Постанова Київський апеляційний суд № 759/22547/25

Єдиний унікальний номер справи № 759/22547/25 Провадження № 22-ц/824/8349/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Борисової О.В., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, В С Т А Н О В И В : 25 вересня 2025 року позивач звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з вказаним позовом до відповідачів. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що між сторонами по справі було укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . В порушення умов Договору зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2025 року послуг з водопостачання та водовідведення відповідачі не виконали належним чином, внаслідок чого в останніх виникла вищезазначена заборгованість. 05.08.2014 р. в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», в подальшому перейменованим у ПрАТ «АК «Київводоканал» - позивача, як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) (далі - Повідомлення) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) (далі - Договір). Як вказує представник позивача, повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Повідомленням визначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 58 901,30 грн., 3% річних - 5 461,30 грн., інфляційні втрати - 28 354,43 грн.., пеню - 333,02 грн., витрати по оплаті судового збору - 3028,00 грн., та витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 41,00 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 18 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. 04 травня 2026 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін. Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходило. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання з`явився представник позивача, який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Відповідачі у судове засідання не з`явилися; про розгляд справи належним чином повідомлялися. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Хоча чинним процесуальним законом і передбачена можливість виходу суду апеляційної інстанції за межі доводів апеляційної скарги, в той же час підстави для такого виходу чітко регламентовані законом і в даному випадку відсутні. За таких умов перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції здійснюється виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків: Свою незгоду з рішенням суду першої інстанції апелянт обґрунтовував насамперед тим, що до суду не були надані первинні бухгалтерські документи з приводу надання послуг, а представлений розрахунок не може вважатися належним доказом по справі. За таких умов апелянт вважав вимоги позивача недоведеними. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такою позицією відповідача. Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Окремо апеляційний суд зважає на те, що справи даної категорії мають свою специфіку, яка в обов`язковому порідку має враховуватися судом. Обидві сторони по справі не спростовують того факту, що відповідачі є споживачами послуг, які надає позивач, за адресою АДРЕСА_1 . Не заперечується сторонами й договірний характер відносин між ними. Представлений до суду розрахунок заборгованості по своїй суті є деталізацією та обґрунтуванням вимог позивача, які виникають в силу отримання та споживання особами, що мешкають в житлі, тих послуг, які надає позивач. Такий розрахунок заборгованості є детальним і містить всі відомості, необхідні для встановлення таких обставин як період надання послуги, її вартість, порядок нарахування, здійснення оплат та сума заборгованості. При цьому, зважаючи на характер спірних правовідносин, саме відповідачі мали заперечувати факт надання послуги чи спростовувати обраховану суму боргу. Жодного посилання на те, що відповідачі, споживаючи комунальні послуги, у період, що є предметом розгляду, надсилали позивачу скарги чи претензії, передбачені Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р №630, Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690 з подальшими змінами, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», щодо відсутності послуг, якості чи кількості їх надання, апелянт не наводить, як і не зазначає, що відповідачі повідомляли позивача про неспоживання у спірний період послуг, що за умови належного оформлення (відключення виконавцем води, опломбування запірних вентилів у квартирі згідно з письмовою заявою споживача) є підставою для несплати вартості послуг. Це свідчить про те, що позивач надавав відповідачам житлові комунальні послуги належним чином. Аналогічні висновки були зроблені у Постановах Верховного Суду у справі № 645/5401/17 від 29.11.2019 р. та № 465/5138/15-ц від 31.10.2019 р. На підтвердження сум заборгованості за житлово-комунальні послуги, позивачем було долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, сумніви щодо його правильності, останній не викликає. Таким чином, зазначений розрахунок належним чином підтверджує розмір боргу споживачів за надані послуги. Якщо апелянт вважавзазначений розрахунок невірним, він мав можливість надати до суду контррозрахунок чи інші передбачені ст. 76 ЦПК України докази на його спростування, чого, однак, зроблено не було. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для критичного відношення до висновків суду першої інстанції щодо розміру заборгованості за послуги, надані позивачем за місцем проживання відповідачів. Окрім вищевикладеного апелянт у своїй скарзі також зазначив й про те, що один із відповідачів, а саме ОСОБА_4 , померла ще до пред`явлення позову, відтак рішення в частині вимог до неї не може вважатися належним. З даного приводу колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією апелянта. У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 Велика Палата Верховного Суду висловила наступну правову позицію: Цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку ст. 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства. За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ст. 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до померлої особи підлягало закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Як було встановлено апеляційним судом, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому позов у даній справі було пред`явлено 25.09.2025 року. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу. В той же час дана обставина з точки зору суду не обумовлює наявності підстав для скасування чи зміни рішення суду в частині стягнення заборгованості з інших відповідачів. У відповідності до положень ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. У відповідності до положень ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Зважаючи на наведені норми, вимоги позивача про оплату житлово-комунальних послуг можуть бути заявлені як до усіх солідарних боржників, тік і лише до частини таких боржників. При цьому положеннями ст. 543 ЦК України встановлено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. З урахуванням наведеного, висновки суду щодо необхідності закриття провадження в частині вимог до ОСОБА_4 не змінюють розмір зобов`язання інших відповідачів у справі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 375, 377, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року в частині позовних вимог до ОСОБА_4 скасувати, провадження у справі в цій частині закрити. В решті рішення - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана О.В. Борисова