Окрема думка Велика Палата ВС № 754/1519/22

ОКРЕМА ДУМКА судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 до постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 754/1519/22 (провадження № 13-69кс25) за касаційною скаргою представника цивільного відповідача - Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000000875, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Краснодольне Джанкойського району Автономної Республіки Крим, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, визначених частиною четвертою статті 41, частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України в редакції Закону України від 21 лютого 2014 року (далі - КК України), частиною четвертою статті 41, статтею 340 КК України, частиною першою статті 111 КК України в редакції Закону України від 28 березня 2014 року. І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад змісту судових рішень та встановлені обставини

1. Вироком від 04 березня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва визнав винуватим і засудив ОСОБА_2 за частиною четвертою статті 41, частиною другою статті 365 КК України в редакції Закону України від 21 лютого 2014 року - до позбавлення волі на строк сім років з позбавленням права обіймати посади в державних чи правоохоронних органах на строк три роки; частиною четвертою статті 41, статтею 340 КК України - до позбавлення волі на строк п`ять років; частиною першою статті 111 КК України в редакції Закону України від 28 березня 2014 року - до позбавлення волі на строк п`ятнадцять років, а на підставі частини першої статті 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років з позбавленням права обіймати посади в державних чи правоохоронних органах на строк три роки. На підставі статті 54 КК України позбавив ОСОБА_2 спеціального звання підполковника міліції. Запобіжний захід, обраний ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою, суд залишив без змін та визначив обчислювати строк відбування покарання ОСОБА_2 з моменту фактичного затримання в порядку виконання цього вироку після набрання ним законної сили. Також суд стягнув солідарно з ОСОБА_2 та МВС України на користь потерпілого ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, в розмірі 200 000 грн.

2. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 розглядалося із застосуванням спеціальної процедури судового розгляду in absentia.

3. Київський апеляційний суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року залишив без задоволення апеляційну скаргу МВС України, а вирок Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року щодо ОСОБА_2 - без змін.

4. Відповідно до обставин цієї справи ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за державну зраду, перевищення влади та службових повноважень, незаконне перешкоджання проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, яке вчинене службовою особою, на виконання явно злочинного наказу, із застосуванням фізичного насильства, які він вчинив за обставин, встановлених судом та наведених у вироку.

5. Унаслідок злочинних дій заступника командира полку міліції особливого призначення «Беркут» (далі - ПМОП «Беркут») - начальника штабу при Головному управлінні МВС України в Автономній Республіці Крим (далі - ГУ МВС України в АР Крим) ОСОБА_2 , вчинених на виконання явно злочинного наказу, зокрема й не встановлених слідством посадових осіб органів внутрішніх справ, під час незаконного силового відтиснення працівниками ПМОП «Беркут» ГУ МВС України в АР Крим учасників акції протесту, які перебували на вулиці Хрещатик і майдані Незалежності у місті Києві та здійснювали своє конституційне право на мирні зібрання та мітинги, заподіяно учасникам акції протесту тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості - ОСОБА_4 середньої тяжкості; легкі тілесні ушкодження - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; завдано фізичного болю ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та затримано ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_7 .

6. Також ОСОБА_2 вчинив умисний злочин проти основ національної безпеки України.

7. Так, унаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії рф проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя, а надалі і незаконна анексія цієї території України, що триває по теперішній час.

8. Під час зазначених подій ОСОБА_2 , будучи громадянином України, мешканцем АР Крим, з власної ініціативи в умовах збройного конфлікту вирішив перейти на бік ворога - рф та надати допомогу в проведенні підривної діяльності рф проти України. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Стислий виклад доводів та вимог касаційної скарги

9. Представник цивільного відповідача - МВС України подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами вимог матеріального та процесуального закону, просить скасувати судові рішення у частині вирішення цивільного позову й ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 до МВС України.

10. Заявник вважав, що відповідно до статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) належним відповідачем у цій справі є держава в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), а не МВС України, а стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди в судовому порядку потрібно здійснювати за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Позиція інших учасників кримінального провадження

11. Прокурор та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_24 подали заперечення на касаційну скаргу представника цивільного відповідача, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. ІІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕЛИКІЙ ПАЛАТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Ухвалою від 28 серпня 2025 рокуколегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за касаційною скаргою представника цивільного відповідача - МВС України на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної частиною п`ятою статті 4341 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

13. Колегія суддів вважала, що є виключна правова проблема у вирішенні таких питань: 1) чи може держава виступати у кримінальному провадженні як цивільний відповідач у разі виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди на підставі статті 1174 ЦК України; 2) з огляду на приписи частини другої статті 176 ЦК України, чи правомірно покладати обов`язок відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, на юридичну особу, створену державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами; 3) чи може обов`язок відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування в результаті вчиненого кримінального правопорушення, покладатися на обвинуваченого та державу солідарно.

14. Ухвалою від 24 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду кримінальне провадження, постановою від 27 травня 2026 року: - задовольнила частково касаційну скаргу представника цивільного відповідача - МВС України; - змінила вирок Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_2 в частинівирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди; - задовольнила позов потерпілого ОСОБА_3 до держави в особі МВС України про відшкодування моральної шкоди; - стягнула з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь потерпілого ОСОБА_3 200 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину; - відмовила в задоволенні позову потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ; - в іншій частині судові рішення залишила без зміни.

15. Велика Палата Верховного Суду відповіла на питання щодо: 1) визначення зобов`язаного суб`єкта щодо відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади під час здійснення нею своїх повноважень; 2) з`ясування можливості вирішення цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади під час здійснення нею своїх повноважень, у кримінальному провадженні.

16. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що держава, будучи суб`єктом відповідальності в деліктному зобов`язанні, визначеному статтею 1174 ЦК України, що виникло внаслідок вчинення посадовою або службовою особою органу державної влади кримінального правопорушення під час здійснення нею своїх повноважень, у разі пред`явлення потерпілим цивільного позову у кримінальному провадженні набуває процесуального статусу цивільного відповідача на підставі приписів частини третьої статті 127, частини п`ятої статті 128 КПК України та частини другої статті 48 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

17. У такому разі держава як цивільний відповідачу кримінальному провадженні за приписами частини п`ятої статті 128 КПК України та частини другої статті 48, частини четвертої статті 58 ЦПК України здійснює визначені кримінальним процесуальним законом права й обов`язки через відповідний орган державної владиу межах його компетенції.

18. Одночасне покладення спільної (солідарної або часткової) відповідальності і на посадову або службову особу, яка під час здійснення своїх повноважень безпосередньо вчинила кримінальне правопорушення та завдала потерпілому шкоди, і на державу як цивільного відповідача, яка бере участь у кримінальному провадженні через відповідний орган державної влади, діями посадової або службової особи якого завдано шкоду, суперечить приписамстатей 1174 та 1190 ЦК України.

19. З огляду на сформульовані правові висновки, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про визначення у цій справі цивільними відповідачами ОСОБА_2 та МВС України і покладення на них солідарного обов`язку щодо відшкодування шкоди.

20. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у кримінальному провадженні № 754/1519/22 цивільним відповідачем є держава. Й оскільки на момент вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_2 був службовою особою ГУ МВС України в АР Крим, підпорядкованого МВС України, під час здійснення своїх повноважень заподіяв потерпілому моральну шкоду, тому цивільний відповідач - держава - має брати участь у цій справі саме через МВС України як відповідний орган державної влади.

21. Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій стягнули відшкодування моральної шкоди солідарно з ОСОБА_2 та МВС України, тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, таке порушення є підставою для зміни судових рішень в частині вирішення цивільного позову. IV. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІ

22. З висновком Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для зміни оскаржуваних судових рішень та, як наслідок, з відмовою в задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 до засудженого ОСОБА_2 не погоджуюся та викладаю окрему думку.

23. Змінюючи вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди з наведених вище мотивів, Велика Палата Верховного Суду керувалася частиною першою статті 412 та пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 438 КПК України.

24. Тобто Велика Палата Верховного Суду вважала, що невизначення зобов`язаного суб`єкта відшкодування шкоди - держави, а також стягнення відшкодування моральної шкоди солідарно з ОСОБА_2 та МВС України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та відповідно є підставою для зміни судових рішень в частині вирішення цивільного позову.

25. Втім відповідно до пункту 1 частини першої, частина друга статті 438 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. У вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

26. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (частина перша статті 412 КПК України).

27. Істотність порушення є оціночною категорією, і у кожному конкретному випадку оцінюється судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

28. Суди самостійно мають визначати, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та чи вплинуло таке порушення на остаточне судове рішення.

29. Констатація істотності порушень допускається в тому випадку, коли такі порушення не тільки перешкодили, а й могли перешкодити ухваленню судом законного та обґрунтованого рішення.

30. Якщо ж встановлено порушення кримінального процесуального закону, які не вплинули та не могли вплинути на ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, тоді такі порушення не є підставами для скасування судового рішення судом касаційної інстанції.

31. Особливістю справи, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, було те, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 розглядалося із застосуванням спеціальної процедури судового розгляду in absentia.

32. Процедура in absentia є особливим механізмом кримінального провадження, який дає можливість здійснювати досудове розслідування та судовий розгляд за відсутності підозрюваного або обвинуваченого.

33. Сутність цього інституту полягає в тому, що особа не повинна мати можливості уникнути кримінальної відповідальності лише шляхом переховування від органів досудового розслідування і суду. Саме тому законодавець запровадив спеціальну процедуру для випадків, коли підозрюваний або обвинувачений свідомо ухиляється від участі у кримінальному провадженні, перебуває поза межами досяжності української юстиції або знаходиться на тимчасово окупованій території.

34. Такий підхід спрямований не на спрощення процесу, а на забезпечення реального здійснення правосуддя в умовах, коли звичайні процесуальні механізми виявляються недостатніми.

35. Особливої актуальності процедура in absentia набула після анексії АР Крим, окупації певних територій України, запровадження в Україні воєнного стану та в умовах триваючої збройної агресії рф, адже ці обставини зумовили істотне зростання кількості кримінальних проваджень, у яких підозрювані чи обвинувачені перебувають на тимчасово окупованих територіях України, на території держави-агресора або переховуються від слідства і суду поза межами контрольованої території. За таких умов процедура in absentia стала важливим інструментом, що дозволяє продовжувати кримінальне провадження та не допустити блокування правосуддя лише через фізичну відсутність особи.

36. Практичне значення цього механізму особливо помітне у справах про злочини проти основ національної безпеки України, колабораційну діяльність, державну зраду, воєнні злочини та інші кримінальні правопорушення, вчинені в умовах збройного конфлікту. У подібних категоріях справ обвинувачені нерідко залишаються на тимчасово окупованих територіях, співпрацюють з окупаційними структурами або перебувають під захистом держави-агресора. Якщо б процедура in absentia не була запроваджена, значна кількість таких проваджень фактично не могла б бути передана на судовий розгляд, що суперечило б принципу невідворотності кримінальної відповідальності та суспільному запиту на справедливість.

37. Отже, процедура in absentia є правовою відповіддю кримінальної юстиції на сучасні виклики, пов`язані з війною, окупацією частини території України та потребою у забезпеченні належного правосуддя навіть за відсутності обвинуваченого. Її призначення полягає не в спрощенні кримінального процесу, а в тому, щоб унеможливити уникнення відповідальності через переховування від правосуддя, вдієвій боротьбі з державними зрадниками та колаборантами. Тобто цей інститут набуває не лише процесуального, а й суспільного значення. За умови дотримання вимог КПК України та конституційних гарантій права на захист цей механізм дозволяє забезпечити баланс між інтересами держави, правами потерпілих і правами сторони захисту. Потрібно пам`ятати, що національна безпека держави не посилиться від тих судових рішень, які викликатимуть сумнів.

38. Відповідно до встановлених судами обставин у 2014 році ОСОБА_2 виїхав на тимчасово окуповану територію АР Крим та з 2014 року проходить службу на керівних посадах в ОМОН «Беркут».

39. Іншою особливістю справи, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, було те, що засуджений ОСОБА_2 не оскаржував вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, зокрема й в частинівирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

40. Натомість касаційну скаргу подав представник цивільного відповідача - МВС України та просив скасувати судові рішення у частині вирішення цивільного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 до МВС України.

41. Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України належним відповідачем у цій справі є держава, а не МВС України, яке до того ж не перебувало у трудових відносинах із засудженим ОСОБА_2 .

42. Згідно з усталеною практикою Великою Палати Верховного Суду держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Водночас залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган (mutatis mutandis постанова від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц).

43. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою (постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц,від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 14 січня 2026 року у справі 465/5323/15).

44. З огляду на викладене, погоджуюся з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що держава, будучи суб`єктом відповідальності в деліктному зобов`язанні, визначеному статтею 1174 ЦК України, що виникло внаслідок вчинення посадовою або службовою особою органу державної влади кримінального правопорушення під час здійснення нею своїх повноважень, у разі пред`явлення потерпілим цивільного позову у кримінальному провадженні набуває процесуального статусу цивільного відповідача та здійснює визначені кримінальним процесуальним законом права й обов`язки через відповідний орган державної влади у межах його компетенції.

45. У цій справі суди встановили, що ОСОБА_2 на момент вчинення кримінальних правопорушень перебував на посаді заступника командира полку міліції особливого призначення «Беркут» - начальника штабу при ГУ МВС України в АР Крим, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві.

46. Полк міліції особливого призначення «Беркут» ГУ МВС України в АР Крим під керівництвом ОСОБА_2 прибув з місця постійної дислокації до м. Києва за рішенням керівництва МВС України та перебував у розпорядженні ГУ МВС України в м. Києві.

47. Засуджений був службовою особою - працівником міліції, тому саме МВС України є саме тим органом державної влади, через який держава бере участь у кримінальному провадженні під час розгляду цивільного позову.

48. Тож у цій справі суд першої інстанції хоча й не визначив зобов`язаного суб`єкта відшкодування шкоди - державу, але правильно встановив відповідний орган державної влади - МВС України, через якого й має брати участь держава у кримінальному провадженні під час розгляду цивільного позову.

49. На цю обставину звернула увагу й Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові, проте не навела мотивів того, чому це порушення нею визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, враховуючи, що суд першої інстанції все ж таки правильно встановив відповідний орган державної влади - МВС України, через який у відповідних правовідносинах має брати участь держава.

50. Тобто під час вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні держава фактично була представлена органом, діями якого завдано шкоду.

51. Зміна вироку суду першої інстанції лише з тих міркувань, що саме держава є належним відповідачем як суб`єкт відшкодування шкоди, за умови, що повноважний орган, через який держава бере участь у цьому кримінальному провадженні, правильно визначений судом першої інстанції, - фактично призвело до виключення засудженого з кола відповідачів за цивільним позовом.

52. Отже, єдиним наслідком визнання порушення вимог кримінального процесуального закону істотним, до того жневмотивованого визнання, стала відмова в задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , який засуджений за тяжкі та особливо тяжкі злочини, скоєні проти мирних громадян під час Революції Гідності та надалі проти основ національної безпеки України, та який з 2014 року на тимчасово окупованій території АР Крим проходить службу в ОМОН «Беркут», що є силовим підрозділом держави-агресора.

53. До того ж, як вже зазначено, засуджений ОСОБА_2 не скористався правом на оскарження в касаційному порядку вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, зокрема й в частині вирішення цивільного позову.

54. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Велика Палата Верховного Суду мала визначити межі перегляду судом касаційної інстанції.

55. Відповідно до частини другої статті 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції має право вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для ухвалення рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

56. Як резюмовано вище, на моє переконання, в цій справі не було істотних підстав для зміни вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову, тобто не було підстав для задоволення касаційної скарги представника цивільного відповідача - МВС України, а відтак не було підстав для ухвалення рішення на користь засудженого ОСОБА_2 , який правом на касаційне оскарження не скористався.

57. До того ж останнє речення частини другої статті 433 КПК України, в якому йдеться про обов`язок суду (в разі задоволення скарги) ухвалити рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, потрібно розуміти так, що це правило стосується виключно зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення та призначеного покарання засудженому, а не стосовно вирішення інших питань, зокрема вирішення цивільного позову.

58. Таке тлумачення узгоджується й з частиною третьою статті 337 КПК України, відповідно до якої з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

59. Також наведений мною підхід до сфери застосування останнього речення частини другої статті 433 КПК України відповідає й думці законотворця, відображеній у статті 437 КПК України, яка полягає в тому, що суд касаційної інстанції не має права застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник. Виправдувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано не інакше, як на підставі касаційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, а також на підставі касаційної скарги виправданого з мотивів його виправдання.

60. Натомість цивільний позов у кримінальному процесі регулюється не лише кримінальним, а й цивільним правом. Цивільний позов у кримінальному провадженні є юридичним засобом стягнення відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином, безпосередньо під час судового розгляду кримінального провадження.

61. Фактично цивільний позов у кримінальному провадженні (так як і в цивільній справі) - це справа приватноправового характеру між потерпілим та цивільним відповідачем.

62. Якщо засуджений не оскаржує стягнення з нього відшкодування майнової та / або моральної шкоди, то, за загальним правилом, вважається, що ця особа погодилася з боргом.

63. Суд не може діяти в інтересах тих засуджених - цивільних відповідачів, які самостійно не виявили бажання захищати себе під час вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні.

64. З огляду на викладене, висловлюю власне переконання в тому, що підстав для ухвалення рішення на користь засудженого в частині вирішення цивільного позову не було, адже він не подавав касаційну скаргу. Правових підстав для застосування останнього речення частини другої статті 433 КПК України та виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги цивільного відповідача - МВС України немає, оскільки це правило не стосується вирішення цивільних позовів. V. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРА ОКРЕМОЇ ДУМКИ

65. Ураховуючи наведене мною вище, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала залишити судові рішенні в оскаржуваній частині, а саме: в частині вирішення цивільного позову, - без змін, адже засуджений за тяжкі та особливо тяжкі злочини ОСОБА_2 правом на касаційне оскарження не скористався, а за касаційною скаргою цивільного відповідача не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б свідчили про невідповідність оскаржених судових рішень вимогам законності та обґрунтованості.

66. Наголошую, що фактично єдиним наслідком недостатньо аргументованої констатації істотності порушення судами попередніх інстанцій вимог кримінального процесуального закону стала відмова в задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , який засуджений за тяжкі та особливо тяжкі злочини, скоєні проти мирних громадян під час Революції Гідності та надалі проти основ національної безпеки України, та який з 2014 року на тимчасово окупованій території АР Крим проходить службу в ОМОН «Беркут», що нині є силовим підрозділом держави-агресора. Суддя ОСОБА_1