Постанова Київський апеляційний суд № 753/22708/23

Єдиний унікальний номер справи № 753/22708/23 Провадження №22-ц/824/311/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості. Позов мотивований тим, що відповідачі є споживачами послуг за адресою: АДРЕСА_1 , та отримують послуги з постачання централізованого опалення та гарячої води. Проте, у період з жовтня 2019 року відповідачі своєчасно не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення, а з серпня 2017 року за отримані послуги з гарячого водопостачання, у результаті чого у відповідачів перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на 1 листопада 2023 року становить 61 899,46 грн. Оскільки відповідачі у добровільному порядку заборгованість не сплачують, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 61 899,46 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 8 477,04 грн, 3% річних у розмірі 1 940,75 грн та судовий збір. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованість за оплату послуг з постачання теплової енергії в розмірі 61 899,46 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 8 477,04 грн та три проценти річних в розмірі 1 940,75 грн, а усього 72 317,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь товариства витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 342 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 342 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 22.04.2024 року відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд першої інстанції постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи і визнав встановленими обставини справи, які не були доведені, зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що не повідомлялася належним чином про судове провадження, чим її було позбавлено можливості надати суду свої пояснення. Також матеріали справи не містять жодного документу, який підтверджує наявність предмету спору та правовідносин між нею та товариством, зокрема укладання та підписання будь-яких письмових договорів, а також доказів користування нею послугами товариства. Повідомляє, що не являється ані власником ані співвласником квартири, з огляду на що не має будь якої заборгованості перед позивачем. Зазначає, що проживає за іншою адресою, що підтверджується договором оренди житла, а після початку повномаштабного вторгнення взагалі виїхала за межі України. Крім того, звертає увагу суду на відсутність у Сидоренка О.А. повноважень генерального директора товариства, а відтак виникають сумніви що адвокат Гречан М.В. отримала довіреність представляти інтереси товариства від уповноважено на те особи. У зв`язку з цим апелянт просить апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. 28 січня 2025 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він, не погоджуючись із викладеними у апеляційній скарзі доводами, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. В ході розгляду справи судом було встановлено, що ТОВ «Євро-Реконструкція» забезпечує надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Проект договору про надання ТОВ «Євро-Реконструкція» послуг централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року № 111(4511). Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за оплату комунальних послуг. З такими висновками повністю погоджується і колегія суддів апеляційного суду з наступних міркувань: Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності обов`язку оплати житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована у зазначеній вище квартирі, а тому є споживачем наданих позивачем послуг у вказаній квартирі (а.с.23). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17, провадження № 61-22435св18. Хоча факт реєстрації особи у в житлі сам по собі не є тотожним факту її проживанні в ньому, однак дана обставина в такому випадку презюмується. Суть презумпції полягає в тому, що вона може бути спростована особою, яка стверджує протилежне, однак лише за умови належного доведення нею такої обставини. Таким чином особа, що заперечує факт її проживання в місці реєстрації, має це підтвердити за допомогою належних та допустимих доказів. В іншому випадку така презумпція залишається неспростованою та враховується судом при вирішенні справи. В даному випадку апелянтом не було представлено до суду належних доказів не проживання в зазначеній вище квартирі, відтак суд першої інстанції належним чином вважав відповідачем споживачем комунальних послуг за спірною адресою. У відповідності до положень ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Оскільки апелянт є споживачем послуг, які надаються позивачем, з неї як солідарного боржника на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» підлягає стягненню заборгованість. Доказів того, що у зазначений період послуги, що надає позивач, апелянтом не споживались, надано не було. Як і на надано доказів того, що апелянт звертався до ТОВ «Євро-Реконструкція» із заявою про не проживання за адресою реєстрації у спірний період та про те що вона бажає припинити отримання житлово-комунальних послуг на певний час. Зокрема на час її відсутності за вказаною адресою. Надані до суду договір оренди, копії платіжних документів щодо оплати комунальних послуг за іншої адресою, документи що підтверджують перетин кордону, не можуть бути підставою для звільнення апелянта від сплати житлово-комунальних послуг, оскільки такі апелянт зобов`язана була подати надавачу послуг і у спірний період. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Апеляційний суд не бере до уваги доводи щодо неукладення сторонами договору на постачання послуг, оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Не можуть бути прийняті і доводи апелянта щодо відсутності повноважень у генерального директора ТОВ «Євро - Реконструкція» Сидоренка О.А. на видачу довіреностей на представлення інтересів товариства, оскільки матеріалами справи підтверджено такі повноваження. Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо. В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, згідно якого керівником юридичної особи, який може вчиняти дії від імені юридичної особи є Сидоренко О.А. Також апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо позбавлення її права на участь у розгляді справи. Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками направлялась судом першої інстанції за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 . Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були вчинені всі належні й можливі заходи з повідомлення апелянта про наявність на розгляді судової справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько