Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/21312/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2026 р. Справа № 520/21312/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року (ухвалене суддею Ніколаєвою О.В.) в справі № 520/21312/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо позивача, які складаються в ігноруванні заяви ОСОБА_1 з приводу внесення змін до інформації, яка міститься щодо позивача в Єдиному державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Резерв+", зокрема, зміни військово-облікового статусу в категорії обліку "військовозобов`язаний" та в категорії дата взяття на облік 21.12.2019 р. на "виключено з військового обліку та дата виключення 21.12.2019 р."; зобов`язати відповідача внести зміни до інформації, щодо позивача, в Єдиному державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Резерв+", а, саме, змінити військово-обліковий статус в категорії обліку "військовозобов`язаний" та в категорії дата взяття на облік 21.12.2019 р. на "виключено з військового обліку та дата виключення 21.12.2019 р.". Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 р. відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що 21.12.2019 р. рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача виключено з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), про що міститься відповідна відмітка ІНФОРМАЦІЯ_2 у військово-обліковому документі ОСОБА_1 - військовому квитку серії НОМЕР_1 . За інформаційними даними застосунку Резерв+ (номер в реєстрі Оберіг - 191120201455604900038) позивач перебуває на військовому обліку та є військовозобов`язаним, та як вважає позивач, що це не відповідає дійсності, адже його було виключено з військовою обліку військовозобов`язаних. Позивач звернувся до відповідача із заявами щодо виправлення інформації, яка міститься щодо нього в Єдиному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідач не надав відповіді або інформації про результати розгляду заявником у визначений чинним законодавством спосіб, не вніс відповідні зміни до реєстру Оберіг щодо військово-облікового статусу ОСОБА_2 17.02.2025 р. представник позивача звернувся з адвокатським запитом № 05/25 до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про надання інформації: про причини ненадання у встановлені чинним законодавством строки відповіді про результати розгляду заяв ОСОБА_2 від 30.08.2024 р. та 17.12.2024 р. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 06.03.2025 р. надана відповідь на адвокатський запит про те, що у відділі відсутня інформація щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 . На аналогічний запит адвоката від 21.03.2025 р. № 06/24/2 відповідач надав відповідь від 03.04.2025 р. № 2363/ВОБ, у якому зазначено, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024 № 3633-ІХ внесено зміни до статті 31 Закону з якої було виключено п. 6 ч. 6, а саме виключення з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки військовозобов`язаних та резервістів які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Також, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку від 11.04.2024 р. № 3633-ІХ внесено зміни до статті 37 Закону, до якої включено абз. 12 п. 2 ч. 1, а саме взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у ТЦК та СП підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань. На підставі вказаного, ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомляє, що особа, яка була раніше виключена з військового обліку як така, що була раніше засуджена до позбавленя волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину та не досягла граничного віку перебування у запасі зобов`язана прибути до ТЦК та СП для проходження військово-лікарської комісії та взяття на військовий облік військовозобов`язаних. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виключення його з військового обліку та не внесення до Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. Згідно з ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 р. №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 р. №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ). За змістом ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Згідно ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на 14.05.2024 р.), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Судовим розглядом встановлено, що вироком Чугуївського районного суду Харківської області від 05.11.2019 р. в справі № 636/2681/19, позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 (три) років позбавлення волі. Відповідно до ст.75 КК України засудженого звільнити від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік. Зі змісту військового квітка серії НОМЕР_1 встановлено, що позивача з 21.12.2019 р. було виключено з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 р. № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 р. (в подальшому - Закон № 3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ було виключено. За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024 р.), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Крім того, 18.05.2024 р. набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560 (в подальшому - Порядок № 560). Згідно п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин. Отже, з 18.05.2024 р. редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що з 18.05.2024 р. громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024 р.), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що за нормами чинного законодавства наявність судимості за вчинення злочину не є підставою для виключення з військового обліку, а тому дії відповідача щодо в спірних правовідносинах є правомірними. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 по справі № 520/21312/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич