Постанова Київський апеляційний суд № 761/19701/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. 22-ц/824/8731/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/19701/25 01 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - в с т а н о в и в: У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 квітня 2012 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який постійно проживає разом із матір`ю. Позивач зазначала, що після розірвання шлюбу між сторонами існувала усна домовленість, відповідно до якої відповідач мав добровільно надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. До травня 2022 року відповідач періодично перераховував кошти, однак надалі, за твердженням позивача, ухилився від виконання свого обов`язку та припинив фінансову участь у забезпеченні потреб сина. З огляду на вище викладене просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина за минулий час, починаючи з 13 травня 2022 року по 13 травня 2025 року, у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача, а також стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу щомісячно до досягнення сином повноліття. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 рокупозов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі від усіх видів доходу відповідача щомісячно, починаючи з 13 травня 2022 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах сплати суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 24 лютого 2026року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів за минулий час (за період з 13.05.2022 по 13.05.2025), визначити розмір аліментів на майбутнє у твердій грошовій сумі 4 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.05.2022 року. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції відмовив у прийнятті його відзиву від 28 жовтня 2025 року, посилаючись на порушення вимог статей 83, 178 ЦПК України, а саме на відсутність доказів направлення копії відзиву позивачу. Такий висновок суду апелянт вважає хибним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам процесуального закону. Вказує, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, командиром 2 батальйону БпС НОМЕР_1 бригади ТРО, учасником бойових дій. Перебування у складі збройного формування та взяття участі у захисті Батьківщини від збройної агресії, на думку апелянта, об`єктивно унеможливлювали повноцінний доступ до засобів зв`язку, поштових відділень, системи «Електронний суд», а також до відомостей про місце проживання позивача. На думку апелянта, суд першої інстанції допустив порушення принципів рівності сторін і змагальності, позбавивши його можливості надати заперечення та докази у справі, а справу фактично було вирішено без врахування його позиції. Також апелянт зазначає, що відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за умови надання позивачем доказів того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення сам зазначив про відсутність доказів вжиття позивачем заходів щодо одержання аліментів, а також доказів добровільної участі відповідача в утриманні дитини, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову у стягненні аліментів за минулий час. Разом із тим, у резолютивній частині рішення суд стягнув аліменти починаючи з 13 травня 2022 року, тобто фактично за минулий час, хоча доказової бази для задоволення цієї вимоги визнав недостатньою. Апелянт вказує, що провадження у справі відкрито 05 червня 2025 року, а позов подано 13 травня 2025 року, тому аліменти за рішенням суду могли бути присуджені не раніше ніж з 13 травня 2025 року. Вказує на те, що у відзиві апелянт просив стягувати аліменти у твердій грошовій сумі - 4 000 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Таку позицію він пов`язує зі своїм фактичним станом: перебуванням на військовій службі, у складі збройного формування, неможливістю отримання додаткових доходів. На його думку, суд першої інстанції без дослідження його фінансових обставин ухвалив рішення про стягнення 1/4 частини всіх доходів без встановлення їх дійсного розміру та виду. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 квітня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, копія якого міститься в матеріалах справи. Дитина проживає разом із матір`ю, що відповідачем у справі не спростовано. Відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України. ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідача від іншого шлюбу народилась дитина ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до статей 141, 180 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не звільняє їх від обов`язку щодо її утримання. Разом із тим, вирішуючи питання про стягнення аліментів за минулий час, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив, що стороною позивача не надано доказів того, що матір`ю дитини отримувалися від відповідача аліменти на утримання сина до травня 2022 року у спосіб, передбачений главою 15 СК України; відсутні докази, які б свідчили про участь відповідача в утриманні дитини у добровільному порядку; крім того, позивачем не надано доказів вжиття нею заходів щодо одержання аліментів. Однак, у резолютивній частині рішення суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача щомісячно, починаючи з 13 травня 2022 року, тобто з дати, яка за 3 роки передувала зверненню позивача до суду. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або іншого законного представника дитини, разом із яким проживає дитина. Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність у платника майна та майнових прав; доведені стягувачем витрати платника аліментів; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною другою статті 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідно до статті 183 СК України частка заробітку, доходу матері або батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно з частиною першою статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.. Частиною другою цієї статті передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Отже, закон розмежовує два правові режими: присудження аліментів на майбутнє - з дня пред`явлення позову, та присудження аліментів за минулий час - лише за умови доведення позивачем вжиття заходів щодо їх одержання і неможливості їх одержати саме у зв`язку з ухиленням відповідача від сплати. Саме позивач, який заявляє вимогу про стягнення аліментів за минулий час, має довести як факт вжиття заходів щодо їх одержання, так і факт ухилення відповідача від їх сплати. Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, відповідно до якої для стягнення аліментів за минулий час необхідним є доведення двох обставин у сукупності: вжиття позивачем заходів щодо отримання аліментів та ухилення відповідача від надання утримання дитині. Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21 та у постанові від 30 липня 2025 року у справі № 359/12255/21 виходив із того, що відсутність таких доказів є підставою для відмови у стягненні аліментів за минулий час. У справі, що переглядається, суд першої інстанції фактично встановив відсутність доказів, передбачених частиною другою статті 191 СК України, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення аліментів за минулий час. Разом із тим, допустивши правильний висновок у мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині дату початку стягнення аліментів - 13 травня 2022 року, чим фактично стягнув аліменти за минулий час без встановлення передбачених законом підстав. Така суперечність між мотивувальною та резолютивною частинами рішення свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 191 СК України в частині визначення моменту, з якого підлягають стягненню аліменти. Оскільки позов у цій справі пред`явлено 13 травня 2025 року, аліменти на утримання ОСОБА_3 підлягають стягненню з відповідача саме з 13 травня 2025 року, а не з 13 травня 2022 року. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас колегія суддів не вбачає підстав для зміни способу стягнення аліментів із частки від доходу відповідача на тверду грошову суму 4 000 грн щомісячно. Звертаючись до суду, позивач, з якою проживає дитина, обрала передбачений частиною третьою статті 181 СК України спосіб стягнення аліментів - у частці від доходу платника аліментів. Суд першої інстанції, врахувавши, що відповідач є батьком дитини, обов`язок якого щодо її утримання передбачений законом, а також відсутність доказів неможливості виконання ним такого обов`язку у визначеній законом частці, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу. Сам по собі факт перебування відповідача на військовій службі не є безумовною підставою для визначення аліментів у твердій грошовій сумі та не спростовує його обов`язку брати участь в утриманні неповнолітньої дитини. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач просив визначити аліменти у твердій грошовій сумі 4 000 грн, не свідчать про неправильність висновків суду першої інстанції у цій частині, оскільки належних і достатніх доказів того, що стягнення аліментів у частці від доходу порушує баланс інтересів сторін або не відповідає інтересам дитини, апелянтом не наведено. При цьому суд враховує, що мінімальний гарантований розмір аліментів не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, однак це правило не виключає права суду визначити аліменти у частці від доходу платника, якщо такий спосіб заявлений позивачем та відповідає інтересам дитини. Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції відзиву відповідача колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідач має право подати відзив на позовну заяву, а копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи одночасно з надісланням відзиву до суду. Частина дев`ята статті 83 ЦПК України передбачає, що копії доказів, крім речових доказів, які подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи, а суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження такого надсилання, крім випадків, передбачених цією нормою. Разом із тим, у кожній конкретній справі суд, застосовуючи процесуальні норми, має забезпечити дотримання принципів змагальності, рівності учасників процесу та пропорційності, а також не допустити надмірного формалізму, який фактично позбавляє сторону можливості реалізувати своє право на захист. Апелянт посилається на те, що на момент подання відзиву він не отримував позовної заяви з додатками, в ухвалі суду про відкриття провадження не було зазначено адресу місця проживання позивача, а його перебування на військовій службі об`єктивно ускладнювало можливість своєчасного виконання окремих процесуальних дій. Колегія суддів погоджується, що суд першої інстанції мав надати оцінку цим обставинам, а не обмежуватися лише формальним посиланням на відсутність доказів направлення копії відзиву іншій стороні. Однак зазначене процесуальне порушення саме по собі не є підставою для скасування рішення в повному обсязі, оскільки істотне значення для правильного вирішення спору має саме неправильне визначення судом першої інстанції дати початку стягнення аліментів. Колегія суддів вказує на те, що доводи відповідача про добровільне надання матеріальної допомоги дитині у спірний період, додатково підтверджують відсутність підстав для стягнення аліментів за минулий час, але не спростовують наявності обов`язку відповідача утримувати дитину з дня пред`явлення позову і до досягнення нею повноліття. Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини від доходу відповідача не спростовують та не містять підстав для скасування рішення суду в повному обсязі. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції правильно вирішив питання про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, однак неправильно визначив дату, з якої такі аліменти підлягають стягненню, рішення суду підлягає зміні в цій частині. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року змінити в частині визначення дати початку стягнення аліментів. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача щомісячно, починаючи з 13 травня 2025 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: