суму 10 050 грн та від 13 грудня 2024 року на суму 2 010,05 грн (а.с. 59, 60, 65, 66, 67) не мають правового значення для вирішення спору з підстав, наведених вище. Наявні у справі медичні документи ОСОБА_1 (виписка-епікриз, консультаційні висновки та результати обстежень) не можуть бути беззаперечним доказом погіршення його матеріального становища, оскільки не засвідчують довготривалий чи стабільний розлад його здоров`я, що потребує значних фінансових витрат. Посилання позивача про направлення на планову госпіталізацію до медичного закладу з платним лікуванням є передчасним твердженням про майбутні можливі матеріальні витрати. Апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про неналежність наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат у зв`язку з проходженням обстеження та лікування. Дата, зазначена в наданій скаржником копії фіскального чеку на суму 2 542 грн за МРТ поперекового відділу хребта в клініці «Мануфактура» 11 грудня 2024, не узгоджується з датою проведення позивачу обстеження 30 січня 2025 року. Копії фіскальних чеків, які свідчать про придбання медичних препаратів на суму 206 грн, 172,26 грн, 249, 73 грн та квитанції на суму 850 грн за медичні послуги, не містять дати придбання цих препаратів та не вказують на ОСОБА_1 , як особу, що їх придбала. Колегія суддів вважає вірними доводи відзиву відповідачки на апеляційну скаргу щодо того, що за станом здоров`я позивач не позбавлений можливості працювати і наразі працевлаштований, ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності чи втрату працездатності, його не визнано непридатним/обмежено придатним до військової служби. Отже, суд вважає, що скаржником не доведено того, що погіршення стану його здоров`я суттєво вплинуло на погіршення матеріального становища. ОСОБА_1 надано до районного суду довідку про доходи, зміст якої, а також наявних у справі звітів про здійснені відрахування та виплати у період з квітня 2024 року по січень 2025 року, свідчать про те, що із загальних нарахувань ОСОБА_1 у розмірі 1 433 505, 39 грн за виконавчим листом № 2-н/747/12/18 від 20 липня 2028 року (судовим наказом) з позивача утримано загалом 132 711,58 грн. Розмір щомісячного утримання становив 16,7 %. У період з квітня 2024 року по січень 2025 року з ОСОБА_1 здійснювалися відрахування за виконавчим листом № 747/551/23 від 16 лютого 2024 року (на утримання дочки ОСОБА_5 на період її навчання). Відповідно до інформації з цих звітів (а.с. 126, 127) за період з квітня 2024 по січень 2025 року із загальних нарахувань ОСОБА_1 в 1 433 505,39 за виконавчим листом №747/551/23 утримано 195 326,28 грн. Розмір щомісячного утримання становив 25 %. Стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_5 проводилося до закінчення її навчання ІНФОРМАЦІЯ_7 . На час розгляду цієї апеляційної скарги з ОСОБА_1 на підставі судового наказу від 20 липня 2018 року стягуються лише аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/6 частини його доходу щомісячно. У справі встановлено та за її обставинами не спростовано того, що позивач, маючи певні захворювання, є працездатним, має постійний дохід, оскільки регулярно отримує заробітну плату, з якої відраховуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини. Не встановлено також, що ОСОБА_1 , крім дочки ОСОБА_6 , на утримання якої сплачує аліменти, має інших осіб, яких наразі за законом зобов`язаний утримувати. Доказів зменшення заробітку позивача з часу винесення судового наказу матеріали справи не містять. Отже, доводи скаржника про погіршення матеріального стану не знайшли підтвердження в ході судового розгляду. Судова практика містить висновки про те, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18 та від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20). Беручи до уваги наведені обставини, апеляційний суд доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги в частині необхідності зменшення розміру аліментів з 1/6 до 1/8 частини доходу не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства. Суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування чи зміни правильного по суті судового рішення. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неможливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, зважаючи на наступне. 19 липня 2024 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року, яким внесені зміни, зокрема, до п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, та згідно з якими справи про зменшення розміру аліментів відносяться до малозначних справ, розгляд яких за правилами п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України проводиться в порядку спрощеного позовного провадження. Пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» передбачено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Позов про зменшення розміру аліментів подано 17 березня 2025 року, тобто після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», тому розгляд справи правильно здійснено судом першої інстанції за правилами п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості визначеного судом до стягнення з позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн, колегія суддів виходить з такого. Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України). Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21. Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи. Представництво інтересів відповідачки ОСОБА_2 в суді першої інстанції адвокат Менько Д.Д. здійснював на підставі укладеного між ними договору про надання правничої допомоги від 29 березня 2025 року (а.с. 130) та ордеру серії ВМ № 1064469 від 02 квітня 2025 року (а.с. 105). Пунктом 5 договору встановлено, що гонорар адвоката з урахуванням складності справи та виконуваних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, що має бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), визначається за домовленістю сторін у фіксованому розмірі 20 000 грн з розрахунку 2 000 грн за годину робочого часу, що має бути витрачений адвокатом, тому можлива зміна гонорару, визначеного у фіксованому розмірі, у зв`язку із суттєвим зростанням обсягу правничої допомоги, що має бути надана. Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 1 за договором про надання правничої допомоги від 29 березня 2025 року (а.с. 131) адвокатом у межах справи № 747/175/25 надані наступні послуги: 1) ознайомлення з матеріалами справи через систему «Електронний суд», аналіз позовної заяви, уточненої позовної заяви та доданих документів 1 год; 2) ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень № 74299463, № 77244942, № 69147585 та отримання з них документів 1 год; 3) підготування та подання до суду через систему «Електронний суд» відзиву на позовну заяву, направлення відзиву позивачу 7 год. Вартість наданої правничої допомоги за цим актом складає 18 000 грн (9 год х 2 000 грн). Гонорар, визначений п. 5 договору у фіксованому розмірі 20 000 грн, сплачено ОСОБА_2 у безготівковій формі на рахунок адвоката за платіжною інструкцією від 29 березня 2025 року в розмірі 12 000 грн та за квитанцією про оплату від 02 квітня 2025 року в сумі 8 000 грн. 02 квітня 2025 року ОСОБА_2 перерахувала на рахунок ОСОБА_21 грошові кошти в сумі 8 000 грн, що підтверджується копією квитанції АТ «Ощадбанк» від 02 квітня 2025 року (а.с. 133). Інших доказів сплати відповідачкою грошових коштів за адвокатські послуги матеріали справи не містять. Матеріали цивільної справи свідчать про те, що адвокатом Меньком Д.Д. через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву (а.с.93-103), він в режимі відеоконференції брав участь у судовому засіданні 07 квітня 2025 року. Виходячи з наведеного вище та беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів понесених витрат відповідачки на правничу допомогу у суді першої інстанції на суму 8 000 грн, об`єм і зміст складеного адвокатом відзиву на позовну заяву, а також те, що справа віднесена до категорії малозначних, практика розгляду справ цієї категорії є сталою, співмірність наданих адвокатом послуг зі складністю справи, колегія суддів доходить висновку за необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачкою у суді першої інстанції. Саме така сума відповідатиме критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру. Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильності визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу частково заслуговують на увагу. Вирішуючи заявлене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання сторони відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції адвокат Менько Д.Д. здійснював на підставі укладеного між ним та відповідачкою договору про надання правничої допомоги від 29 березня 2025 року (а.с. 130) та ордеру серії ВМ № 1064469 від 02 квітня 2025 року (а.с. 205). Відповідно до додаткової угоди № 1 від 09 червня 2025 року до договору про надання правничої допомоги від 29 березня 2025 року (а.с. 205 зворот) у зв`язку із необхідністю надання клієнту правничої допомоги при розгляді справи в Чернігівському апеляційному суду сторони домовилися, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги в апеляційному суді з урахуванням складності справи та виконуваних адвокатом робіт, часу, що має бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, визначається за домовленістю сторін у фіксованому розмірі 8 000 грн з орієнтовного розрахунку 2 000 грн за годину робочого часу, що має бути витрачений адвокатом. Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг № 2 за договором про надання правничої допомоги від 29 березня 2025 року, додатковою угодою № 1 від 09 червня 2025 року (а.с. 206) адвокатом у межах справи № 747/175/25 надано наступні послуги: 1) ознайомлення з апеляційною скаргою, доданими до неї документами та їх аналіз 0,5 год; 2) підготування та подання до суду через систему «Електронний суд» відзиву на апеляційну скаргу, направлення відзиву позивачу 3 год. Вартість наданої правничої допомоги за цим актом складає 7 000 грн (3,5 год х 2 000 грн). Гонорар, визначений п. 1 додаткової угоди у фіксованому розмірі 8 000 грн, сплачений ОСОБА_2 у безготівковій формі на рахунок адвоката. 15 червня 2025 року ОСОБА_2 перерахувала на рахунок ОСОБА_21 грошові кошти в сумі 8 000 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» від 15 червня 2025 року (а.с. 206 зворот). Беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, об`єм і зміст складеного адвокатом відзиву на апеляційну скаргу, який за суттю є аналогічним з відзивом на позовну заяву, співмірність наданих адвокатом послуг в апеляційному суді зі складністю справи, те, що справа слухається з порядку письмового провадження і практика розгляду справ цієї категорії є сталою, колегія суддів доходить висновку за необхідність стягнення зі скаржника на користь ОСОБА_2 4 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Саме така сума, на думку суду, відповідатиме критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру. Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2025 змінити, зменшивши визначену судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму понесених витрат на правову допомогу з 20 000 грн до 10 000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 . ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 . Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова