Постанова 4855 № 640/17407/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17407/20 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Златіна С.В., суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України визнання протиправним та скасування наказу, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач; Мін`юст), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 368/17 від 12.02.2020 щодо відмови у задоволені скарги ОСОБА_1 від 30.10.2019; - зобов`язати Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України та Міністерство юстиції України розглянути та вирішити скаргу ОСОБА_1 з дотриманням вимог чинного законодавства України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним наказом № 368/17 від 12.02.2020 Міністерство юстиції України необґрунтовано відмовило позивачу у задоволенні скарги посилаючись на те, що рішення прийняті відповідно до законодавства. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду скарги позивача Міністерство юстиції України дослідило доводи скаржника, а також документи на підставі яких проведено державну реєстрацію та надало оцінку законності дій державних реєстраторів. Судом не встановлено порушень Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги, встановленої Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128. Крім того, Міністерство юстиції України під час розгляду скарг здійснює контроль за законністю дій державних реєстраторів, проте не вирішує цивільно - правові спори між особами щодо належності права власності на майно, оскільки це є виключною компетенцією суду. Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що рішення про реєстрацію №34335686 від 20.03.2017 прийнято на підставі договору дарування від 29.05.1986 року, який має критичні дефекти: відсутня адреса будинку (вулиця, номер); неправильно вказано по-батькові власника ( ОСОБА_2 замість ОСОБА_3 ); договір не був посвідчений нотаріально; площа майна в договорі (80 кв.м.) не відповідає зареєстрованій площі (132,4 кв.м.). Реєстратор всупереч п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV не витребувала інформацію від БТІ для перевірки прав, що виникли до 2013 року. Позивач звернув увагу, що за статтею 244 Цивільного кодексу УРСР (чинного на 1986 рік) договір дарування жилого будинку мав бути обов`язково нотаріально посвідчений та зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради. Відсутність посвідчення робить його нікчемним (недійсним) з моменту укладення; Додатково ОСОБА_1 зазначив, що до відзиву Міністерства було додано внутрішній документ - «Довідка по скарзі ОСОБА_1 », де міститься власноручний запис працівника Міністерства: «З порушень: не перевірено реєстрацію до 2013 року». Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. 22 квітня 2026 року представник Мін`юсту подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 12 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - Андрієць О.Л., подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі: скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та повторно зобов`язано Міністерство юстиції України надати суду копії всіх документів, на підставі яких здійснювались реєстраційні дії та подальша перевірка їх правомірності відповідачем, в т.ч. і технічний паспорт та довідка БТІ, на підставі яких здійснювались реєстраційні дії. 19 червня 2026 року представник Мін`юсту - Юлія Башук, подав заяву, до якої долучив витребувані судом матеріали. Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне. Судом встановлено, що позивач звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою (зареєстрована в Міністерстві юстиції Україні 01.11.2019 за №М-20271) на реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведені державним реєстратором виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області Підпалюк Лесею Вікторівною (рішення від 20.03.2017 №34335686) та державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Масилюк Русланою Миколаївною (рішення від 16.03.2019 №45985910) щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У поданій скарзі позивач просив: - провести перевірку правомірності прийнятого рішення державного реєстратора Підпалюк Лесі Вікторівни (Шаргородська міська Рада, виконавчий комітет, Вінницька область) та правомірності прийнятого рішення державного нотаріуса Масилюк Руслани Миколаївни (Шаргородська державна нотаріальна контора, Шаргородський районний нотаріальний округ, Вінницька область); - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34335686 від 20.03.2017, ОСОБА_4 Шаргородська міська Рада, виконавчий комітет, Вінницька область; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45985910 від 16.03.2019, Масилюк Руслана Миколаївна, Шаргородська державна нотаріальна контора, Шаргородський районний нотаріальний округ, Вінницька область. 16.12.2019 Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації розглянуто скаргу та прийнято висновок, яким рекомендовано відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 30.10.2019, оскільки рішення прийняті відповідно до законодавства. Так, Комісією відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що: державним реєстратором ОСОБА_4 на підставі оскаржуваного рішення від 20.03.2017 №34335686 відкрито розділ у Державному реєстрі прав №1199938305253 та внесений запис про право власності за ОСОБА_5 на підставі технічного паспорту, договору дарування від 29.05.1986 №25, довідки Могилів-Подільського міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 09.03.2017 №83; державним нотаріусом Масилюк Р.М. на підставі оскаржуваного рішення від 16.03.2019 №45985910 зареєстровано перехід прав від ОСОБА_5 до ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 16.03.2019 №1-360. Таким чином Комісія дійшла висновку, що державними реєстраторами належним чином було перевірено документи, які подавались для державної реєстрації прав, що свідчить про проведення оскаржуваних реєстраційних дій відповідно до норм чинного законодавства у сфері державної реєстрації прав. На підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 16.12.2019 прийнято наказ Міністерства юстиції України від 12.02.2020 №368/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 30.10.2019, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 30.10.2019, оскільки рішення прийняті відповідно до законодавства. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) визначено загальні засади державної реєстрації прав, якими є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Статтею 7 Закону № 1952-IV встановлено, що Міністерство юстиції України у сфері державної реєстрації прав має повноваження, зокрема, забезпечувати доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядати скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом. Відповідно до статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України. Частиною шостою статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Процедура розгляду відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами визначена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, в редакції чинній на час звернення зі скаргою. Відповідно до пункту 2 Порядку для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом. Пунктом 8 Порядку встановлено, що під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню. Відповідно до пункту 9 Порядку під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та / або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду. Пунктом 10 Порядку встановлено, що суб`єкт розгляду скарги своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті, повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі); 2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту; 3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги). Копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті. Суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов`язково приймаються комісією до розгляду. У разі повідомлення скаржником та/або його представником, іншими особами, які беруть участь у розгляді скарги по суті, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того ж предмета, з тих же підстав, про які зазначено у скарзі, вони подають комісії засвідчену копію відповідного рішення суду (Пункт 11 Порядку). Згідно з пунктом 12 Порядку за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу. Предметом скарги позивача були два рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34335686 від 20.03.2017 ОСОБА_4 Шаргородська міська Рада, виконавчий комітет, Вінницька область; та індексний номер: 45985910 від 16.03.2019, Масилюк Руслана Миколаївна , Шаргородська державна нотаріальна контора, Шаргородський районний нотаріальний округ, Вінницька область. Колегія суддів зазначає, що: - повноваження Мін`юсту при розгляді скарг на дії чи бездіяльність державних реєстраторів за Законом № 1952-IV та Порядком обмежуються контролем процедурних моментів (дотримання строків, належне оформлення документів, наявність підписів тощо); - скасування реєстраційних дій Мін`юстом можливе лише у разі виявлення формальних порушень вимог до оформлення документів, що подаються для державної реєстрації та/або подання заявником для державної реєстрації неналежних документів; - відмова Мін`юсту у задоволенні скарги через відсутність формальних порушень є правомірною, а у разі виникнення спорів щодо змісту документів чи правомірності рішень уповноважених органів чи юридичних осіб, Мін`юст не є належним органом для їх вирішення; - коли спір стосується суті документів, які подані до державної реєстрації, зокрема, тих на підставі яких переходить або виникає право власності (зокрема, договори), такі питання належать до юрисдикції цивільних або господарських судів. Згідно п.2 ч.1 ст. 23 Закону № 1952-IV розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинений державним реєстратором виключно у таких випадках: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 цього Закону, інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав. Відповідно до п.3 ч.3 ст. 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Таким чином, колегія суддів зазначає, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації. Такий запит не направляється, якщо наявний доступ до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи наявність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи подані заявником. Колегією суддів встановлено, що на підставі заяви № 21304482 від 09.03.2017 року поданої ОСОБА_5 прийнято рішення про державну реєстрацію № 34335686 та внесений запис № 19513673 до ДРРП про право власності за ОСОБА_5 на підставі: договору дарування від 29.05.1986 №25, технічного паспорту та довідки Могилів-Подільського міжрайонного бюро технічної інвентариції від 09.03.2017 року № 83, у якій вказано, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування № 25 від 29.05.1986 року. У матеріалах справи та у матеріалах скарги відсутній запит державного реєстратора згідно п.3 ч.3 ст. 10 Закону № 1952-IV. Водночас суд наголошує на тому, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, він є одним із визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону). Зокрема, у пунктах 70- 71 рішення в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), ухваленого 20 жовтня 2011 року (набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року), Європейський суд з прав людини, аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal.), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v.), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприяти юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною (inter alia), санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме собою суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Враховуючи те, що саме державний реєстратор не запитав від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), то негативні наслідки від вказаних дій повинні наставати саме для державного реєстратора, а потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного реєстратора. Недотримання і порушення правових норм державним реєстратором не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Порушення державним реєстратором норм п.3 ч.3 ст. 10 Закону № 1952-IV може тягти відповідальність державного реєстратора, передбачену законом. Крім того, згідно п. 3 ч.1 ст. 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів (стаття 22 Закону № 1952-IV). Згідно ст. 244 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (ст.227 ЦК УРСР). Для вчинення реєстраційної дій індексний номер: 34335686 від 20.03.2017 надавався договір дарування від 29.05.1986 №25, який не посвідчений нотаріально. Однак, колегією суддів на підставі тексту договору дарування від 29.05.1986 №25 встановлено, що останній посвідчений секретарем виконкому Шостаківської сільської ради народних депутатів Греля Г.Д. та зареєстрований у виконкомі Шостаківської сільської ради народних депутатів за №

25. Згідно вимог ч.2 ст. 14 Закону УРСР «Про державний нотаріат», який був чинний до 02.09.1993 року, у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують інші угоди (договори, довіреності та ін.), крім договорів про надання у безстрокове користування земельних ділянок для спорудження індивідуальних жилих будинків і угод, які стосуються майна, що знаходиться за кордоном, або прав, які мають бути здійснені за кордоном. За вказаних обставин, договір дарування від 29.05.1986 №25 міг бути посвідчений замість нотаріуса секретарем виконавчого комітету міської ради народних депутатів. Стосовно доводу позивача про те, що площа майна в договорі (80 кв.м.) не відповідає зареєстрованій площі (132,4 кв.м.), то колегія суддів зазначає наступне. Згідно п. 58 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції станом на прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором) для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об`єкта, також подається технічний паспорт на такий об`єкт. За бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об`єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об`єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації. У разі коли зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна відбулися у зв`язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У випадках, передбачених абзацами першим та другим цього пункту, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносить відомості про об`єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об`єкт та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Колегією суддів встановлено, що для державної реєстрації державному реєстратору подавався технічний паспорт на нерухоме майно та довідка КП «Могилів - Подільське Міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 09.03.2017 року № 83, з яких колегією суддів встановлено, що загальна площа будинку змінилась з 80 кв.м. на 132,4 кв.м. у зв`язку з неврахуванням площі веранди «а», та веранди «а1; також у правовстановлюючому документі не були розписані складові частини: веранда «а», веранда «а1», літня кухня, хлів «б», тамбур «б1», гараж «в», огорожа «І», що не є самочинним будівництвом. Також колегія суддів зазначає, що у разі виникнення спорів щодо змісту документів, Мін`юст не є належним органом для їх вирішення. За вказаних обставин, довод позивача проте, що площа майна в договорі (80 кв.м.) не відповідає зареєстрованій площі (132,4 кв.м.) відхиляється судом. Щодо інших доводів позивача про те, що у договорі дарування від 29.05.1986 року відсутня адреса будинку (вулиця, номер) та неправильно вказано по-батькові власника ( ОСОБА_2 замість ОСОБА_3 ), то колегія суддів зазначає, що вказані недоліки в оформленні документів не є суттєвими, тобто такими, що впливають на правомірність рішення державного реєстратора. Крім того, у матеріалах справи містяться технічний паспорт на нерухоме майно та довідка КП «Могилів - Подільське Міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 09.03.2017 року № 83, які надавались державному реєстратору та у яких міститься необхідна технічна інформація стосовно будинку. У Технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду, копія якого міститься у матеріалах справи, вказано найменування власника ОСОБА_8 . Також у архівні виписці від 07.10.2019 року № 790, яка видана Архівним відділом Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області зазначено, що у рішення 13-ої сесії 1 скликання Шаргородської міської ради народних депутатів від 17.12.1993 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування на території Шаргородської міської Ради народних депутатів» зазначено п.

90. ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 , 0,45 га. Однак у архівні виписці від 09.10.2019 року № 791, яка видана Архівним відділом Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області зазначено, що рішенням № 382 17 сесії 5 скликання Шаргородської міської ради народних депутатів «Про внесення змін та доповнень до рішення сесії міської ради» у рішення 13-ої сесії 1 скликання Шаргородської міської ради народних депутатів від 17.12.1993 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування на території Шаргородської міської Ради народних депутатів» п. 90 викладено у новій редакції та зазначена вже ОСОБА_8 . Окрім того, державний реєстратор не вправі піддавати сумніву інформацію, яка міститься у правочинах (угодах), які надаються для державної реєстрації. Також колегія суддів зазначає, що у разі виникнення спорів щодо змісту документів, Мін`юст не є належним органом для їх вирішення. За вказаних обставин, відповідач вірно відмовив у задоволенні скарги позивача. Судом не встановлено порушень Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги, встановленої Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128. Окрім того, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2018 року у справі № 826/8625/15, від 30 березня 2021 року у справі № 400/1825/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 826/8774/16, від 12 червня 2024 року у справі № 420/8202/23 погодився із судами попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини щодо визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, прийнятого за результатом розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, та зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну скаргу, є публічно-правовими та їх належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. З огляду на вище наведене, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - залишити без змін. Розподіл судових витрат не здійснюється. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач С.В. Златін Суддя С.В. Воловик Суддя Є.Д. Кравченко Повний текст судового рішення виготовлено 02 липня 2026 року.