Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/575/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Маєцька Н.Д. 06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/575/26 пров. № А/857/23910/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 260/575/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 05.02.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення №072050017901 від 22.12.2025р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; - зобов`язати зарахувати до страхового стажу період роботи: в радгоспі Єсенсайський з 30.04.1988 року -17.08.1988 року; період роботи в радгоспі 40-річчя Жовтня з 24.04.1989 року - 06.07.1989 року; період роботи в колгоспі Світанок з 16.07.1989 року - 23.11.1989 року; період роботи в ВАТ Свалявський лісокомбінат з 07.12.1989 року - 05.09.2002 року та призначити пенсію за віком з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 16 грудня 2025 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2026р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 22 грудня 2025 року №072050017901. При цьому, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.04.1988 року - 17.08.1988 року в радгоспі «Єсенсайський», з 24.04.1989 року - 06.07.1989 року в радгоспі « 40-річчя Жовтня», листопад 1993 року та призначити пенсію за віком з 16 грудня 2025 року. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 22 грудня 2025 року № 072050017901 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення страховий стаж ОСОБА_2 складає 21 рік 11 місяців 17 днів. До страхового стажу не зараховано: - період з 26.04.1988 - 17.08.1988 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 від 25.07.1979,р. оскільки згідно ст.24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Документи про неотримання в іншій державі пенсійних виплат до заяви не долучено; - період роботи з 24.04.1989 - 06.07.1989 роки згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 25.07.1979р., оскільки дата прийняття на роботу має розбіжності з датою наказу про прийняття на роботу; - період роботи в колгоспі з 16.07.1989 - 23.11.1989 роки згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 25.07.1979р., оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі та кількість відпрацьованих трудоднів в колгоспі. Необхідно надати уточнюючі довідки про встановлений мінімум та відпрацьовані трудодні в колгоспі та про реорганізацію колгоспу, - період роботи за листопад 1993 року згідно довідки про заробітну плату № 391 від 04.09.2025р., оскільки згідно даних акту від 07.10.2025р. № 0700-0903-1/4713 при перевірці виявлено, що з виплат за листопад 1993 року не утримано внески. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до преамбули Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-ІV цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. В ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, видно, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. п.1 ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058). Згідно ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Із змісту ч.1, ч.2 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" видно, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. В п.1, п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 із змінами (далі Порядок № 637) видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Як видно із змісту оскаржуваного рішення №072050017901 від 22.12.2025р. пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 26.04.1988 - 17.08.1988 роки згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 від 25.07.1979р., оскільки згідно ст.24-1 Закону №1058 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Документи про неотримання в іншій державі пенсійних виплат до заяви не долучено. Як видно із записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 у період з 30.04.1988 року - 17.08.1988 року працював в радгоспі «Єсенсайський» (записи № 12,13). ч.1,ч.2 ст.24-1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. В п.п 3, 4 Порядку видно, що підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - Порядок №562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів. До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії. МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом. Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. Таким чином, п. 4 Порядку №562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. Колегія суддів зазначає, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався та все ще триває. 23.12.2022р. набрав чинності Закон України від 01.12.2022р. №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р.", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВРта Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР. Також, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Незважаючи на вихід України з зазначеної Угоди у 2022, відповідно до її положень пенсійні права громадян, набуті до такого виходу, зберігають свою чинність, що виключає можливість звуження обсягу вже набутого права на пенсійне забезпечення з підстав, які не залежать від волі особи. Як видно із матеріалів справи, у заяві про призначення пенсії від 16.12.2025р. позивач зазначив, що йому не призначалася пенсія в іншій державі та він не отримує пенсію іншого виду, не отримує від рф. ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів. У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, зазначеної у поданих позивачем документах. З огляду на вищенаведене, період роботи позивача з 30.04.1988 року - 17.08.1988 року в радгоспі «Єсенсайський» підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Крім того, в оскарженому рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 26.04.1988 року - 17.08.1988 року, однак фактичні дані трудової книжки позивача свідчать про те, що позивач працював у радгоспі «Єсенсайський» в період саме з 30.04.1988р. - 17.08.1988р. (записи № 12, 13) Тобто, з врахуванням послідовності та змісту записів трудової книжки позивача зарахуванню до страхового стажу підлягає саме період з 30.04.1988р. -17.08.1988 р.. Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 24.04.1989р. - 06.07.1989р., оскільки дата прийняття на роботу має розбіжності з датою наказу про прийняття на роботу, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до записів № 16 та №17 трудової книжки серії НОМЕР_3 24.04.1989 року позивача прийнято на роботу в радгосп «40-ліття Жовтня» та 06.07.1989р. звільнено з роботи. На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (далі Інструкція №162). Згідно п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162). В п.2.12 Інструкції № 162 видно, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані у оскаржуваному рішенні обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018р. у справі № 687/975/17. Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду. З огляду на вищенаведене, твердження пенсійного органу про наявність розбіжностей в даті прийняття на роботу та в даті наказу про прийняття на роботу не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період. Як наслідок, період роботи позивача з 24.04.1989р. - 06.07.1989р. в радгоспі « 40-річчя Жовтня» підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Стосовно незарахування до страхового стажу позивача листопада 1993 року згідно довідки про заробітну плату № 391 від 04.09.2025р., оскільки згідно даних акту від 07.10.2025р. № 0700-0903-1/4713 при перевірці виявлено, що з виплат за листопад 1993 року не утримано внески, колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до Акту від 07.10.2025р. № 0700-0903-1/4713 за результатами перевірки довідок про нарахування заробітної плати від 04.09.2025р. № 391/01-08 виданих для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 встановлено, що суми нарахованої заробітної плати згідно первинних документів, відповідають даним зазначеним у довідці. При перевірці виявлено, що з виплат за листопад 1993 року не утримано внески. Таким чином, вищевказаним актом, відповідачем фактично підтверджено достовірність первинних документів та факт здійснення позивачем трудової діяльності у спірний період. В той же час, на переконання суду, відсутність інформації про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути правомірною підставою для обмеження реалізації особою права на пенсію, адже законодавство саме на роботодавця покладає відповідний обов`язок, на виконання якого не має вплив працівник. Отже, пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи позивача за листопад 1993 року, у зв`язку з чим, такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. При цьому, суд зазначає, що в оскарженому рішенні про відмову в призначенні пенсії відповідач зазначає, що страховий стаж позивача становить 21 рік 11 місяців 17 днів. Водночас, враховуючи встановлену судом протиправність незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 30.04.1988 року - 17.08.1988 року, з 24.04.1989 року -06.07.1989 року, листопада 1993 року та враховуючи періоди, які підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у сукупності з періодами, врахованими відповідачем при прийнятті оскарженого рішення, страховий стаж позивача становить понад 22 роки, що є достатнім для призначення пенсії за віком. Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що приймаючи оскаржене рішення про відмову у призначенні пенсії від 22 грудня 2025 року № 072050017901 пенсійний орган діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 16 грудня 2025 року. Таким чином, пенсія позивачу повинна бути призначена з моменту звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 16 грудня 2025 року. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області діяв не у спосіб передбачений законами та Конституцією України. ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 260/575/26 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель