Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/232/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Щербаков В.В. 02 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/232/26 пров. № А/857/16280/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Валюха В.М., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №460/232/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 06.01.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, у якому просив суд: - визнати протиправними дії щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі № 460/2768/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів; - зобов`язати нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі № 460/2768/25; - визнати протиправними дії щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі № 460/2768/25; - зобов`язати повернути надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі № 460/2768/25. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.02.2026р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.02.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з серпня 2020 - травень 2023 року проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_3 ). Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №1171-ОС від 22.11.2024р. - з 22.11.2024р. позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі № 460/2768/25 визнано протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.08.2020р. - 19.05.2023р., грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.08.2020р. - 19.05.2023р. грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, надбавки та доплати, нараховані та виплачені у зв`язку з проходженням служби, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Під час виплати грошового забезпечення, як стверджує ОСОБА_1 , відповідач протиправно утримав з нарахованої суми військовий збір за ставкою 5%, а саме 9 860,47грн. від 181 856,31 грн., та утримав ПДФО за ставкою 18% від нарахованого доходу, а саме 35 497,69грн. від 181 856,31 грн. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України Про оплату праці від 24.03.1995р. №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР). ч.1 ст1 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. В ст.2 Закону України Про оплату праці, видно, що до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. ст.34 Закону України Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно абз.1 ч.1 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Із змісту ч.2-ч.4 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей видно, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок №159). ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у Законі України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст.3-ст.4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20. З аналізу норм Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати видно, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159. Відповідно до п.2-п.4 цього Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. З наведених норм випливає, що передбачена Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні ст.2 Закону України "Про оплату праці". Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022р. у справі №380/8976/21, від 29.11.2023р. у справі №560/11895/23, від 08.05.2024р. у справі №600/4133/22-а та від 14.12.2023р. у справі №600/4606/23-а. Колегія суддів звертає увагу апелянта, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі №460/2768/25 відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, надбавки та доплати, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідні роки. Однак, при здійсненні виплати такого грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) утримав з її розміру суму податку на доходи фізичних осіб без її компенсації та військовий збір у розмірі 5%. Апелянт зазначає, що оскільки ОСОБА_1 вже не мав статусу військовослужбовця, такі виплати здійсненні згідно чинного законодавства. В п.168.5 ст.168 ПК України видно, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 (далі Порядок №44). Згідно п.2 п.5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Верховний Суд у постанові від 25.06.2020р. у справі №825/761/17 зазначив, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення та дійшов висновку щодо наявності обов`язку з виплати грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з одноразової грошової допомоги при звільненні. Таким чином, грошове забезпечення є складовою заробітної плати, визначеної ст.2 Закону України №108/95-ВР, вказане зумовлює висновок про протиправність дій щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі №460/2768/25, тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Стосовно нарахування утриманого військового збору з суми, виплаченого грошового забезпечення колегія суддів вказує на таке. п.16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. В пп.1 пп 1.1 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України видно, що платниками збору є, зокрема особи, визначені п.162.1 ст.162 цього Кодексу. пп.162.1.1. п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України передбачено, що фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно пп.1 пп.1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. пп.163.1.2 п.163.1 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. В пп. 164.2.1 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України видно, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у п.п.1 п.п.1.1 цього п., - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного п.п.1 п.п.1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (п.п.1 п.п. 1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України). Зокрема, відповідно до Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану № 4015-IX від 10.10.2024р. збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб. Між тим, Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні №4113-ІХ від 04.12.2024р. уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка. Відповідно до п.п.4 п.п.1.3 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу Перехідні положення Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до п.п.1.7 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Таким чином, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.05.2025р. у справі №460/2768/25 відповідач виплатив грошове забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5%. Однак, з огляду на вище перелічені норми права, до такого доходу в силу положень Податкового кодексу України повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, тобто на 3,5 відсотка менше, ніж утримано відповідачем. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що станом на день виплати належних сум грошового забезпечення на виконання судового рішення, такий не проходив військову службу та не перебував у статусі військовослужбовця, оскільки втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати грошового забезпечення не звільняє відповідачів від обов`язку компенсувати суму військового збору. Зокрема, саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачу такої вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця. Аналогічного змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі №825/761/17. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №460/232/26- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді В. М. Валюх Р. М. Шавель