Постанова 4824 № 753/6739/26

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2026 року м. Київ Справа № 753/6739/26 Провадження: № 22-ц/824/11178/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни в інтересах Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Коренюк А. М., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, в с т а н о в и в: У березні 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу № 0742/2014/5032418 від 03.12.2024 року транспортного засобу марки KIA, модель FORTE, 2017 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: подання доказів надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи (відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) позовної заяви, доданих до неї документів (відсутні опис документів про направлення позовної заяви із доданими до неї документами адресатам, платіжні документи про здійснення відправлення кореспонденції засобами поштового зв`язку із зазначенням повторно переліку найменувань відправленої кореспонденції). 02.04.2026 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла заява адвоката Будьонного В. С. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» про усунення недоліків із заявою про забезпечення позову, в якій представник позивача зазначив, що позовну заяву з додатками направлено ОСОБА_1 до його Електронного кабінету в ЄСІТС, а направлення копій ОСОБА_2 є неможливим через реєстрацію останньої у м. Маріуполі, де відділення поштового зв`язку тимчасово не функціонують, у зв`язку з чим просив застосувати порядок повідомлення, передбачений ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним разом із заявою про забезпечення позову повернуто заявнику. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Сокуренко Н. В. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд безпідставно повернув позовну заяву, оскільки ордер адвоката із зазначенням повноважень представляти інтереси АТ КБ «ПриватБанк» в судах усіх інстанцій є належним підтвердженням його повноважень. Також вказала, що недоліки позову усунуто у строк: ОСОБА_1 копії позову направлено через Електронний кабінет ЄСІТС, а направлення їх ОСОБА_2 є неможливим через реєстрацію у м. Маріуполі, де поштові відділення тимчасово не функціонують, тому повідомлення має здійснюватися за ст. 12-1 Закону України про тимчасово окуповану територію. Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позову без руху, оскільки ордер адвоката не містить конкретної назви суду, в якому надається правова допомога, а також не додано належних доказів надсилання копій позовної заяви з додатками ОСОБА_2 , яка не має зареєстрованого Електронного кабінету. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття провадження та повернув позовну заяву як неподану. Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04). Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Позовна заява повинна відповідати вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Щодо надсилання копії позовної заяви та доданих до неї документів учасникам справи, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. Частиною 7 ст. 43 ЦПК України визначено, що такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Як убачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви представником позивача було надіслано копію позовної заяви з усіма додатками до електронного кабінету відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією № 6410945 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС. Зазначені докази направлення документів ОСОБА_1 були повторно подані представником позивача на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. Водночас у відповідача, ОСОБА_2 , був відсутній електронний кабінет у системі ЄСІТС, при цьому вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією АТ «Укрпошта», розміщеною на офіційному веб-сайті (https://offices.ukrposhta.ua), відділення поштового зв`язку у місті Маріуполі тимчасово не працюють, що унеможливлює направлення їй копії позовної заяви з додатками поштовим зв`язком. Колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 19 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції». Забезпечення права на участь відповідачів при розгляді позову відбувається в порядку, встановленому ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають електронного кабінету, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади України з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України з урахуванням вимог, визначених Законом України «Про доступ до судових рішень», у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем було виконано вимоги ст.ст. 43, 177 ЦПК України щодо направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви та доданих до неї документів. Відсутність доказів направлення таких документів ОСОБА_2 поштовим зв`язком зумовлена об`єктивною неможливістю такого направлення, а тому висновок суду першої інстанції про неусунення відповідних недоліків є таким, що не відповідає вимогам закону. Щодо повноважень адвоката, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 26 вищевказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правничої допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Згідно з п.п. 5, 11, 12.4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 29 квітня 2022 року № 45 ордер, встановленої форми, є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо). Вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається у судах всіх інстанцій є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №361/4347/17, 03 серпня 2020 року у справі №428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі №754/3233/20, від 13 квітня 2022 року у справі №756/334/21 та від 15 травня 2024 року № 454/4280/20. Як убачається з матеріалів справи, позовну заяву подано та підписано адвокатом Будьонним В. С. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк». На підтвердження своїх повноважень представником позивача долучено до позовної заяви ордер серії АЕ № 1190250 на представництво інтересів АТ КБ «ПриватБанк» у судах всіх інстанцій, незалежно від спеціалізації. За таких обставин, у суду першої інстанції не було правових підстав для повернення позовної заяви згідно з вимогами п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. Оскільки колегією суддів встановлено те, що ордер оформлений відповідно до вимог закону, а отже відсутність в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги не може слугувати підставою для повернення позовної заяви, оскільки повноваження представника підтверджуються належним чином (ордером). Крім того, колегія суддів звертає увагу, що питання належності ордера адвоката не було визначене судом першої інстанції як недолік позовної заяви в ухвалі про залишення її без руху від 27 березня 2026 року, а тому не могло бути самостійною підставою для повернення позовної заяви у зв`язку з невиконанням цієї ухвали. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково вважав, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення її без руху, та безпідставно повернув позовну заяву позивачу. Оскільки повернення заяви про забезпечення позову в оскаржуваній ухвалі є похідним від висновку суду першої інстанції про повернення позовної заяви як неподаної, а такий висновок є передчасним і помилковим. Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга адвоката Сокуренко Н. В. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни в інтересах Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура