Ухвала КГС ВС № 910/441/25

УХВАЛА 30 червня 2026 року м. Київ cправа №910/441/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., представників учасників справи: позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - не з`явився, відповідачів: 1) Державної служби геології та надр України (далі - Служба) - не з`явився, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Амберкінг Юкрейн» (далі - ТОВ «Амберкінг Юкрейн») - Калініченко Н.А. (адвокатка), 3) Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» (далі - Фонд) - не з`явився, 4) Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Міністерство) - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 (суддя: Князьков В.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 (судді: Корсак В.А., Буравльов С.І., Алданова С.О.) у справі за позовом Товариства до Служби, ТОВ «Амберкінг Юкрейн», Фонду, Міністерства, про визнання недійсним договору, визнання недійсним дозволу. ВСТАНОВИВ:

1. Товариство звернулося до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору, укладеного Службою та ТОВ «Амберкінг Юкрейн», а також визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/441/25, якою закрито провадження у справі в частині інших позовних вимог). 1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником спеціального дозволу на користування надрами, наданого на підставі Протоколу проведення аукціону та договору купівлі-продажу спеціального дозволу. У період з 10.05.2023 до 19.09.2023 позивач неодноразово подавав до Служби заяви щодо реєстрації (перереєстрації) робіт і досліджень із геологічного вивчення надр (геолого-економічна оцінка ділянки «Осів» у Сарненському районі Рівненської області, площа 254,83 га). Проте, протягом зазначеного періоду позивач не отримував від Служби рішень про відмову у реєстрації робіт або будь-яких зауважень щодо невідповідності поданих документів установленим вимогам. 1.2. Позивач зазначав, що ділянка надр, щодо якої було подано заяву про переєстрацію робіт Товариством не могла бути предметом аукціону, так як протилежне суперечить вимогам частини першої статті 39 Кодексу України «Про надра», згідно з якою роботи і дослідження, у тому числі які проводяться за рахунок коштів державного бюджету, пов`язані з геологічним вивченням надр, підлягають обов`язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимально ефективного використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт. На думку позивача, з системного аналізу правових норм вбачається, що укладення оспорюваного договору відбулося на порушення статей 13, 14 Кодексу України «Про надра» та статей 38, 43 Закону України «Про адміністративну процедуру» (щодо реалізації особою права в цьому випадку на розширення меж початково наданої у користування площі надр). Означені обставини у сукупності стали підставою для звернення до суду з позовом.

2. Господарський суд міста Києва рішенням від 27.08.2025, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.03.2026 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3. Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі №910/441/25 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

4. У касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме частину другу статті 19, пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13, 14, 16, 19, 24, частину першу статті 39, 56 Кодексу України про надра, статті 203, 215 Цивільного кодексу України, порушили норми процесуального права, а саме приписи статей 2, 4, 13, 73-86, 269 ГПК України та Порядок державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.06.2013 №263, та не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.6), від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 29), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21 та постановах Верховного Суду від 03.12.2025 у справі №910/3479/24, від 16.01.2025 у справі №922/405/24.

5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/441/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), суддів Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.

6. Склад суду змінений відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026

7. Верховний Суд ухвалою від 27.05.2026 відкрив касаційне провадження у справі №910/441/25 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до Суду не надходили.

9. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

11. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

12. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

13. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

14. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду рішення суду першої інстанції.

15. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

16. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судового рішення у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/441/25 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

18. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

19. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

20. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

21. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

22. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. 22.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

23. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

24. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

25. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

26. Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

27. Верховний Суд виходить з того, що суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц.

28. Так, за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вказаних скаржником постановах Верховного Суду (див. пункт 6 цієї ухвали).

29. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.

30. У цій справі, предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовища) бурштину Осів-7, яка знаходиться в Сарненському районі Рівненської області, а також визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами. Позов подала особа, яка вважає, що її права порушені щодо реалізації в цьому випадку права на розширення меж початково наданої у користування площі надр. Предмет та підстави позову означені у пунктах 1.1., 1.2. цієї постанови.

31. Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції встановив, що підставою позовних вимог у справі є саме те, що укладення оспорюваного договору та видача оспорюваного дозволу в період дії спеціального дозволу Товариства на користування надрами №5356 від 25.01.2022, на підставі якого переєстровано (зареєстровано) об`єкт геологічного вивчення РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023, порушило права та законні інтереси Товариства на користування надрами. 31.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів наявності його порушеного права чи законного інтересу, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

32. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з такого. 32.1. Головним доводом апеляційної скарги позивача є те, що при укладенні спірної угоди не було враховано його право на розширення площі, яке він реалізовував у період з 10.05.2023 до 19.09.2023. Позивач зазначав, що 12.09.2023 ТОВ «ХУПО СЕ ТРЕЙД» подало до Служби заяву щодо ініціювання продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування ділянкою «Осів-7». Позивач стверджував, що реєстрація цієї заяви відбулася з порушенням статті 4 Закону України «Про адміністративну процедуру», оскільки було надано неправомірну перевагу ТОВ «ХУПО СЕ ТРЕЙД», незважаючи на той факт, що позивач набув право на розширення площі на підставі власного спеціального дозволу ще за два роки до подання заяви вказаним Товариством. Позивач мав правомірні очікування щодо ведення господарської діяльності на розширеній площі. 32.1.1. Щодо цих доводів колегія суддів зазначила, що право на розширення площі має бути реалізоване у законний спосіб. Разом з тим, відповідно до обставин, встановлених судом першої інстанції, зареєстроване за позивачем розширення (РДГВН за державним номером У-23-176/1 від 21.09.2023) було скасоване рішенням адміністративного суду у справі №320/46140/24, яке залишене в силі судом касаційної інстанції. Рішеннями судів було встановлено, що вказане розширення РДГВН скаржника було протиправним. У зв`язку з цим право скаржника, яке нібито виникло внаслідок такої неправомірної державної реєстрації, не може вважатися порушеним, адже воно припинилося з моменту втрати чинності скасованою РДГВН. Колегія суддів констатувала, що наявність у позивача спеціального дозволу на користування надрами №5356 від 25.01.2022 не надає йому жодних переваг, оскільки права на ділянку надр із розширенням виникають лише на підставі державної реєстрації РДГВН за умови належного виконання надрокористувачем вимог, визначених Порядком державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр (постанова КМУ № 263 від 14.06.2013). 32.2. Суд апеляційної інстанції врахував рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі №320/46140/24, яке набрало законної сили, яким визнано протиправними дії Служби щодо державної реєстрації (перереєстрації) за Товариством РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 на виконання робіт «Детальна геолого-економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)». Вказаним судовим рішенням також визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію (перереєстрацію) РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 робіт з геологічного вивчення надр «Детальна геолого-економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» здійснену Службою за Товариством. 32.2.1. Як зазначив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що зазначеним судовим рішенням встановлено, що у зв`язку із виявленням помилкової реєстрації РДГВН, листом від 18.01.2024 №05/305-0179 Державне науково-виробниче підприємство «Державний інформаційний геологічний фонд України» повернуло пакет документів надрокористувачу із зауваженнями та повідомило Товариство про те, що роботи з геологічного вивчення надр: «Детальна геолого-економічна оцінка запасів бурштину ділянки Осів з метою збільшення площі геологічного вивчення (розширення меж спеціального дозволу)» зареєстровано помилково, та, відповідно до пункту 3.2. Порядку №263, у журналі державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр в графі «примітка» щодо РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 проставлено відмітку «скасовано». 32.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що внаслідок скасування зазначеної РДГВН суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. 32.4. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо наявності неправомірних переваг у конкуренції та зазначив, що визнання неправомірною державної реєстрації РДГВН та дій щодо її вчинення має наслідком їх нечинність з моменту вчинення на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі визнання протиправним (незаконним), індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття. Таким чином, визнана протиправною та скасована РДГВН з державним реєстраційним номером У-23-176/1 від 21.09.2023 є такою, що не має юридичної сили з моменту її прийняття як акт індивідуальної дії. У зв`язку з цим, за висновками суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним на момент його укладення. Так само відсутні підстави для визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами.

33. У справі №905/1227/17 предметом спору були вимоги прокурора про визнання недійсним на майбутнє договору оренди, на обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на Закон України «Про освіту» та Закон України «Про приватизацію державного майна» та вказував на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов`язана з навчально-виховним процесом. Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновку, що спірний договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі у постанові від 27.11.2018, зокрема, виснувала, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

34. У справі №483/448/20 заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Очаківської міської ради Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки, яка розташована у межах прибережної захисної смуги. Велика Палата Верховного Суду у цій справі у постанові від 28.09.2022, зокрема, зазначила, що розглядаючи відповідний спір, суд має установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звертаються з позовом, та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права.

35. У справі №916/1415/19 предметом позову була вимога ПОВ «Серфінг системс ЛП» до ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «ФК «Централ капітал» про визнання припиненими договорів іпотеки, укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «Свікон» та між АТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», на підставі яких один із відповідачів здійснив відчуження спірного майна. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021, у пункті 6.13. (на який посилається скаржник), зазначила таке: « 6.13. Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження №12-204гс19)».

36. У справі №522/1528/15-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до Банку про визнання договору поруки, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк», Приватним малим підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Влад» та фізичною особою, припиненим та частково недійсним. Велика Палата Верховного Суду у цій справі у постанові від 26.01.2021 у пункті 82 (на який вказує скаржник), зазначила таке: «

82. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б, провадження №12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим».

37. У справі №209/3085/20 розглядався позов одного з подружжя про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ. Велика Палата Верховного Суду у цій справі у постанові від 08.02.2022 у пункті 24 (на який вказує скаржник), зазначила таке: «24. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63))».

38. У справі №908/976/19, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, предметом заяви у справі про банкрутство були вимоги фізичної особи-1 про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, укладений ПП «Мілітарі» та фізичною особою-2, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації. Позивач зазначала, що реалізована квартира перебувала у її власності і вибула в подальшому з її власності незаконно поза її волею, на підставі підроблених документів, тому спірна квартира не могла бути включена до ліквідаційної маси банкрута та реалізована у межах справи про банкрутство, а її продаж порушує її права та законні інтереси. У пункті 5.6. постанови від 21.09.2022 (на який вказує скаржник) Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: « 5.6. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63))».

39. У справі №910/3009/18 розглядався позов ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови про звернення стягнення на цінні папери, передані позивачем у заставу відповідача; скасування цієї постанови та повернення на рахунок позивача у цінних паперах непогашені цінні папери - державні облігації. Велика Палата Верховного Суду у цій справі у постанові від 22.09.2020 у пункті 63 (на який вказує скаржник), зазначила таке: «

63. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України» суди попередніх інстанцій з посиланням на практику ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) дійшли висновку, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

40. У справі №233/4365/18 розглядався позов Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» до ДП «Сетам», Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій, ОСОБА_1 (переможця торгів), за участю прокурора Військової прокуратури об`єднаних сил про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про проведені електронні торги. Позивач стверджував, що відчуження майна було протиправним, бо відбулося без згоди ДК «Укроборонпром» і всупереч мораторію на примусову реалізацію майна. У пункті 29 постанови від 04.07.2023 (який зазначає скаржник) Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: «

29. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати».

41. У справі №910/12525/20 розглядався позов ТОВ «Сейф Інвест» до ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного відповідачами. У цій справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у цій справі вказала на таке: «Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту» (пункт 104)».

42. У справі №905/77/21 предметом позову були вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного про відхилення тендерної пропозиції; визнання недійсним рішення тендерного комітету про визнання переможцем відкритих торгів; визнання недійсним договору про закупівлю. Об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 сформувала такі висновки: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові» (пункт 31 вказаної постанови).

43. У справі №922/405/24 предметом позову були вимоги фізичної особи про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки товариства у статутному капіталі, укладений відповідачами, та акта приймання-передачі частки у статутному капіталі; скасування державної реєстрації змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 у цій справі зазначив таке: «

62. Верховний Суд констатує, що оспорювати правочин може особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Обов`язок сторони правочину повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, як наслідок недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права, зокрема через повернення майна відчужувачу».

44. У справі №910/3479/24 розглядався позов ТОВ «Будтрансоіл» до Державної служби геології та надр України про визнання недійсним аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами; визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування піщано-гравійних порід ділянки «Підмихайле» Калуського родовища, яка знаходиться у Калуському районі Івано-Франківської області та застосування наслідків його недійсності. Позивач, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою видобування піщано-гравійних порід ділянки «Підмихайле» Калуського родовища, яка знаходиться у Калуському районі Івано-Франківської області посилався на те, що відповідач виставив на аукціон спеціальний дозвіл на користування надрами з істотними помилками, які стосуються таких властивостей і якостей ділянки «Підмихайле», які значно знижують її цінність або можливості використання за цільовим призначенням. Позивач як переможець аукціону уклав з відповідачем спірний договір купівлі-продажу спеціального дозволу, проте не був обізнаний стосовно помилок, які допущені відповідачем. Тобто, фактично відповідачем не було надано позивачу всієї необхідної та повної документації для укладення договору щодо об`єкта купівлі-продажу. 44.1. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що аукціон було проведено з порушенням законодавства, інформація, яка містилася у поданих відповідачем документах про проведення аукціону не відповідала дійсності або була неповною, отже, наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного аукціону та спірного договору, який був укладений внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Оскільки наявні підстави для визнання недійсним договору, сплачені позивачем грошові кошти в якості гарантійного внеску та за пакет аукціонної документації слід повернути позивачу. 44.2. Верховний Суд постановою від 03.12.2025 рішення судів попередніх інстанцій у частині позовної вимоги про визнання недійсним аукціону скасував, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у позові; а в іншій частині судові рішення залишив без змін. Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання недійсним аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами є неналежною і неефективною у спірних правовідносинах, оскільки не призводить до захисту порушених прав позивача. 44.3. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що оскільки суди встановили обставини справи щодо фактичної неможливості використання позивачем придбаного на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами на ділянці «Підмихайле» Калуського родовища у зв`язку з недотриманням відповідачем законодавства та не надання всієї необхідної документації для проведення аукціону з продажу спеціального дозволу, колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору як такого, який вчинений під впливом помилки, оскільки, укладаючи договір за результатами аукціону, позивач мав легітимні очікування, що право користування надрами набуте у законний спосіб та може бути реалізоване у повному обсязі.

45. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 4 цієї ухвали, необхідно зазначити, що відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а також Верховного Суду, пов`язані з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

46. Скаржник у касаційній скарзі, зокрема, посилається на загальні висновки Верховного Суду щодо дотримання принципу процесуальної економії, а також щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України при вирішенні спорів про визнання договорів недійсними, які за своїм змістом є загальними вимогами законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді судового спору про визнання недійсним договору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

47. Верховний Суд відзначає, що справи, на які посилається скаржник, визначально різняться суб`єктним складом спірних правовідносин, з точки зору, чи до суду зверталася сторона оспорюваного правочину чи ні; обраними способами захисту, предметами та підставами позову, нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли з різних підстав, а також фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами.

48. У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд звертається до постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі №916/144/17, в якій зроблено висновки про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

49. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

50. Колегія суддів також зазначає, що у постанові від 03.12.2025 у справі №910/3479/24 Верховний Суд переглядав у касаційному порядку судові рішення, в якому спір стосувався визнання недійсним аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами; визнання недійсним договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні. У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновків про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору як такого, який вчинений під впливом помилки (у зв`язку з недотриманням відповідачем законодавства та не надання всієї необхідної документації для проведення аукціону з продажу спеціального дозволу), оскільки, укладаючи договір за результатами аукціону, позивач мав легітимні очікування, що право користування надрами набуте у законний спосіб та може бути реалізоване у повному обсязі.

51. У справі ж, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Суди встановили, що зареєстроване за позивачем розширення (роботи і дослідження, пов`язані з геологічним вивченням надр за державним номером У-23-176/1 від 21.09.2023) скасоване рішенням адміністративного суду у справі №320/46140/24, яким встановлено, що вказане розширення РДГВН скаржника було протиправним, а тому право скаржника не може вважатися порушеним, адже воно припинилося з моменту втрати чинності скасованою РДГВН.

52. Таким чином справи, на які посилається скаржник, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду, що ухвалені за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та які не корелюються з обставинами, встановленими судами у справі, що переглядається, адже, як свідчить аналіз наведених справ у справах (див. пункти 33, 34, 42 цієї ухвали) до суду з позовом звертався прокурор, у справах (див. пункти 35, 38, 40, 41, 43 цієї ухвали) до суду зверталася не сторона оспорюваного правочину, у справах (див. пункти 36, 37, 39, 44 цієї ухвали) до суду зверталася сторона оспорюваного правочину, що вказує на неподібність правовідносин насамперед за змістовим критерієм. В кожній із наведених справ, Верховний Суд сформував висновки на підставі конкретних обставин, які встановлювалися господарськими судами.

53. Варто також зауважити, що у пункті 7.10. постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 (провадження №12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо».

54. З огляду на сукупність встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі та зміст правових висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, аргументи скаржника щодо неврахування судом цих правових висновків, в контексті цієї конкретної справи фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, адже суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі крізь призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у означених скаржником постановах (пункт 4 цієї ухвали), у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами наявності підстав для відмови у задоволенні позову, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору предмета, підстав спору, застосування правових норм, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

56. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

57. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)).

58. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.

59. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

60. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (пункт 4 цієї ухвали) та, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/441/25.

61. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/441/25 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

62. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

63. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

64. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

65. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

66. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом resjudicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resjudicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

67. У справі ЄСПЛ «SundayTimes v. UnitedKingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

68. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

69. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

70. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steelandothers v. TheUnitedKingdom»).

71. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що Судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Потенціал-Полісся» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі №910/441/25 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова