Постанова 4824 № 752/26536/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 752/26536/19 номер провадження: 22-ц/824/7272/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» - адвоката Ковальової Аліни Миколаївни, до якої приєднався представник товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» - адвокат Волинчук Єлизавета Миколаївна, за апеляційною скаргою представника відкритого недержавного пенсійного фонду «Ніка», ОСОБА_1 - адвоката Більчука Олександра Олександровича та за апеляційною скаргою виконавчого органу Київської міської ради на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року у складі судді Плахотнюк К.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле», виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Консалтинг», відкритого недержавного пенсійного фонду «Ніка», товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг», третя особа: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім-2», про визнання недійсними розпорядження, наказів, свідоцтв про право власності, скасування їх реєстрації та повернення майна у спільну власність квартиронаймачам, В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» (далі - ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле»), виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Консалтинг» (далі - ТОВ «МХ Консалтинг»), відкритого недержавного пенсійного фонду «Ніка» (далі - ВНПФ «Ніка»), товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (далі - ТОВ «Метінвест Холдинг»), третя особа: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім-2» (далі - ОСББ «Дім-2»), про визнання недійсними розпорядження, наказів, свідоцтв про право власності, скасування їх реєстрації та повернення майна у спільну власність квартиронаймачам. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень з №1 по №8, 0,3 балкону (групи приміщень №5, колишня квартира №5) загальною площею 75,30 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 15 вересня 2008 року, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація). ОСОБА_3 є власником нежилих приміщень (групи приміщень №1) (в літ.Б) загальною площею 229,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування нежилих приміщень від 12 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщіною О.П., зареєстрованого в реєстрі за №305. ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В., зареєстрованого в реєстрі за №191. Позивачі вказували, що у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вони, як і інші мешканці будинку АДРЕСА_2 , є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою, зокрема, вони є співвласниками підвального приміщення будинку та закріплених за ними коморами. Проте позивачам стало відомо, що підвальне приміщення будинку вибуло з володіння співвласників даного будинку поза їх волею. Зазначали, що вони на постійній основі користувались приміщенням підвалу будинку, зокрема розташованими там коморами. Влітку 2018 року позивачам стало відомо про незаконне заволодіння приміщенням сторонніми особами. Звернувшись до житлової організації ОСББ «Дім-2», що обслуговує буд. АДРЕСА_2 , позивачі дізналися, що все підвальне приміщення будинку, яке має належати всім співмешканцям будинку АДРЕСА_2 , вже належить фізичним та юридичним особам на праві приватної власності. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1920 від 15 вересня 1998 року «Про залучення інвестора до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 » ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» було залучене до реконструкції буд. АДРЕСА_2 з ліквідацією комунальних та утворення ізольованих квартир як інвестора та генерального підрядника та з передачею йому у власність після завершення реконструкції частини будинку загальною площею 974,1 кв.м, з яких, загальної площі квартир 748,3 кв.м, нежитлових приміщень на 1 поверсі 86,1 кв.м та в підвалі 139,7 кв.м. Проте з невідомих причин у власність ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» було передано всі приміщення підвалу будинку. 16 листопада 2018 року представник позивачів звернулась з адвокатським запитом до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, у якому просила надати копії архівної справи буд. АДРЕСА_2 , зокрема поверховий план вищевказаного будинку, у тому числі план підвального приміщення будинку. У відповідь на вказаний запит Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна надало копію плану підвалу буд. АДРЕСА_2 . Підвал будинку складається з гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 157,3 кв.м, підсобного приміщення НОМЕР_7, загальною площею 72,2 кв.м, підсобного приміщення НОМЕР_11, загальною площею 123,1 кв.м. 20 вересня 2019 року представник позивачів звернулась з адвокатським запитом до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про надання інформації по нежитловому приміщенню на АДРЕСА_2 , на який 17 жовтня 2019 року (у доповнення до відповіді вих. №100-14826 від 27 вересня 2019 року) були надані копії документів про приміщення підвалу будинку, які були передані у власність ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле», а саме: - на підставі наказу №667-С від 30 липня 1999 року Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02 жовтня 1996 року №1563 «Про затвердження тимчасового Порядку видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна», Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (після зміни назви - Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було вирішено видати свідоцтва про право власності на гаражні бокси ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» НОМЕР_1, загальною площею 157,30 кв.м (справа №1935), зазначаючи, що однією з підстав є розпорядження Старокиївської райдержадміністрації. Як було вказано вище, дане розпорядження передбачало передачу ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» у власність 139,7 кв.м у підвалі будинку, тоді як наказ №667-С від 30 липня 1999 року передбачає передачу у власність 157,30 кв.м у підвалі будинку; - на підставі наказу №-С від 30 липня 1999 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було видане свідоцтво про право власності на гараж багатобоксовий від 02 серпня 1999 року серії НОМЕР_2 про передачу ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі, загальною площею 157,3 кв.м на праві колективної власності, а також на гаражі №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 кожний площею 19,80 кв.м та на гараж № НОМЕР_7 загальною площею 44,10 кв.м (гаражі №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 розміщені поза підвалом будинку); - на підставі наказу №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року №1820 «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було вирішено оформити та видати свідоцтва про право власності на гаражні бокси ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» НОМЕР_7, загальною площею 72,20 кв.м (справа №233-ЮНП) та НОМЕР_11, загальною площею 123,10 кв.м (справа №234-ЮНП), зазначаючи, що однією з підстав є розпорядження Старокиївської райдержадміністрації. Як було вказано вище, дане розпорядження передбачало передачу ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» у власність лише 139,7 кв.м у підвалі будинку, тоді як наказ №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року передбачає передачу у власність 195,30 кв.м у підвалі будинку, навіть не зважаючи на те, що ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» вже було передано у власність 157,3 кв.м підвального приміщення будинку на підставі наказу №667-С від 30 липня 1999 року; - на підставі наказу №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було видано свідоцтво про право власності на гараж багатобоксовий від 12 листопада 2001 року серії НОМЕР_8 про передачу ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7, загальною площею 72,2 кв.м на праві колективної власності. Також на підставі наказу №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було видано свідоцтво про право власності на гараж багатобоксовий від 12 листопада 2001 року серії НОМЕР_9 про передачу ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_11, загальною площею 123,1 кв.м на праві колективної власності. Згідно листа комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» вих. №по/905-18/6 від 30 вересня 2019 року, який було отримано у відповідь на адвокатський запит представника позивачів, документи, які слугували підставою для видачі зазначених вище свідоцтв про право власності, надати не можливо, оскільки відповідно до п.19 «Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна у м. Києві», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 27 жовтня 2009 року №1227, відпрацьовані справи зберігаються в архіві органу, який оформлює право власності, протягом 5 років. Отже, у порушення розпорядження №1920 від 15 вересня 1998 року «Про залучення інвестора до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 , яке передбачало передачу ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» у власність 139,7 кв.м приміщення у підвалі будинку, Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було оформлено право власності ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» на всі підвальні приміщення будинку, загальною площею 352,6 кв.м (гаражні бокси № НОМЕР_1 , НОМЕР_10 та НОМЕР_11 ). При чому дане розпорядження є підставою для видачі наказів №667-С від 30 липня 1999 року та №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року. Станом на сьогоднішній день всі документи, що слугували підставою для видачі даних наказів, згідно з листом КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» вих. №но/905-18/6 від 30 вересня 2019 року, знищено. Таким чином позивачами було з`ясовано, що право власності на все підвальне приміщення без відома, як позивачів, так і решти співвласників будинку, було передано ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле», яке в подальшому продало всі підвальні приміщення (які не можуть бути приватизованими) фізичним та юридичним особам, а саме: ОСОБА_6 належить на праві спільної часткової власності 11/ 100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 18,00 кв.м на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія 1367, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`яненко В.В. 15 серпня 2018 року; ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 78/ 100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 121,3 кв.м на підставі договору купівлі-продажу частини гаражного боксу серії 105, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сулупським О.Г. 26 січня 2017 року; ТОВ «МХ Консалтинг» належить на праві спільної часткової власності 11/ 100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 18,00 кв.м на підставі договору купівлі-продажу, серія №52, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 20 січня 2017 року; ТОВ «МХ Консалтинг» належить на праві спільної часткової власності 25/100 гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 (18,3 кв.м) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3145, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 06 листопада 2019 року; ВНПФ «Ніка» належить на праві спільної часткової власності 75/100 гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 (53,9 кв.м) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3238, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 27 грудня 2018 року; ТОВ «Метінвест Холдинг» належить на праві приватної власності гаражний бокс № НОМЕР_11 в багатобоксовому підземному гаражі загальною площею 123,10 кв.м на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирсановою Т.О. 27 травня 2016 року за реєстровим №1208. Зазначені особи є власниками підвального приміщення і на час подання цього позову, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №193451022. Вважали, що у зв`язку з такими діями всім співмешканцям буд. АДРЕСА_2 було завдано шкоди в особливо великих розмірах та незаконно позбавлено права користування підвальним приміщенням. Тому співмешканці будинку звернулись до Голосіївського УП ГУ НП у місті Києві із заявою про кримінальне правопорушення, на підставі якого було порушене кримінальне провадження №12019100010002032 з правовою кваліфікацією за ч.4 ст.190 КК України. У всіх підвальних приміщеннях боксів НОМЕР_1, НОМЕР_7, НОМЕР_11 та приміщеннях загального користування проходять мережі інженерних комунікацій, а саме: холодного та гарячого водопостачання та водовідведення, каналізації, електричні мережі, обігріву тощо, які забезпечують технічні та санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку. У зазначених вище приміщеннях, які є допоміжними та приміщеннях загального користування, проходять мережі інженерних комунікацій, а саме: холодного та гарячого водопостачання та водовідведення, каналізації, електричні мережі, мережі обігріву тощо, які забезпечують технічні та санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку. Дане підтверджується листом ОСББ «Дім-2» вих. №20 від 13 грудня 2019 року, яке є організацією, що обслуговує будинок. Отже, позивачі, як власники квартир та нежилих приміщень в буд. АДРЕСА_2 , є співвласниками підвалу даного будинку, проте приміщення підвалу вибуло з їх володіння всупереч їх волі. Тому вважали, що розпорядження, видане виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15 вересня 1998 року вих. №1920 «Про залучення інвестора до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 » підлягає частковому скасуванню у частині передачі ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» у власність 139,7 кв.м приміщення у підвалі будинку. Також вказували, що підлягають скасуванню наказ №667-С від 30 липня 1999 року, виданий Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації у частині видачі свідоцтва ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 площею 157,30 кв.м та наказ №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року, виданий Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, в цілому. Зазначали, що вони користуються підвальними приміщеннями будинку, у тому числі, розташованими там коморами, проте через незаконне набуття права власності на дані приміщення підвалу, їм чиняться перешкоди у користуванні їх власністю. Також через спірне підвальне приміщення будинку проходять інженерні комунікації, які забезпечують санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Таким чином, підвальне приміщення багатоквартирного будинку є спорудою загального користування та має допоміжну функцію. Це майно не підлягає виділенню в натурі зі спільного майна такого багатоквартирного будинку будь-якій особі. З урахуванням наведеного, позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили: визнати недійсним розпорядження №1920 від 15 вересня 1998 року «Про залучення інвестора до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 », видане Київською міською державною адміністрацією в частині передачі ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» у власність 139,7 кв.м приміщення у підвалі будинку; визнати недійсним наказ №667-С від 30 липня 1999 року, виданий Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації у частині видачі ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» про видачу свідоцтв про право власності в частині видачі свідоцтва про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 площею 157,30 кв.м; визнати недійсним наказ №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року, виданий Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації у частині видачі ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» свідоцтва про право власності на гаражні бокси № НОМЕР_10 площею 72,2 кв.м та НОМЕР_11 площею 123,1 кв.м, визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в підземному гаражі, площею 157,3 кв.м та скасувати його реєстрацію; визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_8 про право власності на гаражний бокс з підсобним приміщенням НОМЕР_7, площею 72,2 кв.м та скасувати його реєстрацію; визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_13 про право власності на гаражний бокс з підсобним приміщенням НОМЕР_11, площею 123,1 кв.м. та скасувати його реєстрацію; зобов`язати відповідачів повернути співвласникам буд. АДРЕСА_2 у власність всі спірні підвальні приміщення загальною площею 352,6 кв.м; стягнути з відповідачів на користь позивачів судові витрати по сплаті судового збору. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним розпорядження №1920 від 15 вересня 1998 року «Про залучення інвестора до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 », видане Київською міською державною адміністрацією в частині передачі ТОВ «Науково-виробнича фірма «РЕЛЕ» у власність 139,7 кв.м приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_2 . Визнано недійсним наказ №667-С від 30 липня 1999 року, виданий Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації у частині видачі свідоцтва про право власності ТОВ «Науково-виробнича фірма «РЕЛЕ» на гаражний бокс № НОМЕР_1 площею 157,30 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано недійсним наказ №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року, виданий Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації у частині видачі свідоцтва про право власності ТОВ «Науково-виробнича фірма «РЕЛЕ» на гаражні бокси № НОМЕР_10 площею 72,2 кв.м та НОМЕР_11 площею 123,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в підземному гаражі, площею 157,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 та скасовано його реєстрацію. Визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_8 про право власності на гаражний бокс з підсобним приміщенням НОМЕР_7, площею 72,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 та скасовано його реєстрацію. Визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_13 про право власності на гаражний бокс з підсобним приміщенням НОМЕР_11, площею 123,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 та скасовано його реєстрацію. Зобов`язано відповідачів: ТОВ «МХ Консалтинг»; ОСОБА_1 ; ВНПФ «Ніка»; ТОВ «Метінвест Холдинг» повернути співвласникам будинку АДРЕСА_2 у власність приміщення підвалу будинку АДРЕСА_2 загальною площею 352,6 кв.м. Стягнуто з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле», виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ТОВ «МХ Консалтинг», ВНПФ «Ніка», ТОВ «Метінвест Холдинг» солідарно на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 738 грн 47 коп. Стягнуто з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле», виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ТОВ «МХ Консалтинг», ВНПФ «Ніка», ТОВ «Метінвест Холдинг» солідарно на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 738 грн 47 коп. Стягнуто з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле», виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ТОВ «МХ Консалтинг», ВНПФ «Ніка», ТОВ «Метінвест Холдинг» солідарно на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 738 грн 47 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ВНПФ «Ніка» та ОСОБА_1 - адвокат Більчук О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачі захищають право володіння відокремленими житловими приміщеннями будинку, власниками яких є відповідачі. Вірогідне порушення від якого захищають свої права позивачі відбулося 15 вересня 1998 року у формі прийняття Київською міською державною адміністрацією розпорядження №1920. Станом на 15 вересня 1998 року позивачі не мали жодних прав щодо спірної нерухомості. Відповідачі також станом на 15 вересня 1998 року не мали жодних прав щодо спірної нерухомості, оскільки вона не була збудована. Таким чином, позивачі захищають права, які не існують, від вірогідного порушення, яке не доведено. Вказує, що у порушення ч.2 ст.78 ЦПК України суд першої інстанції, встановлюючи обставину про те, що гаражні бокси № НОМЕР_1 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 не могли та не можуть бути відокремленим нерухомим майном, керувався недопустимим доказом, а саме, листом ОСББ «Дім-2» від 13 грудня 2019 року. Зазначає, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування: розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15 вересня 1998 року; наказу №667-С від 30 липня 1999 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації; наказу №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Позивачі не оскаржують сам договір про дольову участь, який є правовстановлюючим документом для гаражного боксу № НОМЕР_1 . Також позивачі не оскаржують договір про передачу будинку в реконструкцію, який є правовстановлюючим документом для гаражних боксів № НОМЕР_10 , НОМЕР_11 . Таким чином вважає, що спірні правовідносини є публічно-правовими та не могли бути предметом розгляду суду загальної юрисдикції. Також вказує, що на момент видання оспорюваних розпоряджень та наказів жоден з позивачів не був власником приміщень у будинку АДРЕСА_2 , а відтак не міг бути співвласником спільного майна багатоквартирного будинку, включаючи підвальні приміщення. Позивачі не довели, що спірне майно коли-небудь перебувало у їхньому володінні на законних підставах та вибуло з їхнього володіння всупереч їхній волі. Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано застосував правовий механізм визнання недійсними розпоряджень, наказів та свідоцтв про право власності замість розгляду спору за правилами віндикації. При цьому суд не встановив обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову, зокрема не з`ясував, чи перебувало спірне майно у володінні позивачів на законних підставах та чи вибуло воно з їхнього володіння всупереч їхній волі. Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив заперечення відповідачів про застосування строку позовної давності, не надавши належної правової оцінки встановленим обставинам справи та не обґрунтувавши свою позицію відповідно до вимог процесуального законодавства. Вважає, що позивачі протягом більше 10 років (з 2008 по 2018 рік) знали або могли знати про те, що спірні підвальні приміщення вибули з права комунальної власності та належать іншим особам на праві приватної власності. З позовом до суду позивачі звернулися лише 20 грудня 2018 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності, який підлягає обчисленню щонайменше з 2008 року. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсним розпорядження №1920 від 15 вересня 1998 року, визнання недійсним наказу №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року, визнання недійсним свідоцтва серії НОМЕР_13 та зобов`язання ТОВ «Метінвест Холдинг» повернути приміщення, представник ТОВ «Метінвест Холдинг» - адвокат Ковальова А.М. подала апеляційну скаргу, до якої приєднався представник ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» - адвокат Волинчук Є.М., в якій просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неповне дослідження обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що 15 вересня 2025 року представником ТОВ «Метінвест Холдинг» - адвокатом Ковальовою А.М. через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» подано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Проте, всупереч вимог ЦПК України, його заява судом не розглянута та ухвала не постановлена. Інформація про те, що представником відповідача ТОВ «Метінвест Холдинг» було заявлено клопотання, в оскаржуваному рішенні не відображена та проігнорована, що свідчить про порушення вимог п.2 ч.3 ст.265 ЦПК України. Вказує, що ТОВ «Метінвест Холдинг» є законним та добросовісним набувачем нерухомого майна - гаражного боксу № НОМЕР_11 , що знаходиться в багатобоксовому підземному гаражі за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 123,10 кв.м. Дане майно належить до нежитлових приміщень, що підтверджується наявними правовстановлюючими документами. Суд першої інстанції при вирішенні спору в мотивувальній частині рішення застосував ст.388 ЦК України, однак справу розглянуто за правилами реституції - фактично зобов`язано відповідачів повернути нежитлове приміщення з підстави вибуття майна за недійсними правочинами. Зазначає, що застосування реституції можливе лише тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника та першого покупця (набувача). У даному випадку ТОВ «Метінвест Холдинг» не є першим покупцем (набувачем) гаражного боксу № НОМЕР_11 , а тому рішення суду про зобов`язання добросовісного набувача повернути майно після укладення ланцюгів правочинів по його відчуженню, не спрямоване на відновлення становища, яке існувало до порушення та свідчить про невірно обраний позивачами спосіб захисту прав та інтересів, невірно сформований висновок суду в резолютивній частині рішення, що суперечить нормам матеріального права, які застосував суд. Зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу, що нежитлові приміщення - гаражні бокси в 1999 та 2001 роках вибули всупереч волі власників квартир чи без їх згоди. Будь-яка інформація щодо власників квартир будинку АДРЕСА_2 станом на 1998-2001 роки в матеріалах справи відсутня. Однак судом першої інстанції зроблено висновок про їх волю та відсутність згоди на передачу підвалів. Вважає, що права позивачів не можуть бути порушені оскаржуваними правочинами, оскільки на момент їх вчинення останні не були носіями відповідних прав, які б могли бути порушеними. Також посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі лише листа ОСББ за вих.НОМЕР_1 від 13 грудня 2019 року, де зазначено, що у всіх гаражних боксах проходять мережі інженерних комунікацій, котрі забезпечують технічні та санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку, не з`ясувавши, чи можлива експлуатація житлового будинку АДРЕСА_2 без доступу до цієї мережі інженерних комунікацій. Враховуючи, що протягом 24-х років експлуатація будинку здійснюється належним чином, не зважаючи на наявність мережі інженерних комунікацій в нежитлових приміщеннях - гаражних боксах, вказана обставина підтверджує статус цих приміщень як не житлових, і виключає технічні характеристики допоміжних приміщень. Таким чином вважає, що судом першої інстанції не було досліджено способу і порядку використання спірних приміщень, не з`ясовано питання можливості експлуатації житлового будинку без доступу до мережі інженерних комунікацій у цих приміщеннях, а тому безпідставно зроблено висновок про те, що гаражний бокс № НОМЕР_11 є допоміжним приміщенням. Крім того зазначає, що, відхиляючи заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції послався на інформацію позовної заяви, що не відповідала фактичним обставинам справи. Лист ОСББ «Дім-2» за НОМЕР_1 від 13 грудня 2019 року повністю спростовує твердження позивачів про користування коморами, а тому обґрунтування позивачів щодо відліку строку позовної давності нібито з моменту порушення права на користування коморами, не знаходять свого підтвердження. Вважає, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.60 ЦПК України (строї редакції), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Також, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, виконавчий орган Київської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі, посилаючись на неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції взяв за основу розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15 вересня 1998 року №1920 «Про залучення інвестора до реконструкції житлового будинку АДРЕСА_2 » як правовстановлюючий факт та вказав його як підставу для видачі наказів і свідоцтв про право власності, хоча фактичні підстави видання наказів Головного управління житлового забезпечення КМДА були іншими. Між цим розпорядженням і виданими наказами відсутній будь-який причинно-наслідковий зв`язок, що підтверджується текстами наказів, у яких чітко наведено перелік фактичних підстав їх видання. Таким чином, суд помилково визначив розпорядження КМДА №1920 як правову основу видання наказів ГУЖЗ КМДА та як підставу для визнання недійсним оскаржуваного розпорядження КМДА. Вказує, що суд помилково ототожнює Київську міську державну адміністрацію та Старокиївську районну державну адміністрацію, що суперечить положенням Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Також суд помилково ототожнює розпорядження Старокиївської РДА та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15 вересня 1998 року №1920 «Про залучення інвестора до реконструкції житлового будинку АДРЕСА_2 » як підставу для видачі наказів ГУЖЗ КМДА. Зазначає, що відповідно до експлікації внутрішніх площ до плану будівлі літера «Б» за адресою АДРЕСА_4 , яка була додана до позовної заяви, приміщення НОМЕР_7 та НОМЕР_11 у процесі реконструкції не зазнали змін, тоді як зміна площі відбулася саме щодо гаражного боксу № НОМЕР_1 . Таким чином, на момент прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15 вересня 1998 року №1920 «Про залучення інвестора до реконструкції житлового будинку АДРЕСА_2 » загальна площа підвальних приміщень була іншою, ніж та, що зазначена у правовстановлюючих документах, виданих після завершення реконструкції. У зв`язку з проведенням реконструкції та на підставі документів, що були покладені в основу прийняття наказів №667-С та №1249-С/НП, у власність було передано приміщення в іншому метражі, що є об`єктивним наслідком зміни технічних характеристик об`єкта. Попри це, суд першої інстанції, всупереч матеріалам справи, дійшов помилкового висновку про те, що підставою для передачі у власність гаражних боксів було виключно розпорядження Київської міської державної адміністрації та неправильно співвідніс площі переданих приміщень, не врахувавши зміну їх технічних характеристик у результаті реконструкції. При цьому, з огляду на сплив строків зберігання, первинні документи, що слугували підставою для прийняття зазначених наказів, на сьогодні не можуть бути досліджені, однак не може свідчити про відсутність правових підстав для зміни площі та набуття права власності. Також вказує, що Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №760/34774/19 наголошено, що наявність інженерних комунікацій є визначальною лише за умови, якщо без доступу до них експлуатація будинку є неможливою. Факт того, що протягом понад 24 років житловий будинок експлуатується належним чином навіть з урахуванням спірного доступу до приміщень, свідчить про те, що вони не мають ознак допоміжних приміщень та є самостійними нежитловими об`єктами. Посилається на те, що з моменту набуття права власності кожен із позивачів мав можливість дізнатися про фактичний та правовий статус спірних підвальних приміщень, оскільки ці приміщення відкрито та тривалий час використовувалися іншими особами, а їх правовий режим міг бути встановлений шляхом ознайомлення з технічною документацією будинку. Таким чином, позивачі могли дізнатися про можливе порушення свого права значно раніше, ніж у 2018 році, однак не вчинили відповідних дій. Пасивна поведінка позивачів не може бути підставою для зміни початку перебігу строку позовної давності. Тому твердження позивачів про дотримання строків позовної давності є необґрунтованими. Крім того вважає, що з огляду на мету створення та правовий статус ОСББ, саме таке об`єднання, а не окремі власники, мало б виступати позивачем у спорах щодо спільної власності, оскільки воно представляє інтереси усіх співвласників та має безпосередні повноваження щодо захисту і управління спільним майном. З огляду на зазначене, право виступати позивачем у спорах щодо спільного майна належить саме ОСББ, а не окремим власникам, крім того позивачі у справі не були носіями прав на спільне майно на момент оскаржуваних правочинів, і, відповідно, вони не могли порушити їхні права. Також вказує, що оскарження розпорядження №1920 від 15 вересня 1998 року «Про залучення інвестора до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 » суб`єкта владних повноважень в особі КМДА, мало здійснюватися виключно в порядку адміністративного судочинства, а розгляд цього спору за правилами цивільного процесу свідчить про порушення правил предметної юрисдикції, що є самостійною підставою для скасування судового рішення. З урахуванням викладеного, спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки його предметом є перевірка законності рішень суб`єкта владних повноважень, прийнятих у межах здійснення владних управлінських функцій. Такий спір належить до юрисдикції адміністративних судів.Таким чином вважає, що наявні прямі процесуальні підстави для закриття провадження у справі в повному обсязі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а заявлені позовні вимоги не можуть бути розглянуті поза межами належної юрисдикції. Представник ТОВ «Метінвест Холдинг» - адвокат Ковальова А.М. подала відзив на апеляційну скаргу представника ВНПФ «Ніка» та ОСОБА_1 - адвоката Більчука О.О., в якому просить її задовольнити та скасувати рішення в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що обґрунтованими є доводи щодо наступних обставин: відсутність прав позивачів щодо спірної нерухомості станом на 15 вересня 1998 року і як наслідок недоведення позивачами порушення своїх прав, що свідчить про порушення ч.1 ст.4 ЦПК України щодо встановлення підстав звернення до суду; суд першої інстанції дійшов висновку, що гаражні бокси № НОМЕР_1 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 не можуть бути відокремленим нерухомим майно виключно на підставі тверджень позивачів та листа ОСББ від 13 грудня 2019 року, в порушення ч.2 ст.78 ЦПК України щодо застосування спеціальних знань; суд першої інстанції необґрунтовано застосував правовий механізм визнання недійсними розпоряджень, наказів та свідоцтв про право власності замість розгляду спору за правилами віндикації. При цьому, не встановлено обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову, зокрема не з`ясовано, чи перебувало спірне майно у володінні позивачів на законних підставах та чи вибуло воно з їхнього володіння всупереч їхній волі; суд першої інстанції не дослідив питання строків позовної давності всупереч заявленим відповідачами клопотанням, не встановив момент, з якого позивачі могли довідатися про порушення свого права, не надав правової оцінки обставинам набуття позивачами права власності на приміщення в будинку та не обґрунтував, чому позовна давність не підлягає застосуванню у цій справі. Таке рішення суду не відповідає вимогам процесуального законодавства щодо обов`язку суду надавати обґрунтовані відповіді на заявлені учасниками справи клопотання та заперечення; позивачі не оскаржували договір про дольову учать, який є правовстановлючим документом для гаражного боксу № НОМЕР_1 , не оскаржували договір про передачу будинку в реконструкцію, який є правовстановлюючим документом для гаражних боксів № НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , а звернулися з вимогою про визнання незаконними та скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15 вересня 1998 року, наказу №667-С від 30 липня 1999 року, наказу №1249-С/НП від 07 листопада 2001 року. Спірні правовідносини є публічно-правовими та не могли бути предметом розгляду суду загальної юрисдикції, що свідчить про порушення ч.1 ст.19 ЦПК України. Представник позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Сич М.В. подала відзив на вказані вище апеляційні скарги, в якому просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін. Вказує, що у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» позивачі, як і інші мешканці будинку АДРЕСА_2 є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою, зокрема позивачі є співвласниками підвального приміщення будинку та користувачами закріплених за ними коморами. Зазначає, що спірне підвальне приміщення в буд. АДРЕСА_2 є допоміжними приміщеннями та приміщеннями загального користування, так як через нього проходять мережі інженерних комунікацій, а саме: холодного та гарячого водопостачання та водовідведення, каналізації, електричні мережі, мережі обігріву тощо, які забезпечують технічні та санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку. Таким чином, підвальне приміщення багатоквартирного будинку є спорудою загального користування, та має допоміжну функцію. Це майно не підлягає виділенню в натурі зі спільного майна такого багатоквартирного будинку будь-якій особі. Отже, позивачі, як власники квартир та нежилих приміщень в буд. АДРЕСА_2 є співвласниками підвалу даного будинку, проте приміщення підвалу вибуло з їх володіння всупереч їх волі. Вважає, що підвальне приміщення у буд. АДРЕСА_2 є допоміжним приміщенням і належить на праві спільної часткової власності всім мешканцям цього багатоквартирного будинку. Оскільки спірне нежитлове приміщення вибуло всупереч волі власників з їхнього володіння та користування, то цивільне право власників є порушеним та підлягає захисту, таке право і було захищене рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року. Третя особа: ОСББ «Дім-2» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, враховуючи доводи, викладені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними розпорядження, наказів і свідоцтв про право власності, скасування їх реєстрації та повернення спірних підвальних приміщень у спільну власність співвласників будинку, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі як власники приміщень у будинку АДРЕСА_2 є співвласниками допоміжних приміщень цього будинку, а спірні підвальні приміщення мають допоміжний характер, у них проходять інженерні комунікації, що забезпечують експлуатацію будинку, тому таке майно не могло бути виділене та передане у приватну власність окремим особам. Суд першої інстанції також виснував, що попри передбачену оскаржуваними розпорядженням № 1920 передачу ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» лише 139,7 кв.м підвальних приміщень, на підставі оспорюваних наказів і свідоцтв за товариством було оформлено право власності фактично на всі підвальні приміщення загальною площею 352,6 кв.м, які в подальшому були відчужені іншим відповідачам, чим порушено права співвласників будинку. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до приписів ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиленні або врахування кожного доказу (групи доказів). Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягара доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 753/8215/19 (провадження № 61-8605св20)). Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень з № 1 по № 8, 0,3 балкону (групи приміщень № 5, колишня квартира № 5) загальною площею 75,30 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 15 вересня 2008 року, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація); Позивач ОСОБА_3 є власником нежилих приміщень (групи приміщень № 1) (в літ. Б) загальною площею 229,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування нежилих приміщень від 12 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільським міського нотаріального округу Ліщіною О.П., зареєстрованого в реєстрі за № 305; Також встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В., зареєстрованого в реєстрі за №

191. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1920 від 15 вересня 1998 року «Про залучення інвестора до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 » залучено до реконструкції жилого будинку АДРЕСА_2 з ліквідацією комунальних та утворення ізольованих квартир як інвестора та генерального підрядника ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» з передачею йому у власність після завершення реконструкції частини будинку загальною площею 974,1 кв.м, з яких загальної площі квартир 748,3 кв.м та нежитлових приміщень на 1 поверсі 86,1 кв.м, у підвалі 139,7 кв.м за умов: 1.1 сплати Головному управлінню житлового забезпечення залишку коштів в порядку компенсації за будівництво житла для відселення мешканців із зазначеного будинку 130 000 грн 00 коп. не пізніше двох місяців до завершення реконструкції будинку; 1.2 оформлення після завершення реконструкції з передбачених проектом 17 квартир: 11 квартир у власність інвестору; 6 квартир Старокиївській районній в місті Києві державній адміністрації, з яких 5 квартир для тимчасово відселених на період реконструкції сімей та 1 квартира як службова для Управління житлового господарства Старокиївського району. З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на адвокатський запит представника позивачів від 16 листопада 2018 року про надання копії архівної справи будинку АДРЕСА_2 , Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було надано копію плану підвалу будинку АДРЕСА_2 , який складається із: гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 157,3 кв.м; підсобного приміщення НОМЕР_7, загальною площею 72,2 кв.м; підсобного приміщення НОМЕР_11, загальною площею123,1 кв.м, що складає загальну площу розміром - 352,6 кв.м. Відповідно до наказу № 667-С Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 30 липня 1999 року, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02 жовтня 1996 року № 1563 «Про затвердження тимчасового Порядку видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна», Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (після зміни назви - Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було вирішено видати свідоцтва про право власності на гаражні бокси ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» за адресою: АДРЕСА_2, серед яких гараж № НОМЕР_1 площею 157,30 кв.м (справа № 1935), підстава: а) заява, б) договір про дольову участь, в) довідка про джерела фінансування, г) акт прийому-передачі гаражного боксу, д) розпорядження Старокиївської райдержадміністрації, е) акт приймальної комісії про введення об`єкта в експлуатацію, є) статут. Згідно із свідоцтвом про право власності на гараж багатобоксовий, виданого 02 серпня 1999 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 30 липня 1999 року №667-С, Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації посвідчило, що гаражний бокс № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 157,3 кв.м, розташований на АДРЕСА_2 дійсно належить ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» на праві колективної власності. Наказом Головного управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації № 1249-С/НП від 07 листопада 2001 року підтверджено, що згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 №1820 «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» було вирішено видати свідоцтва про право власності на гаражні бокси інвестору ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» за адресою: АДРЕСА_2, а саме, гаражний бокс № НОМЕР_10 площею 72,20 кв.м (справа №233-ЮНП), гаражний бокс № НОМЕР_11 площею 123,10 кв.м (справа №234-ЮНП), підстава: а) заява, б) лист ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле», в) розпорядження Старокиївської РДА, г) розпорядження Старокиївської РДА, д) договір про передачу в реконструкцію, е) довідка про джерела фінансування, є) гарантійний лист, ж) акт приймальної комісії про введення об`єкта в експлуатацію, з) статут, і) доручення, й) технічна документація БТІ. Згідно із свідоцтвом про право власності на гараж багатобоксовий, виданим 12 листопада 2001 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 07 листопада 2001 року №1249-С/НП, Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації посвідчило, що гаражний бокс з підсобним приміщенням НОМЕР_7 площею 72,2 кв.м, розташований на АДРЕСА_2 дійсно належить ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» на праві колективної власності. Свідоцтвом про право власності на гараж багатобоксовий, виданим 12 листопада 2001 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 07 листопада 2001 року №1249-С/НП, Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації посвідчило, що гаражний бокс з підсобним приміщенням НОМЕР_11 площею 123,1 кв.м, розташований на АДРЕСА_2 дійсно належить ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» на праві колективної власності. Як зазначалося вище, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1920 від 15 вересня 1998 року передбачалось передати ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» у власність 139,7 кв.м приміщень у підвалі будинку АДРЕСА_2 . Водночас наказом Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації № 667-С від 30 липня 1999 року було передбачено оформлення за ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 площею 157,30 кв.м, тобто на площу, яка вже перевищувала площу підвальних приміщень, визначену розпорядженням № 1920. У подальшому наказом № 1249-С/НП від 07 листопада 2001 року за ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» було додатково оформлено право власності на гаражні бокси № НОМЕР_10 площею 72,20 кв.м та НОМЕР_11 площею 123,10 кв.м, загальною площею 195,30 кв.м, хоча до цього товариству вже було оформлено право власності на 157,30 кв.м підвальних приміщень на підставі наказу № 667-С від 30 липня 1999 року. Таким чином, замість передбачених розпорядженням № 1920 139,7 кв.м підвальних приміщень, за ТОВ «Науково-виробнича фірма«Реле» було оформлено право власності на підвальні приміщення загальною площею 352,60 кв.м. Листом комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «ЖИТЛО-СЕРВІС» вих. № по/905-18/6 від 30 вересня 2019 року повідомлено, що документи, які слугували підставою для видачі зазначених наказів та свідоцтв про право власності, надати неможливо, оскільки відпрацьовані справи зберігаються в архіві органу, який оформлює право власності протягом п`яти років. Отже на час розгляду справи документи, що були підставою для оформлення права власності за ТОВ «Науково-виробнича фірма«Реле» на спірні підвальні приміщення, не збереглися. Згідно інформаційної довідки №193451022, сформованої 17 грудня 2019 року на підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна належить: - ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності 11/ 100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 18,00 кв.м на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія 1367, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`яненко В.В. 15 серпня 2018 року; - ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 75/ 100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 121,3 кв.м на підставі договору купівлі-продажу частини гаражного боксу серії 105, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сулупським О.Г. 26 січня 2017 року; - ТОВ «МХ Консалтинг» належить на праві спільної часткової власності 11/ 100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 18,00 кв.м на підставі договору купівлі-продажу, серія № 52, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 20 січня 2017 року; - ТОВ «МХ Консалтинг» належить на праві спільної часткової власності 25/100 гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 (18,3 кв.м) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3145, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 06 листопада 2019 року; - відкритому недержавному пенсійному фонду «НІКА» належить на праві спільної часткової власності 75/100 гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 (53,9 кв.м) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3238, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 27 грудня 2018 року; - ТОВ «Метінвест Холдинг» належить на праві приватної власності гаражний бокс № НОМЕР_11 в багатобоксовому підземному гаражі загальною площею 123,10 кв.м на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирсановою Т.О. 27 травня 2016 року за реєстровим № 1208. У справі встановлено, що згідно інформаційної довідки №429681012, сформованої 03 червня 2025 року на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на час вирішення справи судом, власниками приміщення підвалу будинку АДРЕСА_2 є: - ТОВ «МХ Консалтинг 11/100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 18,00 кв.м на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 16414, посвідченого 18 липня 2023 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майдибурою О.В.; - ОСОБА_1 78/100 гаражного боксу № НОМЕР_1 в підземному гаражі площею 121,3 кв.м на підставі договору купівлі-продажу частини гаражного боксу серії 105, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сулупським О.Г. 26 січня 2017 року; - ТОВ «МХ Консалтинг» 11/100 гаражного боксу № 20 в підземному гаражі площею 18,00 кв.м на підставі договору купівлі-продажу, серія № 52, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 20 січня 2017 року; - ТОВ «МХ Консалтинг» 25/100 гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 (18,3 кв.м) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3145, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 06 листопада 2019 року; - відкритий недержавний пенсійний фонду «НІКА» 75/100 гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 (53,9 кв.м) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3238, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. 27 грудня 2018 року; - ТОВ «Метінвест Холдинг» гаражний бокс № НОМЕР_11 в багатобоксовому підземному гаражі загальною площею 123,10 кв.м на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирсановою Т.О. 27 травня 2016 року за реєстровим № 1208 (а.с.139-141, т.5). Згідно з листом ОСББ «Дім-2» вих. № 20 від 13 грудня 2019 року, яке є організацією, що обслуговує будинок АДРЕСА_2 , у всіх підвальних приміщеннях, зокрема боксах № НОМЕР_1 , НОМЕР_7, НОМЕР_11, а також у приміщеннях загального користування проходять мережі інженерних комунікацій: холодного та гарячого водопостачання, водовідведення, каналізації, електричні мережі, мережі обігріву тощо, які забезпечують технічні та санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку. У підвальних приміщеннях боксів НОМЕР_1, НОМЕР_7, НОМЕР_11 та приміщеннях загального користування проходять мережі інженерних комунікацій, а саме холодного та гарячого водопостачання та водовідведення, каналізації, електричні мережі, обігріву тощо, які забезпечують технічні та санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку (а.с.36 т, 1). На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що вони є власниками житлових і нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_2 , а тому відповідно до закону, є співвласниками допоміжних приміщень цього багатоквартирного будинку, зокрема його підвальних приміщень. Вказували, що вони тривалий час користувалися підвалом будинку, у тому числі розташованими там коморами, однак у 2018 році дізналися, що всі підвальні приміщення будинку вибули з володіння співвласників поза їхньою волею та були оформлені як окремі об`єкти нерухомого майна за ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле». Посилались на те, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1920 від 15 вересня 1998 року передбачалася передача ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» у власність лише 139,7 кв.м приміщень у підвалі будинку, однак у подальшому на підставі наказу № 667-С від 30 липня 1999 року та наказу № 1249-С/НП від 07 листопада 2001 року за цим товариством було оформлено право власності фактично на всі підвальні приміщення загальною площею 352,6 кв.м, а саме, гаражні бокси № НОМЕР_1 площею 157,3 кв.м, НОМЕР_7 площею 72,2 кв.м та НОМЕР_11 площею 123,1 кв.м. Також позивачі зазначали, що після первинного оформлення права власності за ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» спірні приміщення були відчужені іншим фізичним та юридичним особам, зокрема ОСОБА_1 , ТОВ «МХ Консалтинг», відкритому недержавному пенсійному фонду «Ніка» та ТОВ «Метінвест Холдинг». Вказували, що такі приміщення не могли бути передані у приватну власність окремим особам, оскільки вони мають допоміжний характер, призначені для обслуговування будинку, у них проходять мережі холодного та гарячого водопостачання, водовідведення, каналізації, електричні мережі, мережі обігріву та інші інженерні комунікації, що забезпечують належну експлуатацію будинку. Колегія суддів враховує, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Згідно з ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Згідно з п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. У житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч.3 ст.4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. В спорах даної категорії суди мають встановити, чи є спірне приміщення нежитловим. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 760/34774/19 (провадження № 61-16370св20) зазначено, що: «суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 520/9210/19 (провадження № 61-12504св22) зазначено, що суди мають належним чином з`ясувати чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим. У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, первинним предметом доказування є встановлення правового статусу конкретно визначених об`єктів нерухомого майна, щодо яких заявлено позовні вимоги, а саме: гаражного боксу № НОМЕР_1 у підземному гаражі площею 157,3 кв.м, гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 площею 72,2 кв.м та гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_11 площею 123,1 кв.м, у будинку АДРЕСА_2 . З огляду на предмет і підстави заявленого позову саме обставини щодо правового статусу гаражних боксів № НОМЕР_1 , НОМЕР_7 та НОМЕР_11 мали бути підтверджені належними, допустимими й достатніми доказами. Зокрема, необхідним було встановлення того, що ці приміщення за своїм первісним проектним призначенням, технічними характеристиками, способом використання та функціональним зв`язком із будинком є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а не самостійними нежитловими об`єктами. Так само у межах заявлених вимог підлягало встановленню не лише загальне твердження про належність підвальних приміщень до спільного майна співвласників будинку, а й наявність конкретного порушення прав позивачів у зв`язку з перебуванням відповідних об`єктів у власності відповідачів: ОСОБА_1 та ТОВ «МХ Консалтинг» щодо гаражного боксу № НОМЕР_1 , ТОВ «МХ Консалтинг» та ВНПФ «Ніка» щодо гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7, а також ТОВ «Метінвест Холдинг» щодо гаражного боксу № НОМЕР_11 . Разом з тим матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів, які б прямо підтверджували, що гаражні бокси № НОМЕР_1 , № НОМЕР_10 та № НОМЕР_11 з моменту їх створення або після проведення реконструкції мали саме допоміжне призначення та були призначені для забезпечення експлуатації будинку або побутового обслуговування його співвласників. Зокрема, у даній справі відсутній висновок судової будівельно-технічної експертизи або висновок спеціаліста, який би містив експертну оцінку технічного стану, проектного призначення, функціонального використання та конструктивно-технічного зв`язку гаражних боксів № НОМЕР_1 , № НОМЕР_10 та № НОМЕР_11 із багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 . Наявні у матеріалах справи докази не дають змоги достеменно встановити первісне проектне призначення кожного зі спірних об`єктів нерухомого майна, а саме, гаражного боксу № НОМЕР_1 у підземному гаражі площею 157,3 кв.м, гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 площею 72,2 кв.м та гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_11 площею 123,1 кв.м. Так само ці докази не дозволяють беззаперечно з`ясувати, чи були зазначені приміщення передбачені саме як допоміжні приміщення загального користування, чи як самостійні нежитлові приміщення/гаражні бокси. У справі також відсутня належна фахова оцінка повного комплексу проектної, технічної та інвентаризаційної документації щодо будинку до та після реконструкції, яка б дозволяла встановити первісне проектне призначення кожного окремого об`єкта, його фактичне функціональне навантаження, порядок використання, наявність або відсутність самостійного входу, можливість автономного використання, а також те, чи є ці приміщення необхідними саме для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його співвласників. При цьому документи, які слугували підставою для видачі відповідних наказів і свідоцтв про право власності, згідно з листом КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» вих. № по/905-18/6 від 30 вересня 2019 року, не збереглися у зв`язку зі спливом строків їх зберігання. За таких обставин встановлення правового та технічного статусу спірних приміщень лише на підставі наявних у справі документів не може вважатися беззаперечним. Крім того, матеріали справи не містять належних технічних доказів того, що розміщення у цих приміщеннях окремих інженерних мереж саме по собі унеможливлює їх існування як самостійних нежитлових об`єктів або що без постійного доступу до гаражних боксів № 20, НОМЕР_7 та НОМЕР_11 експлуатація будинку є неможливою чи істотно ускладненою. Водночас саме по собі зазначення у листі ОСББ «Дім-2» вих. № 20 від 13 грудня 2019 року про проходження через спірні приміщення окремих інженерних мереж не є достатнім для висновку про їх допоміжний характер. Для встановлення цієї обставини необхідним було підтвердження не лише факту наявності певних комунікацій, а й того, що такі комунікації мають істотне значення для належної експлуатації всього будинку, потребують постійного або аварійного доступу саме через спірні гаражні бокси № НОМЕР_1 , № НОМЕР_10 та № НОМЕР_11 , а власники квартир чи нежитлових приміщень фактично позбавлені або обмежені у доступі до них для обслуговування, ремонту чи аварійного реагування. У матеріалах справи відсутні акти обстеження спеціалізованих організацій, документи балансоутримувача чи операторів відповідних мереж, зокрема підприємств або служб, які здійснюють обслуговування систем водопостачання, водовідведення, теплопостачання, електропостачання чи газопостачання, наприклад ПрАТ «АК «Київводоканал», КП «Київтеплоенерго», операторів системи розподілу електричної енергії, АТ «Київгаз» або інших профільних організацій, які могли б провести технічне обстеження відповідних мереж, скласти акт про їх фактичне розміщення, стан, доступність, наявність запірної арматури, лічильників, вузлів обліку чи іншого обладнання, а також підтвердити, що доступ до інженерних комунікацій у гаражних боксах № НОМЕР_1 , № НОМЕР_10 та НОМЕР_11 є відсутнім, ускладненим або що внаслідок такого обмеження порушуються саме права позивачів як власників окремих приміщень у будинку. Суд першої інстанції, встановлюючи допоміжний характер спірних приміщень, фактично поклав в основу такого висновку лист ОСББ «Дім-2» вих. № 20 від 13 грудня 2019 року. Водночас ОСББ «Дім-2» є організацією, що обслуговує будинок, однак не є експертною установою, проектною організацією чи спеціалізованим суб`єктом у сфері експлуатації відповідних інженерних мереж. Тому наведені у цьому листі відомості мали бути перевірені іншими належними та допустимими доказами, зокрема технічною документацією, висновком експерта, актами обстеження або документами підприємств, які безпосередньо обслуговують відповідні мережі. Сам лист ОСББ «Дім-2» № 20 від 13 грудня 2019 року містить лише загальне твердження про проходження через підвальні приміщення мереж холодного та гарячого водопостачання, водовідведення, каналізації, електричних мереж та мереж обігріву. Він не встановлює, що гаражні бокси № НОМЕР_1 , № НОМЕР_10 та № НОМЕР_11 не можуть бути самостійними нежитловими об`єктами, не підтверджує неможливість експлуатації будинку без доступу до цих приміщень, не засвідчує факту відмови позивачам у доступі до відповідних мереж і не доводить наявності конкретних перешкод у користуванні спільним майном саме для позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Так само матеріали справи не містять належних доказів того, що перебування зазначених гаражних боксів у власності відповідачів унеможливлює або істотно ускладнює належну експлуатацію житлового будинку, а також, що без доступу саме до гаражного боксу № НОМЕР_1 , гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_7 чи гаражного боксу з підсобним приміщенням НОМЕР_11 неможливе обслуговування, ремонт або аварійне реагування щодо відповідних інженерних комунікацій. Отже, з урахуванням положень ст.ст.12, 76-81, 89 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що позивачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не довели належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які вони посилалися як на підставу заявлених позовних вимог, а саме: допоміжний характер гаражних боксів № НОМЕР_1 , НОМЕР_7 та НОМЕР_11; їх належність до спільного майна співвласників будинку; вибуття цих приміщень із володіння співвласників поза їхньою волею; відсутність або утруднення доступу до інженерних комунікацій; а також порушення саме їхніх прав у зв`язку з перебуванням відповідних об`єктів у власності відповідачів. Крім того, у ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом. Згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 461/2324/16-ц (провадження № 61-13893св23)). У відповідності до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.182 ЦК України). Також ч.4 ст.334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до ч.3 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Як зазначалося вище, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України). Колегія суддів враховує, що оспорювані позивачами акти та правовстановлюючі документи були прийняті й видані до набуття ними права власності на приміщення у будинку АДРЕСА_2 . Зокрема, розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1920 прийняте 15 вересня 1998 року, наказ № 667-С щодо оформлення права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 виданий 30 липня 1999 року, свідоцтво серії НОМЕР_2 - 02 серпня 1999 року, наказ № 1249-С/НП щодо гаражних боксів НОМЕР_7 та НОМЕР_11 виданий 07 листопада 2001 року, а відповідні свідоцтва серії НОМЕР_8 та № НОМЕР_17 - 12 листопада 2001 року. Водночас ОСОБА_2 набув право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 8, 0,3 балкону, групи приміщень № 5, колишня квартира № 5 , загальною площею 75,30 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності від 15 вересня 2008 року; ОСОБА_3 - на нежилі приміщення, групи приміщень № 1, в літ. Б, загальною площею 229,80 кв.м, на підставі договору дарування від 12 березня 2013 року; ОСОБА_4 - на квартиру № 10 на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2016 року. Тобто, на момент прийняття та видачі оспорюваних розпоряджень, наказів і свідоцтв у 1998-2001 роках позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були власниками житлових чи нежитлових приміщень у цьому будинку, а тому не були носіями суб`єктивного права, яке могло бути порушене, невизнане або оспорене саме цими актами. За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорене право чи інтерес особи, яка звернулася до суду. Тому подальше набуття позивачами права власності на окремі приміщення у будинку саме по собі не доводить порушення їхніх прав оспорюваними актами 1998-2001 років і не є достатньою підставою для визнання цих актів та правовстановлюючих документів недійсними. Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, на вказані вище вимоги закону, правові висновки Верховного Суду та фактичні обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність правових і фактичних підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними оспорюваних розпорядження, наказів і свідоцтв про право власності, скасування їх реєстрації та повернення спірних приміщень у спільну власність співвласників будинку. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними оспорюваних розпорядження, наказів і свідоцтв про право власності, скасування їх реєстрації та повернення спірних приміщень у спільну власність співвласників будинку. Тому апеляційні скарги представника ТОВ «Метінвест Холдинг» - адвоката Ковальової А.М., до якої приєднався представник ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» - адвокат Волинчук Є.М., представника ВНПФ «Ніка» і ОСОБА_1 - адвоката Більчука О.О. та виконавчого органу Київської міської ради - підлягають задоволенню. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). За подання та розгляд апеляційної скарги ТОВ «Метінвест Холдинг» сплатило судовий збір у розмірі 3 694 грн 08 коп. (а.с.147, т.7), ВНПФ «Ніка» - 21 323 грн 10 коп. (а.с.45, т.7), виконавчий орган Київської міської ради - 17 058 грн 48 коп. (а.с. 162-163, т.7). Крім того, за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги представника ТОВ «Метінвест Холдинг» - адвоката Ковальової А.М. заявник ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» сплатило судовий збір у розмірі 17 058 грн 48 коп. (а.с. 109, т. 7). Водночас належний до сплати розмір судового збору за подання такої заяви становив 3 694 грн 08 коп., а тому саме ця сума підлягає врахуванню при розподілі судових витрат. Оскільки колегія суддів задовольняє апеляційні скарги представника ТОВ «Метінвест Холдинг» - адвоката Ковальової А.М., до якої приєднався представник ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» - адвокат Волинчук Є.М., представника ВНПФ «Ніка» і ОСОБА_1 - адвоката Більчука О.О. та виконавчого органу Київської міської ради, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то понесені зазначеними особами витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню із позивачів у рівних частинах. З огляду на наведене, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Метінвест Холдинг» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 1 231 грн 36 коп. з кожного; на користь ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле» - по 1 231 грн 36 коп. з кожного; на користь ВНПФ «Ніка» - по 7 107 грн 70 коп. з кожного; на користь виконавчого органу Київської міської ради - по 5 686 грн 16 коп. з кожного. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги представника товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» - адвоката Ковальової Аліни Миколаївни, до якої приєднався представник товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» - адвокат Волинчук Єлизавета Миколаївна, представника відкритого недержавного пенсійного фонду «Ніка», ОСОБА_1 - адвоката Більчука Олександра Олександровича та виконавчого органу Київської міської ради - задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. В позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле», виконавчого органу Київської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Консалтинг», відкритого недержавного пенсійного фонду «Ніка», товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг», третя особа: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дім-2», про визнання недійсними розпорядження, наказів, свідоцтв про право власності, скасування їх реєстрації та повернення майна у спільну власність квартиронаймачам - відмовити. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_14 , адреса: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_15 , адреса: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_16 , адреса: АДРЕСА_10 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (код ЄДРПОУ: 34093721, адреса: 87534, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова, буд.116-А) судовий збір у розмірі 1 231 (одна тисяча двісті тридцять одна) грн 36 коп. з кожного. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_14 , адреса: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_15 , адреса: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_16 , адреса: АДРЕСА_10 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» (код ЄДРПОУ: 19124549, адреса: 03127, місто Київ, проспект Голосіївський, буд.132) судовий збір у розмірі 1 231 (одна тисяча двісті тридцять одна) грн 36 коп. з кожного. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_14 , адреса: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_15 , адреса: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_16 , адреса: АДРЕСА_10 ) на користь відкритого недержавного пенсійного фонду «Ніка» (код ЄДРПОУ: 34414060, адреса: 03056, місто Київ, вул. Борщагівська, буд.145-А) судовий збір у розмірі 7 107 (сім тисяч сто сім) грн 70 коп. з кожного. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_14 , адреса: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_15 , адреса: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_16 , адреса: АДРЕСА_10 ) на користь виконавчого органу Київської міської ради (код ЄДРПОУ: 00022527, адреса: 01044, місто Київ, вул. Дегтярівська, буд.31) судовий збір у розмірі 5 686 (п`ять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 16 коп. з кожного. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 червня 2026 року. Головуючий Судді: