Постанова КЦС ВС № 204/6876/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 204/6876/24 провадження № 61-3691св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи:державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Євгенія В`ячеславівна, ОСОБА_3 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандурченко Юлія Володимирівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року в складі колегії суддів Красвітної Т. П., Городничої В. С., Никифоряка Л. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Євгенія В`ячеславівна, ОСОБА_3 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В., ОСОБА_3 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вона є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . Спадкоємцями першої черги після смерті батька є вона та дружина спадкодавця ОСОБА_2 (відповідач). Зазначала, що у червні 2023 року вона зверталася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовила їй у реєстрації заяви через розбіжності даних у її імені у свідоцтві про народження та в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, рекомендувала звернутися до органів реєстрації актів цивільного стану чи в суд. 09 вересня 2023 року до майна померлого ОСОБА_4 . Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою за претензією кредитора АТ КБ «ПриватБанк» заведено спадкову справу № 486/2023. 16 листопада 2023 року до спадкової справи було долучено заяву відповідача про прийняття спадщини за законом. Позивач зазначала, що 08 березня 2024 року вона також звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, а 05 квітня 2024 року подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, державний нотаріус постановою від 05 квітня 2024 року відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Позивач звертала увагу на те, що вона пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, а саме у зв`язку з: - правовою невизначеністю щодо застосування норм про зупинення / продовження строків під час воєнного стану; - необхідністю вирішити у судовому порядку питання щодо приведення у відповідність внесеного до актового запису ім`я ОСОБА_6 її дійсному імені ОСОБА_1 ; - зникненням безвісті у ІНФОРМАЦІЯ_6 її чоловіка ОСОБА_8 під час проходження військової служби, який за неофіційними даними був убитий внаслідок завданого мінометного удару по позиції де він перебував, що призвело до сильних душевних страждань, частої втрати нею свідомості та постійних запаморочень; - смертю у ІНФОРМАЦІЯ_5 її рідного діда ОСОБА_9 ; - хворобою на цукровий діабет та гіпотиреоз з грудня 2023 року. Посилаючись на поважність причин пропущення строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_4 , терміном у три місяці з часу набрання рішенням суду законної сили. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Новокодацький районний суд міста Дніпра рішенням від 10 вересня 2025 року відмовив у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час смерті батька позивача (19 травня 2023 року) втратив законної сили пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 164) щодо продовження строків для прийняття спадщини, у зв`язку з чим безпідставним є посилання позивача на правову невизначеність щодо застосування норм про продовження строків для прийняття спадщини під час воєнного стану. Оцінюючи доводи позивача про необхідність вирішення у судовому порядку питання щодо приведення у відповідність внесеного до актового запису ім`я ОСОБА_6 її дійсному імені ОСОБА_1, суд встановив, що рішенням від 28 листопада 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська вирішив визнати актовий запис про народження ОСОБА_6 від 24 жовтня 1989 року № 3317, складений відділом ЗАГС виконавчого комітету Ленінського району м. Дніпропетровська, - актовим записом про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом із цим, згідно з матеріалами зазначеної справи звернення із таким позовом відбулося 28 лютого 2024 року, тобто вже після спливу 6 місячного строку, що встановлений законом для подання відповідної заяви про прийняття спадщини. Щодо доводів позивача про перебування її у шоковому стані у зв`язку зі зникненням безвісті під час проходження військової служби 21 вересня 2023 року її чоловіка ОСОБА_8 суд зазначив, що перебування у депресії у зв`язку зі смертю чоловіка, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки глибокі душевні страждання у зв`язку зі смертю близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Перебування у шоковому стані після смерті близьких людей саме собою не свідчить про пропуск строку для подачі заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки законодавець, встановлюючи строк для прийняття спадщини тривалістю шість місяців для усіх спадкоємців, очевидно враховував морально-психологічну сторону прийняття спадщини для спадкоємців. Крім того, суд врахував, що з дня відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і до 21 вересня 2023 року, фактично пройшло 4 місяці, протягом яких позивач не перебувала у зазначеному нею негативному психологічному стані, та мала усі можливості подати таку заяву про прийняття спадщини. Також суд не взяв до уваги доводи позивача про смерть у ІНФОРМАЦІЯ_5 її рідного діда ОСОБА_9 , зазначивши про те, що така подія відбулася уже після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Врахувавши зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному статтею 1270 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення її вимог. Дніпровський апеляційний суд постановою від 18 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 10 вересня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задовольнив. Визначив ОСОБА_1 додатковий строк для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , три місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд,врахувавши тяжкі психологічні потрясіння, пригнічений емоційний стан позивача через смерть батька, зникнення безвісти на війні чоловіка, смерть якого у подальшому підтвердилась, смерть діда, взявши до уваги незначний період пропуск позивачем шестимісячного строку для прийняття спадщини (три місяці та 16 днів), дійшов висновку про наявність поважних причин порушення ОСОБА_1 шестимісячного строку для звернення до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини та визначення їй додаткового строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після батька ОСОБА_4 . Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 18 березня 2026 року адвокат ОСОБА_2. Бандурченко Ю. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року та залишити у силі рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (статтю 1272 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18. Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач була обізнана про день смерті батька. Доказів того, що вона зверталася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини у межах шестимісячного строку і їй було відмовлено у реєстрації відповідної заяви, у зв`язку з тим, що наявні розбіжності в її імені у свідоцтві про народження та у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, позивач суду не надала. Також позивач не надала суду доказів на підтвердження того, що вона зверталася до нотаріуса і їй було повідомлено, що строк для прийняття спадщини продовжено до десяти місяців на підставі Постанови №

164. Крім того, зазначає, що на час смерті спадкодавця зазначена постанова втратила свою чинність. Також звертає увагу на те, що позивач не надала доказів наявності у неї перешкод для прийняття спадщини протягом чотирьох місяців, а саме з дня смерті батька до дня, коли їй стало відомо про зникнення її чоловіка на війні. Посилання позивача на наявність у неї депресії, погіршення здоров`я після зникненням безвісті її чоловіка та смерті її рідного діда, заявник вважає безпідставним та не підтвердженим належними доказами, зокрема виписками з медичного закладу. Наданий позивачем як доказ висновок терапевта, складений через рік після смерті спадкодавця, а тому не є належним доказом. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У травні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів касаційної скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою від 25 березня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Новокодацького районного суду м. Дніпра. Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2026 року. Фактичні обставини, з`ясовані судами Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (том 1, а. с. 10). 17 січня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище позивача залишено ОСОБА_1 (том 1, а. с. 25). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 9). 21 вересня 2023 року позивач отримала сповіщення № 5581, в якому ІНФОРМАЦІЯ_3 сповістив, що її чоловік ОСОБА_8 , вірний Військовій присязі та Українському народу, мужньо виконувавши військовий обов`язок, в бою за Україну її свободу і незалежність, зник безвісти поблизу населеного пункту Вільшана Харківської області 05 серпня 2023 року (том 1, а. с. 27). Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 вересня 2023 року 22 вересня 2023 року зареєстроване кримінальне провадження № 12023041690001481 за заявою ОСОБА_1 . Відповідно до зазначеного витягу 21 вересня 2023 року до ВП № 3 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області звернулася ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із заявою про те, що 05 серпня 2023 року під час вторгнення російської федерації та представників квазідержавних терористичних угрупувань ЛДНР на територію України зник безвісті її чоловік військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_8 під час виконання обов`язків біля м. Вільшана Харківської області (том 1, а. с. 28). 09 жовтня 2023 року Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою за претензією кредитора АТ КБ «ПриватБанк» заведено спадкову справу № 486/2023 року до майна ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до копії спадкової справи № 486/2023 року після смерті ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини звернулися: - 16 листопада 2023 року дружина спадкодавця - ОСОБА_2 (актовий запис про шлюб від 18 січня 2014 року № 4); - 08 березня 2024 року позивач (том 1, а. с. 113-115, 117). За життя ОСОБА_4 заповіту не склав (том 1, а. с. 116). 05 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька (том 1, а. с. 122). Постановою від 05 квітня 2024 року державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини (том 1, а. с. 125). ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , (1/2 частка домоволодіння) у м. Дніпрі з 06 травня 2019 року. Разом з ним за вказаною адресою зареєстрована відповідач з 20 березня 2019 року (том 1, а. с. 124). Місце проживання ОСОБА_1 з 15 листопада 2005 року за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 8). Також установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер дід позивача - ОСОБА_9 (том 1, а. с. 29). Рішенням від 28 листопада 2024 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у цивільній справі № 205/2306/24 визнав актовий запис про народження ОСОБА_6 від 24 жовтня 1989 року № 3317, складений ЗАГС виконавчого комітету Ленінського району м. Дніпропетровська, - актовим записом про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення набрало законної сили 31 грудня 2024 року (том 1, а. с. 145-152). Допитана у судовому засіданні у суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 як свідок (за її клопотанням та згодою) надала суду пояснення, які фактично збігаються із доводами, що викладені у позовній заяві. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач має низку хронічних захворювань, а саме цукровий діабет, гіпотиреоз, що підтверджується копією консультаційного висновку терапевта КНП «Старобільська багатопрофільна лікарня» Старобільської міської ради Луганської області від 04 травня 2024 року (том 1, а. с. 31).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає вказаним вимогам закону. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом розгляду цієї справи є встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. У частині першій статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частини перша, друга статті 1272 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. У випадку, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року в справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року в справі № 127/2149/21 та інших. Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, у кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, по`вязані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо. Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування у депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суди попередніх інстанцій встановили, що спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із заявою про прийняття спадщини після смерті позивач звернулася 08 березня 2024 року, тобто з пропуском встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України строку. На обґрунтування підстав поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 посилалася на: - правову невизначеністю щодо застосування норм про зупинення/продовження строків під час дії воєнного стану; - необхідність вирішити у судовому порядку питання щодо приведення у відповідність внесеного до актового запису ім`я ОСОБА_6 її дійсному імені ОСОБА_1 ; - зникненням безвісті у ІНФОРМАЦІЯ_6 її чоловіка ОСОБА_8 під час проходження військової служби, який за неофіційними даними був убитий внаслідок завданого мінометного удару по позиції де він перебував, що призвело до сильних душевних страждань, частої втрати нею свідомості та постійних запаморочень; - смерть у ІНФОРМАЦІЯ_5 її рідного діда ОСОБА_9 . Щодо посилання позивача на правову невизначеність щодо застосування норм про зупинення/продовження строків під час дії воєнного стану та на Постанову № 164, колегія суддів керується таким. Пункт 3 Постанови (у редакції, на яку посилається позивач) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. Аналогічний висновок містять постанови Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22) та від 05 серпня 2025 року у справі № 672/1041/23 (провадження № 61-9570св24). Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України. Окрім цього, на дату смерті ОСОБА_4 пункт 3 цієї постанови вже був виключений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану». У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань позивача на правову невизначеність щодо застосування норм про продовження строків для прийняття спадщини під час дії воєнного стану. Щодо інших наведених позивачем причин, колегія суддів керується таким. Оскільки спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то строк для подання заяви про прийняття спадщини встановлювався до 19 листопада 2023 року. У цей період у ІНФОРМАЦІЯ_6 позивач дізналася про зникнення безвісти її чоловіка ОСОБА_8 під час виконання військового обов`язку, смерть якого в подальшому підтвердилася. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зникнення безвісті на війні чоловіка спричинило важкий емоційний стан позивача, глибокі душевні переживання, відчуття горя, усвідомлення безповоротних втрат та хвилювання за долю зниклого безвісті чоловіка. Тривалий емоційний стрес спричинив погіршення самопочуття, істотно вплинув на її здатність організовувати своє повсякденне життя, своєчасно вирішити юридично значуще питання, пов`язане з прийняття спадщини після смерті батька. Також суд апеляційної інстанції правильно врахував те, що смерть батька та зникнення безвісті на війні чоловіка спричинило загострення хронічних захворювань позивача, зокрема, цукрового діабету, гіпотереозу, що також унеможливило вчасне звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер дід позивача ОСОБА_9 , організацією поховання якого вона займалася. Врахувавши зазначені обставини, тяжкі психологічні потрясіння, пригнічений емоційний стан позивача через смерть батька, зникнення безвісти чоловіка та, в подальшому, смерть діда, загострення хронічних захворювань, а також те, що з заявою про прийняття спадщини після свого батька позивач, яка є спадкоємицею першої черги, звернулася до нотаріуса 08 березня 2024 року, тобто з незначним пропуском встановленого законом строку (на три з половиною місяці), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність поважних причин порушення ОСОБА_1 шестимісячного строку для звернення до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини та визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки період зникнення безвісти чоловіка, та в подальшому його смерть співпадає із закінченням шестимісячного строку для прийняття спадщини, створили їй перешкоди для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, так як вся її увага була спрямована на пошук її чоловіка та хвилювання за його життя. Тому ОСОБА_1 з поважних причин, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, не змогла скористатися своїм правом на прийняття спадщини. Такі обставини в їх сукупності свідчать про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того, Верховний Суд враховує, що пропущений позивачем строк для подання заяви є незначним. Отже, Верховний Суд керується тим, що суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого і справедливого висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку тривалістю три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Незгода заявниці із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Натомість, суд першої інстанції не оцінив належним чином доводи позивача та надані нею докази щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті її батька, не звернув достатньої уваги на посилання позивача на зникнення безвісті її чоловіка, смерть діда, стан здоров`я, а також на незначний проміжок часу між закінченням строку прийняття спадщини та зверненням до нотаріуса й подачею позову у цій справі. У зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та залишення рішення суду першої інстанції без змін. Посилання заявниці на загальні висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі. На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). Обставини у наведених відповідачем у касаційній скарзі постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведених справах суди керувалися конкретними обставинами справи та доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного рішення апеляційного суду та спростовуються його змістом. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив усі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій. Таким чином, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бандурченко Юлія Володимирівна, залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко