Постанова Київський апеляційний суд № 381/3641/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. 22-ц/824/9850/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/19701/25 06 липня року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Поповича О.В., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, - в с т а н о в и в: У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 07 квітня 2022 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб Фастівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №

163. У шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка зазначала, що шлюб між сторонами має формальний характер, подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим, а відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Вказує на те, що у зв`язку з тим, що вона перебуває у декретній відпустці та не може працювати, позивач не має можливості самостійно забезпечувати всім необхідним дитину. З огляду на вище викладене просила суд розірвати шлюб між сторонами та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 усіх видів доходу відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 рокупозов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 квітня 2022 року Фастівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №163. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 07 липня 2025 року і до повноліття дитини. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 27 березня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважав встановленою обставину проживання малолітньої дитини з позивачкою, оскільки позивачка самовільно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини та в односторонньому порядку визначила місце її проживання, фактично викрала дитину і переховує її від законного батька (за твердженням апелянта). Вказує, що з 25 квітня 2024 року позивачка переховується від нього, виконавчої служби, суду та відповідних служб у справах дітей. Зазначає, що звернення до поліції та служби у справах дітей результату не дали, а у провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа № 181/1235/24 за його позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Також апелянт посилається на ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року у справі № 181/1235/24, якою були застосовані заходи забезпечення позову, та на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року, якою позивачку оголошено у розшук. Вважає, що суд першої інстанції не з`ясував вказані обставини, хоча вони, на думку апелянта, мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що сам факт проживання дитини з позивачкою не є самостійною підставою для виникнення у позивачки права на аліменти. Щодо розірвання шлюбу апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, оскільки подружжя має спільну малолітню дитину, разом виховували неповнолітню дитину позивачки від попереднього шлюбу, відповідач не має наміру розривати шлюб, а позиція позивачки постійно змінюється. Апелянт вказує, що суд розцінив позов як доказ і поклав доводи позивачки в основу рішення, проігнорувавши докази відповідача та принцип рівності чоловіка і дружини у сімейних відносинах. Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про його працевлаштування, зазначаючи, що після звільнення з військової служби він був змушений тимчасово виїхати за кордон, на територію Європейського Союзу, де перебуває на цей час, не працює, проходить реабілітацію після двох років на фронті, отримує медичну та психологічну допомогу. Крім того, апелянт зазначає, що пропонував позивачці різні варіанти вирішення конфлікту: зберегти шлюб та проживати однією родиною як на території України, так і за кордоном, а також розлучитися без претензій і добровільно сплачувати аліменти в сумі, яка, на його думку, значно перевищує розмір аліментів, що призначається за рішенням суду. Вказує, що суд безпідставно відмовив у наданні строку для примирення. Апелянт також посилається на те, що з моменту укладення шлюбу повністю забезпечував позивачку матеріально, виховував її доньку від попереднього шлюбу, купував продукти та речі, а за період з 22 квітня 2022 року по 03 травня 2024 року перерахував позивачці грошові кошти у сумі 891 009 грн. Зазначає, що має двох інших дітей від попереднього шлюбу, яким добровільно надає регулярну матеріальну допомогу, а тому стягнення аліментів на користь позивачки змінить його матеріальне становище та змусить надавати менше допомоги іншим дітям. Щодо порушень процесуального права апелянт зазначає, що після подання ним апеляційної скарги на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2025 року про передачу справи за підсудністю Васильківський міськрайонний суд Київської області, незважаючи на оскарження такої ухвали, здійснив автоматичний розподіл справи та відкрив провадження. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції залишив без задоволення його клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та заяву про надання строку на примирення, не навівши належних мотивів. Крім того, на думку апелянта, суд прийняв рішення без врахування його заперечень на відповідь позивачки на відзив. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року - без змін. Позивачка вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не містить доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зазначає, що апелянт фактично намагається примусити її до збереження шлюбу всупереч її волі. Вказує, що категорично не бажає перебувати у шлюбі з відповідачем, шлюб між сторонами з березня 2024 року фактично припинив існування, сторони тривалий час окремо проживають, спільного сімейного життя не ведуть, спільного господарства не мають. Позивачка також зазначає, що відповідач періодично телефонує їй по відеозв`язку, нібито з метою побачити дитину, проте, за її твердженням, у присутності дітей ображає її лайливими словами та погрожує насильством. Щодо аліментів позивачка зазначає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що малолітня дитина проживає разом із нею, перебуває повністю на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на дитину добровільно не надавав, а будь-яка домовленість про сплату аліментів між сторонами відсутня. Вказує, що апелянт не надав належних та допустимих доказів фактичного утримання дитини. Посилання відповідача на перерахування коштів у період спільного проживання позивачка вважає маніпуляцією, оскільки в жодному платежі не зазначено, що це аліменти на дитину. Позивачка вважає, що доводи апеляційної скарги про спілкування з дитиною не мають правового значення для вирішення спору про стягнення аліментів, оскільки обов`язок батьків утримувати дитину прямо передбачений законом та не залежить від спору між батьками, окремого проживання чи сімейного конфлікту. Окремо позивачка зазначає, що значна частина документів, доданих апелянтом до апеляційної скарги, не подавалася до суду першої інстанції та не була предметом дослідження під час розгляду справи, а апелянт не навів обґрунтованих причин неподання таких документів раніше. Вважає, що такі документи не стосуються предмета доказування у справі, оскільки не спростовують факту припинення шлюбу, права позивачки на розірвання шлюбу, обов`язку відповідача утримувати дитину та не підтверджують надання ним належного утримання дитині. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 07 квітня 2022 року сторони уклали шлюб, зареєстрований Фастівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №

163. У шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13 січня 2024 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги є обгрунтваними та підтвердені належними та допустимими доказами, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 а зазначала, що шлюб із відповідачем фактично припинив існування, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить її інтересам, у зв`язку з чим наполягала на його розірванні. За приписами статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини; примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу. Частиною першою статті 110 СК України передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до частини першої статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Згідно з частиною другою статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Установивши, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу, не бажає продовжувати шлюбні відносини з відповідачем, сторони фактично не ведуть спільного сімейного життя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не має наміру розривати шлюб, подружжя має спільну малолітню дитину, а також виховувало неповнолітню дитину позивачки від попереднього шлюбу, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Саме по собі небажання одного з подружжя розривати шлюб не може бути підставою для примушування іншого з подружжя до збереження шлюбних відносин, оскільки такий підхід суперечив би засадам добровільності шлюбу та праву кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не застосував статтю 111 СК України та не вжив заходів щодо примирення подружжя. Відповідно до статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Разом із тим надання сторонам строку для примирення не є безумовним обов`язком суду у кожній справі про розірвання шлюбу. Суд вирішує це питання з урахуванням фактичних взаємин подружжя, причин звернення з позовом, позиції сторін та реальної можливості збереження сім`ї. З матеріалів справи вбачається, що позивачка послідовно наполягала на розірванні шлюбу та у відзиві на апеляційну скаргу підтвердила, що не має бажання до примирення з відповідачем і продовження шлюбу. За таких обставин відмова суду першої інстанції у наданні строку для примирення не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та не є підставою для скасування рішення суду в частині розірвання шлюбу. Щодо позовних вимог про стягнення аліментів колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Статтею 181 СК України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. За рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність у платника аліментів майна та майнових прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, а також інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Частиною п`ятою статті 183 СК України передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Встановивши, що сторони є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що дитина проживає разом із позивачкою, домовленості між сторонами щодо її утримання не досягнуто, а відповідач у добровільному порядку належної допомоги на утримання дитини не надає, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення позову - 07 липня 2025 року і до повноліття дитини. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною, самовільно змінила місце проживання дитини, переховується від відповідача, органів виконавчої служби та суду, не спростовують обов`язку відповідача утримувати малолітню дитину. Спір щодо участі батька у вихованні дитини, визначення способів спілкування з дитиною, виконання ухвали про забезпечення позову в іншій справі або дії органів виконавчої служби не є предметом розгляду у цій справі. Такі обставини можуть оцінюватися у межах відповідного спору про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, однак не звільняють батька від установленого законом обов`язку утримувати дитину. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що факт проживання дитини з позивачкою не є самостійною підставою для виникнення у позивачки права на аліменти. Право звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів належить тому з батьків, з ким проживає дитина, а обов`язок утримання дитини покладається на обох батьків незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, чи проживають разом, чи існує між ними спір щодо порядку спілкування з дитиною. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що відповідач раніше перераховував позивачці грошові кошти у сумі 891 009 грн за період з 22 квітня 2022 року по 03 травня 2024 року. Сам факт перерахування коштів у період перебування сторін у шлюбі та ведення спільного сімейного життя не свідчить про належне виконання відповідачем обов`язку з утримання дитини після фактичного припинення сімейних відносин і після звернення позивачки до суду з позовом про стягнення аліментів. Апелянтом не надано належних і допустимих доказів того, що після припинення спільного проживання сторін він систематично та добровільно надавав саме належне утримання малолітній дитині у розмірі, який забезпечує її потреби. Посилання апелянта на те, що він не знає місцезнаходження позивачки, банківських реквізитів або інших її даних, не може бути підставою для відмови у стягненні аліментів. Наявність конфлікту між батьками не звільняє платника аліментів від обов`язку вживати розумних заходів для виконання свого обов`язку щодо дитини. Доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача двох інших дітей від попереднього шлюбу також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції врахував посилання відповідача на наявність інших дітей, однак правильно зазначив, що сама по собі наявність у платника аліментів інших дітей без доведення такого матеріального становища, яке унеможливлює сплату аліментів у визначеному судом розмірі, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів на малолітню дитину. Крім того, визначений судом першої інстанції розмір аліментів - 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - відповідає загальному законодавчому підходу щодо визначення частки аліментів на одну дитину та спрямований на забезпечення найкращих інтересів дитини. Доводи апелянта про те, що він не працює, перебуває за кордоном, проходить реабілітацію після військової служби та отримує медичну і психологічну допомогу, не підтверджують неправильності рішення суду першої інстанції. Апелянтом не надано належних доказів такого стану здоров`я або такого матеріального становища, яке унеможливлює виконання ним батьківського обов`язку щодо утримання малолітньої дитини. Водночас у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним позовом про зміну розміру аліментів у порядку, передбаченому законом. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не з`ясував, чи має відповідач можливість надавати матеріальну допомогу дружині відповідно до частини четвертої статті 84 СК України, є безпідставним, оскільки предметом розгляду у цій справі є вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, а не вимоги про утримання дружини. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у розгляді справи з повідомленням сторін, також не є підставою для скасування рішення. Справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, сторони мали можливість подати заяви по суті справи, докази, клопотання та заперечення. Відповідач подав відзив на позовну заяву, заявляв клопотання, наводив свої заперечення проти позову, а тому його право на участь у процесі та доступ до правосуддя порушено не було. Доводи про те, що суд першої інстанції не врахував заперечення відповідача на відповідь позивачки на відзив, самі по собі не доводять неправильності вирішення справи, оскільки апелянт не зазначив, які саме обставини, наведені у таких запереченнях, могли б вплинути на висновки суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. Колегія суддів також враховує, що значна частина документів, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, стосується спору щодо спілкування з дитиною, розшуку позивачки, звернень до поліції. Такі обставини не спростовують факту припинення шлюбних відносин, права позивачки на розірвання шлюбу, обов`язку відповідача утримувати дитину та не підтверджують належного добровільного утримання відповідачем малолітньої дитини. Крім того, апелянт не навів належних обґрунтувань неможливості подання частини документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у зв`язку з чим підстав для прийняття таких доказів апеляційним судом у порядку частини третьої статті 367 ЦПК України не вбачається. Оцінивши доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що вони фактично зводяться до незгоди відповідача з рішенням суду першої інстанції, власного тлумачення обставин сімейного конфлікту та намагання пов`язати обов`язок зі сплати аліментів із питаннями участі у вихованні дитини, які не є предметом розгляду у цій справі. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. Підстав для скасування чи зміни рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: