Постанова КГС ВС № 904/3052/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ cправа № 904/3052/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К., за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мінченка Євгена Сергійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2025 (суддя Іванова Т. В.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 (головуючий суддя Кошля А. О., судді Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.) у справі № 904/3052/25 за позовом Криворізької міської ради до фізичної особи-підприємця Мінченка Євгена Сергійовича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання вчинити певні дії, (представники учасників судового процесу у судове засідання не з`явились) ВСТУП

1. Прокурор в особі власника земельної ділянки звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на те, що відповідач здійснив будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності, яка не надавалась відповідачу у власність чи користування, що свідчить про наявність ознак самочинного будівництва у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України. Отже, спірні правовідносини між сторонами в цій справі виникли у зв`язку з необхідністю захисту права комунальної власності територіальної громади міста Кривий Ріг в особі Міськради на земельну ділянку, що не була відведена для цієї мети.

2. Суди позов задовольнили.

3. За результатом розгляду касаційної скарги відповідача, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій суду з огляду на викладене у цій постанові. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог та підстав заявленого позову

4. Криворізька міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до фізичної особи-підприємця Мінченка Євгена Сергійовича (далі - відповідач, скаржник, ФОП Мінченко Є. С.), у якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Глеюватської сільської ради Волос Олени Володимирівни від 29.07.2021 № 59542460 щодо внесення змін до записів про право власності № 23203901 від 06.11.2017, № 23010183 від 25.10.2017 щодо об`єкту нерухомості за реєстраційним номером 145421812110, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в частині доповнення відомостей про складові частини об`єкту, а саме: доповнення об`єкта нерухомого майна складовою частиною під літ. «Ж» - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв. м; - зобов`язати Мінченка Є. С. усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - ремонтної майстерні, мийки з АБК, площею 438,9 кв. м та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

5. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний об`єкт нерухомого майна - ремонтна майстерня, мийка з АБК під літ. «Ж», загальною площею 438,9 кв. м не був предметом договорів купівлі-продажу 2017 року, не введений в експлуатацію у встановленому законом порядку та розміщений на земельній ділянці комунальної власності, яка не надавалась відповідачу у власність чи користування, що свідчить про наявність ознак самочинного будівництва у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України. Рішення державного реєстратора від 29.07.2021 № 59542460 прийняте з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки технічний паспорт не є самостійною правовою підставою для набуття права власності, а відсутність документів про введення об`єкта в експлуатацію та прав на земельну ділянку унеможливлювало державну реєстрацію такого об`єкта. Внаслідок незаконної реєстрації та самочинного розміщення об`єкта на земельній ділянці комунальної власності створено перешкоди у здійсненні повноважень територіальної громади щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

6. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2025 позовні вимоги задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Глеюватської сільської ради Волос Олени Володимирівни від 29.07.2021 № 59542460 про внесення змін до записів про право власності № 23203901 від 06.11.2017, № 23010183 від 25.10.2017 щодо об`єкту нерухомості за реєстраційним номером 145421812110, розташованого за адресою: 50000, АДРЕСА_1 в частині доповнення відомостей про складові частини об`єкту, а саме: доповнення складовою частиною об`єкта нерухомого майна літерою «Ж» - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв. м. Зобов`язано Мінченка Є. С. усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - ремонтної майстерні, мийки з АБК, площею 438,9 кв. м та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

7. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що об`єкт нерухомого майна під літ. «Ж» - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв. м не входив до предмета договорів купівлі-продажу 2017 року, був створений у подальший період та оформлений як складова частина комплексу на підставі технічної інвентаризації без надання документів, що підтверджують дотримання встановленого законом порядку будівництва та введення об`єкта в експлуатацію.

8. Місцевий господарський суд встановив, що у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердження проєктної документації, а також прийняття об`єкта в експлуатацію, а відомості про зазначений об`єкт відсутні в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, належить до земель комунальної власності, відомості про передачу її відповідачу у власність або користування відсутні, договори оренди землі, акти постійного користування чи інші правовстановлюючі документи суду не надані. Місцевий господарський суд кваліфікував спірний об`єкт як самочинне будівництво у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, зазначивши, що наявність хоча б однієї із трьох ознак, передбачених частиною першою статті 376 ЦК України, свідчить про самочинність об`єкта нерухомості.

9. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правовий режим, а скасування рішення державного реєстратора є похідною вимогою, необхідним юридичним наслідком задоволення основної вимоги про знесення.

10. Місцевий господарський суд також відхилив заперечення відповідача щодо добросовісності, зазначивши, що сплата податків не є доказом набуття речових прав на землю, а дозвіл на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим документом.

11. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2025 залишено без змін.

12. Погодившись із вищенаведеними висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд також зауважив, що спірний об`єкт нерухомого майна не введений в експлуатацію, йому не присвоєно поштову адресу, а земельна ділянка для його будівництва у встановленому порядку не відводилась. Зазначені обставини свідчать про те, що даний об`єкт є самочинним будівництвом.

13. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що право розпорядження земельною ділянкою комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1, належить виключно Криворізькій міській раді Дніпропетровської області, реєстрація права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна порушує право власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею, у зв`язку з чим наявні підстави як для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості, так і для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт.

14. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на неналежно обраний позивачем спосіб захисту у вигляді скасування державної реєстрації права власності на самочинно збудоване майно, зазначивши, що оскільки встановлено, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом, яке не є об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. За таких обставин скасування рішення державного реєстратора є похідним та необхідним способом відновлення порушених прав позивача, спрямованим на усунення правових наслідків незаконної реєстрації та приведення відомостей державного реєстру у відповідність до фактичного правового стану. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга

15. ФОП Мінченко Є. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2025, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Узагальнені доводи касаційної скарги

16. У поданій касаційній скарзі підставою касаційного оскарження ФОП Мінченко Є. С. визначає підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

17. Обґрунтовуючи передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених: - в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №303/4297/20 щодо застосування статті 56 Господарського процесуального кодексу України та підтвердження повноважень для самопредставництва юридичною особою (зазначає, що за відсутності документів, які підтверджують повноваження Максима Кудіна на підписання позовної заяви, то така позовна заява повинна бути залишена без розгляду через подання позовної заяви особою, що підписана особою, яка не має права її підписувати); - у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 5023/8376/11, від 16.01.2024 у справі № 910/78/23, від 28.05.2021 у справі 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі 463/4564/16-а щодо застосування статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (вважає, що можливість здачі в експлуатацію спірної будівлі не втрачена на час розгляду спору, а позивач не дотримався регламентованої законодавцем процедури, яка передбачає необхідність винесення відповідного припису про знесення самовільного будівництва, як крайнього заходу щодо порушника містобудівного законодавства, відповідно, на думку скаржника, доводи міської ради про самочинне будівництво ним на цій земельній ділянці не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами та відповідно відсутні законні підстави для зобов`язання скаржника повернути земельну ділянку позивачу); - у постанові Верховного Суду від 18.02.2023 у справі № 904/4082/23 та рішенні ЄСПЛ у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» щодо застосування статті 376 Цивільного кодексу України (зазначає про непропорційне втручання у його право на мирне володіннямайном).

18. Крім того в касаційній скарзі скаржник зазначає про непослідовність дій позивача, Криворізька міська рада відмовляє відповідачу в укладенні мирової угоди за наявності випадків укладення позивачем мирових угод в аналогічних справах. Позиція інших учасників справи

19. У межах встановленого Верховним Судом строку Криворізька міська рада подала відзив на касаційну скаргу ФОП Мінченка Є. С., у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, наполягаючи на відповідності висновків судів попередніх інстанцій встановленим обставинам справи та правовому підґрунтю спірних правовідносин. Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

20. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, 25.10.2017 між ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 як продавцем, та Мінченко Євгеном Сергійовичем як покупцем, укладено договір купівлі-продажу частки комплексу, відповідно до умов якого продавець (в особі представника) передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) об`єкт нерухомості, а саме частку комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , до якого входить: будівля складу літера А-2, площею 416,7 кв. м, побутове приміщення літера В-1, площею 591,6 кв. м, побутове приміщення літера Г-1, Д-1, площею 84,2 кв. м, побутове приміщення літера Е-1, площею 12 кв. м, огорожа № 1, ворота№ 2.

21. Пунктом 16 вказаного договору купівлі-продажу визначено, що право власності на частку комплексу у покупця виникає з моменту державної реєстрації.

22. Вказаний договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. та зареєстровано в реєстрі за № 1836.

23. У вказаному договорі купівлі-продажу сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання. 24. 06.11.2017 між ОСОБА_3 , яка діяла на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 як продавцем, та Мінченко Євгеном Сергійовичем як покупцем, укладено договір купівлі-продажу частки комплексу, відповідно до умов якого продавець (в особі представника) передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) об`єкт нерухомості, а саме частку комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , до якого входить: будівля складу літера А-2, площею 416,7 кв. м, побутове приміщення літера В-1, площею 591,6 кв. м, побутове приміщення літера Г-1, Д-1, площею 84,2 кв. м, побутове приміщення літера Е-1, площею 12 кв. м, огорожа № 1, ворота № 2.

25. Пунктом 16 вказаного договору купівлі-продажу визначено, що право власності на частку комплексу у покупця виникає з моменту державної реєстрації.

26. Вказаний договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. та зареєстровано в реєстрі за № 1968.

27. У вказаному договорі купівлі-продажу сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

28. Факт державної реєстрації права власності відповідача на об`єкти нерухомого майна, визначені предметом договору купівлі-продажу від 25.10.2017 підтверджується відповідними записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

29. Право власності на відповідні об`єкти виникло у відповідача з моменту державної реєстрації такого права, про що були внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відомості про склад об`єктів, набутих відповідачем у 2017 році, відповідають даним договорів купівлі-продажу та реєстраційним записам.

30. Інші об`єкти нерухомого майна, у тому числі ті, що згодом були включені до складу комплексу як окремі складові, у предметі договорів купівлі-продажу 2017 року не зазначені.

31. У складі комплексу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у подальшому було зареєстровано об`єкт нерухомого майна - ремонтну майстерню, мийку з АБК (літ. «Ж») загальною площею 438,9 кв. м.

32. Відомості про зазначений об`єкт відображені у технічному паспорті, виготовленому у 2021 році, на підставі якого об`єкт був включений до складу комплексу нерухомого майна та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як окрема складова.

33. У матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердження проєктної документації, а також прийняття об`єкта літ. «Ж» в експлуатацію. Відомості про зазначений об`єкт також відсутні в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

34. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що об`єкт літ. «Ж» існував на момент укладення договорів купівлі-продажу 2017 року або входив до складу об`єктів нерухомого майна, право власності на які було набуте відповідачем у цей період.

35. З наданих суду матеріалів вбачається, що об`єкт літ. «Ж» був створений (зведений) у подальший період та оформлений як складова частина комплексу на підставі технічної інвентаризації, без надання документів, що підтверджують дотримання встановленого законом порядку будівництва та введення об`єкта в експлуатацію.

36. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області.

37. Зазначена обставина підтверджується сукупністю матеріалів справи та сторонами не заперечується, що в розумінні статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України свідчить про відсутність спору між сторонами щодо правового режиму спірної земельної ділянки та дає суду підстави вважати дану обставину встановленою без необхідності додаткового доказування.

38. Відомості про передачу зазначеної земельної ділянки відповідачу у власність або користування на підставі рішень Криворізької міської ради у матеріалах справи відсутні. Договори оренди землі, акти постійного користування чи інші правовстановлюючі документи, що посвідчують право відповідача на користування земельною ділянкою, суду не надані.

39. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у 2021 році звертався до органу місцевого самоврядування з питання оформлення прав на земельну ділянку. За результатами розгляду таких звернень приймались відповідні рішення міської ради, зокрема, останнє - щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою.

40. При цьому наданий дозвіл на розробку проєкту землеустрою не посвідчує виникнення у відповідача права власності чи права користування земельною ділянкою та не є правовстановлюючим документом на землю.

41. Станом на момент розгляду справи відомості про державну реєстрацію за відповідачем права власності або іншого речового права на земельну ділянку за вказаною адресою у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

42. У 2021 році державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос Оленою Володимирівною було проведено державну реєстрацію змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, шляхом включення до складу комплексу окремої складової - ремонтної майстерні, мийки з АБК (літ. «Ж») загальною площею 438,9 кв. м.

43. Підставою для вчинення відповідних реєстраційних дій слугував, зокрема, технічний паспорт, виготовлений у 2021 році.

44. Разом з тим, матеріали справи не містять документів, які підтверджують прийняття об`єкта літ. «Ж» в експлуатацію, а також документів, що посвідчують право на виконання будівельних робіт щодо створення зазначеного об`єкта.

45. Відомості про такі документи відсутні і в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

46. При проведенні державної реєстрації у 2021 році відомості щодо наявності у відповідача речових прав на земельну ділянку, на якій розміщено об`єкт нерухомого майна, до реєстраційної справи також не долучались. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

47. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені фактичні обставини справи правильність застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ФОП Мінченка Є. С. не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

49. Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

50. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 цього Кодексу).

51. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

52. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

53. За змістом частин першої, третьої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

54. Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

55. Водночас у статті 376 ЦК України унормовано, що Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга). Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята). Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (частина шоста). У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома).

56. У справі, що переглядається (№ 904/3052/25), предметом позову є усунення перешкод власнику у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: 50000, АДРЕСА_1.

57. Місцевий господарський суд, з яким у подальшому погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи цей позов, насамперед виходив з того, що з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, оцінених у їх сукупності, та з огляду на встановлені фактичні обставини, що вірогідно мали місце, позивачем доведено здійснення відповідачем самочинного будівництва спірного об`єкта нерухомості. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

58. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

59. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових: - суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; - спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

60. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

61. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

62. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

63. Крім того, слід ураховувати, що підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Щодо доводів про порушення норм процесуального права внаслідок відсутності документів на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву

64. Відповідно до статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша). Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя).

65. У постанові від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, про неврахування якого судами попередніх інстанцій зазначає скаржник, зазначивши таке: «Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

66. Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є). Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні».

67. Урахувавши наведені правові висновки та встановлені обставини цієї справи, суди попередніх інстанцій встановили, що позовна заява підписана начальником юридичного управління виконкому міської ради Кудіном Максимом Вікторовичем, який діє як уповноважений представник міської ради. Повноваження Кудіна М. В. підтверджуються розпорядженням про призначення на посаду від 19.03.2021 № 165-к та відповідними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якими він має право представляти інтереси Криворізької територіальної громади у судових справах та підписувати процесуальні документи.

68. Зважаючи, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, колегія суддів відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі про необхідність урахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20. Щодо доводів про передчасність звернення із даним позовом

69. Як вже зазначалось, у поданій у цій справі касаційній скарзі позивач стверджує, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 5023/8376/11, від 16.01.2024 у справі № 910/78/23, від 28.05.2021 у справі 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі 463/4564/16-а щодо застосування статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

70. Однак аргументи ФОП Мінченка Є. С. з посиланням на правові висновки із постанов Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 5023/8376/11, від 16.01.2024 у справі № 910/78/23, від 28.05.2021 у справі 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі 463/4564/16-а про те, що у спірних правовідносинах знесенню самочинного будівництва мало передувати внесення припису органу архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, встановлення факту не виконання припису протягом встановленого строку і таке інше, колегія суддів визнає необґрунтованими, позаяк констатує, що наводячи їх, скаржник не враховує того, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

71. Порядок, на недотриманні якого наполягає скаржник застосовується, зокрема, щодо самочинного будівництва, яке здійснено з істотним відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушення будівельних норм і правил тощо. Водночас цей порядок незастосовний до позовів власників земельних ділянок (або в інтересах таких власників) у випадку їх самовільної забудови.

72. Колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовому висновку, який викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, згідно з яким обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає, зокрема, у випадку, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

73. Звідси доводи ФОП Мінченка Є. С. про «передчасність» позову у цій справі Верховний Суд відхиляє. Неузгодженість правозастосування судів попередніх інстанцій із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 5023/8376/11, від 16.01.2024 у справі №910/78/23, від 28.05.2021 у справі № 320/5528/18, від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, від 09.07.2020 у справі № 463/4564/16-а відсутня.

74. Подібну правову позицію, висловлено Верховим Судом у постанові від 28.10.2025 у справі № 916/960/22. Щодо сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном

75. Колегія суддів у цій частині вважає доцільним звернути увагу скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, в якій суд касаційної інстанції, серед іншого, виснував, що будь-які приписи, зокрема, і приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінуючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади. Водночас у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.

76. Оскільки будівництво спірного об`єкта здійснено з порушенням вимог законодавства (за відсутності земельної ділянки, відведеної для цієї мети та за відсутності будь-яких документів на будівництво), а ФОП Мінченко Є. С. не набув права власності на це нерухоме майно в установленому законом порядку і державна реєстрація права власності на спірний об`єкт не означає виникнення у нього права власності на цей об`єкт і припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва, адже вона (реєстрація права власності) не здатна його легалізувати, то, як установили суди, вимога про знесення самочинно збудованого об`єкта є обґрунтованою, позаяк вона ґрунтується на нормах законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав власника земельної ділянки, тому втручання з боку держави в мирне володіння майном у наведеному випадку відсутнє.

77. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 904/5290/23.

78. Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.02.2023 у справі № 904/4082/23, оскільки у зазначеній справі мали місце інші фактичні обставини, ніж у цій справі, що розглядається. Зокрема, на відміну від цієї справи, у справі № 904/4082/23 (про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна) спірні правовідносини виникли з підстав встановлення наявності/відсутності підстав набуття об`єктом ознак самочинного будівництва внаслідок здійснення реконструкції нерухомого майна, що перебуває у приватній власності за рахунок збільшення загальної площі об`єкта внаслідок добудови другого поверху та інших об`єктів, за відсутності необхідних передумов користування землею та містобудівних вихідних даних. Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини у справі № 904/4082/23 мають зовсім інший характер, предмет доказування та правову кваліфікацію, ніж правовідносини у цій справі № 904/3052/25, що розглядається, тобто є неподібними до цієї справи.

79. Безпідставними є і посилання скаржника на висновки ЄСПЛ, адже оскаржувані судові рішення ним не суперечать, та не підтверджують порушення конкретних норм процесуального та матеріального права судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень, а доводи скаржника в цій частині зводяться до власного трактування таких висновків, без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі.

80. В контексті спірних правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, в якій Велика Палата зазначила, що якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

81. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

82. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

83. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

84. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

85. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

86. Звертаючись до власної правової позиції, яка викладена у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 Верховний Суд виходить з того, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

87. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

88. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

89. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

90. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

91. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

92. Оскільки належними та допустимими доказами доведено незаконність і безпідставність здійснення відповідачем будівництва ремонтної майстерні, мийки з АБК, на земельній ділянці комунальної власності, яка не надавалась відповідачу у власність чи користування, то право власника земельної ділянки на повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, з огляду на встановлені у даній справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними, та не свідчать про неправомірність втручання держави у право на мирне володіння майном.

93. Отже, ураховуючи викладене, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у цьому разі не знайшла свого належного підтвердження.

94. Також колегія судів відхиляє посилання ФОП Мінченка Є. С. щодо ініціювання ним укладення мирової угоди в даній справи, оскільки зазначені доводи мотивовано відхилено судами попередніх інстанцій з підстав їх необґрунтованості, про що детально зазначено в оскаржуваних рішеннях, натомість доводи касаційної скарги в цій частині фактично полягають у висловленні незгоди позивача з результатами розгляду, не обґрунтовують та не підтверджують порушення норм процесуального права, якими це врегульовано.

95. Інші доводи касаційної скарги вирішального значення для правильного розгляду цієї справи (з урахуванням висновків судів попередніх інстанцій, а також доводів, якими сторони обґрунтовували свої вимоги і заперечення у цій справі (зокрема, в суді касаційної інстанції з урахуванням вимог статті 300 ГПК України)) не мають, а тому судом касаційної інстанції не розглядаються.

96. Суд касаційної інстанції здійснює касаційний перегляд виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги та не може доповнювати її, позаяк інакше це б було порушенням принципу диспозитивності та змагальності сторін у господарському судочинстві.

97. Доводи відзиву Криворізької міської ради ураховуються Верховним Судом у тій мірі, що узгоджується із наведеним у цій постанові. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

99. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

100. У цій справі скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін. Розподіл судових витрат

101. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає судові рішення, що оскаржувались, без змін, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мінченка Євгена Сергійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2025 у справі № 904/3052/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька С. К. Могил