Постанова 4824 № 372/6460/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/6460/25 Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В. Провадження №22-ц/824/5396/26 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 23 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисова О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів його заробітку, починаючи від дня подачі заяви і до закінчення сином навчання, тобто до 01 вересня 2028 року. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення вказаних в ній недоліків. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції на стадії відкриття провадження були вчинені дії по фактичному дослідженню доказів, що прямо заборонено чинним ЦПК, у випадку неналежності чи недопустимості доказів, або відсутності їх взаємозв`язку з предметом позову, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а не створення фактичних перешкод позивачу на стадії відкриття провадження. Звертає увагу апеляційного суду на те, що мотиви суду першої інстанції в ухвалі від 13 листопада 2025 року про залишення позовної заяви без руху з підстав відсутності довідки про утримання позивачем сина та відсутності у довідці з університету дати закінчення навчання, є необґрунтованими, оскільки довідка про місце реєстрації позивача та сина була долучена до позовної заяви, а відсутність у довідці дати закінчення університету є підставою для закінчення стягнення аліментів, оскільки дитина, яка припинила навчання втрачає право на аліменти. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна заява останньої не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України та, як наслідок, безпідставно повернув позовну заяву позивачу. Відзив на апеляційну скаргу від сторони відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, станом на 01 грудня 2025 року позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, про які зазначено в ухвалі суду від 13 листопада 2025 року. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04). Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у ст. 175 ЦПК України, а положеннями ст. 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви. Так, згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До неналежно оформленої позовної заяви застосовуються положення ст. 185 ЦПК України. Згідно ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху і надає позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ним ухвали. Ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачені вимоги до форми і змісту позовної заяви. Так, обов`язковими складовими позову мають бути: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали позовної заяви не містять відомостей про проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 або реєстрації місця проживання за однією адресою, а також з підстав відсутності у довідці про зарахування на навчання строку закінчення навчання, однак такі мотиви суду не можна вважати обґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що подаючи позовну заяву, ОСОБА_1 на підтвердження проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , долучила витяги з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання позивача та її сина, з яких вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 . Таким чином, на думку судової колегії, суд першої інстанції належним чином не дослідив подану по справі позовну заяву з додатками до неї, зокрема витяги з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання позивача та її сина. Щодо не зазначення строку закінчення навчання в долученій до позовної заяви довідці Словацького технічного університету м. Братислава про зарахування на навчання, судова колегія звертає увагу на те, що в даній довідці зазначено: дата зарахування на навчання - 18 серпня 2025 року, дата початку навчання - 01 вересня 2025 року, очікувана тривалість навчальної програми - 3 роки, що також залишилось поза увагою суду першої інстанції. Крім того, відсутність у довідці дати закінчення університету не є підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення, оскільки дослідження належності та допустимості доказів, в даному конкретному випадку довідки про зарахування на навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повинно встановлюватись під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. Отже, на думку судової колегії, суд першої інстанції з формальних міркувань обмежив сторону позивача у доступі до правосуддя в розумінні практики Європейського суду з прав людини, допустив порушення норм процесуального права та прийшов до передчасного висновку залишення позовної заяви без руху, а потім, як наслідок цьому безпідставно повернув позовну заяву. У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. Висновки про недопущення надмірного формалізму при вирішенні судом питань, пов`язаних з реалізацією особою свого права на доступ до правосуддя, викладені також у постановах Верховного Суду, зокрема від 26 грудня 2019 року у справі № 367/8573/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17, від 09 липня 2019 року у справі № 826/6479/18. Апеляційний суд приходить до висновку, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Враховуючи вищевикладене, ухвала Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 рокуне може вважатися законною та обґрунтованою. Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Судді: Д.О. Таргоній О.В. Борисова С.А. Голуб