Постанова Київський апеляційний суд № 359/10472/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/7146/2026 справа №359/10472/24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В., суддів Желепи О.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Муранової-Лесів І.В., дата складення повного рішення не зазначена, у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, - встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову. У вересні 2024 року Державна іпотечна установа звернулась до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги позову мотивує тим, що 26 вересня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття кредитної лінії №39-06-ИЛ/02, відповідно до умов якого позичальнику надано невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 70 000 доларів США під заставу земельної ділянки в с. Щасливе Бориспільського району Київської області зі строком погашення до 25 вересня 2021 року. Додатковою угодою №1 від 25 червня 2007 року ліміт кредитування збільшено до 300 000 доларів США та додатково передано в забезпечення житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Банк виконав свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів, однак позичальниця належним чином кредит не погасила. Вказує, що постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі №2601/23191/12, з урахуванням ухвали від 22 лютого 2021 року про виправлення описки, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Державна іпотечна установа, заборгованість за кредитним договором у розмірі 299 562,98 доларів США основного боргу та 93 792 доларів США процентів. Вказує, що заборгованість не погашена, а зобов`язання не припинені. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у справі №752/1587/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, з ОСОБА_3 стягнуто 284 749,63 грн 3 % річних та судові витрати. 11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою укладено договір відступлення прав вимоги №17/4-В, відповідно до якого до Державної іпотечної установи перейшли права вимоги за кредитним договором №39-06-ИЛ/02, іпотечними договорами від 26 вересня 2006 року та 25 червня 2007 року, а також договором поруки №39-06-П/02. Позивач вказує, що на забезпечення виконання кредитних зобов`язань укладено: іпотечний договір від 26 вересня 2006 року, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно: земельна ділянка площею 0,1078 га, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, кадастровий номер: 3220888001:01:001:0063, та іпотечний договір від 25 липня 2007 року, відповідно до якого предметом іпотеки є домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що пунктами 8.4.3 та 8.4.8 вказаних іпотечних договорів передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання. Пунктом 11 договорів визначено право звернення стягнення на підставі рішення суду. Порушення боржником умов кредитного договору підтверджується постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі №2601/23191/12 та постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у справі №752/1587/22. Майновому поручителю ОСОБА_1 03 червня 2024 року направлено вимогу про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Незважаючи на це, заборгованість у розмірі 4 406 717,55 грн не погашена, що підтверджується довідкою про стан заборгованості від 18 вересня 2024 року №4145/32 та постановою про відкриття виконавчого провадження від 24 серпня 2023 року ВП НОМЕР_4. Вказує, що відповідно до статей 509, 575, 589-591, 1054 ЦК України, статей 11, 17, 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотека не припинена, оскільки основне зобов`язання не виконано та предмет іпотеки не реалізовано. Мотивуючи наведеним, просить у рахунок погашення заборгованості в сумі 4 406 717,55 грн звернути стягнення на предмет іпотеки: - за Іпотечним договором, посвідченим 26 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., на земельну ділянку площею 0,1078 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, село Щасливе, кадастровий номер 3220888001:01:001:0063, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), та - за Іпотечним договором, посвідченим 25 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу предметів іпотеки визначеною суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки виконавчого провадження відповідно до порядку передбаченого Законом України «Про виконавче провадження».

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовивши у задоволенні позову, суд зазначив, що згідно пункту 2 Іпотечного договору реєстровий №3173 та пункту 2 Іпотечного договору реєстровий №1787: іпотека земельної ділянки та житлового будинку не передбачала забезпечення виконання зобов`язання третьої особи ОСОБА_4 в частині стягнення 3% річних, нарахованих в порядку статті 625 ЦК України, а тому позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості зі сплати 3% річних в розмірі 284 749,63 грн та судових витрат в сумі 4 271,25 грн, що виникла на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у справі №752/1587/22, задоволенню не підлягають. Крім цього, суд установив, що у травні 2010 року банк, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання. Саме з цього моменту у іпотекодержателя виникло право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність сплинула у травні 2013 року. Суд врахував, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у червні 2014 року, проте цей позов залишений без розгляду ухвалою суду від 29 лютого 2016 року. Після цього ані банк, ані його правонаступник - Державна іпотечна установа -не зверталися до суду з аналогічними вимогами. Суд відхилив доводи позивача про те, що право на звернення до суду виникло лише після втрати чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у вересні 2021 року. На думку суду, дія мораторію обмежувала можливість примусового виконання рішення, але не перешкоджала зверненню до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд врахував продовження та зупинення строків позовної давності у зв`язку з карантином COVID-19 та воєнним станом та вказав, що такі не можуть бути застосовані до цієї справи, оскільки такі поширюються лише на строки, які ще тривали на момент настання відповідних обставин. У цьому випадку строк позовної давності сплив у 2013 році.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з ухваленим рішенням, Державною іпотечною установою подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушенням норм процесуального права, неповно встановлені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказує, що висновки суду першої інстанції про початок перебігу позовної давності у 2010 року є помилковими, оскільки суд не звернув увагу та не дослідив, що позов, який поданий банком у травні 2010 року, розглянутий судовими інстанціями та прийняте остаточне рішення по справі №2601/23191/12 набрало законної сили 16 грудня 2020 року. На переконання скаржника, перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочався з 17 грудня 2020 року і закінчився 16 грудня 2023 року, проте з урахуванням того, що строк позовної давності з 12 березня 2020 року до 01 липня 2023 року був продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19) на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, а з 24 лютого 2022 року в Україні був спочатку продовжений, а у подальшому з 30 січня 2024 року - зупинений на період дії воєнного стану на підставі п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК, з урахуванням змін, що були внесені Законом України № 3450-IX від 08.11.2023. Вказує, що суд не врахував умови пункту 8.4.3 іпотечних договорів, відповідно до яких право іпотекодержателя на звернення стягнення виникає у разі невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання у встановлений строк. Пунктом 3.2 кредитного договору кінцевий строк виконання основного зобов`язання визначено до 25 вересня 2021 року. Оскільки станом на цю дату заборгованість не була погашена добровільно, саме з цього моменту у іпотекодержателя виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, а позов подано в межах установленого законом строку. Уважає, що посилання суду на правові висновки Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №201/15310/16 є нерелевантним, оскільки обставини зазначеної справи стосувалися звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса на стадії виконавчого провадження, тоді як у цій справі заявлено позов про судове звернення стягнення. Вказує, що відмова у зверненні стягнення за наявності підтвердженої судовими рішеннями заборгованості фактично позбавляє іпотекодержателя передбаченого законом способу захисту його майнового права та суперечить статтям 575, 589-591 ЦК України, статтям 11, 17, 33 Закону України «Про іпотеку» і загальним засадам цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності. Мотивуючи наведеним, просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити. Стягнути судові витрати.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. 19 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу. Зазначає про помилковість тверджень скаржника про те, що перебіг позовної давності за іпотечною вимогою розпочався після набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі №2601/23191/12 або ж із кінцевої дати кредитного договору 25 вересня 2021 року. Суд першої інстанції правильно встановив початок перебігу позовної давності у травні 2010 року, оскільки подавши позов про дострокове стягнення заборгованості, банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Вказує, що подача позову у 2014 року не відновила строк, який уже сплив. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

5. Позиція учасників справи. 31 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_4 . Зазначає, шо судом першої інстанції установлено, що у травні 2010 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості із позичальника та поручителів. З цього моменту первісний строк кредитування до 25 вересня 2021 року втратив юридичне значення, а строк виконання зобов`язання змінений кредитором. Отже, право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у травні 2010 року, а трирічна позовна давність, встановлена статтею 257 ЦК України, спливла у травні 2013 року. Посилання скаржника на кінцевий строк кредитування у 2021 році суперечить власним діям правопопередника щодо акселерації боргу. Безпідставними є доводи про те, що розгляд спору щодо стягнення боргу з позичальника у 2010-2020 роках переривав позовну давність щодо майнового поручителя. Відповідно до статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель відповідає лише в межах вартості предмета іпотеки та не є боржником за кредитним зобов`язанням. Згідно зі статтею 264 ЦК України позовна давність переривається лише щодо тієї особи та тієї вимоги, які безпосередньо охоплені позовом. Зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц зазначено, що переривання позовної давності поширюється лише на відповідного боржника та заявлену вимогу. Аналогічний висновок щодо самостійності вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки викладений у постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21), на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції. Тому судові процеси між Банком та ОСОБА_4 не впливали на перебіг позовної давності щодо ОСОБА_1 . Подання банком у 2014 році позову про звернення стягнення на предмет іпотеки також не могло вплинути на перебіг позовної давності, оскільки цей позов був поданий вже після її спливу, а згодом залишений без розгляду. Не підлягають застосуванню і положення про продовження строків під час карантину та воєнного стану. Пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України запроваджений Законом № 540-ІХ від 30 березня 2020 року, а пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у 2022 році. Вказані норми поширювалися лише на строки, перебіг яких тривав на момент набрання ними чинності. Оскільки позовна давність у цьому випадку спливла у травні 2013 року, її продовження у 2020 чи 2022 роках суперечило б статті 58 Конституції України та принципу правової визначеності. Також уважає безпідставним посилання скаржника на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Суд першої інстанції правильно зазначив, що дія цього Закону стосувалася стадії виконавчого провадження та примусового відчуження майна, а не права кредитора на звернення до суду із позовом. Тому мораторій не перешкоджав Банку своєчасно звернутися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах позовної давності та не зупиняв її перебіг. Крім цього вказує на правомірність висновку суду першої інстанції про відмову у включенні до суми іпотечних вимог 284 749,63 грн 3 % річних, стягнутих рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 752/1587/22 лише з основного боржника ОСОБА_4 . Оскільки право на звернення стягнення на предмети іпотеки було втрачено ще у травні 2013 року, іпотечне зобов`язання щодо ОСОБА_1 не може бути реалізоване примусово. За таких обставин відсутні правові підстави для включення до складу іпотечних вимог додаткових сум 3 % річних. Крім того, пункт 2 Іпотечного договору від 26 вересня 2006 року та Іпотечного договору від 25 червня 2007 року передбачав забезпечення лише повернення кредиту, процентів, комісій та договірної неустойки. Зазначені договори не містять положень про забезпечення відповідальності за статтею 625 ЦК України. Відповідно до статті 11 Закону України «Про іпотеку» відповідальність майнового поручителя є обмеженою умовами договору та вартістю предмета іпотеки, а тому розширення її обсягу за рахунок 3 % річних, присуджених іншій особі в окремому судовому процесі, є неприпустимим. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. В судовому засіданні представниця Державної іпотечної установи - Петровська І.Ю. підтримала подану апеляційну скаргу, просила суд її задовольнити. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причини неявки не повідомляла. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності відповідачки, яка не з`явилась, оскільки її неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці позивача, пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. З матеріалів справи убачається, що 26 вересня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3 укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 39-06-ИЛ/02, відповідно до умов якого ОСОБА_3 відкрита невідновлювальна кредитна лінія на загальну суму 70000 доларів США з оплатою процентів 15% річних зі строком повернення до 25 вересня 2021 року (том 1 а.с.19-22). Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 розділу 4 Договору № 39-06-ИЛ/02 ОСОБА_3 взяла на себе обов`язок щомісячно, починаючи з квітня 2008 року в строк до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості відповідно до Графіку зниження розміру заборгованості, що є Додатком № 1 до Кредитного договору та сплачувати проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту по процентній ставці 15% річних щомісячно. Згідно пункту 5.1 Договору № 39-06-ИЛ/02 забезпеченням виконання зобов`язань за цим договором є застава земельної ділянки площею 0,1078 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, с.Щасливе, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю від 04 квітня 2006 року за №010632300035, виданого на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 жовтня 2005 року, за реєстровим №4019. Відповідно до пункту 6.1 Договору № 39-06-ИЛ/02 за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. 26 вересня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_3 , укладено Іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним та даним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижчевикладених умовах. Згідно пункту 1 іпотечного договору предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,1078 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3220888001:01:001:0063, яка належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №159486, виданого 04.04.2006 року Бориспільським районним відділом земельних ресурсів, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632300035, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку (том 1 а.с. 26-29). Згідно пункту 2 договору зазначена земельна ділянка передається в іпотеку як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ОСОБА_3 за кредитним договором №39-06-ИЛ/02 від 26 вересня 2006 року на суму 70 000 доларів США строком до 25 вересня 2021 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 15% річних, а також комісійної винагороди за основним зобов`язанням, неустойки за цим договором або за основним зобов`язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за основним зобов`язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог. 25 червня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», в особі начальника філії «Київське регіональне управління», та третьою особою ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору №39-06ИЛ/02 від 26 вересня 2006 року щодо збільшення розміру невідновлювальної кредитної лінії до 300 000 доларів США та надання Позичальником додатково під заставу житлового будинку загальною площею 155,4 кв.м, житловою - 94,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим були внесені зміни до п.51 основного Договору про відкриття кредитної лінії №39-06-ИЛ/02 (том 1 а.с.24). 25 червня 2007 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачкою ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_3 , укладено та нотаріально посвідчено 25 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О., за реєстровим №1789, Договір про зміну умов іпотечного договору, посвідченого 26 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О. за реєстровим №3173. Зокрема, пункт 2 Іпотечного договору викладено в такій редакції: "2. Зазначена земельна ділянка передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ОСОБА_3 за кредитним договором №39-06-Ил/02 від 26 вересня 2006 року та Додаткової угоди №1 від 25 червня 2007 року на суму 300 000,00 доларів США строком до 25 вересня 2021 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 15% річних, а також комісійної винагороди за основним зобов`язанням, неустойки за цим договором або за основним зобов`язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог. У випадку зміни сторони Основного зобов`язання, процентної ставки за користування Кредитними ресурсами, Іпотекодавець зобов`язується невідкладно укласти з Іпотекодержателем відповідну додаткову угоду до цього договору" (том 1 а.с.34). 25 червня 2007 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено договір про зміну умов іпотечного договору у зв`язку із внесенням змін до Договору про відкриття кредитної лінії №39-07-ИЛ/02 від 26 вересня 2006 року на підставі Додаткової угоди №1 від 25.06.2007, сторони домовились викласти пункт 2, пункт 3 Іпотечного договору посвідченого 26.09.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О за реєстровим №3173 в наступній редакції: «зазначена земельна ділянка передається в іпотеку як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ОСОБА_3 за кредитним договором №39-06-ИЛ/02 від 26 вересня 2006 року та Додаткової угоди №1 від 25.06.2007 року на суму 300000 доларів США строком до 25 вересня 2021 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 15% річних, а також комісійної винагороди за основним зобов`язанням, неустойки за цим договором або за основним зобов`язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за основним зобов`язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог (а.с. 34). 25 червня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щерба Л.О., за реєстровим №1787, відповідно до умов п.п.1, 4 якого в іпотекодавець передає в заставу Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з житлового будинку та гаража, побудованих з піно блоку та цегли, будинок має загальну площу 155,4 кв.м, житлову площу 94,0 кв.м, який належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 , виданого Щасливською сільською радою 07.05.2007 року на підставі рішення виконавчого комітету від 19.04.2007 року №116, зареєстрованого в Бориспільському районному бюро технічної інвентаризації 08.05.2007 року під номером 18760621, номер запису 1113 в книзі 4, витяг №14484885 (том 1 а.с.30-33) Відповідно до пункту 2 Іпотечного договору реєстровий №1787, зазначене домоволодіння передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих Іпотекодавцю за Договором про відкриття кредитної лінії №39-07-ИЛ/02 від 26 вересня 2006 року та Додаткової угоди №1 від 25.06.2007 року на суму 300000 доларів США строком до 25 вересня 2021 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 15% річних, а також комісійної винагороди за основним зобов`язанням, неустойки за цим договором або за основним зобов`язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за основним зобов`язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог. Матеріали справи містять копію позовної заяви ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" від 23 травня 2014 року. Так, позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просив суд звернути стягнення на нерухоме майно на свою користь на предмет іпотеки: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер ділянки 010632300035, кадастровий номер 3220888001:01:001:0063, загальною площею 0,1078 га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, шляхом визнання права власності на вищевказане нерухоме майно за АТ «Банк «Фінанси та Кредит», та домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку та гаража, побудованих з піноблоку та цегли, загальною площею будинку 155,4 кв.м.., житловою площею 94,0 кв.м., шляхом визнання права власності на вищевказане нерухоме майно за АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в розмірі 8675254 гривень 24 копійки, з яких основний борг - 2394406 гривень 90 копійок, нараховані відсотки за користування кредитними коштами - 1743362 гривні 74 копійки, пеня 4537484 гривень 60 копійок, а також стягнути з відповідача на свою користь суму судових витрат, понесених позивачем, включно з витратами на судовий збір за подання позовної заяви за позовними вимогами в розмірі 3643 гривні (том 2 а.с. 5-13). Крім цього, матеріали цивільної справи містять повідомлення ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" адресоване ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 17 червня 2009 року щодо усунення порушення, у якому банк вимагав погасити заборгованість за договором №39-06/02-Ил не пізніше 5 днів з дня отримання повідомлення про усунення порушення (том 2 а.с. 14). Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2015 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено (том 1 а.с. 178-184). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 1 а.с. 200-204). Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016 року позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 207 ЦПК України за заявою позивача (том 1 а.с. 206-207). Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором №39-06-ИЛ02 від 26.09.2006, яка складається з тіла в розмірі 299562,98 доларів США, що по курсу НБУ станом на 20.04.2010 еквівалентно 2374306,22 грн та відсотків в сумі 93792 доларів США, що еквівалентно 743490,45 гривень. В задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено (том 1 а.с.43-51). Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року внесено виправлення у постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, вказавши по тексту постанови позивача по справі Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси і кредит", правонаступником якого є Державна іпотечна установа (код ЄДРПОУ 33304730, місцезнаходження м. Київ, бул. Лесі Українки, 34) замість позивача по справі Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси і кредит " викладено резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року наступного змісту: «Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позов Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит», правонаступником якого є Державна іпотечна установа (код ЄДРПОУ 33304730, місцезнаходження м. Київ, бул. Лесі Українки, 34) до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, і.п.н. НОМЕР_3 , проживає за адресою АДРЕСА_3 ), на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит", правонаступником якого є Державна іпотечна установа (код ЄДРПОУ 33304730, місцезнаходження м. Київ, бул. Лесі Українки, 34) заборгованість за кредитним договором №39-06-ИЛ02 від 26.09.2006 року, яка складається з тіла в розмірі 299562,98 доларів США, що по курсу НБУ, станом на 20.04.2010 року еквівалентно 2374306,22 грн. та відсотків в сумі 93792 доларів США, що еквівалентно 743390,45 гривень. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит», правонаступником якого є Державна іпотечна установа (код ЄДРПОУ 33304730, місцезнаходження м. Київ, бул.Лесі Українки, 34) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити" (том 1 а.с. 53-55). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у справі №752/1587/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року задоволено позовні вимоги Державної іпотечної установи про стягнення з ОСОБА_2 3% річних в розмірі 284 749,63 грн та судових витрат 4 271,25 грн (том 1 а.с.57-62, 62-70).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно частини 1 статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло не з моменту набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі №2601/23191/12 та не після закінчення строку кредитування, визначеного кредитним договором, а з моменту зміни кредитором строку виконання основного зобов`язання. Як убачається із постанови Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, у травні 2010 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №39-06-ИЛ/02. Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту змінює строк виконання зобов`язання, а тому саме з цього моменту починається перебіг позовної давності щодо вимог кредитора про захист порушеного права (аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11 (пункт 80); у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року в справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року в справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року в справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року в справі № 644/6558/15). Отже, після пред`явлення банком вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості посилання на кінцевий строк повернення кредиту 25 вересня 2021 року як на момент виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставним, оскільки такий строк втратив юридичне значення внаслідок реалізації кредитором права на дострокове стягнення боргу. Доводи апеляційної скарги про те, що перебіг позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочався лише після набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, колегія суддів відхиляє. Наявність судового спору щодо стягнення заборгованості з основного боржника не є обставиною, яка відкладає момент виникнення права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки. Право вимоги щодо основного боржника та право вимоги до майнового поручителя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є різними способами захисту порушеного права, які мають самостійний характер. З матеріалів справи убачається, що у 2014 році ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з цим, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016 року зазначений позов було залишено без розгляду на підставі заяви позивача. Відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебіг позовної давності. Крім того, звернення з позовом після спливу позовної давності не поновлює та не перериває її перебіг. Підстави переривання позовної давності визначені статті 264 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1); позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина 2). У цій справі звернення банку з позовом про стягнення заборгованості з позичальника не могло перервати позовну давність щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, пред`явленої до майнового поручителя, оскільки такі вимоги мають різний предмет та різних відповідачів. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у кредитора у травні 2010 року, а загальна трирічна позовна давність сплинула у травні 2013 року. Відтак, доводи апеляційної скарги про необхідність застосування положень щодо продовження строків позовної давності у зв`язку із запровадженням карантину COVID-19 та воєнним станом також є необґрунтованими, оскільки положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовуються до строків, перебіг яких не закінчився на момент набрання чинності відповідними законодавчими змінами. Оскільки у спірних правовідносинах строк позовної давності сплив ще у травні 2013 року підстави для їх застосування відсутні. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" перешкоджала зверненню до суду. Зазначений Закон встановлював тимчасову заборону примусового стягнення певного майна, однак не позбавляв кредитора права звернутися до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Наведені висновки, зокрема, стали підставою для скасування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 травня 2015 року. Апеляційний суд відхиляє твердження скаржника про помилкове посилання суду на правові висновки Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №201/15310/16, уважаючи такі нерелевантними до обставин цієї справи, оскільки у вказаній справі Верховний Суд виснував про застосування інституту позовної давності у разі зміни строку виконання основного зобов`язання. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/13805/16, у якій зазначено: «Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 2 листопада 2022 року у справі №344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц)». За таких обставин, колегія суддів робить висновок, що судом першої інстанції правильно вирішено спір у цій справі з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 03 липня 2026 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова