Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/22290/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 р. Справа № 520/22290/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 року (постановлену суддею Сліденко А.В.) в справі № 520/22290/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії Національної гвардії України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 р. по 31.12.2019 р.; 2) зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 р. по 31.12.2019 р. з застосуванням норм абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №

44. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 р. в справі № 520/22290/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016 р. - 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року; зобов`язано Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016 р. - 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року з урахуванням раніше проведених платежів та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44; позов у решт вимог залишено без задоволення. 06.05.2026 р. до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 520/22290/25, в якій просив суд: зобов`язати Національну академію Національної гвардії України подати у строк, встановлений судом, звіт про виконання рішення в справі №520/22290/25 шляхом надання доказів визначення ОСОБА_1 до виплати індексації із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року за січень 2016 квітень 2016 - 2359,14 грн., за травень 2016 2482,40 грн., за червень 2016 листопад 2016 2710,05 грн., за грудень 2016 лютий 2017 3177,60 грн., за березень 2017 квітень 2017 3360 грн., за травень 2017 3536,40 грн., за червень 2017 серпень 2017 3730,06 грн., за вересень 2017 листопад 2017 3896,78 грн., за грудень 2017 лютий 2018 4258,75 грн., як визначено боржником, з урахуванням раніше проведених платежів та без урахування відомостей розмірів збільшення премій, які не охоплені справою №520/22290/25, з подальшим оподаткуванням та компенсуванням ПДФО та доказів сплати таких сум. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. залишено без задоволення заяву представника ОСОБА_1 від 06.05.2026 р. про встановлення судового контролю. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви у процедурі судового контролю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 р. в справі № 520/29890/24 відповідачем виготовлено довідку від 10.02.2025 р. № ФХ-101392/2375/с про розмір грошового забезпечення позивача за нормами чинними на 01.01.2023 р. Проте, при виготовленні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача за нормами чинними станом на 01.01.2023 р., відповідачем некоректно арифметично зазначено додаткові види грошового забезпечення (надбавка за особливості проходження служби) та премія, тому вважає, що заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Залишаючи без задоволення заяву позивача про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, оскільки предметом позову не було визначення конкретної суми індексації. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Згідно з ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення. В той же час, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням ст. 129-1 Конституції України, і ці повноваження надані суду з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві. Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідач застосувавши належний базовий місяць січень 2008 визначив позивачу індексацію у певних розмірах за присуджений період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. Однак, у подальшому відповідач, виконуючи рішення, врахував певний, штучно ним введений показник «розмір збільшення премії з ЩДГВ», щодо застосування якого відсутнє рішення суду в справі № 520/22290/25, використовуючи його, до виплати визначив лише нарахування січня 2016 та січня 2017, пропри те, що сплаті підлягають нарахування за весь присуджений позовний період 01.01.2016 р. - 28.02.2018 р. Зазначене призвело до неправильного виконання рішення, так як виходить поза межі обсягу зобов`язань відповідача, покладеного на нього у судовому порядку. Саме це було предметом судового контролю, а не певні суми, а їх вказання у заяві було обумовлено лише необхідністю докладності та зрозумілості викладу змісту порушень відповідача. Суд апеляційної інстанції зазначає, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З аналізу зазначеної норми законодавства слідує, що Кодексом адміністративного судочинства України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Отже, законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.02.2020 р. в справі №640/10843/19. Таким чином, застосування судом до суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі приписів ст. 382 КАС України можливе лише в разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду, що має бути підтверджено відповідними доказами. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 р. в справі № 520/22290/25, яке набрало законної сили 09.12.2025 р., позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016 р.-28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року та зобов`язано Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016 р. - 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року з урахуванням раніше проведених платежів та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44. Згідно з розрахунком індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі №520/22290/25 позивачу нараховано - 83625,23 грн. (січень 2016 - квітень 2016 у сумі - 2359,14 грн. щомісяця, травень 2016 у сумі - 2482,40 грн., червень 2016 - листопад 2016 у сумі - 2710,05 грн. щомісяця, грудень 2016 - лютий 2017 у сумі - 3177,60 грн. щомісяця, березень 2017 - квітень 2017 у сумі - 3360 грн. щомісяця, травень 2017 у сумі - 3536,40 грн., червень 2017 - серпень 2017 у сумі - 3730,06 грн. щомісяця, вересень 2017 - листопад 2017 у сумі - 3896,78 грн. щомісяця, грудень 2017 - лютий 2018 у сумі - 4258,75 грн щомісяця). Із загальної суми нарахованої індексації грошового забезпечення (83625,23 грн.) позивачу виплачено - 5084,22 грн. за вирахуванням утриманого податку на доходи фізичних осіб, військового збору та суми індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої відповідачем у межах спірних правовідносин випереджаючим шляхом за рахунок збільшення премії та щомісячної додаткової грошової винагороди. Згідно з платіжною інструкцією від 22.05.2026 р. №688 позивачу перераховано 5084,22 грн. індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 07.11.2025 р. в справі №520/22290/25 за період 01.01.2026 р. - 28.02.2018 р. Однак, позивач вважає, що відповідачем неправомірно утримано з нарахованої суми індексації грошового забезпечення платежів із збільшення премії та щомісячної додаткової грошової винагороди. Позивач вважає, що це призвело до неповного виконання судового рішення та заниження належної до виплати суми. Судовим розглядом встановлено, що предметом спору в даній справі є визнання протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 р. по 31.12.2019 р. із застосуванням базового місяця для обрахування індексації - січень 2008 рік. Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання визначення конкретного розміру індексації грошового забезпечення, що підлягає нарахуванню та виплаті, не були предметом розгляду в цій справі. Відповідність вимогам закону рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо обчислення конкретних сум індексації грошового забезпечення не входила до предмета спору та предмета доказування. Зазначені обставини судом не досліджувалися, докази щодо них не витребовувалися, не досліджувалися та не оцінювалися. При цьому позивач не заявляв вимог про визначення чи стягнення конкретної суми індексації грошового забезпечення, відтак за таких обставин суд позбавлений можливості встановити судовий контроль. Обґрунтування незгоди позивача щодо розміру індексації грошового забезпечення, яке виникло вже після ухвалення судового рішення, в даному випадку не може бути предметом судового контролю, а у випадку незгоди з таким, позивач не позбавлений права на відповідний судовий захист, в загальному порядку. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 в справі № 520/22290/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич