Постанова Харківський апеляційний суд № 953/9823/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/9823/25 Головуючий суддя І інстанції Муратова С. О. Провадження № 33/818/1238/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., захисника Бреславець М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою захисника Бреславець М.Г. на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі, 605 гривень 60 копійок. Постановою встановлено, що ОСОБА_1 10.09.2025 о 16.27 год. за адресою: м. Харків, провулок 1-й Лісопарківський, буд. 12, керував транспортним засобом «Chevrolet Lacetti» д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, огляд на стан алкогольного сп`яніння пройшов на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest 7510», проба позитивна, складає 2,38%. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Бреславець М.Г. подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити. Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, працівники поліції безпідставно зупинили транспортний засіб ОСОБА_1 , а також не повідомили водію які саме ознаки алкогольного сп`яніння у нього було встановлено. Крім того, захисник вважає порядок проведення огляду у цій справі порушеним, оскільки особі, яка притягається до адміністративної відповідальності не було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, а огляд проведений на місці зупинки за допомогою спеціальних технічних засобів проведений з порушенням його експлуатації. Разом з тим, сторона захисту вважає направлення на медичний огляд сумнівним, оскільки його відомості не відповідають відомостям відеозапису, який в свою чергу, на думку захисника не є безперервним, а тому не може слугувати доказом у цій справі. В судовому засіданні під час апеляційного розгляду захисник підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги, надавала аналогічні зазначеним в ній пояснення, вважала за можливе провадити апеляційний розгляд за відсутності належно повідомленої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, враховуючи пояснення адвоката. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Бреславець М.Г. не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні, передбаченого п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 449664 від 10.09.2025, в якому зазначено факт керування 10.09.2025 о 16.27 год. за адресою: м. Харків, провулок 1-й Лісопарківський, буд. 12, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Chevrolet Lacetti» д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, огляд на стан алкогольного сп`яніння пройшов на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest 7510», проба позитивна, складає 2,38%. Зокрема, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №449664 від 10.09.2025 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено власний підпис ОСОБА_1 , що свідчить про те, що водія було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, який не скористався своїм правом надати пояснення по суті правопорушення (а.с. 1). Відомостями акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а також доданої до нього роздруківки результатів проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат 2,38 проміле (а.с. 4-5). З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння вбачається, що огляд ОСОБА_1 в закладі охорони здоров`я не проводився. Відомостями довідки інспектора ВАП УПП в Харківській області встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов`язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 . Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу, встановлено, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 рухається дорогою загального користування та був зупинений, оскільки мав ознаки дорожньо-транспортної пригоди. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. При цьому, розуміючи своє порушення, фактично визнаючи свою провину, зазначаючи «мужики ви що не розумієте», а також про те, що є колишнім співробітником, водій намагався уникнути відповідальності заперечуючи про вживання ним алкогольних напоїв та спонукав поліцейських не провадити огляд на стан сп`яніння. Більш того, водій неодноразово пропонував працівникам поліції неправомірну вигоду, вкладаючи грошові кошти в паспорт та був попереджений про кримінальну відповідальність. Тим не менш, ОСОБА_1 погодився виконати законну вимогу поліцейського та пройшов встановлений законом огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки його транспортного засобу. Результат проведеного огляду склав 2,38 проміле. Належить врахувати, що водію на огляд надавався мундштук в запечатаній індивідуальній упаковці, а також перед використання засобу вимірювальної техніки було зроблено контрольний забір повітря. Крім того, під час невдалих спроб пройти огляд на стан сп`яніння особа, яка притягається до адміністративної відповідальності повідомляла працівників поліції про вживання алкогольних напоїв. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на їх дії до безпосереднього керівництва цих осіб з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП), зокрема протокол про адміністративне правопорушення, та інші. Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Разом з цим, матеріали справи не містять відповідних відомостей, які свідчать про невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів захисника в цій частині. Доводи апеляційної скарги стосовно порушення працівниками поліції вимог ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» є безпідставними та спростовуються відомостями відеозапису з якого вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено, оскільки мав ознаки причетності до дорожньо-транспортної пригоди. Більш того, працівниками поліції про причини зупинення транспортного засобу було повідомлено водію, що спростовує апеляційні доводи в цій частині. Щодо виявлення ознак алкогольного сп`яніння працівниками поліції, а також щодо порушення працівниками поліції процедури проведення огляду апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння є виключно його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 у протоколах про адміністративне правопорушення, що відповідає вимогам ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. Доказів тиску на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності матеріали справи не містять. Водночас, з відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння. Результат проведеного огляду склав 2.38 проміле. При цьому належить врахувати, що водій не зазначав працівникам поліції про те, що не погоджується з результатом проведеного огляду. Натомість, під час його проведення ОСОБА_1 повідомив працівників поліції про вживання ним алкогольних напоїв. Більш того, розуміючи свою провину особа, яка притягається до адміністративної відповідальності пропонувала працівникам поліції неправомірну вигоду, яку поклала в паспорт та намагалась передати працівникам поліції, однак була попереджена про кримінальну відповідальність. Така поведінка ОСОБА_1 вочевидь свідчить про його зневагу до встановленої процедури фіксації адміністративного правопорушення працівниками поліції з метою уникнення від відповідальності шляхом переконання посадової особи не складати протокол про адміністративне правопорушення стосовно нього, а також про фактичну згоду особи, яка притягається до адміністративної відповідальності з результатом проведеного огляду. Таким чином, оскільки водій з результатами проведеного огляду за допомогою спеціального технічного засобу фактично погодився, про що свідчать його дії та поведінка, то працівники поліції були позбавлені процесуальних підстав направляти ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я, що узгоджується з вимогами ч.3 ст. 266 КУпАП. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними. Доводи апеляційної скарги стосовно порушення експлуатації приладу Драгер у цій справі не заслуговують на увагу внаслідок значного показника результату проведеного огляду, який склав 2, 38, що майже в дванадцять разів перевищує допустиму норму, передбачену законом. При цьому належить врахувати, що результат контрольного забору повітря, який відбувся до проведеного огляду становив 0 проміле. Таким чином, різниця показників контрольного забору та значним результатом проведеного огляду достеменно надає можливість встановити порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неможливості врахування відомостей відеозапису, , оскільки він не є безперервним а також направлення на медичний огляд у цій справі суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Крім того, належить врахувати особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення. Національний припис закону, а саме ст. 251 КУпАП, встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів. Враховуючи викладене, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася. Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд. Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї. З відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Під час проведення процесуальних дій у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 добровільно пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинення його транспортного засобу. Результат проведеного огляду склав 2,38 проміле, що свідчить про порушення водієм вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати суб`єктивними, необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Отже, оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: керування транспортного засобу у стані алкогольного сп`яніння. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника Бреславець М.Г. залишити без задоволення. Постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков