Постанова 4824 № 363/4381/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 листопада 2021 року м. Київ справа № 363/4381/19 провадження № 22-ц/824/13189/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Беби В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа- Приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року у складі судді Чіркова Г.Є. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Грицаєнко Юлія Іванівна про визнання договорів дарування недійсними,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Грицаєнко Ю.І. та зареєстрований за-№499, застосувавши наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,015 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер3221 882401:07:295:0174, укладений 29 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Грицаєнко Ю.І. та зареєстрований за №500, застосувавши наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0173, укладений 30 вересня 2017 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Грицаєнко Ю.І. та зареєстрований за №557, застосувавши наслідки недійсності правочину. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є пенсіонером за віком, немає пальців на обох руках, має вади зору та слуху й здобув лише початкову освіту. Разом з дружиною проживав в будинку ОСОБА_4 , який придбав в 2003 році. Указував, що в серпні 2017 року його дружина потрапила до лікарні з інсультом та перебувала у дуже важкому стані, у зв`язку з чим позивач на той час відчував себе покинутим та втратив бажання до життя, у зв`язку з чим за пропозицією дочки ОСОБА_2 вирішив скласти на неї заповіт, щоб вона отримала належне йому майно після його смерті. Зауважував, що у серпні того ж року він разом з відповідачем та її чоловіком поїхали до нотаріуса, де він підписав заповіт на кожне його майно окремо. Організацією складання заповіту займалась відповідач, яка сплачувала за послуги нотаріуса та отримувала в різних інстанціях необхідні документи. Згодом його дружина одужала та він продовжив разом з нею проживати в указаному будинку, вести господарство. Звертає увагу на те, що в грудні 2017 року відповідач вчинила сварку та виганяла його та дружину з будинку й повідомила, що він у нотаріуса підписав не заповіт, а договори дарування. Таким чином уважає, що під час підписання оскаржених договорів він діяв під впливом помилки, помиляючись щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 26 липня 2021 року позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з невідповідністю висновків суду, обставинам справи. Стверджує, що після підписання договору дарування житлового будинку ОСОБА_2 жодного разу не проживала в даному будинку та не отримувала ключів від нього. Звертає увагу суду на те, що договорів дарування було декілька: від 29 серпня 2017 року (будинку та земельної ділянки) та від 30 вересня 2017 року (земельної ділянки). Перебування дружини позивача на лікуванні з 17 серпня 2017 року по 29 серпня 2017 року свідчить про те, що договори дарування між позивачем та його донькою здійснювалися в день виписки дружини позивача з лікарні, з огляду на що тяжкий емоційний стан позивача внаслідок хвилювання за станом здоров`я дружини, міг бути наслідком його помилки під час укладання договорів. Зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що проблеми із зором та слухом почалися у позивача після підписання договорів, на думку позивача не заслуговують уваги, враховуючи поважний вік позивача - 81 рік. 29 вересня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення представника позивача - ОСОБА_5 04 жовтня 2021 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що доводи позивача щодо відсутності у нього іншого нерухомого майна, придатного для проживання, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Уважає, що позивач вчинив всі необхідні дії, для укладення договорів дарування, поновив всі документи для належного їх оформлення. 23 листопада 2021 року судом отримано заяву представника відповідача ОСОБА_7 про неможливість участі в судовому засіданні та розгляд справи без особистої участі відповідача у зв`язку з її станом здоров`я. Вказана заява задоволена судом протокольною ухвалою від 23 листопада 2021 року. Позивач та його представник у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Третя особа у судове засідання не з`явилася, свого представника не направила, про дату, час га місце розгляду справи повідомлялась належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.Л., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вже після укладання оскаржуваних договорів, на ґрунті погіршення стосунків з відповідачем, змінив свою думку щодо дарування останній свого майна, а не діяв під впливом помилки, як він про це стверджує в своїй позовній заяві. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що позивач разом з дружиною ОСОБА_4 з 2003 року проживають в будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області №134 від 01 лютого 2018 року, №874 від 08 серпня 2019 року та №873 від 08 серпня 2019 року. Вказаний будинок та земельну ділянку під ним позивач придбав 10 листопада 2003 року на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_8 , посвідчених приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. та зареєстрованих в реєстрі за №6316 та №6319. 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Грицаєнко Ю.І. та зареєстрований за №499, згідно п. 1 якого дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровувана прийняла як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаного договору вбачається, що сторони, укладаючи вказаний договір, діють добровільно, на власний розсуд, розуміючи значення своїх дій, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин (зокрема, вимогами недійсності право чину), вільно володіють українською мовою, перебувають при здоровому розумі, ясній пам`яті, усвідомлюють природу укладеного правочину і значення своїх дій. Згідно п. 8 вказаного договору сторони стверджують, що однаково розуміють значення і умови нього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, сторони не обмежені у праві укладати правочини, не визнані у встановленому законом порядку недієздатними повністю або частково, не страждають захворюваннями, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору. Відповідно до п. 9 договору право власності на зазначене вище нерухоме майно у обдаровуваної виникає з моменту прийняття дарунка. Фактом прийняття дарунка вважається одержання обдаровуваною примірника цього договору дарування житлового будинку, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Як передбачено п. 10 договору сторони домовились, що під передачею житлового будинку за цим договором слід вважати символічну передачу житлового будинку. Прийняття обдаровуваною від дарувальника даного договору дарування та ключів від житлового будинку свідчить про те, що передача житлового будинку відбулася. З п. 14 договору вбачається, що сторони стверджують, що зміст цього договору та зміст статей законодавчих актів зазначених в пункті 12 цього договору їм зрозумілий, питань, які б залишилися нез`ясованими і непорозумілими для них, немає. Згідно п. 16 договір складено в двох примірниках, з яких перший примірник залишається на зберіганні у приватного нотаріуса, а другий, що має силу оригіналу, видається ОСОБА_2 . Договір дарування сторонами прочитаний, зміст його зрозумілий та відповідає їхній волі, про що свідчать підписи сторін. Того ж дня, 29 серпня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Грицаєнко Ю.І. та зареєстрований за №500, згідно п. 1 якого дарувальник передав у власність, а обдаровувана безоплатно прийняла в дар земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,015 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221 882401:07:295:0174. Згідно п.п. 6.1-6.2 вказаного договору сторони домовились, що земельна ділянка вважається переданою обдаровуваній з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Право власності на земельну ділянку, що є предметом цього договору, переходить від дарувальника до обдаровуваної з моменту реєстрації цього права в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п.п. 7.5-7.7 вказаного договору про зміст прав та обов`язків за цим договором, про правові наслідки укладеного правочину в тому числі, але не обмежуючись, питаннями щодо поняття та здійснення права власності, моменту набуття права власності за договором, тлумачення договору, підстав та наслідків визнання правочину недійсним, особливостей права власності на земельну ділянку та умов користування нею, порядку оформлення права власності на земельну ділянку, права спільної сумісної власності подружжя тощо, та ст. 203 Цивільного кодексу України сторонам договору, нотаріусом роз`яснено. Договір складено в двох примірниках, один з яких зберігається в справах приватного нотаріуса, а інший, викладений на нотаріальному бланку, видається обдаровуваній. Договір дарування сторонами прочитаний, зміст його зрозумілий та відповідає їхній волі, про що свідчать підписи сторін по договору. 30 вересня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Грицаєнко Ю.І. та зареєстрований за №557, згідно п. 1 якого дарувальник передав у власність, а обдаровувана безоплатно прийняла в дар земельну ділянку цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221882401:07:295:0173. Згідно п.п. 6.1-6.2 вказаного договору сторони домовились, що земельна ділянка вважається переданою обдаровуваній з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Право власності на земельну ділянку, що є предметом цього договору, переходить від дарувальника до обдаровуваної з моменту реєстрації цього права в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п.п. 7.5-7.7 вказаного договору про зміст прав та обов`язків за цим договором, про правові наслідки укладеного правочину в тому числі, але не обмежуючись, питаннями щодо поняття та здійснення права власності, моменту набуття права власності за договором, тлумачення договору, підстав та наслідків визнання правочину недійсним, особливостей права власності на земельну ділянку та умов користування нею, порядку оформлення права власності на земельну ділянку, права спільної сумісної власності подружжя тощо, та ст. 203 Цивільного кодексу України сторонам договору, нотаріусом роз`яснено. Договір складено в двох примірниках, один з яких зберігається в справах приватного нотаріуса, а інший викладений на нотаріальному бланку, видається обдаровуваній. Договір дарування сторонами прочитаний, зміст його зрозумілий та відповідає їхній волі, про що свідчать підписи сторін по договору. Як убачається з характеристики №525 від 08 жовтня 2019 року та довідки №1002 від 18, вересня 2019 року, виданих Демидівською сільською радою Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 - пенсіонер, закінчив три класи, малограмотний, ніде не працює за станом здоров`я, є інвалідом 3 групи. Відповідно до довідки Демидівської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 ампутовано пальці II, III, IV, V на правій руці та пальці IV, V на лівій руці від циркулярки. Як убачається з копії медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 , останньому 23 листопада 2018 року поставлено діагноз: зріла катаракта правого ока та незріла катаракта лівого ока. Згідно висновку вчителя-логопеда ОСОБА_9 від 23 липня 2020 року за результатами обстеження стану мови ОСОБА_1 виявилося, що останній має утруднені проблеми з алфавітом, не володіє навичками письма та читання. 11 січня, 26 травня та 02 червня 2018 року між сторонами виникали конфлікти з приводу користування будинком АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вони зверталися до поліції. Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. За змістом статей 203, 717 ІДК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту чи договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Згідно з ч. 1 ст. 230 ІДК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених иравочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним. Сторона позивача посилалася на те, що оспорюваний договір укладений внаслідок обману з боку відповідача, помилки щодо природи правочину, у зв`язку з похилим віком та станом здоров`я ОСОБА_1 . Разом з тим, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що організацією оформлення оспорюваного правочину займався особисто позивач, що підтверджується наступними матеріалами: витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ- 3209974002017 від 28 вересня 2017 року та №3209716562017 від 21 серпня 2017 року наданих на заяву ОСОБА_1 ; висновком про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 06 вересня 2017 року, яка проведена ПП «Експертнза-ІДентр» на підставі договору з ОСОБА_1 від 06 вересня 2017 року; довідкою Комунального підприємства «Вишгородське БТІ» №918 від 28 серпня 2017 року про об`єкт нерухомості, яка видана на ім`я позивача ОСОБА_1 ; технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок № НОМЕР_1 від 1 8 серпня 2017 року, згідно якого замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_1 ; квитанціями №ПН2590 та №1500897-00 від 28 серпня 2017 року про сплату ОСОБА_1 послуг Комунального підприємства «Вишгородське БТІ». Отже, посилання позивача на те, що організацією оформлення оспорюваного правочину займалася виключно відповідач, яка самостійно збирала необхідні документи та сплачувала послуги, є неспроможними. Будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що позивач має тяжкий стан здоров`я, стороною позивача не надано ані в суді першої, ані апеляційної інстанції, а з поданої позивачем медичної документації не вбачається, що останній страждає на тяжке захворювання та потребує сторонньої допомоги. При цьому, захворювання очей, на яке посилався ОСОБА_1 , у позивача діагностовано у 2018 році, тобто вже після укладання оскаржуваних договорів. Відомості про те, що ОСОБА_1 закінчив три класи та немає іншого житла для проживання, окрім будинку АДРЕСА_1 , зазначені в листі Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області №93 від 19 лютого 2020 року зі злів самого ОСОБА_1 , а отже не можуть бути належним підтвердженням будь-яких обставин у даній справі. Під час розгляду справи суд першої інстанції допитав свідків ОСОБА_10 (сусідка позивача) та ОСОБА_11 (дочка позивача). Проте, надані свідками покази були суперечливими та, як вірно зазначено місцевим судом, не є належними та беззаперечними доказами у даній справі, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозаиису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися виключно на свідченнях свідків. У судовому засіданні позивач особисто надавав пояснення та зазначив, що жодного разу у нотаріуса не був, будь-яких документів взагалі не підписував. При цьому, з позовом про визнання недійсними спірних договорів дарування з підстав відсутності волевиявлення не звертався, свій підпис у договорах не оспорював, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявляв. Жодних пояснень з приводу того, що, підписуючи договори дарування, насправді мав на увазі заповіт не надав. Такі доводи були висловлені виключно адвокатом позивача з поясненням, що позивач забув про цю обставину. Окрім того, вказав, що своїй іншій дочці подарував нерухоме майно шляхом укладення саме договору дарування, що додатково свідчить про обізнаність позивача з природою такого правочину. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Враховуючи викладене, а також те, що спір між сторонами з приводу вказаного майна виник на ґрунті конфлікту відповідача з дружиною позивача, яка не підтримала його дії з приводу укладання з дочкою договорів дарування, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 при підписанні договору дарування житлового будинку підтвердив, що розуміє його значення, умови та правові наслідки, підтвердив дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, що він не обмежений у праві укладати такі правочини, не визнаний у встановленому законом порядку недієздатним повністю або частково та не страждає захворюваннями, що перешкоджають усвідомленню ним суті цього договору. При підписанні договорів дарування земельних ділянок нотаріусом позивачу роз`яснено про зміст прав та обов`язків за цими договорами, про правові наслідки укладеного правочину, в тому числі, але не обмежуючись питаннями щодо поняття та здійснення права власності, моменту набуття права власності за договорами, тлумачення договорів, підстав та наслідків визнання правочину недійсним, особливостей права власності на земельну ділянку та умов користування нею, порядку оформлення права власності на земельну ділянку, права спільної сумісної власності подружжя тощо, та ст. 203 Цивільного кодексу України. Усі договори дарування позивачем прочитані, їх зміст йому зрозумілий та відповідає його волі, про що свідчать підписи позивача на всіх договорах. Жодних доказів на спростування зазначеного суду не надано не було. Посилання апелянта на те, що після укладання договорів дарування він продовжував проживати в подарованому відповідачу будинку та користуватися земельними ділянками, з урахуванням сукупності всіх обставин справи, не може бути підставою для визнання таких договорів недійсними, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Доводи позивача про те, що він помилився при підписанні договорів дарування, вважаючи, що він складає заповіт, на увагу суду не заслуговують, оскільки ОСОБА_1 раніше неодноразово укладав у нотаріуса подібні договори, зокрема: договори купівлі-продажу від 10 листопада 2003 року, укладені між ним та ОСОБА_8 , про придбання земельної ділянки площею 0,265 га, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_1 . 30 вересня 2003 року позивач подарував 29/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору дарування житлового будинку, укладеного між ним та ОСОБА_12 . Окрім того, з показів свідка ОСОБА_11 - іншої дочки позивача, наданих у суді першої інстанції, вбачається, що в 2010 році позивач дійсно подарував їй частину будинку. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 обізнаний з процедурою укладання договорів дарування. Отже, з огляду на зазначене, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «24» листопада 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа А.М. Стрижеус