Постанова Сумський апеляційний суд № 585/1096/26

Справа №585/1096/26 Номер провадження 22-ц/816/2254/26 Категорія - 41 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Сізова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Хорольського Ігоря Володимировича на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2026 року, у складі судді Машини І.М., ухваленого у місті Ромни, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Роменського міськрайонного суду Сумської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 05966-10/2023 від 06 жовтня 2023 року в загальному розмірі 64 800 грн, а також сплаченого судового збору в сумі 2 662,4 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. В обґрунтування своїх вимог представник позивача посилався на те, що між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 05966-10/2023 від 06 жовтня 2023 року, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 12000 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором. Згідно з пунктом 3.1. кредитного договору Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконала належним чином умов кредитного договору. Згідно з пунктом 1.6 кредитного договору Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 64 800 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 12 000 грн; заборгованість за процентами - 52 800 грн. 29 березня 2024 року ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №29032024. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Аванс Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №05966-10/2023 від 06 жовтня 2023 року. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №05966-10/2023 від 06 жовтня 2023 року у сумі 64800 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал». Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 8000 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 06 жовтня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №05966-10/2023 в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Суд дійшов висновку, що вказаний договір відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та є таким, що прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Також судом встановлено, що за умовами договору відповідачу було надано кредит у розмірі 12000 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,5 % на день. На підтвердження факту укладення договору та отримання кредитних коштів суд послався на договір про надання фінансового кредиту, графік платежів, паспорт споживчого кредиту, довідку про ідентифікацію позичальника одноразовим ідентифікатором, а також лист ТОВ «УПР» про перерахування 06 жовтня 2023 року грошових коштів у сумі 12000 грн на платіжну картку із маскою номера НОМЕР_1 . Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 64 800 грн, з яких 12 000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 52 800 грн - заборгованість за процентами. Крім того, суд виходив із того, що 29 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір факторингу №29032024, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за спірним кредитним договором. На підтвердження переходу права вимоги суд послався на договір факторингу та реєстр боржників до нього. З огляду на встановлені обставини та норми права, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог та необхідність їх задоволення, а також про стягнення з відповідача судових витрат, у тому числі частини витрат на правничу допомогу. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Із рішенням суду не погодилася відповідачка ОСОБА_1 , подала через свого представника Хорольського І.В. апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів. До позовної заяви були додані лише копії кредитного договору, договору факторингу, актів приймання-передачі реєстру боржників та витягів із реєстрів, однак відсутні докази подання відповідачем заявки на отримання кредиту та належного підтвердження акцепту умов кредитування. Також апелянт зазначає, що позивач не довів факту перерахування кредитних коштів саме відповідачу. На його думку, надані матеріали не містять документів, передбачених Законом України «Про платіжні послуги» та Законом України «Про електронну комерцію», які б підтверджували завершення платіжної операції та зарахування коштів на рахунок відповідача. Апелянт звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні докази належності платіжної картки, зазначеної у договорі, саме відповідачу, оскільки номер картки наведений не повністю, а реквізити банківського рахунку не зазначені. Крім того, апелянт вважає, що розрахунок заборгованості, поданий позивачем, не є належним та допустимим доказом, оскільки є внутрішнім документом кредитора та містить лише односторонній розрахунок позивача без підтвердження фактичного надання кредитних коштів і руху коштів по рахунку відповідача. Апелянт також зазначає, що договір факторингу та витяг з реєстру боржників не можуть вважатися безумовними доказами існування заборгованості, оскільки є похідними від кредитного договору, а сам факт надання кредиту належними доказами не підтверджений. Посилаючись на положення статей 7681, 83 ЦПК України, апелянт наголошує, що саме на позивача покладається обов`язок доведення обґрунтованості заявлених вимог та подання належних і допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору, надання кредиту та розміру заборгованості. Крім того, апелянт не погоджується із рішенням суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вважає суму 8000 грн завищеною та неспівмірною зі складністю справи, оскільки справа є типовою для даної категорії спорів, не потребувала значного обсягу роботи адвоката та не є складною з огляду на усталену судову практику у спорах про стягнення кредитної заборгованості. Також звертає увагу на відсутність у матеріалах справи належних доказів фактичної оплати позивачем послуг правничої допомоги, зокрема платіжних документів, що підтверджують сплату гонорару адвокату. На підтвердження своїх доводів апелянт посилається на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо критеріїв реальності, необхідності та розумності судових витрат. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 17.06.2026 до Сумського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача - адвоката Усенка М.І., у якому він просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2026 року - без змін. Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань за кредитним договором. Представник позивача зазначає, що кредитний договір укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» після проходження відповідачкою процедури ідентифікації та верифікації, заповнення нею заявки на отримання кредиту та акцептування оферти шляхом використання одноразового ідентифікатора. Наголошує, що разом із позовною заявою були подані належні та допустимі докази, які підтверджують укладення кредитного договору, надання кредитних коштів, набуття позивачем права вимоги за договором факторингу, а також розмір заборгованості. Крім того, представник позивача посилається на правові висновки Верховного Суду щодо правомірності укладення кредитних договорів в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи. 19.06.2026 представник відповідачки адвокат Хорольський І.В. подав апеляційному суду відповідь на відзив. Зазначене не передбачено нормами ЦПК України, по суті є штучним доповненням доводів апеляційної скарги скарги, поданою поза строком на її подання, тому залишається без розгляду. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06 жовтня 2023 року відповідачкою подано заявку-анкету на отримання фінансового кредиту в ТОВ «Аванс Кредит», у якій нею особисто зазначено персональні дані, зокрема, РНОКПП, серію та номер паспорта, місце проживання та перебування, номер телефону, загальний місячний дохід, номер картки отримувача (4441-11хх-хххх-4507) (а.с.7). Згідно із вказаною заявкою-анкетою ОСОБА_1 надала запевнення та згоду, що всі її персональні дані, які містяться у цій заяві є правильно викладеними та достовірними. Вказана заявка-анкета підписана ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису W0442. У подальшому, 06 жовтня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №05966-10/2023, який також підписано відповідачкою за допомогою електронного підпису W0442 (а.с.10-12). Відповідно до п.п. 1.1. пункту 1 розділу 1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 12 000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Згідно з п.п. 1.2 пункту 1 розділу 1 вказаного договору кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту - 06 жовтня 2023 року. Останній день строку кредитування 29 вересня 2024 року. Згідно із п.п. 1.4.1 пункту 1 розділу 1 процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п. 1.2 цього Договору. Порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договором визначений розділом 3 кредитного договору. Крім того, сторонами підписано Графік платежів, який підписано відповідачем електронним підписом W0442 (а.с.13). Довідкою ТОВ «Аванс Кредит» про ідентифікацію підтверджується, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 05966-10/2023 від 06 жовтня 2023 року ідентифікована ТОВ «Аванс Кредит» одноразовим ідентифікатором 0442. Акцепт договору підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с. 13 зв.ст.). Відповідно до листа ТОВ «УПР» від 30 червня 2025 року, 06 жовтня 2023 року було перераховано грошові кошти на суму 12 000 грн, маска картки НОМЕР_1 (а.с.14). До матеріалів справи додано розрахунок заборгованості за Договором № 05966-10/2023 від 06 жовтня 2023 року, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 становить 64 800 грн, з яких 12 000 грн - тіло кредиту, 52 800 грн - відсотки (а.с.14-16). 29 березня 2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено Договір факторингу № 29032024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит Капітал» прийняло належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників, серед яких відповідачка (а.с.17-21). Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 29032024 від 29 березня 2024 року, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 64 800 грн, з яких: 12 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 52 800 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с.22). 12 березня 2026 року позивачем надіслано відповідачці досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості (а.с.25 зв.ст.). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Наведене дає підстави для висновку, що кредитний договір є обов`язковим для виконання його сторонами з моменту досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов та належного оформлення такого договору. При цьому позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти у розмірі, порядку і на умовах, визначених договором, а кредитодавець має право вимагати належного виконання відповідних зобов`язань. Розмір процентів, порядок їх нарахування та сплати визначаються за домовленістю сторін і є складовою змісту кредитного договору. У цій справі, встановивши, що між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем укладено в електронній формі кредитний договір, який відповідає вимогам законодавства та прирівнюється до письмової форми, врахувавши, що відповідачці було надано кредитні кошти у розмірі 12 000 грн, однак вона не виконала зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 64 800 грн, а право вимоги за спірним кредитним договором на підставі договору факторингу перейшло до позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення судових витрат. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. У статті 11 цього Закону передбачено порядок укладення електронного договору. Згідно з частиною 5 статті 11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 вказаного Закону). Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством. Відповідно до статті 12 цього Закону перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису. У цій справі встановлено, що 06 жовтня 2023 року відповідачкою подано заявку-анкету на отримання фінансового кредиту в ТОВ «Аванс Кредит», яку підписано за допомогою електронного підпису W0442. В ній зазначено персональні дані відповідачки, зокрема, РНОКПП, серію та номер паспорта, номер картки отримувача (4441-11хх-хххх-4507) (а.с.7). На підставі вказаної заявки-анкети, 06 жовтня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №05966-10/2023, який також підписано відповідачкою за допомогою електронного підпису W0442 (а.с.10-12). Зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою. Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Згідно із положеннями статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За приписами частини першої статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Із матеріалів справи вбачається, що за умовами кредитного договору від 06 жовтня 2023 року відповідачка отримала кредит у сумі 12 000 грн на строк 360 днів, який мала повністю погасити до 29 вересня 2024 року. Процентна ставка становить 2,5 % в день та застосовується у межах строку кредитування. Із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що 06 жовтня 2023 року на картковий рахунок відповідачки (4441-11хх-хххх-4507), зазначений особисто нею у заявці-анкеті та договорі про надання фінансового кредиту, ТОВ «Аванс Кредит» було зараховано кошти у розмірі 12 000 грн (а.с. 14-16). Нарахування процентів здійснювалось на умовах договору та в межах строку його дії, при цьому доказів нарахування процентів поза межами строку кредитування матеріали справи не містять. Розмір заборгованості узгоджується з наданими доказами, зокрема щодо факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів 06 жовтня 2023 року. Водночас відповідачкою не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки не надано доказів, які б свідчили про неправильність нарахування процентів, та про наявність помилок у наданому розрахунку. Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором. 29 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір факторингу № 29032024, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 05966-10/2023 від 06 жовтня 2023 року в сумі 64 800 грн, з яких 12 000 грн становить заборгованість за тілом кредиту, а 52 800 грн - заборгованість за відсотками, що підтверджується реєстром боржників до зазначеного договору (а.с. 17-22). З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги щодо ненадання належних та допустимих доказів укладення кредитного договору, недоведеності факту перерахування кредитних коштів відповідачу, відсутності доказів подання відповідачем заявки на отримання кредиту, непідтвердження акцепту умов кредитування, неналежності розрахунку заборгованості, а також щодо того, що договір факторингу та витяг з реєстру боржників не підтверджують наявності заборгованості, оскільки є похідними від кредитного договору і самі по собі не свідчать про існування боргу, є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Як убачається з матеріалів справи, відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції (а.с.42), однак правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася, будь-яких заперечень щодо позовних вимог не подала, участі у розгляді справи не брала та доказів на спростування обставин, на які посилався позивач, суду не надала. Оцінюючи таку процесуальну поведінку відповідачки, колегія суддів зазначає, що принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона, проте вона має бути доведена таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості (баланс ймовірностей). Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, за цим стандартом висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Аналогічний підхід до допустимості стандарту «балансу ймовірностей» у цивільних справах визнає і Європейський суд з прав людини (рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02). У даному контексті підлягає застосуванню концепція «негативного доказу»: певна обставина не може вважатися недоведеною, допоки інша сторона її не спростує, оскільки інакше принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13). Крім того, за приписами частин першої-другої статті 614 ЦК України, відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання доводить саме особа, яка його порушила. Відповідачка, не надавши відзиву на позовну заяву та доказів повернення коштів, не спростувала презумпцію своєї вини у виникненні заборгованості. У постанові Верховного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21 зазначено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України). Разом із цим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію. Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію. Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову. Колегія суддів вважає, що ця правова позиція застосовна до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі. Так, у цій справі представник відповідачки, посилаючись неналежність та недостатність доказів позивача, фактично стверджує про недоведеність обставин укладення кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів. Водночас ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду відповідачка не заявляла про те, що кредитний договір не укладала, заявку-анкету не заповнювала, електронний підпис одноразовим ідентифікатором не використовувала або кредитні кошти фактично не отримувала. Так само не подано жодного доказу, який би підтверджував зазначені обставини або свідчив про використання її персональних даних чи платіжної картки третіми особами. Натомість матеріали справи містять заявку-анкету, підписану відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором, кредитний договір, підписаний тим самим електронним підписом, довідку про ідентифікацію відповідачки одноразовим ідентифікатором, а також лист ТОВ «УПР» про перерахування 06 жовтня 2023 року кредитних коштів на платіжну картку, реквізити якої відповідачка особисто зазначила у заявці-анкеті та кредитному договорі. Сукупність зазначених доказів є достатньою для висновку про укладення сторонами кредитного договору та фактичне надання кредитних коштів. При цьому самі лише твердження апелянта про відсутність окремих документів, які, на його думку, повинні були бути подані позивачем, без наведення будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачка кредитні кошти фактично не отримувала або що зазначені документи є недостовірними чи сфальсифікованими, не можуть бути підставою для висновку про недоведеність позовних вимог. Такий підхід суперечив би засадам змагальності цивільного процесу та фактично зводився б до покладення на суд обов`язку самостійно шукати сумніви у належних доказах, поданих стороною позивача. Отже, враховуючи, що надані позивачем докази, зокрема електронний договір № 05966-10/2023 (підписаний ідентифікатором W0442), підтвердження фактичного перерахування відповідачці коштів у сумі 12 000 грн та розрахунок заборгованості є належними, допустимими та у своїй сукупності достатніми (стаття 80 ЦПК України) для висновку про існування та розмір боргу, а відповідачка ці обставини не спростувала ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає оскаржуване рішення про задоволення позову законним і обґрунтованим. Водночас колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачки на користь позивача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги, заявку на надання юридичної допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг та платіжну інструкцію про сплату гонорару адвокату, відповідно до яких вартість наданої правничої допомоги становить 8000 грн. Разом із тим документальне підтвердження понесення витрат саме по собі не є безумовною підставою для покладення їх у повному обсязі на іншу сторону спору. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зобов`язаний перевірити не лише факт їх понесення, а й відповідність критеріям реальності, необхідності та розумності з урахуванням конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що дана справа не належить до категорії складних. Спір виник із кредитних правовідносин, не потребував дослідження значного обсягу доказів, проведення експертиз чи допиту свідків, а розгляд справи здійснювався судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Представником позивача було підготовлено типовий позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, який за своїм змістом не містить складних правових конструкцій чи значного обсягу індивідуалізованої правової аргументації. При цьому наданий детальний опис виконаних робіт не містить достатнього обґрунтування часу та обсягу наданих адвокатом послуг, які б свідчили про необхідність компенсації саме 8000 грн за рахунок відповідачки. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що визначений сторонами у договорі розмір гонорару не є співмірним із складністю справи, характером виконаної адвокатом роботи, обсягом наданих послуг та часом, необхідним для їх виконання, а тому не відповідає критерію розумності у розумінні статей 137, 141 ЦПК України. З урахуванням предмета спору, ціни позову, характеру виконаної адвокатом роботи, обсягу підготовлених процесуальних документів, порядку розгляду справи та принципів справедливості і пропорційності колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, з 8000 грн до 4000 грн. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. (пункт 2 частини першої, частина четверта статті 376 ЦПК України). За результатами апеляційного перегляду судового рішення у цій справі колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, змінити рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, з 8000 грн до 4000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін. Висновки суду щодо судових витрат Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України). Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, однак рішення суду змінено лише в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, судовий збір, сплачений відповідачкою за подання апеляційної скарги, залишається за апелянтом. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Хорольського Ігоря Володимировича задовольнити частково. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2026 року змінити в частині вирішення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виклавши третій абзац рішення в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_3 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4 поверх) сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 4000,00 грн.» В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий - М.В. Нестеренко Судді: А.П. Сидоренко Д.В. Сізов