Ухвала КАС ВС № 420/15918/25

УХВАЛА 06 липня 2026 року м. Київ справа № 420/15918/25 адміністративне провадження № К/990/27537/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Домущі Василя Сергійовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №420/15918/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, у якому просив: - скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1065 від 30 квітня 2025 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області» в частині застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення із служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 (00128139) заступника начальника сектору превенції ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області; - скасувати наказ ГУНП в Одеській області від 06 травня 2025 року №525 о/с «По особовому складу»; - поновити на службу капітана поліції ОСОБА_1 (00128139) заступника начальника сектору превенції ВП №4 ОРУП №1 ГУНП з 06 травня 2025 року; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення з 06 травня 2025 року по день поновлення на службі та судові витрати. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами загального позовного провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року, відмовлено у задоволенні позовної заяви. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення. 15 червня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Домущі Василя Сергійовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №420/15918/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. У разі наявності підстав, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми Дисциплінарного статуту Національної поліції України, КАС України, Закону України «Про національно поліцію», Закону України «Про запобігання корупції» без урахування правових висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 28 лютого 2020 року у справах № 825/1398/17 та № 818/1274/17, від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а, від 06 червня 2024 року у справі № 440/512/23. Зокрема, зазначає про неправильне застосування частини першої статті 12, частин першої та другої статті 13, частин першої-третьої статті 14, частин третьої, четвертої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пункт 8 частини другої статті 2 КАС України. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Суд також звертає увагу, що у спорах щодо висновку щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі важливу роль відіграють встановлені обставини спору, які мають індивідуальний характер, та дослідження відповідних доказів на підтвердження цих обставин. Висновки мають безпосередньо стосуватися обставин конкретної справи, забезпечуючи точність і практичну користь, а не зупинятися на гіпотетичних ситуаціях, які можуть не мати реального зв`язку з цією справою. Такий підхід дозволить максимально ефективно вирішити поставлені завдання та досягти бажаного результату. Аналіз доводів касаційної скарги свідчить про те, що скаржник фактично висловлює незгоду з установленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та здійсненою ним оцінкою доказів. За обставинами цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки службового розслідування хоч і ґрунтуються, в тому числі, на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно позивача за ознаками кримінального правопорушення, та наданого Дисциплінарній комісії відповідним правоохоронним органом, однак також ґрунтується на відомостях, встановлених в ході дисциплінарного провадження. Судами попередніх інстанцій зазначено, що сама по собі бездіяльність поліцейського, яка виразилася у приховуванні факту пропозиції неправомірної вигоди, є грубим порушенням службової дисципліни. Свідоме ігнорування обов`язку інформувати про корупційні ризики свідчить про низькі морально-етичні якості та порушення Присяги поліцейського, оскільки така поведінка створює фундамент для вчинення тяжких корупційних злочинів та дискредитує систему Національної поліції в цілому. Сам факт пред`явлення підозри поліцейському, його можливе притягнення до кримінальної відповідальності за отримання хабара та висвітлення цієї події у засобах масової інформації, призводить до підриву авторитету та довіри громадян до поліції. Те що підозрюваним у цьому кримінальному провадженні є саме поліцейський свідчить про порушення ним Правил етичної поведінки поліцейських, Дисциплінарного статуту та вимог Закону України «Про Національну поліцію». Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність обставин, що стали наслідком притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, та правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції у зв`язку з вчиненням ним дисциплінарного проступку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Однак скаржник не наводить доводів щодо іншого застосування судами попередніх інстанцій норм права, ніж роз`яснив суд касаційної інстанції у наведених скаржником постановах, а йото доводи зводяться до незгоди із встановленими у справі фактичними обставинами та оцінкою доказів у справі. Доводи касаційної скарги в контексті наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави зводяться здебільшого до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази. Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Домущі Василя Сергійовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №420/15918/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя М.В. Білак