Постанова 4824 № 758/9759/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2026 року м. Київ Справа № 758/9759/24 Провадження: № 22-ц/824/372/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Будзан Л. Д., у справі за заявою ОСОБА_2 про усиновлення, заінтересована особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, у с т а н о в и в: У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою, яка мотивована тим, що розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 жовтня 2020 року № 728 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.02.2023 року № 61 «Про призначення опікуна малолітній дитині» заявницю призначено опікуном над малолітньою дитиною. Починаючи з 14.02.2023 року малолітня дитина проживає разом із заявницею у власній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному житлі створено всі необхідні умови для виховання дитини. Вказує, що офіційно працює на посаді заступника директора з реалізації благодійних програм в Благодійному фонді «Зміни одне життя - Україна» та у Київському міському центрі соціальних служб. За станом здоров`я протипоказань щодо усиновлення дитини не має, до кримінальної відповідальності не притягувалась. Згідно висновку Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність усиновлення дитини від 31.08.2024 року № 106-6435, усиновлення заявницею ОСОБА_3 є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року заяву ОСОБА_2 про усиновлення задоволено. Визнано громадянку України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усиновлювачем малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внесено зміни в актовий запис про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , № 4666, складений Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві), а саме: в графі «прізвище дитини» замінити « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_5 », в графі «матір» замінити « ОСОБА_6 » на «громадянка України ОСОБА_2 », дату народження вказати « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в графі «батько» зазначити відомості на підставі ч. 1 ст. 135 СК України « ОСОБА_7 », та після внесення змін в актовий запис про народження дитини видати нове свідоцтво про народження. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, рішення суду просила скасувати. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд не взяв до уваги ту обставину, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17.10.2024 року у справі №760/6143/21 позов ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Солом`янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Треті особи: ОСОБА_2 , Печерський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства, визнання материнства та внесення змін до актового запису про народження задоволено в повному обсязі, а отже на підставі ст. 429 ЦПК України рішення підлягає скасуванню. Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими. Зазначила про те, що рішення на яке посилається представник Служби у справах дітей, на момент апеляційного перегляду справи не набрало законної сили та вона має наміри його оскаржувати, а тому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2025 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням №760/6143/21. Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року (справа № 760/6143/21) скасовано та ухвалено у справі нове рішення про відмову в позові. Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 травня 2026 року поновлено провадження у справі. 03 червня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона підтримала апеляційну скаргу Служби у справах дітей та не наполягала на усиновленні дитини. Від представника Служби у справах дітей та сім`ї ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі, апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі. В судовому ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з огляду на зміну життєвих обставин. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з моменту народження опинилася у ситуації, що вимагала втручання органів опіки та піклування. Розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 жовтня 2020 року №728 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» зазначеній дитині було надано відповідний правовий статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у зв`язку з відсутністю належним чином підтверджених відомостей про її батьків та фактичними обставинами її перебування (а. с. 24). Надалі, розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 07 лютого 2023 року №61 «Про призначення опікуна малолітній дитині» ОСОБА_2 було призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_3 (а. с. 23). Зазначене рішення органу опіки та піклування стало підставою для фактичного передання дитини під опіку ОСОБА_2 , починаючи з 14 лютого 2023 року, з якої вона і проживає разом у належних житлово-побутових умовах за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13-14). Як встановлено судом, у вказаному житлі створено необхідні та належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося учасниками процесу. Судом також встановлено, що ОСОБА_2 має постійне місце роботи, обіймає посаду заступника директора з реалізації благодійних програм у Благодійному фонді «Зміни одне життя - Україна», а також здійснює трудову діяльність у Київському міському центрі соціальних служб, що свідчить про її соціальну зайнятість, стабільний дохід та професійну діяльність у сфері соціального захисту (а. с. 10 -11,20-21). Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 за станом здоров`я не має протипоказань до здійснення батьківських обов`язків та усиновлення дитини, до кримінальної відповідальності не притягувалася (а. с. 12, 16) Крім того, Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією було підготовлено висновок від 31 липня 2024 року №106-6435 про доцільність усиновлення дитини, відповідно до якого усиновлення ОСОБА_3 . ОСОБА_2 визнано таким, що відповідає інтересам дитини та є доцільним (а. с. 25 - 26) Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про усиновлення малолітньої дитини, суд першої інстанції виходив із сукупності встановлених у справі обставин та наданих доказів, які в своїй єдності свідчать про наявність правових і фактичних підстав для усиновлення та відповідність такого усиновлення найкращим інтересам дитини. Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 з моменту надання їй статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, фактично перебуває під опікою ОСОБА_2 , яка забезпечує її повноцінне утримання, виховання та розвиток у стабільному сімейному середовищі. Суд також врахував, що між заявницею та дитиною сформувався сталий емоційний зв`язок, який має характер фактичних сімейних відносин «мати-дитина», що підтверджується тривалим спільним проживанням, умовами утримання дитини, а також її соціально-побутовою адаптацією у сім`ї заявниці. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 має належні житлово-побутові умови, стабільне місце роботи, позитивні характеристики та не має обставин, які б перешкоджали здійсненню нею батьківських прав та обов`язків, що підтверджується матеріалами справи та висновком органу опіки і піклування. Особливу увагу суд приділив висновку Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 31.08.2024 року №106-6435, відповідно до якого усиновлення ОСОБА_2 малолітньої ОСОБА_3 визнано доцільним та таким, що повністю відповідає інтересам дитини. Оцінюючи зазначені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що усиновлення забезпечує дитині належні умови для гармонійного розвитку, стабільності та реалізації її прав, а також відповідає принципу пріоритету найкращих інтересів дитини, закріпленому в сімейному законодавстві України та міжнародних актах. Перевіряючи вказані висновки суду, колегія суддів виходить з наступного. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із статтею 20 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною. Такий догляд може включати, зокрема усиновлення. Частиною першою статті 21 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Згідно зі статтею 4 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованої Верховною Радою України 15 лютого 2011 року (далі - Конвенція про усиновлення дітей), компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини. У кожному випадку компетентний орган приділяє особливу увагу важливості того, що усиновлення забезпечує дитину стабільними та гармонійними домашніми умовами. Усиновлення є прийняттям усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (стаття 207 СК України). Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду (частина перша статті 207 СК України) і вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення (стаття 225 СК України). Правові наслідки усиновлення визначені статтею 232 СК України. Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків. Відповідно до статті 233 СК України на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється. Отже, в контексті положень законодавства про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання, у звичайних побутових обставинах. Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» роз`яснено, що вирішуючи заяву про усиновлення по суті, суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона є необхідною); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб`єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин першої - третьої статті 218 СК України щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент розгляду заяви ОСОБА_2 про усиновлення малолітньої ОСОБА_3 існували всі передбачені законом підстави для задоволення такої заяви. Так, малолітня ОСОБА_3 на підставі розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 жовтня 2020 року №728 мала статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Відомості про її батьків були внесені до актового запису про народження відповідно до положень статті 135 СК України. Будь-яких судових рішень, які б встановлювали походження дитини від конкретних осіб або підтверджували наявність у неї батьків, на час розгляду справи про усиновлення не існувало. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу здійснювала фактичне виховання та утримання дитини, забезпечувала належні житлово-побутові умови її проживання, мала постійне місце роботи, позитивну характеристику, належний стан здоров`я та не мала обставин, які відповідно до закону перешкоджають усиновленню. При цьому, орган опіки та піклування, реалізуючи покладені на нього державою повноваження щодо захисту прав та інтересів дітей, у висновку від 31 серпня 2024 року №106-6435 дійшов висновку про доцільність усиновлення та його відповідність найкращим інтересам малолітньої дитини. Отже, ухвалюючи рішення про усиновлення, суд першої інстанції належним чином перевірив усі передбачені законом обставини, врахував висновок органу опіки та піклування, встановив відсутність законодавчих перешкод для усиновлення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що усиновлення забезпечить дитині стабільні та гармонійні умови життя, сімейне виховання, належне матеріальне забезпечення та реалізацію її права на сім`ю. Колегія суддів також враховує, що єдиним доводом апеляційної скарги Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації є посилання на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року у справі №760/6143/21, яким було задоволено позов ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання батьківства, материнства та внесення змін до актового запису про народження дитини. Проте зазначений довід не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Як убачається з матеріалів справи та підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у справі №760/6143/21, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року було скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . При цьому, суд апеляційної інстанції у справі про визнання батьківства та материнства дійшов висновку про недоведеність походження дитини від позивачів. Зокрема, апеляційний суд звернув увагу на те, що хоча у справі і проводилася судова молекулярно-генетична експертиза, однак безпосередній відбір біологічного матеріалу у громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_8 під час судового розгляду не проводився, а сам позивач протягом усього часу розгляду справи до суду не з`являвся та участі у проведенні експертного дослідження не брав. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що висновок експерта ґрунтувався на відомостях про ДНК-профіль, отриманих із документів, наданих стороною позивачів, що не дало можливості суду достовірно перевірити походження біологічного матеріалу, порядок його відбору, зберігання та передачі для дослідження. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність належних та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували походження дитини від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у зв`язку з чим у задоволенні позову було відмовлено. Отже, на час апеляційного перегляду даної справи не існує судового рішення, яке б підтверджувало наявність у малолітньої ОСОБА_3 батьків, а відтак відсутні й обставини, на які посилається апелянт як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів також враховує, що доводи апеляційної скарги не містять посилань на будь-які інші порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а містять лише посилання на судове рішення, яке скасоване. Заяву ОСОБА_2 подану під час апеляційного розгляду справи, про те, що вона не наполягає на усиновленні дитини, колегія суддів оцінює критично. Колегія суддів виходить із того, що дана категорія справ безпосередньо стосується захисту прав та інтересів малолітньої дитини, а тому суд, вирішуючи заяву, зобов`язаний керуватися насамперед принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, а не виключно зміною волевиявлення дорослих осіб. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що при вирішенні спорів, які стосуються дітей, першочергова увага повинна приділятися саме найкращим інтересам дитини, які за своєю природою та значенням мають перевагу над інтересами дорослих осіб (рішення у справах «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», «Strand Lobben and Others v. Norway»). З огляду на те, що на час апеляційного перегляду справи відсутні судові рішення, які б підтверджували наявність у малолітньої ОСОБА_3 батьків, а також враховуючи необхідність забезпечення дитині стабільного сімейного середовища, правової визначеності та належного сімейного виховання, колегія суддів дійшла висновку, що викладена ОСОБА_2 позиція про відмову від подальшого наполягання на усиновленні сама по собі не може бути визначальною та не відповідає критерію забезпечення найкращих інтересів дитини. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про усиновлення малолітньої ОСОБА_3 , повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які відповідно до положень цивільного процесуального законодавства могли б бути підставою для скасування ухваленого рішення. Доводи апеляційної скарги Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи не знайшли, оскільки єдина обставина, на яку посилався представник як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, а саме наявність рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року у справі №760/6143/21 про визнання батьківства та материнства, у подальшому втратила своє правове значення у зв`язку зі скасуванням зазначеного рішення судом апеляційної інстанції та ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому колегія суддів враховує, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення були відсутні передбачені законом обставини, які виключали б можливість усиновлення малолітньої дитини, а саме усиновлення здійснювалося на підставі висновку компетентного органу опіки та піклування, який визнав його доцільним та таким, що відповідає найкращим інтересам дитини. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України Повне судове рішення складено року 03 липня 2026 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова