Постанова 4854 № 400/13432/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13432/25 Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Єщенка О.В., Казанчук Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ГУ ПФУ в Миколаївській області, ГУ ПФУ в Чернівецькій області, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 3.12.2025р. №143050006526 щодо відмови у призначені позивачці пенсії за віком; - зобов`язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області до страхового стажу періоди роботи з 30.08.1983р. по 20.04.1984р., з 25.07.1986р. по 31.12.1991р., з 1.01.1992р. по 10.08.1992р., з 11.08.1992р. по 20.02.1996р. та проходження військової служби з 20.04.1984р. по 6.05.1986р., та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2025р. №3998 про призначення/перерахунок пенсії. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у листопаді 2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням від 3.12.2025р. №143050006526 ГУ ПФУ в Чернівецькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, мотивуючи його відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області про відмову в призначенні пенсії від 3.12.2025р. №143050006526. Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 26.11.2025р. з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ПФУ в Миколаївській області судовий збір у розмірі 1 211,2грн.. Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні скарги, зміни мотивувальної частини рішення суду, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка, яка велася на території Республіки Казахстан, і військовий квиток приймається в Україні без легалізації, і вони є належними документами про підтвердження відповідного стажу роботу. Також суд вказав, що виправлення у даті звільнення не може бути підставою для не зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача. Що стосується періоду роботи позивача на російській території з 25.07.1986 по 31.12.1991 та з 20.04.1984 по 6.05.1986, суд вказав, що набутий особою страховий стаж на російській території до припинення дії Угоди від 14.01.1993 підлягає зарахуванню до страхового стажу при обрахунку пенсії в Україні і після припинення дії вказаної Угоди. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що період роботи з 25.07.1986 по 31.12.1991 та проходження військової служби з 20.04.1984 по 6.05.1986 позивача на російській території підлягає зарахуванню до страхового стажу на підставі даних його трудової книжки та військового квитка. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини по справі, надані докази, у зв`язку із чим висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неповного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду змінює в мотивувальній частині, з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 26.11.2025р. ОСОБА_1 звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглядав ГУ ПФУ в Чернівецькій області. Рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 3.12.2025р. №143050006526 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Окрім того, ГУ ПФУ зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи на території Республіки Казахстан з 30.08.1983 по 20.04.1984 (в даті звільнення наявне виправлення), з 25.07.1986 по 31.12.1991 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та період проходження військової служби з 20.04.1984 по 6.05.1986 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки згідно пункту 2 ст.24-1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України; - період роботи на території Республіки Казахстан з 1.01.1992 по 10.08.1992 та з 11.08.1992 по 20.02.1996, оскільки припинена Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 в м.москві. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні така двостороння угода у галузі пенсійного забезпечення з Республікою Казахстан відсутня. Не погодившись з даним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду. Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно із ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону. Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV). Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а. Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58). Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Як вбачається із матеріалів справи, а саме з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , у період з 30.08.1983р. по 20.04.1984р. працював в Слов`янсокому радгоспі Кустанайської області (Республіка Казахстан) помічником комбайнера та стропальником; з 20.04.1984р. по 6.05.1986р. проходив військову службу; з 25.07.1986р. по 31.12.1991р. працював у Кустанайській автобазі «Казм`ясомолтранс» (Республіка Казахстан) водієм 3 класу та водієм 2 класу, у період з 1.01.1992р. по 10.08.1992р. працював у «Кустанайській автобазі Казм`ясомолтранс» водієм 2 класу та з 11.08.1992р. по 20.02.1996р. - у «Кустанайському м`ясокомбінаті» (після перейменування - Кустанайське державне акціонерне товариство «Берекелі») водієм 2 класу. Підставою для не зарахування пенсійним органом вказаних періодів трудової діяльності та військової служби стало те, що періоди роботи на території Республіки Казахстан з 30.08.1983р. по 20.04.1984р. (в даті звільнення наявне виправлення), з 25.07.1986р. по 31.12.1991р. згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 та період проходження військової служби з 20.04.1984р. по 6.05.1986р. згідно з військовим квитком НОМЕР_2 , оскільки згідно з п.2 ст.24-1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. Також відповідач послався на припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 в м.москві. Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає наступне. Згідно з частинами 1, 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2025р. №562 (далі - Порядок №562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів. До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії. МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом. Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. Отже, наведене вище свідчить про те, що у разі відсутності можливості здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у свої заяві про призначення пенсії за віком зазначив, що він не отримує пенсійних виплат в іншій державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою йому пенсійних виплат. При цьому, колегія суддів зауважує, що обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р., покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії. Відтак, судова колегія вказує, що якщо наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Казахстан, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку №562, періоди роботи в Республіці Казахстан підлягають врахуванню з метою обчислення пенсії позивачу. Окрім того, апеляційний суд зазначає, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., зобов`язання за якою взяли на себе, зокрема, Україна та Республіка Казахстан (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст.5 Угоди). Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Згідно зі ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Відповідно до ст.13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З огляду на вказане, судова колегія вказує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992р. у м.Москва, яка набрала чинності 2.12.2022р.. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023р., яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023р., підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992р. для України 19 червня 2023р.. За правилами ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Рішенням Конституційного Суду №1-рп/99 від 9.02.1999р. щодо тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акту, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України судова колегія зауважує, що вищевказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначеної Угоди. Водночас, апеляційний суд зауважує, що чинною залишається Угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21.09.1995р.. Відтак, судова колегія вважає, що Україна, як держава - учасниця Угод виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення та Угодою між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан, у зв`язку із чим періоди роботи позивача з 30.08.1983р. по 20.04.1984р., з 25.07.1986р. по 31.12.1991р., з 1.01.1992р. по 10.08.1992р., 11.08.1992р. по 20.02.1996р., періоду військової служби з 20.04.1984р. по 6.05.1986р. на території Республіки Казахстан повинні бути зараховані до страхового стажу для призначення пенсії позивачу. Щодо посилань відповідача про те, що у період роботи позивача з 30.08.1983р. по 20.04.1984р. в даті звільнення наявне виправлення, колегія суддів зазначає, що згідно з п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до Постанови КМУ від 27 квітня 1993р. «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови). Отже, з наведеного слідує, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, апеляційний суд зауважує, що неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Крім того, судова колегія зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. При цьому, пенсійним органом не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірний запис у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 3.12.2025р. №143050006526 є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Разом з тим, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції у мотивувальній частині помилково було зазначено про роботу позивача на території російської федерації, що не відповідає обставинам справи. Таким чином, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, беручи до уваги, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судова колегія вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду, в іншій частині судове рішення залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026р. змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: О.В. Єщенко Г.П. Казанчук