Постанова 4806 № 308/16499/25

Справа № 308/16499/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 липня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В., суддів Кожух О.А., Джуги С.Д. розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куруц Андрій Андрійович на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 січня 2026 року, ухвалене головуючим суддею Хамник М.М., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про стягнення кредитної заборгованості встановив: У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 04.08.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір №6245651, згідно з умовами якого відповідач отримав грошові зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. 02.12.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №85-МЛ. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і за Кредитним договором №6245651 від 04.02.2022, що укладений між ТОВ «Мілоан» та Відповідачем. Враховуючи те, що відповідач неналежним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором сума заборгованості, відповідно до Витягу з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги №85-МЛ від 02.12.2022 та відповідно до Виписки з особового рахунка, становить 19 500 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5 000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 14 000 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 500 грн. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором №6245651 від 04.02.2022 у сумі 19 500 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5 000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 14 000 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 500 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 гривень, а також 8 000 гривень витрат на правову допомогу. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куруц А.А., подав апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції та просить скасувати таке та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вважає, що заочне рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального та за неправильного застосування норм матеріального права. Щодо процесуальних порушень, суд першої інстанції не повідомив відповідача належним чином про судовий розгляд даної цивільної справи, проігнорував заяву адвоката від 07.01.2026 про відкладення розгляду для можливості подання відзиву на позов та не відреагував на клопотання про відкладення розгляду справи. Вказує, що кредитний договір з позивачем він не укладав, оскільки це було зроблено третіми особами. Відповідач не отримувала пропозицію (оферту) на укладання кредитного договору; не виражав намір вважати себе зобов`язаною особою у разі прийняття пропозиції; не володів інформацією щодо істотних умов договору. За даним фактом відкрито кримінальне провадження. Готівку було знято також не відповідачем в іншому регіоні України. Щодо комісії за надання кредиту в розмірі 500 гривень, то вважає, що стягнення такої є неправомірним, суперечить висновкам викладеним у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21, також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19. З приводу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 гривень, то такі не відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та співмірності, оскільки справа є типовою. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вважає доводи апеляційної скарги відповідача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи Апелянта про неналежне повідомлення є безпідставними. Із матеріалів справи вбачається, що судом було вчинено всі передбачені ЦПК України дії для належного повідомлення Відповідача про розгляд справи та про відкриття провадження. З приводу шахрайських дій та звернення відповідача до правоохоронних органів, зазначає, що дані обставини не підтверджені вироком у справі, а тому підстав для звільнення відповідача від відповідальності відсутні. Вказує, що відповідач підписуючи в електронному вигляді кредитний договір погодився з усіма істотними умовами такого, а тому повинен виконати взяті на себе зобов`язання. Комісія 500 гривень нарахована кредитором одноразово та не суперечить нормам законодавства в сфері споживчого кредитування. Витрати на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції підтверджується доданими до позовної заяви документами та сума 8 000 гривень є обґрунтованою, співмірною та розумною. Відповідач не довів зворотного. Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 04.08.2022 між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір №6245651 (надалі Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав грошові кошти зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови Кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу кредит на суму 5 000 гривень. Відповідно до п. 3.2.6. Кредитного договору №6245651 від 04.08.2022 року Позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. Пункт 7.1. Кредитного договору №6245651 від 04.08.2022 визначає, що цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Укладаючи Кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. З огляду на викладене, договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Відповідно до п.2.1 Кредитного договору ТзОВ «Мілоан» шляхом безготівкового переказу перерахувало відповідачу суму 5 000 грн. на його платіжну картку, що підтверджується платіжним дорученням №79795161 від 04.08.2022. Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. Відповідно до умов кредитного договору, 02.12.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №85-МЛ. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором №6245651 від 04.08.2022 року, який укладений між ТОВ «Мілоан» та Відповідачем, що підтверджується копією Витягу з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги №85-МЛ від 02.12.2022. Сума та розрахунок заборгованості за Кредитним договором №6245651 від 04.08.2022 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно Договору відступлення прав вимоги №85-МЛ від 02.12.2022. Відповідно до Витягу з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги №85-МЛ від 02.12.2022 сума заборгованості відповідача за кредитним договором №6245651 від 04.08.2022 становить 19 500 грн., відповідно до Виписки з особового рахунка, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5 000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків за становить 14 000 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 500 грн. З метою досудового врегулювання спору позивачем було надіслано відповідачу письмову претензію про погашення кредитної заборгованості №22110742/78 від 16.10.2025. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує факт укладення ним з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» кредитного договору №6245651, тобто відповідач стверджує, що саме треті особи уклали даний договір, отримали кредитні кошти, які було знято 04.08.2022 в іншому регіоні України. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне. Особливість укладення договорів за допомогою ІТС товариства полягає в процедурі ідентифікації особи позичальника та вчинення таким певної послідовності дій, які підтверджують вільне волевиявлення фізичної особи на укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у власне використання (на споживчі потреби). Як вбачається з наданих позивачем доказів, кредитний договір у електронній формі укладається шляхом авторизації фізичної особи на сайті позичальника, заповнення анкети-заяви, затвердження обраної позичальником суми кредиту товариством, формування проекту договору (оферта) та прийняття пропозиції позичальником (акцепт). Так, 04.08.2022 ОСОБА_1 здійснив авторизацію на сайті позичальника, після чого почав формування анкети-заяви на отримання кредиту, де зазначив особисті анкетні дані, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, місце проживання, стать, вид діяльності, наявність доходів, номер телефону, тощо. Такі ж самі дані зазначені відповідачем під час укладення кредитного договору з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та зазначено кредитну картку на яку позичальник бажає отримати кредитні кошти. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно довідки про ідентифікацію до кредитного договору №6245651 від 04.08.2022 кредитний договір та додатки до нього було підписано одноразовим цифровим ідентифікатором. З вищенаведеного слідує, що ОСОБА_1 підписав кредитний договір та додатки до нього з власної волі, не під примусом та обманом, шляхом заповнення своїх контактних даних. РНОКПП, місце проживання та інші контактні дані збігаються з тими, які зазначені у поданих та вказаних відповідачем процесуальних документах, а тому особу позичальника ідентифіковано. Зворотного стороною відповідача не доведено. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 виснувала, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Крім цього, ч. 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). Тлумачення правочину це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)). Тому, виходячи з принципів правомірності правочину та тлумачення правочину на користь його дійсності, а також враховуючи встановлені апеляційним судом вище обставини, слід дійти до висновку, що доводи апеляційної скарги які стосуються недійсності укладеного кредитного договору не знайшли свого підтвердження. З окремим позовом щодо визнання договору або його окремих положень недійсними відповідач не звертався. Посилання сторони відповідача на звернення до правоохоронних органів у зв`язку з шахрайськими діями не заслуговує на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутній вирок щодо встановлення факту шахрайства, заволодіння третіми особами особистими даними ОСОБА_1 та використання таких в шахрайських цілях, зокрема з метою укладення 04.08.2022 кредитного договору №6245651. Крім цього, відповідачем до матеріалів справи долучено виписку з його карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 з якої вбачається, що 04.08.2022 було не тільки здійснено переказ коштів 5 000,00 гривень, але і знято такі спочатку в сумі 4 000,00 гривень, а потім в сумі 800 гривень. В разі, якщо такі шахрайські дії мають місце, відповідач мав звернутися до працівників банку із заявою щодо отримання несанкціонованого доступу до його банківського рахунку та заблокування його картки. Після чого, банк проводить службове розслідування та надає свої висновки з даної ситуації. Однак, позивачем не надано доказів звернення до банку з приводу шахрайських дій та отримання несанкціонованого доступу до його карткових рахунків зі сторони третіх осіб, а також не надано службової перевірки банку. Тому, доводи відповідача в цій частині слід вважати недоведеними та такими, які не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а також слід вважати суперечливими, оскільки матеріали справи дають підстави вважати, що відповідач укладав кредитний договір та отримував кредитні кошти в розмірі 5 000,00 гривень і користувався такими. Нараховану позивачем кредитну заборгованість, а також факт переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача ОСОБА_1 не оскаржує та під сумнів не ставить, а тому слід вважати, що з такими обставинами справи погоджується, у зв`язку з чим, апеляційний суд не переглядає рішення суду першої інстанції в цій частині та обмежується тільки доводами апеляційної скарги згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Щодо комісії за надання кредиту. ОСОБА_2 вважає, що комісія за надання кредиту в розмірі 10% від суми наданого кредиту, тобто 500 гривень, є неправомірно нарахованою та не відповідає висновкам викладеним у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21, також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне. На момент укладення кредитного договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , тобто станом на 04.08.2022, комісія за надання кредиту була включена до суми загальних витрат за кредитом. Зокрема, статею 8 Закону України "Про споживче кредитування" в редакції чинній станом на день укладення кредиту (редакція від 17.03.2022) для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом до яких, зокрема, відносяться комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Тобто, нарахування комісії за надання споживчого кредиту в розмірі 500 гривень є правомірною та відповідає положенням законодавства в сфері споживчого кредитування на момент виникнення спірних правовідносин. Посилання апелянта на висновк викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21, також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 не заслогувують на увагу, оскільки такі стосуються інших послуг, а не комісії за видачу кредиту, тобто дані постанови не є релевантними до правовідносин, які склалися в межах цієї цивільної справи. Щодо процесуальних порушень. Відповідач у поданій ним апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не повідомив відповідача належним чином про судовий розгляд даної цивільної справи, проігнорував заяву адвоката від 07.01.2026 про відкладення розгляду для можливості подання відзиву на позов та не відреагував на клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.11.2025 провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Справу призначено до розгляду на 08.01.2026 о 10 год 50 хв. Згідно довідки про доставку SMS від 21.11.2025 ОСОБА_1 отримав судову повістку на номер телефону НОМЕР_2 . 07.01.2026 адвокат Куруц А.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду для можливості подати відзив на позовну заяву. 08.01.2026 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області розглянуто справу по суті без участі сторін шляхом ухвалення заочного рішення, про що складено довідку секретаря судового засідання. Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Суд в оскаржуваному заочному рішенні послався на довідки про доставку SMS від 21.11.2025 та зазначив, що відповідач повідомлений на електронну пошту. Однак в матеріалах справи відсутня довідка про доставку судової повістки на електронну пошту відповідача, а також відсутнє належне повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, оскільки відповідач не подавав заявку про отримання судових повідомлень на номер телефону НОМЕР_2 . Якщо матеріали справи не містять заяв позивача або його представника про направленням їм судових повісток шляхом SMS-повідомлення, такі повідомлення останніх не є належними. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2024 року у справі №758/11388/20, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року у справі № 761/17092/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року у справі №2-6510/11. Таким чином, навіть передбачений ст. 284 ЦПК України механізм перегляду заочного рішення суду не відновлює порушене право відповідача на його належне повідомлення про дату, час та місце судового засідання. Щодо неотримання відповідачем позовної заяви, додатків та ухвали про відкриття провадження у справі, то до таких доводів колегія суддів відноситься критично, оскільки в матеріалах справи наявні докази направлення позовної заяви долучені позивачем, а також трекінг-код відправлення в АТ «Укрпошта» під номером R067043942724. Згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п. 47 рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «"Дія 97" проти України»; заява № 19164/04). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України). Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань», стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. До вищевикладених висновків прийшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.04.2022 у справі №522/18010/18. Таким чином, неналежне повідомлення сторін спору про розгляд справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням нового рішення по суті. Враховуючи неналежне повідомлення сторони відповідача, апеляційний суд приходить до обґрунтованих висновків, що заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 січня 2026 року слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 також оскаржує і задоволену судом першої інстанції суму у розмірі 8 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу наданої адвокатським об`єднанням «Апологет» під час розгляду справи в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області. Вважає, що дана сума є необґрунтованою, неспівмірною та не відповідає реальним адвокатським послугам зважаючи на однотипність спору. Колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині та зазначає наступне. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити не співмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. До позовної заяви позивачем додано: договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, ордер про надання правничої допомоги №1408806 від 20.10.2025, акт наданих послуг №Д/5380 від 22.10.2025 та детальний опис наданих послуг до акту. Згідно Акту наданих послуг №Д/5380 від 22.10.2025 АО «Апологет» в особі адвоката Усенка М.І. надало наступні послуги: усна консультація клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором 30 хвилин; ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 години; погодження правової позиції клієнта у справі 30 хвилин; складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта 3 години 30 хвилин; подання заяви до суду від імені клієнта. Дані послуги оцінено у 8 000,00 гривень. Враховуючи те, що дана категорія справ є типовою, а також враховуючи, що адвокат не брав безпосередню участь в розгляді даної справи та беручи до уваги характер виконаних адвокатом робіт, а також незначний проміжок часу розгляду даної справи в суді першої інстанції, слід погодитись з позицією сторони відповідача, що дані витрати не відповідають критеріям співмірності та розумності та стягнути суму 3 000,00 гривень за надані послуги професійної правничої допомоги позивачеві в суді першої інстанції. Крім цього, згідно положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід віднести на рахунок сторін спору виходячи із задоволених позовних вимог. Так, судом апеляційної інстанції повністю задоволено позов в межах суми 19 500 гривень, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40 гривень. Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Куруц Андрій Андрійович, задовольнити частково. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», задовольнити. Стягнути із ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ: 35234236, заборгованість за кредитним договором №6245651 від 04.08.2022 у розмірі 5 000,00 гривень тіла кредиту, у розмірі 14 000,00 гривень відсотків за користування кредитом та 500 гривень простроченої заборгованості за видачу кредиту. Стягнути із ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ: 35234236 судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень судового збору за подання позовної заяви та витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 гривень. У решті розміру витрат на професійну правничу допомогу, відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року. Суддя-доповідач: Судді: